Дата документу 19.03.2026 Справа № 337/1137/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/227/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №337/1137/24Суддя-доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.307 КК України
19 березня 2026 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 02 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.307 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він у невстановлену дату, але не пізніше 30 вересня 2023 року, у невстановленої особи придбав 418 патронів калібру 5,45х39мм, три гранати Ф-1, які переніс до місця мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , та без передбаченого законом дозволу умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, почав зберігати вказані предмети з метою їх подальшого збуту, без передбаченого законом дозволу. Тим самим, ОСОБА_8 незаконно придбав та зберігав 418 патронів калібру 5,45х39мм та три гранати Ф-1.
Продовжуючи свій злочинний умисел на зберігання, носіння та збут бойових припасів та вибухових пристроїв, ОСОБА_8 30 вересня 2023 року переніс із місця мешкання 116 патронів та 1 гранату Ф-1 на ділянку місцевості на перехресті вулиць Василя Сергієнка та Героїв 93-ї бригади у м.Запоріжжі.
У подальшому ОСОБА_8 30.09.2023 о 17 годині, знаходячись на ділянці місцевості на перехресті вулиць Сорочинської та Героїв 93-ї бригади у м.Запоріжжі, збув ОСОБА_9 116 патронів та 1 гранату Ф-1. за грошові кошти у сумі 4500 грн. Збуті ОСОБА_8 предмети є корпусом бойової ручної оборонної осколкової гранат Ф-1, бойовим уніфікованим підривачем дистанційної дії УЗРГМ-2, які в сукупності між собою являються вибуховим пристроєм військового призначення, а саме бойовою ручною наступальною осколковою гранатою Ф-1 промислового виготовлення, яка відноситься до бойових припасів, а 116 предметів, схожих на патрони, є боєприпасами до нарізної вогнепальної стрілецької зброї - бойовими проміжними патронами калібру 5,45х39мм зі звичайною кулею зі сталевим осердям промислового виробництва.
Крім того, ОСОБА_8 , продовжуючи умисел на зберігання, носіння та збут вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, 03.11.2023 переніс із місця мешкання 2 гранати Ф-1 на ділянку місцевості на перехресті вулиць Василя Сергієнка та Героїв 93-ї бригади у м.Запоріжжі, де о 14:15 год. збув їх ОСОБА_9 за грошові кошти у сумі 4000 грн. Збуті ОСОБА_8 предмети є корпусами бойової ручної оборонної осколкової гранати Ф-1, металеві предмети циліндричної форми є бойовими уніфікованими підривачами дистанційної дії УЗРГМ, які в сукупності між собою являються вибуховими пристроями військового призначення, а саме бойовими оборонними осколковими ручними гранатами Ф-1 промислового виготовлення, які відносяться до бойових припасів.
Крім того, ОСОБА_8 , продовжуючи умисел на зберігання, носіння та збут бойових припасів без передбаченого законом дозволу, 08.12.2023 виніс із місця мешкання у під'їзд будинку АДРЕСА_2 302 патрони, калібру 5,45х39мм, які об 11:20 год. збув ОСОБА_9 за грошові кошти у сумі 7500 грн. Збуті ОСОБА_8 302 предмети є боєприпасами нарізної вогнепальної стрілецької зброї - бойовими проміжними патронами калібру 5,45х39мм, виготовлені промисловим способом.
Окрім цього, ОСОБА_8 , маючи умисел на незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, незаконно придбав у невстановленому місці за невстановлених обставинах 1 (один) зіп-пакет з наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, який став незаконно зберігати при собі з метою його незаконного збуту без отримання грошової винагороди.
В подальшому, 08 грудня 2023 року приблизно об 11 годині 20 хвилин ОСОБА_8 , реалізуючи свій умисел на незаконний збут раніше придбаного наркотичного засобу - канабісу, діючи умисно, знаходячись в під'їзді №5 буд. АДРЕСА_2 , дістав з правої кишені своєї куртки та передав власноруч в руки ОСОБА_9 особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс в 1 (одному) прозорому зіп-пакеті, тим самим збув вказаний наркотичний засіб без отримання грошової винагороди.
Маса канабісу, який ОСОБА_8 незаконно придбав та зберігав з метою збуту та в подальшому збув ОСОБА_9 в перерахунку на висушену речовину складає 1,712 г, який віднесено до категорії наркотичних засобів, обіг яких обмежено.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за епізодом від 30 вересня 2023 року та 08.12.2023 року за ч.1 ст.263 КК, як носіння, зберігання, придбання, збут бойових припасів, вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу; за епізодом від 03 листопада 2023 року за ч.1 ст.263 КК, як носіння, зберігання, придбання, збут бойових припасів, вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу; за ч.1 ст.307 КК, як незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів.
Йому призначено покарання
- за ч.1 ст.263 КК у виді 3 років 9 місяців позбавлення волі;
- за ч.1 ст.307 КК у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 01 лютого 2024 року, більш суворим остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання, зарахування в строк покарання строку попереднього ув'язнення, процесуальні витрати та речові докази.
В апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок змінити, виправдати його за ч.1 ст.307 КК, а за ч.1 ст.263 КК призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі із застосуванням положень ст.75 КК. Вирок Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 01 лютого 2024 року виконувати окремо.
Аргументуючи свої вимоги обвинувачений зазначив, що він од початку повністю визнав свою винуватість у пред'явленому йому обвинуваченні, неодноразово ініціював укладення угоди про визнання винуватості, але прокурором у цьому було відмовлено. За таких обставин виникають сумніви у відсутності його провокування. Після маніпулятивних дій з боку сторони обвинувачення щодо підписання чи непідписання угоди про визнання винуватості він повернувся до своїх попередніх показів і вказав, що наркотичні засоби належали ОСОБА_9 , а у нього перебували лише на зберіганні. Наявні недоліки і пробіли в інформації, отриманій під час НСРД, її фрагментарність вказують на провокування по епізоду від 08.12.2023, процесуальні документи мають ознаки недопустимості і мали бути визнані недопустимими.
Так, у вироку судом зазначено, що домовленість на збут боєприпасів відбулася не раніше 16.11.2023. Але в подальшому при необхідності фіксації правоохоронними органами такої домовленості відсутня інформація про домовленість на збут саме на дату 08.12.2023. Зазначене свідчить про те, що стороною обвинувачення укрито частину доказів, отриманих в результаті НСРД, що може свідчити про незаконні дії з боку правоохоронних органів та відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ст.307 КК.
Матеріали НСРД по епізоду від 08.12.2023 недопустимі. Так, ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду від 16.11.2023 та від 24.10.2023 стороні захисту під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не надавалися. Захисник був ознайомлений з ними лише вивчаючи справу в суді, а він взагалі не був ознайомлений з такими документами. Прокурором зазначені ухвали були долучені до справи в судовому засіданні без повідомлення їх змісту.
06.12.2023 о 12-05 особа, якій було доручено проведення НСРД, в приміщенні торгового центру перерахував на його картку через термінал 3000 грн. В матеріалах справи відсутні відомості (домовленість), з якою метою відбулась ця транзакція, підтвердження, що ця транзакція не була скасована в подальшому, рух коштів по зазначеній банківській карті не розслідувався. Проте ця обставина має істотне значення, оскільки сума у висунутому обвинуваченні не збігається із сумою, зазначеною під час проведення НСРД. Відповідно до матеріалів справи 08.12.2023 ОСОБА_9 передав йому суму в розмірі 6000 грн. При складанні протоколу огляду ОСОБА_9 08.12.2023 повідомив, що купив боєприпаси та зіп-пакет за 7500 грн. Докази про отримання ним коштів не відповідають сумі, за яку він продав боєприпаси та гіпотетично марихуану за 7500 грн. Ця сума знайшла своє відображення у вироку, але вона нічим не підтверджена, а її наявність вказує на недопустимість доказу.
Одночасно під час прослуховування розмов задокументовано відносини між ним і ОСОБА_9 в непроцесуальний спосіб (протокол про результати аудіо-, відеоконтролю за особою від 03.10.2023). Зокрема ОСОБА_9 в ході прослуховування розмов підтверджує, що він передав йому 500 грн просто так від себе, провокуючи до вчинення правопорушень. ОСОБА_9 виказує свою особисту зацікавленість в оперативних діях щодо ОСОБА_8 . Він вказував, що ОСОБА_9 надав йому на зберігання наркотичний засіб, а 08.12.2023 він повернув його ОСОБА_9 . Якби сторона обвинувачення надала всі розмови між ним та ОСОБА_9 , то було б встановлено істину у справі.
ОСОБА_9 неодноразово робив за нього ставки на ігрових автоматах, дав йому особисто 500 грн за свій кошт. В наявних доказах прослідковується ініціатива саме ОСОБА_9 . Крім того, передача грошових коштів у сумі 500 грн та надання йому наркотичного засобу, а також проведення оперативної закупки 08.12.2023, в той час як незаконні речі можна було вилучити під час обшуку відповідно до наявної ухвали суду, вказує на провокування до вчинення злочину.
Крім того, протоколом про результати аудіо-, відеоконтролю за особою від 14.12.2023 встановлено, що події відбуваються іншого дня. Відповідно до цього протоколу ОСОБА_9 передає йому прозорий пакет з невідомою речовиною, проте зафіксована при цьому розмова ОСОБА_9 не розкриває обставини подій та суті можливої домовленості при передачі наркотичного засобу.
Відповідно до протоколу за результатами проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 06.12.2023 між ним та ОСОБА_9 була попередня домовленість про перерахунок 3000 грн за збут боєприпасів та вибухових речовин. В той же час ці відомості жодним чином не відображені у справі і нічим не доведені.
Протокол про вручення заздалегідь ідентифікованого засобу - грошових коштів від 08.12.2023 складений на підставі постанови прокурора від 20.10.2023. Проте відповідно до цієї постанови провести НСРД необхідно в інший період, а саме з 20.10.2023 до 20.11.2023. Тобто дата 08.12.2023 не входить в зазначений період часу.
В матеріалах провадження міститься постанова прокурора від 20.11.2023 про контроль за вчиненням злочину. Але по цій постанові складався протокол про вручення заздалегідь ідентифікованого засобу - грошових коштів від 06.12.2023 про видачу 3000 грн, що суперечить змісту обвинувачення про збут на суму 7500 грн.
20.11.2023 було винесено постанову про контроль за вчиненням злочину у формі оперативної закупки. При цьому не було ніяких підстав для проведення НСРД та провокації його до вчинення злочину. При наявності інформації в його приміщенні можливо було провести обшук та вилучити заборонені предмети. В матеріалах справи наявна інформація про те, що перед цією закупкою була домовленість між ним та ОСОБА_9 про збут боєприпасів. Проте доказів про таку домовленість та її фіксування до справи не долучено. Таким чином виникають сумніви в законності проведення НСРД та провокування до вчинення злочину.
У висновку експерта від 13.12.2023 зазначено фабулу справи про те, що 07.12.2023 в ході добровільної видачі ОСОБА_9 було виявлено та вилучено зіп-пакет з речовиною рослинного походження. Проте події 07.12.2023 та 08.12.2023 це різні події, а тому зазначений висновок експерта не має жодного відношення до вказаного кримінального провадження.
Отже докази, отримані в ході проведення НСРД, є недопустимими для доказування його вини за ст.307 КК.
Показання головного свідка ОСОБА_9 (закупного) викликають розумні сумніви. Так, під час допиту в судовому засіданні ОСОБА_9 пояснив, що не вживав раніше наркотичні засоби (марихуану), але бачив її, купив наркотичні засоби у ОСОБА_8 за 500 грн. Таким чином наявні протиріччя між показами ОСОБА_9 на досудовому слідстві, його показами в судовому засіданні та протоколом огляду від 08.12.2023. Ініціатором зустрічей був ОСОБА_9 , за допомогою правоохоронних органів він спонукав до вчинення злочину. Епізод від 08.12.2023 не відбувся би без активних дій правоохоронних органів, вагомих причин для проведення оперативної закупки в цей день не було. Стороною обвинувачення жодним чином не доведена домовленість між ним та ОСОБА_9 на збут наркотичного засобу, а відтак не доведена суб'єктивна сторона злочину.
Крім того, суд безпідставно кваліфікував його дії за ч.2 ст.307 КК, в той час як відповідно до обвинувального акта його дії було кваліфіковано за ч.1 ст.307 КК.
Також він постійно намагався активно сприяти розслідуванню справи, щиро покаявся, раніше не судимий, притягався до кримінальної відповідальності, але вже тривалий проміжок часу тому. При викладенні його показів у вироку суд помилково зазначив про те, що він останній раз звільнився з місць позбавлення волі у 2020 році, хоча насправді це було у 2009 році. З цього часу він жодного разу не притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності. Крім того, не працював він за станом здоров'я, має вік більше 50 років, не несе загрози для суспільства, не був ініціатором вчинення злочину. Крім того, він тривалий час (6 місяців 28 днів) утримувався під вартою, а відтак вже доволі суворо покараний, а тому подальше суворе покарання буде надмірним. Відтак, його виправлення можливе із застосуванням до нього положень ст.75 КК.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; прокурора, яка заперечила проти скарги та просила залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_8 акцентував увагу на тому, що він оскаржує вирок в частині призначеного йому покарання за ч.1 ст.263 КК. Апелянт наполягає на пом'якшенні призначеного йому покарання за вказаною частиною статті КК та застосуванні положень ст.75 КК.
Таким чином, доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.263 КК кримінального правопорушення не оспорюється, що підтвердив обвинувачений під час апеляційного розгляду. Тому із урахуванням положень ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині апеляційним судом не переглядався.
Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на висловлену в апеляційному суді позицію обвинуваченого, апеляційний суд відхиляє сукупність доводів апеляційної скарги, які стосуються обвинувачення ОСОБА_8 за ч.1 ст.263 КК, адже вони не корелюються із заявленими вимогами апелянта, який у поданій скарзі та під час апеляційного розгляду наполягав, що оскаржує вирок в цій частині виключно щодо призначеного йому покарання за вказаною частиною статті КК.
Разом із тим, у поданій апеляційній скарзі обвинуваченим виражено незгоду з пред'явленим йому обвинуваченням за ч.1 ст.307 КК.
Проте аргументи сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_8 складу передбаченого ч.1 ст.307 КК кримінального правопорушення, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.
ОСОБА_8 , будучи присутнім у судовому засіданні апеляційного суду особисто, повністю підтримуючи вимоги поданої ним апеляційної скарги та вважаючи, що в його діях відсутній склад передбаченого ч.1 ст.307 КК кримінального правопорушення, посилався лише на те, що ОСОБА_9 надав йому свій наркотичний засіб на зберігання, а 08.12.2023 року він повернув його ОСОБА_9 безоплатно, на решті доводів апеляційної скарги щодо вказаного епізоду ОСОБА_8 не наполягав.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.307 КК злочину, за встановлених судом і викладених у вироку обставин, ґрунтуються на зібраних та досліджених у судовому засіданні доказах.
Оцінка доказів, згідно зі ст.94 КПК, є виключно компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні передбаченого ч.1 ст.307 КК кримінального правопорушення, суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 .
В основу вказаного твердження суд першої інстанції обґрунтовано поклав показання свідка ОСОБА_9 , зміст відтвореного відеозапису, а також дані, які були встановлені із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених місцевим судом.
Колегією суддів встановлено, що вказані у вироку та досліджені в ході судового розгляду в суді першої інстанції докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку, і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого складу передбаченого ч.1 ст.307 КК злочину, доведеність його вини у вчиненні цього злочину та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.
При цьому суд у вироку навів переконливі мотиви, з яких підстав він не приймає до уваги показання ОСОБА_8 щодо повернення ОСОБА_9 належного йому наркотичного засобу, отриманого на зберігання, з огляду на те, що вони жодним доказом не підтверджені та навпаки спростовуються показаннями вказаного свідка, допитаного в суді першої інстанції.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на аналогічний вказаний аргумент сторони захисту. Зазначені у вироку мотиви про визнання цього доводу безпідставним, колегія суддів вбачає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Апеляційний суд зауважує, що свідка ОСОБА_9 у цьому кримінальному провадженні було попереджено судом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань і стороною захисту не надано будь-яких об'єктивних доказів, що свідком надано завідомо неправдиві показання та він має особисту зацікавленість щодо розгляду цього кримінального провадження чи наміри обмовити обвинуваченого, у зв'язку з чим у колегії суддів відсутні процесуальні підстави ставити під сумнів показання зазначеного вище свідка.
Відповідно до п.19 ч.1 ст.7, ч.1 ст.26 КПК однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає у вільному використанні суб'єктами кримінального провадження своїх процесуальних прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Отже, сторона захисту у змагальному процесі не була позбавлена можливості також задавати свідку питання для відстоювання своєї позиції. Стороною захисту не надано суду доказів, які б свідчили про особисту зацікавленість вищезазначеного у розгляді цього кримінального провадження свідка ОСОБА_9 , попередженого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому підстави вважати, що свідок має намір оговорювати обвинуваченого, у суду апеляційної інстанції відсутні.
Колегія суддів дійшла висновку, що показання свідка, попередженого про кримінальну відповідальність і безпосередньо допитаного під час судового розгляду, узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, які в свою чергу свідчать про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.307 КК злочину.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_8 , підтверджуючи, що 08.12.2023 року він передав ОСОБА_9 наркотичний засіб, що попередньо зберігався за місцем проживання обвинуваченого, не визнавав себе винним за ч.1 ст.307 КК. При цьому, окрім вже наведеного, апелянт наполягав на тому, що в таких його діях був відсутній умисел на збут, адже передача наркотичного засобу ОСОБА_9 відбувалась без грошової винагороди на безоплатній основі.
Надаючи юридичну оцінку заявленим аргументам обвинуваченого, колегія суддів зауважує, що згідно положень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року №4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» під незаконним збутом наркотичних засобів потрібно розуміти будь-які оплатні або безоплатні форми їх реалізації всупереч законам (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позика, введення володільцем цих засобів ін'єкцій іншій особі за її згодою тощо).
Відтак, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 в цій частині, адже вони не спростовують висновки суду про наявність в його діях складу передбаченого ч.1 ст.307 КК злочину.
Твердження апелянта про недопустимість матеріалів НСРД за епізодом від 08.12.2023 року є необґрунтованими. Колегія суддів зауважує, що стороною обвинувачення своєчасно вжито необхідних заходів, спрямованих на розсекречення ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД, з подальшим долученням їх до матеріалів кримінального провадження. Невідкриття документів, які стали підставою для проведення НСРД, до моменту передачі кримінального провадження до суду не може бути безумовною підставою для визнання протоколів за результатами проведення НСРД недопустимими доказами.
Такі висновки колегії суддів кореспондуються із правовою позицією, викладеною в постанові Касаційного кримінального Суду Верховного Суду від 28.05.2024 року (справа №541/1560/17, провадження №51-6270км20).
Доводи апелянта щодо невідповідності між посиланням на грошову суму - 6 000 гривень, зазначену під час проведення НСРД, а також грошову суму, вказану у вироку суду - 7 500 гривень, на переконання колегії суддів, не мають відношення до висунутого обвинувачення за ч.1 ст.307 КК, адже згідно обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням ОСОБА_8 інкриміновано незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів без отримання грошової винагороди.
Аргументи апеляційної скарги обвинуваченого щодо невідповідності дати у протоколі про результаті аудіо-, відеоконтролю особи, складеному 14.12.2023 року, досліджувались судом першої інстанції. Так, місцевий суд у вироку обґрунтовано вказав, що зазначення 11.12.2023 року є фактично допущеною технічною помилкою, що не тягне за собою недопустимість доказу, зміст якого відповідає іншим письмовим доказам, що містять інформацію щодо дій, описаних у даному протоколі, які мали місце 08.12.2023 року за встановлених судом обставин, з чим погоджується й колегія суддів.
З аналогічних підстав апеляційний суд не погоджується із доводами сторони захисту про недопустимість висновку експерта від 13.12.2023 року №СЕ-19/108-23/19973-ЗНРАП та зауважує, що технічна описка у графі такого висновку «обставини справи», де міститься посилання на дату виявлення та вилучення зіп-пакету з речовиною сіро-зеленого кольору рослинного походження, який упаковано до паперового конверта, на переконання апеляційного суду, не тягне за собою недопустимість такого доказу. Постанова про проведення експертизи від 11.12.2023 року та долучений до неї паперовий конверт (фото якого міститься на сторінці 3 висновку експерта) містять посилання на дату 08.12.2023 року, що ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.
Апеляційний суд відзначає, що посилання апелянта на наявність в діях правоохоронних органів елементу провокації є безпідставними. Даний факт не знайшов свого підтвердження в результаті перевірки обставин кримінального провадження та дослідження доказів судом першої інстанції.
На переконання колегії суддів, обставини цього кримінального провадження дають підстави стверджувати про те, що орган досудового розслідування діяв у пасивний спосіб і жодного впливу на ОСОБА_8 не чинив. Будь-яких переконливих аргументів в цій частині обвинувачений апеляційній скарзі не навів. А тому і в цій частині доводи апелянта є необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі ОСОБА_8 , зазначаючи про відсутність належних та допустимих доказів його винуватості у вчиненні передбаченого ч.1 ст.307 КК кримінального правопорушення, заперечує факт його вчинення та одночасно заявляє про провокацію на його вчинення.
Слід відмітити, що відповідно до практики ЄСПЛ, суд визнає необґрунтованими та не розглядає по суті заяви щодо провокації злочину, коли заявник заперечує факт вчинення ним злочину та одночасно заявляє про провокацію на його вчинення (рішення у справі «Берлізев проти України» від 08.07.2021 року). У даній справі ЄСПЛ визнав непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували вчинити інкримінований злочин.
Таким чином, захист від провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку правоохоронних органів.
Отже, оскільки у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_8 не визнавав вчинення інкримінованих йому дій за ч.1 ст.307 КК, то відсутність констатації факту вчинення злочину виключає можливість провокації.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.12.2022 року (справа №385/619/16, провадження №51-2496км21), від 08.12.2022 року (справа №466/9812/16-к, провадження №51-3021км22) та від 19.09.2024 року (справа №536/1234/20, провадження №51-7768км23).
Отже, правильно проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.307 КК злочину за обставин, зазначених в оскаржуваному вироку. Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують.
Водночас за правилами п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Відповідно до приписів ч.1 ст.337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Перевіряючи оскаржуване судове рішення на відповідність його наведеним вимогам кримінального процесуального закону, апеляційний суд виходить з такого.
З матеріалів провадження встановлено, що згідно обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням ОСОБА_8 , з-поміж іншого, обвинувачується у вчиненні передбаченого ч.1 ст.263 КК злочину за епізодом від 08.12.2023, тобто носінні, зберіганні, придбанні, збуті бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
В мотивувальній частині вироку суд першої інстанції, викладаючи формулювання обвинувачення ОСОБА_8 за ч.1 ст.263 КК за епізодом від 08.12.2023, визнане судом доведеним, навів його зміст у відповідності до обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням.
Натомість у подальшому суд першої інстанції кваліфікував вказані дії обвинуваченого за такими ознаками, як придбання, носіння, зберігання та збут бойових припасів і вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу. При цьому предмет злочину «вибухові пристрої» згідно матеріалів провадження ОСОБА_8 за даним епізодом не інкримінувалися, тим самим, суд вийшов за межі висунутого обвинувачення та фактично безпідставно збільшив його обсяг під час кваліфікації дій ОСОБА_8 , що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону і матеріалах провадження.
Разом із тим, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції навівши у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення твердження про кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.307 КК та згідно резолютивної частини вироку призначивши обвинуваченому покарання за вказаною частиною статті КК, визнав ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.307 КК кримінального правопорушення, що є недопустимим. Така непослідовність тверджень суду першої інстанції має бути виправлена за результатами апеляційного розгляду.
На переконання апеляційного суду, обидва з допущених порушень є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК є підставою для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного вироку в зазначеній вище частині.
Перевіряючи вироку суду в частині призначеного обвинуваченому покарання, апеляційний суд виходить з такого.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, колегія суддів враховує вимоги ст.65 КК, згідно якої покарання призначається з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, яке, згідно ч.2 ст.50 КК, має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Під час призначення ОСОБА_8 покарання судом першої інстанції в повній мірі враховано характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який на час скоєння кримінальних правопорушень в силу ст.89 КК не судимий, проте до засудження за ч.1 ст.309 КК вчинив ряд тяжких злочинів, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей та інших утриманців не має, офіційно не працює, взято до уваги стан здоров'я обвинуваченого.
Всупереч протилежним доводам апелянта, місцевий суд не встановив обставин, які пом'якшують покарання.
Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд, дотримуючись принципу індивідуалізації і, виходячи з особливостей конкретного кримінального правопорушення та обставин вчиненого (під час дії воєнного стану в країні), реалізовуючи свої дискреційні повноваження, призначив ОСОБА_8 покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК за кожний злочин окремо, із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК та ч.4 ст.70 КК призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі, зарахувавши в строк призначеного покарання вказаний у апеляційній скарзі обвинуваченого період його попереднього ув'язнення.
Аргументи сторони захисту про доцільність застосування під час призначення покарання ОСОБА_8 положень ст.75 КК колегія суддів визнає неспроможними та погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування щодо останнього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, таке звільнення не буде сприяти досягненню мети покарання в даному кримінальному провадженні.
Системне тлумачення положень про загальні засади призначення покарання вказують на те, що ст.75 КК може бути застосована у тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.
Враховуючи дані, що характеризують особу ОСОБА_8 , з огляду на суспільну небезпеку злочинних дій обвинуваченого та кількість їх епізодів, ситуацію в країні (обставини збройної агресії рф проти України) на момент їх вчинення, колегія суддів вважає, що досягти мети заходу примусу без ізоляції обвинуваченого від суспільства є неможливим. А тому застосування до обвинуваченого інституту умовного звільнення за обставин даної справи буде суперечити загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети.
Крім того, колегія суддів зважає і на ту обставину, що покарання ОСОБА_8 призначене в межах ч.1 ст.263 КК та в мінімальних передбачених ч.1 ст.307 КК межах, а остаточне покарання за своїм розміром є мінімально можливим та призначено шляхом застосування принципів поглинання менш суворого покарання більш суворим відповідно до ч.1 ст.70 КК та ч.4 ст.70 КК.
Більшість перелічених обвинуваченим в апеляційній скарзі обставин, які, на його переконання, є підставою для пом'якшення покарання шляхом і застосування положень ст.75 КК, було враховано судом під час призначення ОСОБА_8 покарання, а тому не можуть бути враховані повторно.
П'ятидесятирічний вік обвинуваченого станом на момент вчинення інкримінованих злочинів, на переконання апеляційного суду, не може якимось чином позначитись на вирішенні питання про призначення ОСОБА_8 покарання. А тому в цій частині доводи апеляційної скарги безпідставні.
Отже, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного ОСОБА_8 за вироком суду, в апеляційній скарзі не наведено.
Апеляційний суд зауважує, що станом на день апеляційного перегляду оскаржуваного вироку суду обвинувачений повністю відбув покарання за попереднім вироком Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 01.02.2024 року. Відтак, вказане повністю відбуте покарання за попереднім вироком суду у відповідності до вимог ч.4 ст.70 КК зараховується в строк остаточно призначеного обвинуваченому покарання із урахуванням положень ст.72 КК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 02 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 у цій справі змінити.
Вважати ОСОБА_8 визнаним винним і засудженим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263 та ч.1 ст.307 КК України.
Кваліфікувати дії ОСОБА_8 за епізодами вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.263 КК України
-від 30 вересня 2023 року і 03 листопада 2023 року за кваліфікуючими ознаками придбання, носіння, зберігання та збут бойових припасів і вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу;
-від 08 грудня 2023 року за кваліфікуючими ознаками придбання, носіння, зберігання та збут бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
В строк остаточно призначеного вироком Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 02 квітня 2025 року за сукупністю кримінальних правопорушень покарання зарахувати покарання, відбуте повністю ОСОБА_8 за вироком Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 01 лютого 2024 року із розрахунку 2 дні обмеження волі за 1 день позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4