справа № 358/1588/24
головуючий у суді І інстанції Лебединець Г.С.
провадження № 22-ц/824/616/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
10 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Богуславського районного суду Київської області від 05 лютого 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (колишня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (надалі по тексту - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», позивач, кредитор) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач, позичальник, боржник) про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 05 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №7040493 про надання споживчого кредиту у сумі 13 000 грн строком на 352 днів з процентною ставкою 1,99% в день.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит у сумі 13 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №27.05/2024-Ф, за яким ТОВ «Авентус Україна» відступив права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Так, до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №7040493 у розмірі 32 919 грн 90 коп., яка складається: з суми кредиту - 13 000 грн та суми процентів за користування кредиту - 19 919 грн 90 коп.
За період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року в межах строку договору позивачем були нараховані відсотки за 60 календарних днів у сумі 15 522 грн, виходячи з розміру тіла кредиту - 13 000 грн та розміру відсотків 1,99%.
Станом на дату звернення до суду, а саме 27 вересня 2024 року заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена і складається із: тіла кредиту - 13 000 грн, нарахованих процентів - 19 919 грн 90 коп., нарахованих відсотків за 60 календарних днів 15 522 грн, що у сумі складає 48 441 грн 90 коп., які позивач просив стягнути з відповідача на його користь та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. і на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 05 лютого 2025 року частково задоволено позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором № 7040493 від 05 вересня 2023 року у розмірі 32 919 грн 90 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 646 грн 26 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», суму витрат, понесених позивачем на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
В іншій частині позову - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що передбачений договором факторингу №27.05/24-ф від 27 травня 2024 року обсяг прав нового кредитора, який обмежений виключно правом грошової вимоги у межах боргу ОСОБА_1 на загальну суму 32 919 грн 90 коп., що прямо передбачено у додатку №1 до договору факторингу, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не має права здійснювати нарахування та вимагати стягнення процентів за користування кредитом поза межами договору.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позичальник ОСОБА_1 належним чином виконував кредитні зобов'язання як щодо первісного кредитора, так і стосовно нового кредитора.
Отже, суд першої інстанції вважав, що заборгованість у сумі 32 919 грн 90 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь нового кредитора ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», оскільки заміна кредитора не звільняє відповідача від обов'язку погашення кредиту, а відтак позов у цій частині підлягає до задоволення.
Водночас суд першої інстанції вважав, що право нарахування процентів за користування кредитом ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як новий кредитор, за умовами договору факторингу № 27.05/24 від 27 травня 2024 року не набуло, а тому позовні вимоги про стягнення 15 522 грн нарахованих відсотків за 60 календарних днів (27 травня 2024 року - 25 липня 2024 року), які не входили до обсягу предмету договору факторингу, є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання судових витрат в частині судового збору суд першої інстанції керувався положеннями статті 141 ЦПК України, та вважав, що судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню на користь позивача у сумі 1 646 грн 26 коп., пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Вирішуючи питання судових витрат в частині витрат на правову допомогу, суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити розмір правничої допомоги з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до частини 5 статті 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з 10 000 грн до 3 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Богуславського районного суду Київської області від 05 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі:
стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» суму заборгованості у розмірі 48 441 грн 90 коп., з яких сума кредиту 13 000 грн, сума процентів за користування кредитом 19 919 грн 90 коп., нараховані позивачем проценти за 60 календарних днів - 15 522 грн;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу в суді апеляційній інстанції у розмірі 8 000 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав стягувати з відповідача відсотки у період з 27 травня 2024 року - 25 липня 2024 року. Суд першої інстанції фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, проте на інших умовах, а саме, щодо нарахування відсотків.
Зазначав, що відповідно до умов договору факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором, позивач набув усі права вимоги за основним зобов'язанням, включаючи як вже існуючу заборгованість, так і майбутню вимогу, яка передбачена договором. Оскільки договором факторингу прямо передбачено право позивача на отримання майбутньої вимоги, а також на нарахування відсотків у разі прострочення оплати, нарахування відсотків за 60 днів є законним та обґрунтованим. Таким чином, майбутня вимога, що була передана позивачеві разом з договором факторингу, є належним об'єктом правочину, а відсотки за її прострочення підлягають стягненню відповідно до умов договору та положень чинного законодавства України.
Нараховані відсотки позивачем відповідають умовам договору, які були вільно та добровільно прийняті відповідачем під час укладення договору. Позивач діяв у межах договірних зобов'язань, а відповідач отримав вигоду у вигляді кредитних коштів та погодився на їх умови повернення. Апелянт зазначає, що нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими у рамках кредитного договору, здійснювалося у межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору.
Щодо правової позиції відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
За відомостями від 17 жовтня 2024 року Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований з 13 жовтня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 61 зв., 62 зв.).
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до частини 10 статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Апеляційний суд направив на зареєстровану адресу відповідача повідомлення разом з копіями ухвали про призначення розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційної скарги та доданих до неї документів.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23).
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу.
Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо апеляційної скарги.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 05 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено електронний договір № 7040493 про надання споживчого кредиту (а.с. 18-27).
Згідно з пунктів 1.3, 1.4, 1.5 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 13 000 грн, строк кредиту - 352 днів, тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до пункту 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору.
Відповідно до пункту 1.5.2 кредитного договору знижена процентна ставка 1,493 % в день застосовується, якщо до 21 вересня 2023 року або протягом трьох календарних днів, що слідує за вказаною датою, позичальник сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів.
Відповідно до п. 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства (у тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.
Відповідно до п. 3.1 договору проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місця та у році, тобто метод «факт/факт».
Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору, сторони погодили таблицю обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, зі змісту якої вбачається, що загальна вартість кредиту складає 103 027 грн 60 коп., реальна річна процентна ставка складає 39631,87 % річних, проценти за користування кредитом складають 90 027 грн 60 коп. (а.с. 28).
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем виконало, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек Україна» про перерахування коштів за №20240612-3a від 06 грудня 2024 року.
У період з 05 вересня 2023 року по 26 травня 2024 року відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора у розмірі 3 363 грн 10 коп., які спрямовані на оплату тіла кредиту у розмірі 00,00 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3 363 грн 10 коп. (а.с. 31).
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №27.05/2024-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступив ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» права грошової вимоги за кредитним договором №7040493.
Відповідно до копії Реєстру Боржників за договором факторингу №27.05/2024-ф від 27 травня 2024 року, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до боржників, зокрема щодо ОСОБА_1 , за кредитним договором № 7040493, у загальному розмірі 32 919 грн 90 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу склала 13 000 грн, сума заборгованості за відсотками 19 919 грн 90 коп.
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення відповідного повідомлення на електрону адресу, зазначену останнім при укладенні кредитного договору.
ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» надало суду картку обліку договору № 7040493 від 05 вересня 2023року (розрахунок заборгованості), з якої вбачається, що сума заборгованості відповідача перед позивачем складається із тіла кредиту у розмірі 13 000 грн та нарахованих за період з 05 вересня 2023 року по 26 травня 2024 року процентів у розмірі 19 919 грн 90 коп. (з урахуванням часткової оплату відповідачем процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3 363 грн 10 коп.) (а.с. 30-43).
Крім того, за період із 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року (60 календарних днів) позивачем також були нараховані проценти у розмірі 15 522 грн, виходячи з розміру тіла кредиту - 13 000 грн та стандартної процентної ставки - 1,99 % в день (за розрахунком 13 000 * 1,99% = 258 грн 70 коп. * 60 календарних днів = 15 522 грн).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів у розмірі 15 522 грн, суд першої інстанції виходив з того, що право нарахування процентів за користування кредитом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як новий кредитор, за умовами договору факторингу від 27 травня 2024 року не набуло, а тому вимоги про стягнення нарахованих відсотків за 60 календарних днів, які не входили до обсягу предмету договору факторингу, є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Колегія апеляційного суду не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина 3 статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина 2 статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
За змістом частини 1 статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (надалі по тексту - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
Зокрема, відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися в якості забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. У такому правочині невиконання клієнтом своїх зобов'язань зумовлює перехід права вимоги до фактора.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце.
Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У справі, яка переглядається, відступлення права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення 27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» договору факторингу.
Відповідно до пункту 1.1 договору факторингу за цим договором позивач (фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (клієнта) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до пункту 1.2 договору факторингу перехід від клієнта (ТОВ «Авентус Україна») до фактора (позивача) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Таким чином, до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу від 27 травня 2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у загальному розмірі 43 337 грн 40 коп., з яких 17 000 грн - сума кредиту, 26 337 грн 40 коп. - суми процентів за користування кредитом.
Суд першої інстанції погодився із зазначеним розміром заборгованості, ці висновки суду скаржником не оспорюються, а отже колегією суддів не перевіряються.
Між тим, із матеріалів справи вбачається, що в межах строку дії договору про надання споживчого кредиту від 05 вересня 2023 року, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у період із 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року здійснило нарахування процентів за стандартною процентною ставкою (1,99%) у розмірі 15 522 грн.
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).
З урахуванням викладеного, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як новий кредитор, що набув всіх прав та обов'язків у зобов'язанні на підставі договору факторингу від 27 травня 2024 року, укладеного з ТОВ «Авентус Україна», мало право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а після закінчення строку кредитування - вимагати сплати сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду погоджується із доводами апелянта в тому, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося ним в межах строку користування кредитом з урахуванням вимог чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору.
Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги у цій частині, неправильно застосував наведені вище норми матеріального права та не врахував, що внаслідок зміни кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Натомість зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається до закінчення строку кредитування, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин, в тому числі нового кредитора щодо отримання процентів за правомірне користування позичальником грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України.
Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, установлені судом правовідносини продовжували існувати з попереднім змістом, а відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов'язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення із відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих позивачем після укладання договору факторингу.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача ОСОБА_1 нарахованих процентів за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову.
Щодо судового збору.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з п. 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
При подачі позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. (а.с. 17).
Після перегляду справи у суді апеляційної інстанції позов було задоволено повністю.
Виходячи з положень статті 141 ЦПК України, колегія апеляційного суду вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2 422 грн 40 коп. за розгляд справи судом першої інстанції.
Крім того, при подачі апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, сплачений ним судовий збір при подачі апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп. підлягає стягненню на його користь з відповідача.
Щодо витрат на правову допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції - 10 000 грн та у суді апеляційної інстанції - 8 000 грн.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача у загальному розмірі 48 441 грн 90 коп.
Враховуючи наведені обставини, предмет спору, складність справи, виходячи із засад реальності та співмірності, колегія апеляційного суду вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 000 грн витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
Крім того, в апеляційній скарзі апелянт просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн.
Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, складність справи, предмет розгляду, принцип співмірності, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2 000 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 05 лютого 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих процентів за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» нараховані за договором про надання споживчого кредиту № 7040493 від 05 вересня 2023 року проценти за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року у розмірі 15 522 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві) грн.
Змінити у справі розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 5 000 (п'ять тисяч) гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», код ЄДРПОУ: 44559822, адреса: 03150, місто Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська