Житомирський апеляційний суд
Справа №295/7457/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л.М.
Категорія 70 Доповідач Коломієць О. С.
06 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
за участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/7457/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М.
встановив:
У серпні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягувати з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з дати подачі позову та до досягнення дітьми повноліття.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебувають у шлюбі, від якого мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом із позивачем та знаходяться на повному утриманні матері, відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, не приймає участі у їх вихованні.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 серпня 2025 року позовну заяву - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.06.2025 і до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що унаслідок неналежного повідомлення про відкриття провадження та розгляд справи, а також через обмеження у доступі до матеріалів судової справи, він був позбавлений можливості належним чином реалізувати своє право на подання відзиву, викладення заперечень, надання доказів та захист своїх інтересів у судовому процесі.
Разом з тим вважає, що задовольняючи позовні вимоги, дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей та не бере участі у їх вихованні, а обидві дитини нібито перебувають виключно на утриманні матері.
Зокрема, судом не було враховано, що відповідач постійно надавав кошти на утримання дітей, що підтверджується відповідними квитанціями. Таким чином, твердження позивача про повну відсутність матеріальної допомоги не відповідає дійсності.
Крім того, в оскаржуваному рішенні вказано, що діти проживають разом із позивачем. Проте, вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки син сторін син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично з серпня 2025 року проживає з батьком.
Неповнолітній син ОСОБА_6 досяг віку, який дозволяє йому самостійно визначати своє місце проживання. Його стале та об'єктивне бажання проживати з батьком підтверджується висновком психолога ОСОБА_7 . Проведене фахівцем дослідження та терапія вказують на те, що психоемоційний стан дитини потребує стабілізації, а поточне середовище з батьком є найбільш сприятливим для його психологічного благополуччя.
Звертає увагу на те, що у позивачки із сином ОСОБА_6 простежується системна негативна поведінка, яка суперечить нормам, як сімейного законодавства, так і певним нормам моралі, а також свідчить про неналежне виконання матір'ю своїх батьківських обов'язків.
Зокрема, мати неодноразово вдавалася до словесного приниження сина, систематично встановлювала надмірні обмеження та заборони, що спричиняло психологічний тиск і формувало у дитини відчуття меншовартості. Такі дії мають ознаки психологічного насильства відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відчуження від сімейного життя-неодноразово проявлялось в ситуаціях, коли сину ОСОБА_6 навіть не пропонували брати участь у спільному відпочинку, що свідчить про дискримінаційне ставлення та відсторонення від сімейних відносин.
Сукупність зазначених дій призвела до того, що син ОСОБА_6 висловлює стале небажання проживати разом із матір'ю.
З метою врегулювання психоемоційного стану сина ОСОБА_6 , відповідач був вимушений звернутись за допомогою до профільного спеціаліста» психолога аби пропрацювати психологічні травми завданні вищевказаною поведінкою позивачки відносно сина ОСОБА_6 .
З метою захисту дитини, збереження його психоемоційного стану, відповідачем було здійснено звернення до органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради.
Старший син ОСОБА_6 , фактично проживає з батьком, однак вказану обставину суд першої інстанції проігнорував та не врахував при винесені рішення, а позивач приховала зазначену інформацію.
Щодо спілкування з донькою ОСОБА_8 зазначає, що ОСОБА_3 постійно чинить перешкоди у спілкуванні батька з донькою, уникає зустрічей, не відповідає на дзвінки, не надає відповідей на питання стосовно життя та здоров'я дитини, її розвитку тощо. Відповідач не володіє інформацією відносно стану життя та здоров'я молодшої доньки.
Також вважає, що судом повинен бути врахований факт того, що старший син ОСОБА_6 фактично проживає з батьком та усі витрати, пов'язанні з його життєдіяльністю, несе він без будь якої участі позивачки.
Вказує, що на утримання дочки ОСОБА_8 , котра наразі проживає з матір'ю, завжди надавав та надає кошти для її забезпечення, що підтверджується копіями платіжних доручень.
Оскільки між сторонами наявний спір відносно визначення місця проживання дітей, ОСОБА_2 пред'явлено позов до Богунського районного суду м. Житомира, справа №295/12080/25, предметом якого є саме визначення місця проживання дітей.
Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення даної справи, оскільки питання стягнення аліментів безпосередньо пов'язане з тим, з ким із батьків фактично проживає дитина.
На думку скаржника, визначення місця проживання дітей має передувати вирішенню спору про стягнення аліментів, адже саме це дає можливість правильно встановити обсяг участі кожного з батьків в утриманні дітей.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Ткачук Т.А., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву зазначає, що відповідач уникав участі у вихованні та утриманні спільних дітей з початку 2022 року, мотивуючи це відсутністю часу або коштів.
Разом з тим, позивач ОСОБА_3 несла витрати на утримання дітей кожного дня, незалежно від обставин. Щодо фактичного місця проживання дітей, слід зазначити, що відповідач після ухваленого рішення суду про стягнення аліментів, почав в будь-який спосіб дискредитувати позивача в очах суспільства задля того, щоб позбавити її батьківських прав на одного (сина) чи на обох дітей, з метою подальшої можливості для нього отримання відстрочки від мобілізації на військову службу, адже в такому випадку він буде єдиним опікуном спільних малолітніх дітей.
Оскільки, на даний час діти знаходяться на утриманні позивача, що підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, позивач вважає, що рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11.08.2025 року по справі № 295/7457/25 є законним та обґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 16.07.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції між сторонами зареєстровано шлюб, актовий запис №830 (а.с.5).
У шлюбі сторони стали батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6,11).
Діти проживають разом із позивачем, що підтверджується витягом з Реєстру Житомирської територіальної громади №2024/006460129 від 03.06.2024 (а.с. 8), довідкою про реєстрацію місця проживання № 10-14/22323 від 11.11.2020 ( а.с.7).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони повинні забезпечити дітям належний рівень життя, необхідний і достатній для їх нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, виходячи з рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини, встановленого прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Проте, повністю з таким рішення суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття (стаття 51 Конституції України).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).
Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Верховний Суд вже підкреслював, що: учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів; невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина третя статті 181 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 521/5667/21 (провадження № 61-8145св22) вказано, що за загальним правилом, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтями 182, 183 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 2-13112/10 (провадження № 61-6385св20) вказано, що: «Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
08 липня 2017 року набрав чинності Закон України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо покращення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2025 року у справі № 523/12535/21.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сторони повинні забезпечити дітям належний рівень життя, необхідний і достатній для їх нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року було визначено місце проживання дітей. Проте постановою Житомирського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року вказане рішення в частині визначення місця проживання дітей було скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей - відмовлено.
Разом з тим, судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було в повному обсязі враховано фактичні обставини справи, а саме - реальне місце проживання та утримання дитини.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд має враховувати стан здоров'я та матеріальне становище дитини, а також інші обставини, що мають істотне значення. Однією з таких обставин є перебування дитини на фактичному утриманні того з батьків, з кого просять стягнути аліменти.
Матеріалами справи, зокрема належними та допустимими доказами, підтверджується, що малолітній ОСОБА_4 фактично проживає разом із батьком - ОСОБА_2 , який забезпечує сину належний рівень життя, необхідний для його фізичного, духовного та соціального розвитку, та несе всі витрати на його утримання.
Згідно з усталеною судовою практикою та принципом рівності прав батьків щодо дитини, стягнення аліментів з того з батьків, з яким дитина фактично проживає і який здійснює її повне утримання, суперечить самій суті аліментних зобов'язань, визначених ст. 180 СК України, оскільки аліменти за своєю правовою природою є коштами на утримання дитини, які виплачуються тим із батьків, хто проживає окремо.
Враховуючи, що на момент розгляду справи малолітній ОСОБА_4 проживає з батьком і перебуває на його утриманні, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_6 є помилковим, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.
Водночас, вирішуючи питання про утримання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд апеляційної інстанції виходить з того, що дитина на даний час проживає разом із матір'ю - ОСОБА_3 , яка здійснює безпосередній догляд за нею.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 визнає свій обов'язок щодо утримання доньки, надає фінансову допомогу, що підтверджується копіями платіжних доручень, долучених до матеріалів справи та не заперечує проти визначення розміру аліментів, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_8 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Такий розмір аліментів відповідає вимогам ст. 182 СК України, є паритетним та забезпечить дитині належний рівень життя, необхідний для її гармонійного розвитку».
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обґрунтованими.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.06.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2026 року.
Головуючий Судді