09 квітня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7076/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: позивача ОСОБА_1 ,
відповідачів: ОСОБА_2 та в його інтересах адвоката Зайцева І. Ю.,
ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Баличевої М. Б.
від 09 грудня 2025 року
у цивільній справі № 753/9863/23 Вишгородського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_3 ,
третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про усунення осіб від права на спадкування,
12.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із вказаним позовом в якому, з урахуванням уточнення просив усунути від права спадкування ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнати позивача єдиним спадкоємцем.
В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; садові будинки в АДРЕСА_5 та АДРЕСА_2 ; земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888800:37:186:01052, площею 0,06 га та 3221888800:37:186:0151, площею 0,1176 га; легковий автомобіль «lioncel» 2007 року випуску та на половину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач вказував, що тривалий час здійснював опіку над ОСОБА_4 , надавав нематеріальні послуги (постійне спілкування, поради, поздоровлення із святами), матеріальне забезпечення, надавав іншу допомогу, що має матеріалізоване вираження, прибирання будинку, купування ліків, транспортування, ремонт у будинку, особисте супроводження до лікарів, купування ліків, транспортування, виготовлення протезу, організація умов проживання за власні грошові кошти. Після смерті спадкодавиці, він як спадкоємець 4-ї черги прийняв спадщину, але внаслідок низки протиправних дій з 18.02.2023 він втратив доступ до будинку, в якому мешкав та будував його з 2003 року. Вказував, що 13.02.2023 був вимушений офіційно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
На думку позивача, відповідачі мають бути усунені від спадкування за померлою ОСОБА_4 , оскільки вони ухилялись від надання допомоги померлій, ніколи не опікувались померлою, ніколи не надавали фізичну, матеріальну та моральну допомогу, ніколи не брали участі в утриманні родини померлої, відмовили у допомозі спадкодавиці, яка перебувала в безпорадному стані зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою та каліцтвом, коли вона не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала постійного стороннього догляду, допомоги та піклування, ніколи не брали участі у набутті матеріальних статків з яких складається спадщина, ніколи не проживали однією сім'єю із спадкодавицею та не мали родинних стосунків з нею.
Позивач вважає, що поведінка відповідачів полягала у свідомій бездіяльності по відношенню до спадкодавиці, яка зверталась до них за допомогою та навмисному залишенні її на призволяще. При цьому, з початку російського вторгнення в Україну ОСОБА_4 зателефонувала ОСОБА_2 та запросила його разом з сім'єю проживати з нею повідомивши про свій безпорадний стан, але він відмовився від цієї пропозиції та ухилився від надання допомоги своїй рідній тітці.
За таких обставин, вважав, що відповідачі на підставі ч. 5 ст. 1224 ЦК України мають бути усунені від права спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки за життя остання була інвалідом 1-ї групи через тяжку хворобу, перебувала у безпорадному стані, не могла без сторонньої допомоги самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року відмовлено в задоволені позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зазначає, що суд не надав належної оцінки факту перебування спадкодавиці у безпорадному стані, який був зумовлений тяжкою хворобою, ампутацією нижньої кінцівки та встановленням першої групи інвалідності у 2022 році. Звертає увагу на те, що саме він здійснював безперервне піклування за спадкодавицею протягом 2018-2022 років, організовував її лікування, забезпечував побутові потреби та проходження МСЕК, а також за власні кошти здійснив поховання на родинному місці поховання. Апелянт стверджує, що відповідачі свідомо ухилялися від надання допомоги, незважаючи на обізнаність про критичний стан здоров'я спадкодавиці, при цьому Відповідач 1 посилався на військову службу, хоча мав можливість організувати догляд силами своєї родини. Вказує на неврахування судом волевиявлення спадкодавиці та її чоловіка щодо трансформації власності, яка свідчила про відсутність сталих родинних зв'язків із відповідачами. Апелянт наголошує на процесуальних порушеннях, що полягали у відмові в об'єднанні справ, відхиленні електронних та письмових доказів, а також у розгляді справи на підставі документів, які він вважає викраденими. Підкреслює, що встановлення факту мачухи щодо відповідачів не дає їм автоматичного права на спадкування у розумінні статей 1261-1266 ЦК України. Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, згідно з якою ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок і мала можливість його виконувати. Також зауважує на порушенні судом норм статті 367 ЦПК України через ненадання допомоги у витребуванні доказів, можливості для отримання яких він вичерпав. Апелянт вважає, що сукупність наданих ним медичних довідок та квитанцій про витрати у розмірі понад 5 000 грн на поховання є достатньою для задоволення позову. Наполягає на необхідності усунення відповідачів від спадкування як осіб, що не належать до черг спадкування за законом та проявили бездіяльність.
Адвокат Зайцев І. Ю., в інтересах ОСОБА_5 , у поданому відзиві просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін вважаючи його законним. Зазначає, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з дитинства виховувалися спадкодавицею, яка була їхньою мачухою, та підтримували з нею родинні стосунки у міру можливості. Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 перебував на дійсній військовій службі з 2015 року, що об'єктивно унеможливлювало його постійну присутність та фізичну опіку над тіткою. Наголошує, що позивач неодноразово змінював свої свідчення щодо періодів спільного проживання, що свідчить про їх недостовірність. Стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спадкодавиця зверталася до відповідачів за допомогою і отримала відмову. Зазначає, що організація поховання була спільною відповідальністю родини, а фінансові витрати не можуть бути єдиною підставою для усунення інших спадкоємців від закону. Вказує, що апелянт не надав суду належних доказів умисного ухилення відповідачів від допомоги, як того вимагає судова практика.
Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 , підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Відповідач ОСОБА_2 та в його інтересах адвоката Зайцева І. Ю. проти задоволення скарги заперечив із підстав викладених у відзиві.
Відповідач ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час на місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Третя особа Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з'явився, про час на місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача, відповідачів та представника ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що вбачається з копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 , що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є рідними братом та сестрою.
З копії свідоцтва по народження серії НОМЕР_3 слідує, що ОСОБА_2 (відповідач) є сином ОСОБА_5 .
Таким чином відповідач ОСОБА_2 є племінником ОСОБА_8 .
27.03.1982 ОСОБА_9 та ОСОБА_8 уклали шлюб, внаслідок чого ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 27.03.1982.
Як встановлено судом під час розгляду справи, та не заперечується учасниками провадження, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 від шлюбу спільних дітей не мали, а відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , який як встановлено судом є рідним братом ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 26.01.2023.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 .
За лікарським свідоцтвом про смерть № 435 від 28.12.2022 вcтановлено, що ОСОБА_4 померла від ІХС: атеросклеротичний кардіосклероз у віці 67 років.
За життя ОСОБА_4 склала заповіт яким все її майно рухоме та не рухоме де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, на що вона матиме право за законом і що їй належатиме на день смерті, в тому числі грошові вклади вона заповіла ОСОБА_9 . Вказаний заповіт посвідчено державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Шовкошитньою В. В. та зареєстровано в реєстрі за №4-224.
Як встановлено судом ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 .
Інших заповітів чи спадкових договорів ОСОБА_4 не складала.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне їй спадкове майно, а саме на: квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1685 від 26.08.2022; земельну ділянку з кадастровими номерами 3221888800:37:186:01052, площею 0,06 га, яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1617; садовий будинок в АДРЕСА_5, який належав їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1616 від 18.08.2022, земельну ділянку з кадастровим номером №3221888800:37:186:0151, площею 0,1176 га, яка належала їй на підставі договору дарування земельної ділянки № 1349 від 16.08.2018; садовий будинок в АДРЕСА_4 , який належав їй на підставі договору дарування № 1348 від 16.08.2018.
13.02.2023 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кабалії І. В. із заявою № 4 про прийняття спадщини за законом.
На підставі вказаної заяви приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабалією І. В. заведено спадкову справу № 2/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
За інформаційною довідкою зі спадкового реєстру № 71455772 від 13.02.2023 встановлено, що свідоцтва про право на спадщину до майна померлої ОСОБА_4 не видавались.
02.05.2023 ОСОБА_2 звернувся до нотаріальних органів із заявою № 10 про прийняття спадщини за законом після смерті його тітки ОСОБА_4 .
19.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кабалії І. В. із заявою № 16 про зупинення вчинення нотаріальних дій, у зв'язку з його зверненням до суду із позовом про усунення осіб від права спадкування.
27.06.2023 відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до Державної нотаріальної контори із заявами № 22 та № 23 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4
28.06.2023 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кабалії І. В. із заявою № 25 про встановлення кола спадкоємців за законом.
Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка позивач пояснив, що вважав ОСОБА_9 своєю сім'єю, оскільки з раннього дитинства, у період, коли він не мав власного житла, часто залишався на ночівлю в будинку, де проживав разом зі своєю матір'ю. Згодом ОСОБА_9 познайомився з ОСОБА_11 , після чого позивач разом з їхніми малолітніми дітьми приїжджав до них у гості. Також зазначив, що надавав допомогу у будівництві будинку. До моменту, коли ОСОБА_9 та ОСОБА_4 не визначилися з долею спадкового майна, родичі постійно підтримували з ними стосунки та відвідували їх, однак після прийняття ними рішення скласти заповіти один на одного, кожен з членів сім'ї почав жити власним життям. Після смерті ОСОБА_9 саме позивач надавав ОСОБА_4 допомогу в оформленні необхідних документів та організації поховання. Також зазначив, що щоденно підтримував зв'язок з ОСОБА_4 за допомогою месенджера «Viber», а після її смерті організував поховання за власні кошти.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що знала ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з 2000-х років, при цьому зазначила, що саме позивач їх познайомив. Повідомила, що у період, коли вона ще працювала, їздила до них у гості на вихідних. Також вказала, що вони разом їздили на відпочинок, куди їх возив позивач на власному автомобілі, і що позивач постійно був присутній у будинку. Зазначила, що з початком повномасштабної війни ОСОБА_4 було ампутовано ногу, і в цей час позивач ОСОБА_15 був відсутній, оскільки вивіз своїх дітей за кордон. Оскільки не було кому забрати ОСОБА_4 з лікарні, остання зателефонувала їй, після чого вона забрала її з медичного закладу. Також зазначила, що проживала разом з ОСОБА_4 до моменту повернення ОСОБА_1 . Вказала, що відповідач ОСОБА_16 приїжджав до неї лише один раз, строком приблизно на тиждень, у літній період 2021 року. Щодо майна позивача, яке знаходиться в будинку ОСОБА_4 , повідомила, що їй відомо про те, що він привіз туди картини, радіоприймач, телевізор, програвач та фотозбільшувач. Стосовно спілкування ОСОБА_4 з відповідачем ОСОБА_17 свідок пояснила, що одразу після виписки з лікарні, вони телефонували один одному приблизно один-два рази на місяць. При цьому з відповідачами ОСОБА_18 та ОСОБА_19 у її присутності ОСОБА_4 не спілкувалася, а номер телефону ОСОБА_1 взагалі не був відомий.
Також зазначила, що їй відомо про ситуацію, коли відповідач ОСОБА_20 на Великдень надіслав ОСОБА_4 через месенджер «Viber» фотографію накритого столу, при цьому не зателефонував та не поцікавився станом її здоров'я. Пояснила, що онуки приїжджали до ОСОБА_4 на день народження, при цьому старший онук навідувався частіше ще під час навчання у школі та надавав допомогу. Також свідку відомо, що організацією поховання ОСОБА_4 займався позивач.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 пояснив, з 1989 року знає сім'ю ОСОБА_10 , оскільки вони були друзями та постійно спілкувалися на сходинковому майданчику. Свідок зазначив, що був присутній на похованні ОСОБА_22 та ОСОБА_13 , при цьому на похороні також були присутні відповідачі. Кому саме належало фінансування поховань, йому не відомо, оскільки він був лише присутній там. Пояснив, що з початком повномасштабної війни ОСОБА_4 було ампутовано ногу, у зв'язку з чим через перекриття доріг вона телефонувала йому з проханням привезти ліки. Свідок повідомив, що відвідував її приблизно через день, привозив ліки та готував їжу, зокрема варив бульйон, оскільки допомагати їй більше було нікому. Також зазначив, що ще одна подруга ОСОБА_4 , медсестра ОСОБА_23 , іноді навідувалася до неї, тоді як інші не приїжджали. Крім того, свідок зазначив, що протягом одного місяця у 2022 році проживав у будинку ОСОБА_4 та надавав допомогу по господарству, оскільки вона була сама. Свідок вказав, що відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 бачив періодично, зокрема коли вони приїжджали допомагати батькові. Позивач, за словами свідка, також приїжджав, однак до моменту поховання свідок його не бачив. Разом з тим зазначив, що у період, коли ОСОБА_4 перебувала одна, позивач ОСОБА_15 приїжджав лише двічі за весь час його перебування там.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 пояснив, що знайомий з родиною ОСОБА_10 приблизно з 1990-х років. Зазначив, що йому не відомо, хто саме здійснював будівництво дачного будинку, однак участь у його зведенні брали ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . Також повідомив, що на похованні присутнім не був. Свідок вказав, що йому не відомі обставини участі позивача у будівництві будинку.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 пояснив, що є сином відповідача ОСОБА_26 дитинстві він приїжджав до дідуся та бабусі - ОСОБА_22 та ОСОБА_13 , спочатку ще тоді, коли дачний будинок був старим, а згодом і після будівництва нового. Зазначив, що надавав допомогу по господарству. Свідок пояснив, що позивача бачив переважно під час святкових заходів та застіль. За його словами, позивач постійно на дачі не проживав, однак інколи залишався на ночівлю у вихідні дні, коли всі родичі приїжджали разом. Також пояснив, що після початку повномасштабного вторгнення він перебував у військовій частині та не мав можливості приїжджати до ОСОБА_4 . Зазначив, що до ОСОБА_4 приїжджали всі родичі. Крім того, вказав, що на похованні були присутні як позивач, так і відповідачі ОСОБА_15 та ОСОБА_9 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснив, що є сином відповідача ОСОБА_1 . Зазначив, що під час перебування на роботі отримав телефонний дзвінок від батька, який сказав, що щось сталось, оскільки бабуся - ОСОБА_4 не відповідала на телефонні дзвінки. Після цього він одразу поїхав на дачу. Прибувши на місце, він побачив працівників медичної допомоги та вперше дізнався про те, що у ОСОБА_4 була ампутована нога, оскільки після проведення ампутації він її не бачив. Згодом медичними працівниками було констатовано смерть ОСОБА_4 . Після цього свідок забрав обидва мобільні телефони ОСОБА_4 та почав телефонувати родичам і знайомим з метою повідомлення про її смерть. Свідок зазначив, що про смерть ОСОБА_4 позивач, як і інші, дізнався саме після настання смерті. Також пояснив, що організація поховання була складною, при цьому його батько ОСОБА_20 та брат батька - ОСОБА_15 , які є відповідачами у даній справі, брали на себе фінансову відповідальність за організацію поховання. Крім того, свідок зазначив, що раніше часто перебував на дачі до закінчення школи приїжджав майже кожні вихідні, а з віком - приблизно один раз на пів року або раз на квартал, орієнтовно у період 2013-2016 років. За його словами, позивач також іноді приїжджав на дачу разом зі своїми доньками та дружиною, однак такі візити не мали постійного характеру.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 пояснила, що є колишньою дружиною відповідача ОСОБА_1 . Вони уклали шлюб у 1994 році, після чого переїхали до м. Києва, а згодом у м. Вишгороді отримали житло як військовослужбовці. Офіційно вони перебували у шлюбі до травня 2010 року, фактично припинивши спільне проживання у 2014 році. Свідок пояснила, що у період проживання у м. Вишгороді вони часто їздили до ОСОБА_13 та ОСОБА_22 , зокрема під час будівництва будинку, коли всі здебільшого перебували на дачі. За її словами, колишній чоловік після роботи постійно їздив допомагати з будівництвом будинку, що, зокрема, стало однією з причин розірвання шлюбу. При цьому свідок зазначила, що не може підтвердити участь позивача у будівництві будинку. За її словами, позивач підтримував родинні стосунки, приїжджав на святкові заходи, однак частіше позичав кошти, ніж надавав допомогу. Також пояснила, що після смерті ОСОБА_4 у похованні брали участь усі родичі, при цьому організаційні питання переважно вирішував ОСОБА_9 . Свідок вказала, що відповідач ОСОБА_16 є племінником ОСОБА_4 та постійно навідувався до них, однак з початком повномасштабного вторгнення перебував на військовій службі. Крім того, зазначила, що не бачила, аби позивач брав участь у будівництві чи подальшому утриманні будинку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що для усунення від права на спадкування за частиною п'ятою статті 1224 ЦК України необхідна наявність сукупності трьох обставин: ухилення від допомоги, безпорадний стан спадкодавця та потреба у допомозі саме від цієї особи. Встановивши, що спадкодавиця дійсно перебувала у тяжкому стані через ампутацію кінцівки, суд одночасно дійшов висновку про недоведеність умисного ухилення відповідачів від виконання обов'язків. Суд врахував, що ОСОБА_2 перебував на військовій службі, що виключає винну поведінку у формі ухилення. Суд дійшов висновку, що надані позивачем медичні документи підтверджують лише факт хвороби, але не доводять, що спадкодавиця зверталася за допомогою до відповідачів і отримала відмову. Також суд зазначив про відсутність доказів того, що допомоги апелянта було недостатньо і існувала нагальна потреба у залученні саме відповідачів. Оскільки основна вимога про усунення від спадкування була відхилена, суд не знайшов підстав для задоволення похідної вимоги про визнання позивача єдиним спадкоємцем.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Проте, реалізація права на судовий захист передбачає, що особа, яка звертається до суду, повинна довести наявність у неї суб'єктивного матеріального права або легітимного інтересу, за захистом якого вона звернулася.
У справах про спадкування першочерговим питанням, що підлягає з'ясуванню судом, є встановлення кола осіб, які мають право на спадкування за законом або за заповітом.
Позивач, звертаючись із вимогою про усунення відповідачів від права на спадкування та визнання себе єдиним спадкоємцем, обґрунтовує свої вимоги статусом спадкоємця четвертої черги за законом на підставі статті 1264 ЦК України.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У частині першій статті 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (частина перша статті 1261 ЦК України).
За змістом статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.
Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої-п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами, як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п'ятої черги.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» ).
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 172/356/24.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 1264 ЦК України та наведених правових висновків Верховного Суду, для набуття права на спадкування у четверту чергу обов'язковим є встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю не менш як п'ять років, що згідно зі статтею 3 СК України передбачає невід'ємну сукупність таких ознак, як спільне проживання, пов'язаність спільним побутом та наявність взаємних прав і обов'язків, у той час як звертаючись до суду з позовом про усунення відповідачів від права на спадкування (ст. 1224 ЦК) та визнання себе єдиним спадкоємцем, позивач визначив підставою позову факт тривалого здійснення опіки, надання нематеріальних послуг, матеріальне забезпечення та організацію умов проживання спадкодавиці протягом 2018-2022 років.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за іншою адресою, що створює спростовувану презумпцію його проживання окремо від спадкодавиці.
Наведені апелянтом фактичні обставини щодо тривалого опікування спадкодавицею, надання їй нематеріальних послуг, матеріального забезпечення, купівлі ліків та фінансування побутових потреб свідчать виключно про надання сторонньої допомоги та піклування особою, що за відсутності доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та сталого проживання за однією адресою не є тотожним поняттю «проживання однією сім'єю» та не породжує для позивача статусу спадкоємця четвертої черги, оскільки догляд за хворою особою та проживання однією сім'єю є різними за своєю юридичною природою категоріями, які вимагають окремого доказування.
Фактичні обставини, на які посилається позивач, за своєю юридичною природою є підставою для позову про зміну черговості одержання права на спадкування (ч. 2 ст. 1259 ЦК), а не для встановлення статусу спадкоємця четвертої черги.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.09.2020 у справі № 534/1318/17, вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена лише тією особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки. Тобто, обов'язковою передумовою для задоволення позову за статтею 1224 ЦК України є доведення позивачем того факту, що він сам є спадкоємцем і саме до нього перейде право на спадкування у разі усунення відповідачів.
У постанові від 26.01.026 у справі № 172/356/24 Верховний Суд вказав, що без встановлення факту проживання однією сім'єю не менш як п'ять років, пред'явлення позову про зміну черговості або усунення спадкоємців попередніх черг є передчасним та необґрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що апелянт помилково вважав, що сам факт усунення інших претендентів автоматично наділяє його статусом єдиного спадкоємця. За приписами статей 12, 81 ЦПК України, тягар доказування наявності права на спадкування лежить виключно на позивачеві. У даній справі, оскільки позивач не заявляв та не доводив факт проживання однією сім'єю (ст. 1264 ЦК), а обмежився лише доказами надання допомоги та опіки, він не підтвердив свій статус спадкоємця четвертої черги, а відтак у позивача відсутнє суб'єктивне право на захист якого подано позов.
Враховуючи відсутність у позивача доведеного права на спадкування, вимоги про усунення ОСОБА_2 (2-га черга) та ОСОБА_1 (5-та черга) за статтею 1224 ЦК України є юридично неспроможними.
Водночас, відповідач ОСОБА_2 , є спадкоємцем за правом представлення (стаття 1266 ЦК), що відносить його до другої черги спадкування. Колегія суддів зауважує, що позивач не може вимагати усунення спадкоємця вищої черги, не маючи підтвердженого статусу спадкоємця нижчої або рівної черги. Більше того, як вірно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_2 перебував на військовій службі, що є поважною причиною відсутності фізичного догляду, а статус спадкоємця він набув лише за 24 години до смерті тітки (після смерті свого батька), що виключає тривале умисне ухилення (правовий висновок ВС у справі № 591/3528/24).
Щодо відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які є пасинками (5-та черга), колегія суддів наголошує, що за наявності спадкоємця вищої черги ( ОСОБА_2 ), вони взагалі не закликаються до спадкування. Отже неможливо усунути від права на спадкування осіб, які це право не набули через принцип черговості.
Таким чином, позивач, зосередившись виключно на обставинах надання матеріальної допомоги спадкодавиці та негативній поведінці відповідачів, повністю залишив поза увагою необхідність доведення власного права на спадщину. Відсутність доказів проживання однією сім'єю (спільного бюджету, побуту, взаємних обов'язків) понад 5 років робить його вимоги безпідставними незалежно від поведінки відповідачів.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, правильно оцінив відсутність сукупності обставин, передбачених статтею 1224 ЦК України, та фактичну відсутність права позивача на задоволення похідної вимоги про визнання його єдиним спадкоємцем.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року прийнято з дотриманням норм матеріального права, зокрема статей 1224, 1258, 1264 ЦК України, та при належному застосуванні процесуальних норм щодо оцінки доказів.
Колегія суддів зазначає, що вимоги апелянта в частині зобов'язання Вишгородського РУП ГУНП в Київській області відкрити кримінальне провадження, провести виїмку документів та здійснити конкретні слідчі дії не можуть бути предметом розгляду в межах цивільного судочинства. Відповідно до статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту приватних прав та інтересів, тоді як питання реєстрації злочинів та контролю за досудовим розслідуванням належать до виключної компетенції слідчих суддів у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Суд апеляційної інстанції в межах розгляду цивільної справи позбавлений правових підстав надавати вказівки правоохоронним органам щодо кваліфікації діянь за статтями КК України або визнання особи потерпілою у кримінальному процесі. Таким чином, зазначені вимоги скаржника є юридично неспроможними в контексті даного спору, оскільки спрямовані на втручання в оперативно-розслідувальну діяльність, що перебуває поза межами повноважень суду цивільної юрисдикції. Відтак, апеляційний суд не наділений процесуальною функцією вирішувати питання, пов'язані з реалізацією норм кримінального та кримінального процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 квітня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов