вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2026 р. Справа№ 910/14878/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
секретар судового засідання Авсюкевич Н.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14878/25 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез»
про стягнення 6 232 895,31 грн
01.12.2025 Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укроргсинтез" про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайового внеску у розмірі 6232895,31 грн, з яких: 4951476,00 грн пайовий внесок, 1000198,15 грн інфляційні втрати, 281221,16 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збереженням коштів, що мали бути сплачені відповідачем як пайовий внесок у створення та розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва.
11.12.2025 до суду від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів сплати пайового внеску в сумі 4 951 476,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укроргсинтез" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) втрати від інфляції у розмірі 1 000 198,15 грн, 3% річних у розмірі 281 221,16 грн, судовий збір у розмірі 15 377,03 грн. Закрито провадження в частині стягнення суми пайового внеску у розмірі 4951476,00 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спір у даній справі в частині позовних вимог про стягнення 4 951 476,00 грн відсутній, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині закрив, водночас, виходячи з того, що обов'язок зі сплати пайового внеску підлягав виконанню забудовником до введення об'єкта будівництва в експлуатацію і у встановлений строк виконаний не був, унаслідок чого з наступного дня після введення об'єкта будівництва в експлуатацію відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, суд стягнув інфляційні втрати та 3 % річних з відповідача у заявленій сумі.
Не погоджуючись із рішенням в частині задоволених позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14878/25 та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції про період прострочення виконання грошового зобов'язання. На думку відповідача, оскільки розрахунок пайового внеску було здійснено позивачем лише у липні 2024 року, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію, тобто з 05.01.2024. Апелянт вважав помилковим ототожнення виникнення обов'язку зі сплати пайового внеску з іншим моментом ніж визначення розміру пайового внеску у грошовому вираженні, тобто після здійснення позивачем відповідного розрахунку та доведення його до відома відповідача.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» у судовій справі № 910/14878/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Барсук М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 01.04.2026.
23.03.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін. Позивач вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим на підставі норм матеріального та процесуального права, належним чином застосованих до спірних правовідносин, без допущення порушень норм матеріального права. За доводами позивача, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснено з моменту набуття відповідачем коштів без достатньої правової підстави, що узгоджується з положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України. Оскільки сплата пайового внеску мала бути здійснена до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з 05.01.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. При цьому обов'язок звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайового внеску до введення об'єкта будівництва в експлуатацію покладався саме на відповідача, однак останнім не був виконаний.
20.03.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
23.03.2026 відповідачем подано заяву про самопредставництво юридичної особи Глінським Валентином Миколайовичем, на підтвердження повноважень якого додано: наказ №248/к/тр від 24.03.2024 про прийняття на роботу, посадову інструкцію начальника юридичного відділу відповідача, накази відповідача №24/06-24 від 24.06.2024 та №25/03-26 від 25.03.2026, довіреність №25-03/26 від 25.03.2026.
У судове засідання 01.04.2026 представники сторін з'явилися.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 20.01.2010, укладеного між Шушаковою Тетяною Борисівною (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укроргсинтез" (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літош В.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 107, позивач набув у власність нежитлові приміщення (літ. CXV, XLV, LIV), які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Червоноткацька, будинок 67, та складаються з: розфасовки препаративних форм ХСЄР - корпус 11 а, площею 266,60 кв. м; цеху очистки відпрацьованої кислоти - корпус 86 площею 681,70 кв. м; цеху виробництва сировини площею 717,80 кв. м. Загальна площа нежитлових будівель становить 1666,10 кв. м.
11.09.2020 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видав дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ012200911258 (далі - дозвіл на будівництво);
04.01.2024 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видав сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № КВ122231222806 (далі - сертифікат).
Відповідно до вказаних документів замовником визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укроргсинтез", об'єктом - реконструкція існуючого комплексу (будівлі літ. LIV та XLV) з будівництвом адміністративно-побутового корпусу та котельні по вул. Червоноткацькій, 67 у Деснянському районі м. Києва.
08.07.2024 департамент економіки та інвестицій звернувся до відповідача з вимогою щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 04.07.2024 № 050/18-2561. Позивач вимагав підписати розрахунки та повернути до Департаменту для реєстрації із відповідним зверненням в строк не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 24.07.2024. В разі невиконання вимоги, позивач має намір звернутись до суду та/або до правоохоронних органів. Вимога та розрахунок були направлені відповідачу за адресою його місцезнаходження, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною та фіскальним чеком.
При цьому матеріали справи не містять доказів укладення між Департаментом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» відповідного договору пайової участі, у зв'язку з чим, обґрунтовуючи звернення до суду, відповідач посилався на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон №3038-VI).
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Нормами статті 40 Закону №3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною 9 статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону №132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва або розрахувати самостійно розмір за порядком, передбаченим у «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 132-IX та сплатити самостійно.
Оскільки, будівництво/реконструкція об'єкта по вул. Вінстона Черчилля, 67 було розпочато 11.09.2020 (у 2020 році), відповідач зобов'язаний був протягом 10 робочих днів від означеної дати звернутись до позивача із заявою про визначення йому розміру пайового внеску. Проте доказів виконання означеного обов'язку суду не надано. Крім того, відповідач у заявах по суті спору не вказував про обставини щодо здійснення ним відповідного звернення.
Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
У постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Однак, лише 11.12.2025 замовником будівництва сплачено суму пайового внеску в розмірі 4 951 476,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.12.2025 № 7885У.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі або вже встановлений законом.
У постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23 Верховний Суд виснував, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Колегія суддів зазначає, що передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми виникає з огляду на наявність самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.
Це зобов'язання не виникає з дати визначення розміру пайового внеску у грошовому вираженні, як про це зазначає відповідач. Такий підхід суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов'язання, передбаченим у ч. 3 ст. 509 ЦК України. Отже, необґрунтованими є доводи апелянта, що до липня 2024 року розмір пайової участі не був визначений у грошовому еквіваленті та недоведений до відома відповідача, оскільки обов'язок з оплати пайового внеску та прострочення такої оплати пов'язано не з датою отримання чи реєстрацією розрахунку такого внеску, а з датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, що як вірно встановлено судом першої інстанції мало місце 04.01.2024, та можливістю замовника будівництва визначити розмір пайового внеску відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-IX 4% від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Отже, саме на відповідача покладався обов'язок ініціювати визначення розміру пайової участі. При цьому колегія суддів зазначає, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається відповідно до нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування, які є загальнодоступними та відкритими з огляду на публічний характер відповідних правовідносин, що надає замовнику будівництва можливість самостійно визначити розмір такого платежу та виконати зобов'язання щодо його сплати.
Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення у справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин справи апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення - слід залишити без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укроргсинтез» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14878/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14878/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/14878/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.04.2026.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко