ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 квітня 2026 року Справа № 903/162/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
представники сторін в судове засідання 07.04.2026 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 23.02.2026 (суддя Дем'як В.М., повний текст ухвали складено 23.02.2026)
у справі № 903/162/26
за заявою Комунального підприємства "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка"
про забезпечення позову до подання позовної заяви
(особи, які можуть набути статусу учасників справи:
позивач Комунальне підприємство "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка"
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна Інжиніринг")
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції; процесуальні дії у справі:
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви Комунального підприємства "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" про забезпечення позову, поданої до подачі позовної заяви.
Дослідивши зміст заяви КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вжиття обраних заявником заходів забезпечення позову, а саме: накладення арешту на грошові кошти у межах суми позову в розмірі 586 455, 90 грн., означатиме вирішення спору по суті, з яким заявник має намір звернутися до суду. За таких обставин, Господарський суд Волинської області виснував про відсутність правових підстав для задоволення заяви КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" про забезпечення позову.
Не погоджуючись зі вказаною ухвалою КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в повному обсязі та ухвалити нову, якою задовольнити заяву КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" від 20.02.2026 про забезпечення позову, а також накласти арешт на грошові кошти у межах суми 586 455, 90 грн, що належать ТзОВ "Україна Інжиніринг" та знаходяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 23.02.2026 у справі № 903/162/26.
12.03.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від ТзОВ "Україна Інжиніринг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, який долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на "07" квітня 2026 р о 14:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
03.04.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, у якому останній підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі у повному обсязі та просив її задовольнити.
Також, 06.04.2026 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, у якому останній в повному обсязі заперечує проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
В судове засідання 07 квітня 2026 року представники сторін не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Разом з цим, згідно ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення його повного тексту.
З огляду на неявку в судове засідання 07.04.2026 представників сторін, датою ухвалення постанови у цій справі є дата складення її повного тексту.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи:
У апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, неправильно застосував норми процесуального права та фактично встановив надмірний стандарт доказування для заявника.
Зокрема, скаржник заперечує, що накладення арешту на грошові кошти у межах суми позову є тотожним вирішенню спору по суті. На його переконання арешт має виключно тимчасовий характер, полягає у обмеженні права розпорядження коштами та не передбачає їх списання чи передачі позивачу, а відтак не підміняє собою судове рішення та не вирішує спір по суті.
Також апелянт не погоджується з недоведеністю ним утруднення або неможливості виконання рішення суду. Зазначає, що суд безпідставно вказував на необхідність надання доказів фактичного вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна або ухилення від виконання зобов'язань, а також доказів його неплатоспроможності чи наявності невиконаних судових рішень. На думку скаржника, такий підхід суперечить суті інституту забезпечення позову, оскільки достатнім є обґрунтоване припущення ризику, а не його беззаперечне доведення.
Крім того, апелянт вказує на внутрішню суперечливість висновку суду про неможливість вжиття заходів забезпечення позову до вирішення спору по суті. Зазначає, що забезпечення позову за своєю правовою природою застосовується саме до ухвалення рішення у справі та спрямоване на гарантування його ефективного виконання, а тому такий висновок суду фактично нівелює зміст відповідного процесуального інституту.
Окремо скаржник заперечує, що заявлена до забезпечення сума є оспорюваною у зв'язку з відсутністю основного боргу. На його переконання, вимоги про стягнення штрафних санкцій є самостійним способом захисту права, а процесуальний закон не пов'язує можливість забезпечення позову із наявністю чи відсутністю основного зобов'язання. Водночас характер заявлених вимог не впливає на допустимість застосування заходів забезпечення позову.
З урахуванням викладеного апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно оцінив обставини справи, дійшов передчасних та необґрунтованих висновків, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення та зазначає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Вказує, що заявником не доведено наявності обставин, які б свідчили про реальну загрозу невиконання або утруднення виконання рішення суду, а наведені доводи ґрунтуються виключно на припущеннях без належного доказового підтвердження. При цьому заявлені заходи фактично є тотожними задоволенню позовних вимог, що суперечить вимогам процесуального закону .
Крім того, ТзОВ "Україна Інжиніринг" зазначило, що позивач не надав жодних доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання можливого рішення суду, зокрема відчуження майна чи виведення коштів, а також не підтвердив відсутність у останнього майнових ресурсів для виконання рішення у разі задоволення позову .
Також наголошено на тому, що заявлена до забезпечення сума складається виключно зі штрафних санкцій, які є оспорюваними та підлягають доведенню під час розгляду справи по суті, а тому відсутні підстави вважати її безспірною чи такою, що потребує негайного забезпечення .
З урахуванням викладеного відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Обставини справи, встановлені судами:
20.02.2026 до Господарського суду Волинської області від Комунального підприємства "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" надійшла заява про забезпечення позову. В якості особи, яка може отримати статус відповідача - ТзОВ "Україна Інжиніринг". В заяві останнє просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти у межах суми 586 455, 90 грн., що належать ТзОВ "Україна Інжиніринг" (ідентифікаційний код 34572021; місцезнаходження: 45607, Волинська обл., Луцький р-н, с. Гірка Полонка, вул. Горохівська, 63А) та знаходяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник вказує на те, що між КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" (замовник) та ТзОВ "Україна Інжиніринг" (підрядник) укладено договір № 344 про закупівлю робіт від 31.07.2025. Однак, у зв'язку з неналежним виконанням підрядником зобов'язань за договором, 06.02.2026 КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" скерувала на адресу ТзОВ "Україна Інжиніринг" повідомлення про нарахування штрафних санкцій та односторонню відмову від договору №344 про закупівлю робіт від 31.07.2025. Проте, це повідомлення зі сторони ТзОВ "Україна Інжиніринг" залишено без реагування.
Заявник, наголошував на тому, що майбутні позовні вимоги мають майновий характер та полягають у стягненні чітко визначеної грошової суми. Беручи до уваги, що комунальне підприємство здійснювало оплату виконаних робіт на банківські рахунки ТзОВ "Україна Інжиніринг", проте не володіє інформацією щодо подальшого руху цих коштів та можливого їх виведення на інші рахунки.
КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" доводило, що накладення арешту на грошові кошти є співмірним заявленим вимогам, відповідає принципам розумності, обґрунтованості та адекватності заходів забезпечення позову і спрямоване на гарантування реального виконання можливого рішення суду .
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.02.2026 в задоволенні заяви КП "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" про забезпечення позову, поданого до подання позовної заяви - відмовлено.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції керувався наступними нормами права з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному ст. ст. 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Згідно з положеннями ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи:
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо доводів апелянта про застосування судом надмірного стандарту доказування ризику невиконання рішення.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою за заявою позивача відмовлено у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначила, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Разом з тим, у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду висловила правову позицію, за якою умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. (аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21, від 20.06.2025 у справі № 911/2073/24).
При цьому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі має стати вимога про стягнення штрафних санкцій у розмірі 586 455,90 грн.
Оскільки судове рішення при задоволенні вищевказаної позовної вимоги вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Зокрема,згідно з ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.ст. 76-78 ГПК України).
Підсумовуючи, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б переконливо свідчили про наявність достатньо обґрунтованого припущення стосовно можливості невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття такого заходу забезпечення позову, самі лише припущення апелянта про можливість такого ухилення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів, про що правильно зазначив суд першої інстанції, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
До того ж суд звертає увагу, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у статті 75 ГПК України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, попри це такі дії не можуть визнаватись встановленими поза межами процедури та стандартів доказування.
У зворотному ж порушується баланс рівності усіх учасників судового процесу та презюмується абсолютне право заявника на застосування обраних ним заходів забезпечення позову.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив заходи забезпечення позову з вирішенням спору по суті необхідно зазначити таке.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, в ухвалі про відмову у задоволенні забезпечення позову Господарський суд Волинської області прямо наголосив, що на момент розгляду заяви про забезпечення позову (до пред'явлення позову) спір по суті не вирішується. Водночас, саме з огляду на предмет та підстави майбутнього позову суд обґрунтовано оцінив характер заявлених вимог та дійшов висновку, що запропоновані заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти фактично спрямовані на досягнення результату, тотожного можливому задоволенню позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким підходом, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з неналежним виконанням підрядником (відповідачем) зобов'язань за Договором №344, що, за твердженням заявника, полягає у простроченні виконання робіт та виконанні лише частини їх загального обсягу. У зв'язку з цим, заявником було нараховано штрафні санкції та заявлено про односторонню відмову від договору. Водночас зазначені обставини, зокрема факт належного чи неналежного виконання робіт, обсяг фактично виконаних робіт, правомірність односторонньої відмови від договору, а також наявність підстав для нарахування штрафних санкцій, є предметом доказування у цьому спорі та підлягають встановленню судом під час розгляду справи по суті.
Отже, заявлені до забезпечення позову вимоги ґрунтуються на обставинах, які є спірними та не перевіреними судом у встановленому процесуальному порядку.
За таких обставин, накладення арешту на грошові кошти у повному обсязі заявлених вимог фактично означало б попереднє примусове забезпечення виконання спірних, не встановлених судом зобов'язань, що за своїм змістом наближається до вирішення спору по суті.
Отже, суд першої інстанції не ототожнював забезпечення позову з вирішенням спору по суті, а, навпаки, правомірно відмовив у застосуванні таких заходів саме з огляду на недопустимість підміни забезпечення позову фактичним задоволенням позовних вимог. Такий висновок відповідає природі інституту забезпечення позову та вимогам процесуального закону.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності таких висновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
? Згідно з ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 276? ГПК України України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах її вимог, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи; ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законною і обґрунтованою, у зв'язку з чим підстави для її скасування або зміни відсутні. Натомість доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом обставин та зроблених висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат:
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Луцька міська клінічна стоматологічна поліклініка" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 лютого 2026 року у справі № 903/162/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України
Справу № 903/162/26 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено 13.04.2026.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.