03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1025/2026
10 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 761/8593/25
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року, постановлену у складі судді Сіромашенко Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Аккорд» про розірвання договору про відступлення права вимоги,
встановив:
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Аккорд» про розірвання договору про відступлення права вимоги - повернуто позивачу у зв'язку з неусуненням недоліків, визначених ухвалою цього суду від 04 березня 2025 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити рішення, яким скасувати договір від 26 липня 2012 р. № 26/07 про відступлення права вимоги та виконання зобов'язань, укладеного між нею та відповідачем, зобов'язати кредитну спілку «Аккорд» виплатити суму боргу в розмірі 66 442,30 грн, три відсотки річних за період з 26 липня 2012 р. по 28 лютого 2025 р. у розмірі 43 715,22 грн та інфляційні втрати за період з 26 липня 2012 р. по 28 лютого 2025 р. у розмірі 412 360,84 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач ввів її в оману, повідомивши про те, що діяльність Кредитної спілки буде припинено, внаслідок чого вона уклала договір про відступлення права вимоги та виконання зобов'язання від 26 липня 2012 р. № 26/07. Натомість, відповідач продовжує здійснювати свою діяльність і стягує заборгованість з боржників за кредитними угодами. За спірним договором відповідач надав позивачу реєстр боржників, однак, у яких немає майна, або які не працюють, або які померли; повернути свої кошти вона не може.
Щодо усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 04 березня 2025 року, то на виконання ухвали суду вона надіслала копію позовної заяви та доданих документів на адресу відповідача електронною поштою.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до статті 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року недоліки позивач не усунула, що є підставою для повернення позовної заяви відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» з позовом до відповідача Кредитної спілки «Аккорд», в якому просила:
1) скасувати договір від 26 липня 2012 р. № 26/07 про відступлення права вимоги та виконання зобов'язань між нею і відповідачем;
2) виплатити на її користь суму боргу в розмірі 66 442,30 грн, а саме, згідно з договором від 26 липня 2012 р. № 26/07 про відступлення права вимоги та виконання зобов'язань, за яким боржниками є ОСОБА_2 на суму боргу в розмірі 34 926,51 грн, ОСОБА_3 на суму боргу в розмірі 24 139,95 грн і ОСОБА_4 на суму боргу в розмірі 7 375,84 грн;
3) виплатити на її користь суму інфляційних втрат за період з 26 липня 2012 р. по 28 лютого 2025 р. в розмірі 412 360,84 грн (усі боржники за договором від 26 липня 2012 р. № 26/07 про відступлення права вимоги);
4) виплатити на її користь три відсотки річних від суми боргу за період з 26 липня 2012 р. по 28 лютого 2025 р. в розмірі 43 715,22 грн (усі боржники за договором від 26 липня 2012 р. № 26/07 про відступлення права вимоги).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року позов залишено без руху, оскільки: - всупереч статті 175 ЦПК України позивач не зазначила в позовній заяві свою адресу проживання;
- в порушення вимог частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява не містила викладу обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, в позовній заяві відсутні правові підстави з посиланням на відповідні норми законодавства, з яких договір про відступлення права вимоги слід визнати недійсним. Доказів вказаного позовна заява не містить;
- всупереч ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач не додала до позовної заяви копію позовної заяви та всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів.
09 березня 2025 року позивач звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з додатковими поясненнями на виконання ухвали цього суду від 04 березня 2025 року, в яких зазначила адресу місця свого проживання і вказала, що копію позову з копіями доданих до нього документів вона направила на електронну адресу відповідача, юрист якого в телефонному режимі підтвердив факт надходження зазначених документів.
10 березня 2025 року позивач звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з додатковими поясненнями на виконання ухвали цього суду від 04 березня 2025 року, в яких обґрунтувала зміст позовних вимог, а саме, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 квітня 2011 р. у справі № 2-7107/2011 з відповідача стягнуто на її користь 154 579,74 грн. Надалі, позивач виплатив їй 37 995,72 грн, а на решту суми заборгованості (115 684,82 грн) відповідач запропонував їй укласти спірний договір про відступлення права вимоги, згідно з яким їй передано право вимоги до боржників відповідно до реєстру.
Разом з тим, у більшості боржників для погашення заборгованості майно відсутнє, тому кошти їй боржниками не повернуті, а боржник ОСОБА_3 у 2013 році помер, тому вона просить «скасувати» договір про відступлення права вимоги, укладений між нею та Кредитною спілкою «Акорд» 26.07.2012 року.
Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За змістом статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданням суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечуючи кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Водночас, завданням цивільного судочинства за частиною першою статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина друга цієї статті передбачає, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 184 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Частинами першою, другою і третьою статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом частин першої статті 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Таким чином, метою залишення позовної заяви без руху є: усунення неточностей, невідповідностей чи усунення розбіжностей позовної заяви викладеним у ній підставам позову (фактичним обставинам); необхідності в сплаті судового збору (крім випадків наявності підстав для звільнення від його сплати, зменшення суми, розстрочення або відстрочення); невідповідності зазначених у переліку документів фактично поданим доказам, доданих до позову.
Тобто, залишення позову без руху може мати місце, коли наявні такі недоліки позовної заяви, коли їхня наявність позбавляє суд першої інстанції можливості вирішити справу по суті та ухвалити рішення про повне чи часткове задоволення позову або повну чи часткову відмову у його задоволенні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач усунула недоліки, зазначивши у додаткових поясненнях адресу свого місця проживання (в додаткових поясненнях від 09 березня 2025 року) і навівши підстави позову (в додаткових поясненнях від 10 березня 2025 року).
Водночас, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позову без руху на тій підставі, що позивачем не було додано до позову його копії з копіями доданих до нього документів, що слугувало підставою для повернення позову, зокрема, з цієї підстави.
Колегією суддів встановлено, що позов надійшов до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд».
Згідно з частиною першою статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Проте, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положеньстатті 43 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання позовної заяви через підсистему «Електронний суд» позивач зобов'язаний надати не копію позову з копіями доданих до нього документів, а докази направлення зазначених документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 ЦПК України.
Разом з тим, з підстави ненадання позивачем місцевому суду доказів направлення позовної заяви з копіями доданих до нього документів відповідачу позовна заява без руху не залишалася, натомість, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, залишивши позов без руху у зв'язку з ненаданням позивачем копій позовної заяви та копій доданих до неї документів відповідно до кількості учасників справи, оскільки такий порядок передбачений у разі пред'явлення позову в паперовій, а не в електронній формі.
Окремо колегія суддів зауважує, що позивач надала докази направлення на електронну адресу відповідача позову з доданими до нього документами і зазначила в додаткових поясненнях про те, що факт надходження цих документів підтвердив представник відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали від 24 квітня 2025 року визначені ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року недоліки позивач усунула повністю та своєчасно.
Посилання суду першої інстанції на відсутність в позовній заяві правового обґрунтування та вказівки на відповідні норми законодавства, з яких договір про відступлення права вимоги слід визнати недійсним, не може бути підставою для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечення проти них, розглядає відповідні заяви; може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмету доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи.
Слід також врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 січня 2024 року в справі № 320/14843/23, відповідно до яких неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23, «правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не може бути підставою для визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачеві. Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.»
Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в спірних правовідносинах.
Отже, в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав визнавати позовну заяву ОСОБА_1 неподаною та повертати її, позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Водночас, інші наведені в апеляційній скарзі доводи та вимоги стосуються вирішення спору по суті, оцінку яким суд апеляційної інстанції на цьому етапі не може надати, оскільки за принципом інстанційної юрисдикції (частина перша статті 23 ЦПК України) справа підлягає розгляду судом першої інстанції, а у разі незгоди з рішенням суду, ухваленого за результатами вирішення цього юридичного спору по суті, воно може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неусунення недоліків та повернення позовної заяви, тому вбачаються підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.