03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1701/2026
10 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 755/11545/25
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року, постановлену у складі судді Савлук Т.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарський Олександр Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарський О.В. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.
Не погоджуючись з ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про направлення справи за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва, оскільки позови до стягувача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, можуть подаватися за місцем їх виконання відповідно до частини дванадцятої статті 28 ЦПК України. Оскільки позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться в Дніпровському районі міста Києва, позов подано з дотриманням правил територіальної юрисдикції.
Зауважує, що за Законом України «Про виконавче провадження» місцем виконання виконавчого документа слід вважати місце проживання (знаходження) боржника, а тому незрозумілим є висновок суду першої інстанції про застосування положень саме частини другої статті 27, а не частини дванадцятої статті 28 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до статті 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що справа належить до територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва, оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зареєстроване за адресою: Україна, місто Київ, вулиця Кудрявський узвіз, 5-Б, що знаходиться у Шевченківському районі міста Києва, тому справа належить до територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва.
Проте з наведеним висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарський О.В., в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Тараса Володимировича від 06 лютого 2021 року № 999, за яким звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором, і скасувати його.
За даними автоматизованої системи виконавчих проваджень у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського О.В. перебувають матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 з метою примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Т.В., предмет стягнення - грошові кошти в розмірі 13 081,86 грн за вищевказаним виконавчим документом.
При вчиненні виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні приватним виконавцем було отримано відомості з Державної фіскальної служби України, яка відповіддю від 05 березня 2021 р. поінформувала виконавця, що боржник отримує дохід у Територіальному центрі соціального обслуговування Дніпровського району міста Києва, у зв'язку з чим виконавцем було винесено постанову, яку в подальшому передано до зазначеної установи для примусового виконання.
Згідно з копією постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського О.В. від 05 березня 2021 р., 05 березня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з вищезазначеним предметом примусового виконання. З копії вказаної постанови вбачається, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що за адміністративно-територіальним поділом міста Києва знаходиться в межах Дніпровського району міста Києва.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною другою статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, частиною дванадцятою статті 28 ЦПК України у справах за позовом до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса закріплено правило альтернативної підсудності, за яким такі позови можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачу надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Отже, за змістом наведеного можна дійти висновку, що, не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто, встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Таким чином, позови про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, можуть бути пред'явлені як за місцем знаходженням відповідача (юридичної особи), так і за місцем його виконання.
При цьому право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачу, а суд не має права обмежувати вибір позивача щодо розгляду справи у конкретному суді.
Колегія суддів зазначає, що представник позивача правильно визначив територіальну юрисдикцію суду, до компетенції якого належить розгляд цієї цивільної справи, звертаючись до Дніпровського районного суду міста Києва, навівши відповідне обґрунтування в позовній заяві та надавши відповідні докази, які судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги, а саме, відомості з автоматизованої системи виконавчих проваджень, з яких вбачається, що місцем примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа є Дніпровський район міста Києва.
Натомість, суд першої інстанції неповно з'ясував фактичні обставини в частині місця виконання виконавчого напису, а також не навів мотивів неприйняття наданих стороною позивача доказів на підтвердження підсудності цієї справи Дніпровському районному суду міста Києва, що призвело до обмеження права позивача на розгляд її справи судом, до юрисдикції якого належить ця справа в силу процесуального закону, внаслідок чого постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права.
Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про передачу даної справи за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за місцем знаходженням відповідача не ґрунтується на вимогах цивільного процесуального законодавства, оскільки у даній категорії справ позивачу надано право обирати суд, до якого він має намір подати позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивач ОСОБА_1 , скориставшись таким правом, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 червня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/6826/24 про банкрутство за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіперіон ДК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства(що набув чинності 21.04.2019), господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Частиною 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
З введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах дійшла висновку, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови від 15 січня 2020 р. по справі № 607/6254/15-ц, від 28 січня 2020 р. по справі № 50/311-б).
Процесуальний закон визначає правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з майновими (грошовими) вимогами до боржника, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відповідача, стосовно яких у ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено імперативну вимогу їх передачі до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, для розгляду по суті спору в межах цієї справи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.