ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 квітня 2026 року Справа № 906/1535/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
представники сторін в судове засідання 07.04.2026 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 29.01.2026 суддею Кравець С.Г. у м. Житомир (повний текст рішення складено 30.01.2026) у справі № 906/1535/25
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних
закупівель"
до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс"
про стягнення 1 430 820, 40 грн
Короткий зміст рішення суду першої інстанції; процесуальні дії у справі:
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.01.2026 у справі № 906/1535/25 (з урахуванням ухвали про виправлення описки у цій справі від 10.02.2026) позов задоволено; стягнуто з ПП "БудКапітал Плюс" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель": 827 462, 40 грн пені, 603 358 грн штрафу, 17 169, 84 грн витрат по сплаті судового збору.
Останнє обґрунтоване тим, що з урахуванням встановлених судом обставин справи, враховуючи, що у цьому випадку має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару на суму 8 619 400 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 827 462,40 грн та штрафу в сумі 603 358 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" у повному обсязі, а також стягнути з позивача судові витрати у вигляді судового збору.
Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 19.02.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.01.2026 у справі № 906/1535/25 - залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 25 754, 77 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.01.2026 у справі № 906/1535/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 призначено справу № 906/1535/25 до розгляду на "07" квітня 2026 р. об 15:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 в залі судових засідань № 4.
26.03.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який долучено до матеріалів справи.
Також, 06.04.2026 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 29.01.2026 у справі № 906/1535/25 - залишити без змін.
В судове засідання 07 квітня 2026 року представники сторін не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення його повного тексту.
З огляду на неявку в судове засідання 07.04.2026 представників сторін, датою ухвалення постанови у цій справі є дата складення її повного тексту.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи:
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки умови правочину повинні відповідати імперативним нормам законодавства.
На думку апелянта, суд безпідставно дійшов висновку про можливість одночасного стягнення пені та штрафу, неправильно кваліфікувавши дії відповідача як порушення кількох зобов'язань, тоді як фактично йдеться про одне порушення - прострочення виконання зобов'язання.
Зокрема наголошено, що застосування до скаржника одночасно пені та штрафу є подвійним притягненням до відповідальності одного виду (неустойки) за одне й те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України, у зв'язку з цим суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов у повному обсязі та неправомірно стягнув із відповідача як пеню, так і штраф.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Порушення відповідачем строків поставки товару встановлено та не заперечується останнім, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді неустойки.
Позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо подвійного притягнення до відповідальності є безпідставними, оскільки пеня та штраф є формами однієї правової категорії - неустойки, що передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, а їх одночасне застосування відповідає принципу свободи договору. Також наголошується, що законодавство не містить заборони на передбачення у договорі одночасного стягнення пені та штрафу.
Крім того, відповідач, укладаючи державний контракт, погодився з його умовами, зокрема щодо відповідальності за порушення строків поставки, а відтак не може ставити під сумнів їх правомірність після допущеного порушення.
Позивач звертає увагу, що нарахована неустойка не є надмірною, має компенсаційний і стимулюючий характер та спрямована на забезпечення належного виконання зобов'язань.
Окремо підкреслюється, що спір виник у сфері оборонних закупівель, а несвоєчасне виконання державного контракту негативно впливає на обороноздатність держави, що виключає підстави для зменшення штрафних санкцій.
З урахуванням наведеного позивач вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, належним чином оцінив докази та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Обставини справи, встановлені судами:
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, 30.07.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник) та Приватним підприємством "БудКапітал Плюс" (постачальник) було укладено державний контракт №24-740-VDK-25 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони.
Положеннями п.1.1 контракту визначено, що виконавець зобов'язується поставити замовнику товари з дотриманням вимог законодавства України та умов цього контракту, при цьому їх найменування, кількість, вартість і строки поставки визначені у контракті та специфікації (додаток 1), а замовник, у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити товар у встановлені строки і на визначених умовах; комплектність товару передбачена додатком 2 до контракту.
Пунктом 2.4 контракту встановлено, що загальна вартість товару становить 8 619 400 грн, при цьому сторони погодили, що операції з постачання товару звільняються від оподаткування податком на додану вартість відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з п.2.6 контракту сторони дійшли згоди, що вартість (ціна) товару за цим контрактом після його укладання не переглядається, окрім випадків, прямо передбачених законодавством України та цим контрактом.
При цьому умовами контракту передбачено, що його істотні умови не можуть змінюватися до повного виконання сторонами зобов'язань, крім випадків, визначених пунктом 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (із змінами)
Умовами п.2.9 контракту встановлено, що замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 (п'ятнадцяти) банківських днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати його надходження.
Водночас передбачено, що підставою для здійснення оплати є належним чином оформлений рахунок виконавця на оплату разом із підписаним сторонами актом приймання-передачі товару за умови наявності бюджетних асигнувань на рахунку замовника
Відповідно до п.3.4 контракту датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата закінчення приймання-передачі товару, яка зазначається у видатковій накладній. Акт приймання-передачі товарів для потреб безпеки та оборони та видаткова накладна складається виконавцем в 5 (п'яти) примірниках). Виконавець зобов'язаний не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати підписання між виконавцем та отримувачем передати 4 (чотири) примірники такого акту та 1 (один) примірник додатків до нього замовнику.
Пунктом 4.1 контракту встановлено обов'язок виконавця здійснити поставку товару не пізніше строку, визначеного у специфікації.
Разом з тим, згідно з п.4.2 контракту в обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 13 цього контракту.
Положеннями п.7.2 контракту передбачено відповідальність виконавця за порушення строків поставки у вигляді пені у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення та додаткового штрафу у розмірі 7% у разі прострочення понад 30 днів.
Відповідно до п.11.1 контракту він набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2025, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Додатком №1 до державного контракту № 24-740-VDK-25 є специфікація, якою погоджено найменування товару, його кількість - 71 комплект, загальну вартість у розмірі 8 619 400 грн та строк поставки до 31.07.2025.
Як вбачається з додатка №2 до вищезгаданого контракту, сторони також погодили комплектність товару.
Матеріали справи свідчать, що державний контракт № 24-740-VDK-25 від 30.07.2025 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони, Додаток № 1 (специфікація) та Додаток № 2 (комплектність товару) підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств.
05.11.2025 між сторонами підписано Акт приймання-передачі товарів відповідно до державного контракту № 24-740-VDK-25 від 30.07.2025 на суму 8 619 400 грн.
З огляду на порушення виконавцем строків поставки товару, позивач 12.08.2025 направив відповідачу претензію № 11/2-14074, у якій, посилаючись на прострочення виконання зобов'язань, нарахував штрафні санкції у сумі 94 813 грн та запропонував їх сплатити у п'ятиденний строк.
Вказана претензія залишена відповідачем без задоволення.
За таких обставин позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 1 430 820,40 грн, з яких 827 462,40 грн становить пеня та 603 358 грн - штраф, а також судових витрат.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції керувався наступними нормами права з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Разом з тим, відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі- продажу (частини 1 ст.662 ЦК України).
Відповідно до частини 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з частиною 1 ст .530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 255 ЦК України врегульовано, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи:
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно незаконності одночасного стягнення пені та штрафу.
Відповідач стверджує, що місцевим господарським судом помилково визначено, що в його діях мало місце порушення декількох різних зобов'язань перед позивачем, а також двічі застосовано відповідальність одного й того ж самого виду, тому в результаті задоволення позовних вимог він був притягнений неодноразово до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.
Варто зазначити, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Керуючись положеннями статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України. Така відповідальність спрямована задля забезпечення правопорядку у сфері цивільно- та господарсько-правових відносин.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Однак, беручи до уваги викладені вище положення статей 549, 551, 611 ЦК України суд виснує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Зокрема, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки. Тому, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між сторонами укладено державний контракт № 24-740-VDK-25 від 30.07.2025, у пункті 7.2 якого прямо передбачено відповідальність за порушення строків поставки товару у вигляді пені у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) % вказаної вартості.
Відповідач, погодившись із умовами контракту, прийняв на себе зобов'язання здійснити поставку товару у визначений строк, однак у передбачений Додатком № 1 (Специфікацією) термін (до 31.07.2025) свої обов'язки не виконав та поставив товар лише 05.11.2025, що свідчить про прострочення виконання зобов'язання з 01.08.2025.
З огляду на встановлений факт порушення строків виконання зобов'язання, у позивача виникло право на застосування передбачених договором заходів відповідальності.
Підсумовуючи вищевикладене, доводи апелянта про подвійне притягнення до відповідальності одного виду є безпідставними, оскільки чинне законодавство не встановлює обмежень щодо можливості передбачення у договорі одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.
За обставинами справи, що переглядається, укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною. Водночас з моменту, коли всі істотні умови контракту були досягнуті, він вважається укладеним та є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, нараховані позивачем суми пені та штрафу відповідають умовам контракту, обчислені за період фактичного прострочення та перевірені судом, який дійшов обґрунтованого висновку про їх арифметичну правильність і відповідність вимогам чинного законодавства.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи, погоджені сторонами умови договору, підстав для висновку про незаконність одночасного стягнення пені та штрафу не вбачається.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності таких висновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно з ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Як унормовано ч.1 ст. 276? ГПК України України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів виснує, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 29.01.2026 у справі № 906/1535/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 29 січня 2026 року у справі № 906/1535/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу № 906/1535/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено 13.04.2026.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.