09 квітня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7111/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката Степ'юка В. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Жданової Оксани Вікторівни, в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Вишгородського районного суду Київської області
у складі судді Свєтушкіної Д. А.
від 01 грудня 2025 року
у цивільній справі № 372/5164/24 Вишгородського районного суду Київської області
за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3
до ОСОБА_2
про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,
У вересні 2024 року позивач звернувся в суд з позовом в якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини. Обґрунтовуючи позов, орган опіки та піклування посилався на те, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо малолітнього сина, не виявляє інтересу до його життя, здоров'я та розвитку. Позивач зазначає, що матір веде аморальний спосіб життя, офіційно не працевлаштована та систематично зловживає алкогольними напоями разом із співмешканцем, що підтверджується скаргами сусідів на порушення громадського порядку та неодноразовими викликами поліції.
Згідно з актом обстеження від 16.09.2024, умови проживання дитини визнані незадовільними через недотримання санітарно-гігієнічних норм (бруд, наявність комах, неприємний запах), що створювало реальну загрозу безпеці немовляти та призвело до його примусового вилучення з родини. Також позивач наголошує на бездіяльності відповідачки, яка не реагувала на зауваження правоохоронних органів та двічі притягувалася до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року позов задоволено.
Позбавлено громадянку України ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таку, що ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, та внесено відповідні зміни в актовий запис про народження дитини.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь установи чи особи на утриманні (під опікою), якої перебуватиме дитина, аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
В апеляційній скарзі адвокат Жданова О. В., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Судові витрати стягнути з відповідача.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим через неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статті 164 Сімейного кодексу України. Зазначає, що суд не забезпечив повного з'ясування обставин справи та не надав належної оцінки доказам у їх сукупності. Звертає увагу на те, що акт обстеження умов проживання від 16.09.2024 містить лише загальні оціночні судження та водночас підтверджує наявність у дитини необхідних речей, іграшок та ліжка. Апелянт наголошує, що у матеріалах справи відсутні докази свідомої та систематичної винної поведінки, спрямованої на ухилення від батьківських обов'язків. Вказує на помилковість висновку суду про «тривале» ухилення, враховуючи малолітній вік дитини (нар. 08.03.2024), що виключає системність такої поведінки. Стверджує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а можливість виправлення її поведінки іншими способами судом не розглядалася. Апелянт надала нові докази, а саме акт від 07.01.2026 та медичні довідки від 31.12.2025, які підтверджують належні умови проживання та відсутність алкогольної залежності. Посилається на правову позицію Верховного Суду (постанова від 15.01.2025 у справі № 384/170/23), згідно з якою за відсутності доказів свідомого нехтування обов'язками та за наявності інтересу до дитини підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Підсумовує, що суд першої інстанції проігнорував принцип пропорційності та найкращих інтересів дитини.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та в її інтересах адвокат Степюк В. С. підтримали апеляційну скаргу із викладених у скарзі підстав та доводів. Повідомили, що дитина проживає із матір'ю, адже через декілька днів після її відібрання її повернули родичам, а у подальшому - відповідачці. Відповідачка у судове засідання прибула із дитиною.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про народження батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені ОСОБА_4 (відомості записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України) та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 02.04.2024 виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області, актовий запис № 09.
Також судом встановлено, що 16.09.2024 комісією у складі: служби у справах дітей та сім'ї Української міської ради, сектору ювенальної превенції ВП Обухівського РУП ГУНП в Київській області, «Центру надання соціальних послуг» Української міської ради проведено обстеження умов проживання дитини та складено відповідний Акт та Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини з яких убачається, що адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_2 - мати, ОСОБА_5 - співмешканець та ОСОБА_3 - дитина. Умови проживання незадовільні, у помешканні брудно, присутні таргани та неприємний запах, санітарно-гігієнічні норми недотримані. Малолітній ОСОБА_6 перебував разом із співмешканцем матері, який був у нетверезому стані. На момент відвідування родини матері вдома не було, зі слів громадянина ОСОБА_5 - невідомо де мати. Також було з'ясовано у сусідів, що мати вже певний час перебуває в алкогольному сп'янінні разом із співмешканцем та ведуть аморальний спосіб життя. Дитину відібрано з родини, де він проживав та направлено до закладу охорони здоров'я.
Відповідно до копії акту про факт передачі дитини, у присутності інспектора СЮП Обухівського РУП ГУНП в Київській області Рижичева В. С. малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі Акту проведення оцінки рівня безпеки було передано ОСОБА_7 .
З копії листа Обухівський відділ поліції ГУНП в Київській області, зазначено, що до Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області на спецлінію 102 неодноразово надходили повідомлення про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає: АДРЕСА_1 , перебуває разом зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та знаходиться в стані алкогольного сп'яніння чим наражає дитину на небезпеку. На матір малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 складено 2 протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП, однак жінка не реагує на зауваження та свою поведінку не змінює.
Органом опіки та піклування виконавчого комітету Української міської ради складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 .
З даного висновку вбачається, що ОСОБА_2 не виконує свій конституційний обов'язок передбачений ст. 51 Конституції України та ст. ст. 150, 151, 152, 155 Сімейного Кодексу України по утриманню та вихованню дитини, свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків: не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, та спілкування з дитиною в обсязі необхідному для її нормального розвитку. У зв'язку з чим з метою захисту законних прав та інтересів дітей, а також враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Української міської ради від 18.09.2024 (протокол 10) вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо її малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
26 вересня 2024 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчим комітетом Української міської ради Обухівського району Київської області прийнято рішення про відібрання дитини та затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо її малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання малолітньої дитини. Встановивши на підставі акта обстеження від 16.09.2024 незадовільні умови проживання, суд дійшов висновку про неналежний догляд за немовлям. Суд врахував інформацію поліції про складання адміністративних протоколів за ч. 1 ст. 184 КУпАП та повідомлення про перебування матері у стані алкогольного сп'яніння, що, на думку суду, створювало загрозу безпеці дитини. Спираючись на висновок органу опіку та піклування, суд констатував свідоме нехтування відповідачкою обов'язками щодо фізичного та духовного розвитку сина. Суд першої інстанції розцінив вказані факти як достатню підставу для застосування ст. 164 СК України. Таким чином, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку відповідає інтересам дитини.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який допускається лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 147/277/24 наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим і надзвичайним способом впливу, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. Дана правова позиція кореспондується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мамчур проти України» (рішення від 16.07.2015, заява № 10383/09), де зазначено, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за вкрай виняткових обставин. При визначенні найкращих інтересів дитини суд має враховувати, що збереження зв'язків із біологічною сім'єю є пріоритетним, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або явно неблагополучною.
З огляду на зазначене, позивач, звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, зобов'язаний надати сукупність беззаперечних доказів, які б підтверджували не просто факт порушення, а сталу, системну та винну бездіяльність батьків.
Проте аналіз матеріалів справи свідчить, що в основу позовних вимог покладено події лише одного тижня - з 10 по 15 вересня 2024 року. Позивач послався виключно на факти складання двох протоколів про адміністративні правопорушення за статтею 184 КУпАП та акт обстеження умов проживання від 16.09.2024. Такий підхід свідчить про декларативність доводів позивача, оскільки два епізоди неналежної поведінки протягом короткого проміжку часу не можуть вважатися «тривалим» або «системним» ухиленням від виконання батьківських обов'язків у розумінні статті 164 СК України.
Колегія суддів зауважує, що висновки суду першої інстанції про наявність «несанітарних умов» та «занедбаність дитини» не відповідають доказам, що містяться в матеріалах справи, а детальний аналіз змісту актів від 16.09.2024 свідчить про протилежне. Так, в Акті № 94 обстеження умов проживання, поряд із загальною фразою про «незадовільні умови», чітко зафіксовано, що для виховання та розвитку дитини створено належні умови: наявне окреме ліжко, дитячий манеж, іграшки та коляска для прогулянок. Більш того, Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини від тієї ж дати (16.09.2024) прямо спростовує твердження про занедбаність немовляти. Зокрема, у пункті 4 спеціалістом зазначено, що «на момент візиту дитина була активна», а у пункті 5, де оцінюються зовнішні ознаки недогляду, вказано - «НІ», та додано коментар: «дитина одягнута у чистий одяг».
Що стосується безладу в помешканні, то спеціаліст охарактеризував його як «хаотично розкидані дитячі речі», що не є тотожним антисанітарії чи небезпечному для життя стану житла. Безлад у помешканні зафіксовано лише разово, без встановлення тривалості такого стану.
Таким чином, фактичні дані вказаних актів підтверджують, що дитина була доглянута, одягнута в чисте та забезпечена необхідними меблями та речами, що виключає можливість кваліфікації дій матері як злісного ухилення від обов'язків.
Позивачем не доведено, що сім'я перебувала на обліку як неблагополучна до вересня 2024 року, або що відповідачці раніше виносилися попередження чи пропонувалася соціальна допомога.
Зі змісту цих документів вбачається, що дитину було вилучено не через системне нехтування матір'ю своїх обов'язків, а через її тимчасову відсутність вдома та перебування дитини під наглядом співмешканця з ознаками сп'яніння.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Проте суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст висновку Виконавчого комітету Української міської ради від 26.09.2024, вважає його таким, що не відповідає критеріям об'єктивності, повноти та обґрунтованості з огляду на наступне.
По-перше, висновок має очевидно декларативний та шаблонний характер. Орган опіки та піклування вказав, що ОСОБА_2 «не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі», «не надає доступу до культурних цінностей» та «не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення». Колегія суддів вважає такі твердження логічно несумісними з огляду на вік дитини. ОСОБА_3 на момент складання висновку мав лише 6 місяців. У такому віці дитина за фізіологічними та психологічними показниками ще не здатна до «самоусвідомлення», сприйняття «норм моралі» чи «культурних цінностей» у тому значенні, яке вкладено у текст висновку. Використання органом опіки шаблонних формулювань, які зазвичай застосовуються до дітей шкільного віку чи підлітків, свідчить про формальний підхід до оцінки ситуації та ігнорування індивідуальних потреб немовляти.
По-друге, посилання позивача на те, що відповідачка «офіційно не працевлаштована», як на ознаку її недобросовісності, є юридично неспроможним. Оскільки дитині виповнилося лише шість місяців, матір відповідно до вимог чинного законодавства (ст. 179 КЗпП України) має право на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримання відповідної соціальної допомоги від держави. Звинувачення матері немовляти у відсутності працевлаштування суперечить самій суті державної політики захисту материнства та дитинства.
По-третє, висновок не містить жодних відомостей про проведення реальної соціальної роботи з матір'ю. Матеріали справи не підтверджують, що ОСОБА_2 викликалася на засідання комісії, що з нею проводилися бесіди чи що їй надавалася можливість пояснити обставини подій, які відбулися у вересні 2024 року. Позбавлення батьківських прав без заслуховування позиції матері, яка проживала з дитиною і за актом від 16.09.2024 забезпечила її чистим одягом, ліжком та коляскою, є грубим порушенням права на справедливий розгляд справи.
По-четверте, звинувачення у тому, що відповідачка «не цікавиться життям дитини та не бере участі у її розвитку», прямо спростовується фактом спільного проживання матері та сина з моменту народження. Дитина на момент вилучення була доглянутою та активною, що зафіксовано спеціалістами в Акті проведення оцінки рівня безпеки. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що станом на дату складання висновку (26.09.2024) жодного судового рішення, яке б підтверджувало вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративних правопорушень, не існувало, а питання про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП за двома складеними протоколами, вирішувались лише у жовтні 2024 року. Таким чином, твердження органу опіки та піклування у висновку про «аморальний спосіб життя» відповідачки ґрунтуються виключно на суб'єктивних свідченнях сусідів і двох протоколів, складених протягом лише одного тижня у вересні 2024 року. Колегія суддів вважає очевидно неспроможним ототожнення епізодичних порушень, зафіксованих у короткий проміжок часу, із поняттям «спосіб життя», що за своєю правовою природою є сталою та тривалою характеристикою поведінки особи. Використання органом опіки неконкретизованих оціночних суджень третіх осіб як підстави для висновку про аморальність є порушенням принципів об'єктивності та повноти дослідження, оскільки такі дані не підкріплені жодним належним і допустимим доказом системної антисоціальної поведінки відповідачки.
Таким чином, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав ґрунтується на припущеннях, формальних оцінках та недоведених фактах, що є несумісним із вимогою закону щодо встановлення виняткових обставин для застосування ст. 164 СК України. Зазначений акт не враховує найкращі інтереси дитини, які на даний час полягають у збереженні біологічного зв'язку з матір'ю, здатною забезпечити дитині належний догляд. З огляду на це, колегія суддів відхиляє вказаний висновок як необґрунтований.
Колегія суддів, аналізуючи постанови Обухівського районного суду Київської області від 02.10.2024 та 14.10.2024, що ухвалені за наслідками розгляду складених щодо відповідачки за ст. 184 КУпАП протоколів про адміністративне правопорушення, зазначає, що вказаними судовими рішеннями дійсно встановлено факти перебування відповідачки у стані алкогольного сп'яніння. Водночас, хоча в постановах вказано, що ОСОБА_2 наражала дитину на небезпеку, суди оцінили ці проступки як такі, що дозволяють звільнити особу від відповідальності за малозначністю або обмежитись попередженням. Це вказує на низький ступінь суспільної небезпеки скоєного.
Надмірна стрімкість ініціювання процедури позбавлення батьківських прав - лише через сім днів після складання єдиного акту - свідчить про невиконання державою своїх позитивних зобов'язань щодо підтримки сім'ї. У рішенні «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) ЄСПЛ підкреслив, що право на допомогу соціальних служб у подоланні труднощів є передумовою для застосування радикальних заходів. У даній справі відповідачці не було запропоновано жодних превентивних чи реабілітаційних заходів (лікування, психологічна допомога, соціальний супровід), що робить рішення про позбавлення прав передчасним та непропорційним. Позбавлення прав не може бути першим заходом реагування держави на кризову ситуацію в сім'ї, особливо коли дитину вже було відібрано і безпосередня загроза її життю на момент подання позову була усунута.
Окремо колегія суддів звертає увагу на вік дитини - ОСОБА_3 на момент подій мав лише шість місяців. Згідно з національним законодавством, держава гарантує особливий захист матері та дитини у період до досягнення нею трирічного віку, що включає право на відпустку по догляду та соціальні виплати. Відповідачка у цей період є соціально вразливою особою, яка потребує підтримки з боку органів опіки та піклування, а не негативного санкціонування у виді позбавлення батьківських прав за епізодичну слабкість, яка не мала незворотних наслідків для здоров'я дитини. Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 у справі № 400/936/18 вказав, що якщо відпали причини, які перешкоджали належному вихованню, дитина має бути повернута батькам.
Оскільки ОСОБА_2 (1987 р.н.) усвідомила провину, змінила умови проживання та підтвердила відсутність залежності, колегія суддів вважає, що найкращим інтересам дитини відповідатиме надання матері можливості на виправлення під контролем відповідних органів.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є необґрунтованими через відсутність доведеності системності винної поведінки та передчасність застосування такого заходу.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Водночас, зважаючи на встановлені факти перебування ОСОБА_2 у стані сп'яніння, що наражало немовля на небезпеку, колегія суддів вважає за необхідне застосувати заходи превентивного характеру. Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року, при доведеності винної поведінки батьків суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Таким чином, найкращим інтересам дитини на даний час відповідатиме попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із покладенням на Орган опіки та піклування Української міської ради Обухівського району Київської області контролю за виконанням нею батьківських обов'язків.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є такими, що знайшли підтвердження, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01.12.2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, визначених статтею 376 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Орган опіки та піклування як позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні з позовом у даній категорії справ, судові витрати, понесені відповідачкою у зв'язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 267,20 грн, підлягають відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Жданової Оксани Вікторівни, в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Органу опіки та піклування виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Орган опіки та піклування Української міської ради Обухівського району Київської області контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Компенсувати ОСОБА_2 судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 7 267,20 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 квітня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов