10 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/1929/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у справі №440/1929/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, -
23 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України, відповідно до якої просить визнати наказ Міністерства юстиції України №1667/7 від 20.08.2025 "Про залишення скарги без розгляду по суті" протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1667/7 від 20.08.2025 "Про залишення скарги без розгляду по суті".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даного позову. Прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у даній справі - залишено без задоволення. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18 березня 2026 року до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, вмотивоване ухиленням відповідача від надання прямих пояснень (порушення ч. 5 ст. 44 КАС України), складністю фактичних обставин та необхідність дослідження доказів, Конфліктом формальних процедур із нормами прямої дії Конституції України та ЄКПЛ), а також забезпеченням права на ефективний засіб захисту.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у справі №440/1929/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу.
23 березня 2026 року до суду надійшло клопотання позивача про постановлення окремої ухвали щодо умисного допущення суддею Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_2 та суддями Полтавського апеляційного суду ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 порушення її прав людини і основоположних свобод, що призвело до істотних негативних наслідків: позбавлення роботи, засобів до існування та створення умов для відчуження мого майна у межах виконавчого провадження (порушення ст. ст. 41-43, 48 Конституції України та ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ) та направити зазначену окрему ухвалу до Вищої ради правосуддя для вирішення питання про притягнення цих суддів до дисциплінарної відповідальності.
Позивач обґрунтовує своє клопотання тим, що суд у справі №546/173/23 не здійснив належного дослідження обставин справи та помилково і бездоказово встановив обставини.
Вирішуючи клопотання позивача, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Таким чином, окрема ухвала є способом реагування суду з його ініціативи на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів.
Відтак, правом ініціювання постановлення окремої ухвали наділений лише суд за наявності відповідних підстав, при цьому постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із частинами першою-третьою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно з положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади.
Також, згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.
Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку у разі встановлення такого факту дисциплінарним органом, який є "квазісудом" у розумінні статті 6 Конвенції при вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, суд зауважує, що Полтавський окружний адміністративний суд, як суд першої інстанції не наділений повноваженнями встановлення наявності чи відсутності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, а також оцінювати їх дії або бездіяльність у питаннях здійснення правосуддя.
Суть клопотання позивача зводиться до її незгоди із прийнятим рішенням суду в іншій справі, зокрема №546/173/23.
Водночас, незгода позивача із прийнятим рішенням суду, у тому числі із підстав неналежного дослідження обставин справи, може бути нею висловлена в апеляційній та/або касаційній скаргах на таке рішення, тобто до суду вищої інстанції в тій справі де прийнято таке рішення і в межах оскарження саме в такій справі, а не шляхом заявлення відповідного клопотання під час розгляду іншої справи в іншому суду в іншій юрисдикції.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали, а тому клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у справі №440/1929/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу підлягає залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 229, 249, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Залишити без задоволення клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у справі №440/1929/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя І.Г. Ясиновський