Справа № 755/20002/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3868/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
01 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 13 квітня 2026 року включно.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави для продовження застосованого запобіжного заходу з метою запобігання заявленим ризикам та забезпечення виконання процесуальних рішень. Також суд вказав, що визначену в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2025 року обвинуваченому ОСОБА_6 заставу у розмірі 60 560 гривень та покладені на нього обов'язки у випадку внесення визначеної судом застави, залишити без змін.
В апеляційній скарзі захисниці обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 вказано про незаконність ухвали суду першої інстанції. На обґрунтування своє позиції захисниця зазначила про недоведеність стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, посилаючись на те, що ризик втечі обґрунтовується прокурором лише санкцією інкримінованої статті, однак відповідно до практики ЄСПЛ вказаний ризик не може встановлюватися лише на основі суворості можливого вироку, а має оцінюватися в контексті різних факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, майновим та сімейним становищем. Вважає, що ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення мають абстрактний характер, як і ризик незаконного впливу на свідків, який нічим не підтверджений та хоч і може гіпотетично існувати, однак його настання можливо попередити шляхом покладення на обвинуваченого обов'язку утримуватися від спілкування з такими особами. Крім цього, зазначила про те, що всупереч ст. 184 КПК України прокурором не долучено до поданого ним клопотання копії документів, якими він обґрунтовує наявність заявлених ризиків та необхідність застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та такі документи обвинуваченому не вручались, що позбавило його можливості належним чином підготувати заперечення, а також звернула увагу на те, що прокурор клопотання не зачитував та не обґрунтував і думка сторони захисту з цього питання не встановлювалась, що є грубим порушення права на захист. Також зазначила про те, що суд не обґрунтував відсутність, зміну або відмову у визначенні застави ОСОБА_6 , яка була визначена ухвалою суду від 28.10.2025 року та така вимога була зазначена в клопотанні прокурора. На думку захисниці, обрання обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з тримання під вартою, повністю забезпечить виконання покладених на нього обов'язків. Просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Захисниця ОСОБА_7 та прокурор до суду апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, від обвинуваченого ОСОБА_6 заяв про розгляд провадження за його участі до суду не надходило, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає розгляду провадження.
Вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину проти власності, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації та відсутністю у зв'язку з цим контролю за частиною державного кордону в межах тимчасово окупованих територій. Крім того, колегією суддів враховується та обставина, що ОСОБА_6 зареєстрований на території Житомирської області, а у м. Києві лише фактично проживає, що ставить під сумнів можливість його систематичної явки до суду та дає йому змогу змінювати місце проживання і переховуватися від суду. Наведене свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставленого у вину обвинуваченому ОСОБА_8 кримінального правопорушення дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а отжесвідки можуть бути допитані, у тому числі, повторно, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_6 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується те, що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 , будучи раніше судимим за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України та звільненим 29 липня 2025 року з ДУ «Житомирська виправна колонія (№ 4)», на шлях виправлення не став та вже через два місяці після звільнення 23.09.2025 року повторно вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України, яке йому інкримінується, що свідчить про наявність в нього схильності та готовності до вчинення протиправної, незаконної поведінки, що в сукупності із даними про його особу, а саме відсутністю у обвинуваченого офіційного працевлаштування та джерела доходів, дружини, дітей та сім'ї, може вказувати про можливість вчинення ним інших кримінальних правопорушень. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому, а тому невчинення обвинуваченим певних дій в минулому не свідчить, що в майбутньому обвинувачений не вчинить дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Дієвим заходом, який в змозі виконати завдання по мінімізації ризику переховування обвинуваченого від суду є запобіжний захід у виді застави, який застосований судом першої інстанції в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2025 року щодо обвинуваченого і який є альтернативним до запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
При цьому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зміни розміру застави, яка була визначена обвинуваченому, а саме в розмірі 60 560 гривень, оскільки вказаний розмір застави було визначено судом з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, а також даних щодо наявності ризиків.Саме зазначений судом розмір застави, на думку колегії суддів, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
При цьому, доводи захисниці про те, що суд не обґрунтував відсутність, зміну або відмову у визначенні застави ОСОБА_6 , яка була визначена ухвалою суду від 28.10.2025 року та така вимога була зазначена в клопотанні прокурора, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2025 року, ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів та визначено розмір застави розміром 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Відповідно до вимог ст. 182 КПК України та параграфу 1 глави 18 КПК України, строку дії застави як запобіжного заходу не передбачено.
При цьому, згідно з ст. 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України вирішення питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження вирішується судом при ухваленні вироку за наслідками судового розгляду кримінального провадження.
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що з моменту внесення застави на особу покладаються обов'язки визначені ухвалою суду/слідчого судді строком на два місяці, однак не продовження цих обов'язків та закінчення строку їх дії не тягне за собою припинення дії запобіжного заходу у виді застави.
Таким чином, аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України в їх системному взаємозв'язку дає підстави для висновку про те, що запобіжний захід у виді застави визначеного строку дії не має і діє до його скасування, зміни, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження.
Враховуючи, що дія застави у встановленому КПК України порядку не припиниласяз підстав, передбачених ст.ст. 203, 368 КПК України, то визначена ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2025 року застава у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. продовжує свою дію та залишена без змін, про що і зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 13.02.2026 року.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги захисниці про те, що прокурор клопотання не зачитував та не обґрунтував і думка сторони захисту з цього питання не встановлювалась, що є грубим порушення права на захист, колегія суддів не сприймає, адже як вбачається з оскаржуваної ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року у судовому засіданні, після оголошення клопотання прокурора, захисниця висловлювала свої заперечення щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, посилаючись на необґрунтованість клопотання прокурора, її думку в судовому засіданні підтримав обвинувачений, а тому думка всіх учасників судового провадження була заслухана, отже клопотання було розглянуто в порядку, передбаченому законом.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року щодо ОСОБА_6 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4