10 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/1929/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ясиновського І.Г., за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,
23 лютого 2026 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України (надалі також - відповідач), відповідно до якої просить визнати наказ Міністерства юстиції України №1667/7 від 20.08.2025 "Про залишення скарги без розгляду по суті" протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1667/7 від 20.08.2025 "Про залишення скарги без розгляду по суті".
В обґрунтування позовних вимог позивач (у тому числі з урахуванням інших заяв позивача) зазначила, що оскаржуваним наказом порушений правовий порядок в Україні: відповідач примушує її вносити відомості про право власності в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно в неіснуючий об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення. Усіх нових "власників" за адресою: АДРЕСА_1 державні реєстратори реєструють у нежитловому приміщенні навіть тих, чия "власність" у приміщенні (27.03.2025 "власність" ОСОБА_2 у приміщенні (згідно договору купівлі-продажу) зареєстровано у нежитловому приміщенні). Позивачка в позові наголошувала, що коли вона просила Міністерство юстиції України вийти за межі доводів і вимог її скарги від 15.05.2025 та анулювати рішення державних реєстраторів стосовно державної реєстрації неіснуючого майна вона фактично просила забезпечити їй право на внесення відомостей про її право власності в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно в існуючий об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля. Отже, відповідач фактично відмовив у державній реєстрації такого права, і як наслідок, це підтверджує факт порушення її прав у результаті прийняття рішень державних реєстраторів. За твердженням позивача, всі державні реєстратори, які реєстрували права "власності" у неіснуючому об'єкті нерухомості нежитлове приміщення перешкоджали її праву на внесення відомостей про її право власності в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно в існуючий об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля. Отже, на її думку, це ще є одним доказом того, що права позивачки оскаржуваними рішеннями державних реєстраторів - порушені. Наголошувала, що об'єкт нерухомості нежитлове приміщення може бути тільки у багатоквартирному житловому будинку. Водночас, за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровані права на житловий багатоквартирний будинок та на квартири. Відтак, формування (на підставі оскаржених рішень реєстраторів) в ній нежитлового приміщення як окремий об'єкт цивільних прав є незаконним. Позивач наголошувала, що вона не просить адміністративний суд визнати за нею право власності або забрати його в інших. Вона оскаржує процесуальну бездіяльність органу контролю (Мінюсту), який відмовився перевірити законність формування об'єкта нерухомості (нежитлове приміщення).
Позивач наголошувала, що рішення від 23.12.2014 №18257557 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни хоч і прийняте до 01.01.2016, але стосовно неіснуючого об'єкта нерухомості. Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що скарга залишається без розгляду по суті, якщо подана на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року (стосовно існуючих об'єктів нерухомості). Відповідно до ст. 1 Конституції України (Україна - правова держава) повинні бути скасовані всі рішення стосовно неіснуючих об'єктів нерухомості незалежно від дати їх прийняття.
Звертала увагу, що відповідач створює перешкоди у реалізації права на актуалізацію відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно хоча її право власності на 71/1000 частки нежитлової будівлі є чинним (зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно до 2013 року), наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про неіснуюче нежитлове приміщення за тією ж адресою робить технічно неможливим перенесення відомостей про її існуюче право без конфлікту з уже наявними записами; Відповідач фактично примушує її реєструвати право у неіснуючому об'єкті (нежитловому приміщенні) і позбавитися права власності в реальній нерухомості. Наголошувала, що таким чином відповідач відмовляє позивачу у захисті права на існуючий об'єкт (нежитлова будівля).
Зазначила, що спірний наказ прийнятий, зокрема:
- не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки відповідач замість того, щоб вирішувати питання звернення до правоохоронних органів, усунув скаргу позивача від належного розгляду;
- необґрунтовано, оскільки не враховано обставину, що згідно з пунктом 3 постанови КМУ від 28.02.2022 № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" перебіг строку по спадщині зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці;
- недобросовісно, оскільки у прохальній частині скарги позивач просила поновити пропущений строк. Міністерство юстиції України всупереч статті 17 Закону України "Про звернення громадян" (пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу), не розглянуло клопотання про поновлення пропущеного строку;
- без дотримання принципу рівності перед законом, оскільки Міністерство юстиції України скарги без розгляду по суті залишало відповідно до висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, а для розгляду скарги позивача зазначену комісію не зібрано;
- непропорційно, оскільки відповідач не повідомив позивача про розгляд скарги від 11.11.2022;
- без участі позивача у процесі прийняття рішення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даного позову. Прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у даній справі - залишено без задоволення. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18 березня 2026 року до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, вмотивоване ухиленням відповідача від надання прямих пояснень (порушення ч. 5 ст. 44 КАС України), складністю фактичних обставин та необхідність дослідження доказів, конфліктом формальних процедур із нормами прямої дії Конституції України та ЄКПЛ), а також забезпеченням права на ефективний засіб захисту.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у справі №440/1929/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу.
12 березня 2026 року Міністерством юстиції України подано відзив на адміністративний позов, у якому просило у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, зазначивши, що на розгляді Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) перебувала скарга ОСОБА_1 від 15.05.2025, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.05.2025 за №СК-1879-25: на рішення від 23.12.2014 № 18257557 (далі - оскаржуване рішення 1); рішення від 13.09.2016 № 31355931 (далі - оскаржуване рішення 2) державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни, на рішення від 12.12.2017 № 38668549 (далі - оскаржуване рішення 3) державного реєстратора Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області Нестеренко Людмили Миколаївни, на рішення від 06.05.2020 №52156389 (далі - оскаржуване рішення 4 ); від 31.05.2023 №67828886 (далі - оскаржуване рішення 5) приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича, на рішення від 27.03.2025 №78069976 (далі - оскаржуване рішення 6) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни, щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 4, 8 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України приймає мотивоване рішення про залишення скарги без розгляду по суті, якщо скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням у сфері державної реєстрації прав не порушено, якщо скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 01.01.2016 року.
За твердженням відповідача, перевірка підтвердження факту порушення права скаржниці передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується, а обов'язок щодо підтвердження такого факту Законом покладено на скаржницю.
При цьому, в Державному реєстрі речових прав відсутні відомості про зареєстровані права скаржниці щодо нежитлового приміщення. Таким чином, Колегія дійшла висновку, що скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням не порушено, оскільки відповідно до поданих разом зі скаргою документами, а також відомостей Державного реєстру речових прав у скаржниці відсутнє право власності або інші речові права на нежитлове приміщення.
17 березня 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій, зокрема, зазначено наступне.
Щодо наявності порушеного права та втручання у мирне володіння майном.
За твердженням позивача, відповідач створює перешкоди у реалізації права на актуалізацію відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Хоча її право власності на 71/1000 частки нежитлової будівлі є чинним (зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно до 2013 року), наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про неіснуюче нежитлове приміщення за тією ж адресою робить технічно неможливим перенесення відомостей про її існуюче право без конфлікту з уже наявними записами. Відповідач фактично примушує позивачку реєструвати право у неіснуючому об'єкті (нежитловому приміщенні) і позбавитися права власності в реальній нерухомості. Відповідач відмовляє їй у захисті права на існуючий об'єкт (нежитлова будівлю) та штучно узаконює неіснуючий об'єкт нерухомості.
Щодо нелегальності об'єкта нерухомості нежитлове приміщення.
Позивач наголошувала, що відповідно до ст. ст. 382-385 ЦК України, ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та роз'яснень Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 01.12.2006 "Щодо визначення термінів житлових та нежитлових приміщень" об'єкт нерухомості нежитлове приміщення може бути тільки у багатоквартирному житловому будинку. Ні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ні у Реєстрі прав власності на нерухоме майно не зареєстровані права на житловий багатоквартирний будинок та на квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 не є багатоквартирним житловим будинком. Відтак, формування в ній нежитлового приміщення як окремий об'єкт цивільних прав є незаконним. Відмовляючи у розгляді скарги по суті, відповідач фактично легалізує існування в реєстрі фіктивних об'єктів, що порушує принцип правової визначеності.
Щодо релевантності судового рішення у справі № 753/18656/24.
Позивач наголошувала, що відповідач стверджує, що посилання на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.03.2025 у справі № 753/18656/24 (№ у ЄДРСР - 126082616) є хибним, оскільки там йшлося про землі водного фонду. Спростування: Вказане судове рішення наведено у позові не для тотожності об'єктів спору (земля чи нежитлове приміщення), а для доведення правового прецеденту: Державний реєстр речових прав на нерухоме майно може містити, і на практиці містить, записи про неіснуючі або незаконно сформовані об'єкти нерухомості. Сам факт державної реєстрації не є абсолютним доказом законності існування об'єкта нерухомості. Відповідач як контролюючий орган у сфері реєстрації зобов'язаний перевіряти правомірність формування об'єкта нерухомості під час розгляду скарги, а не ховатися за фактом наявності запису в Реєстрі.
Щодо цивільної справи №546/173/23.
Позивач звертала увагу, що посилання відповідача на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 21.02.2024 у справі №546/173/23 жодним чином не спростовує факт порушення прав Позивача оскаржуваними діями реєстраторів. Відмова суду у визнанні Позивача співвласником на праві спільної сумісної спільного майна нежитлової будівлі власності не скасовує і не анулює того факту, що вона є легітимним власником 71/1000 частки нежитлової будівлі (згідно з Реєстром прав власності на нерухоме майно). Відповідач сам у відзиві визнає, що це право є діючим. Проте безпідставно робить висновок, що реєстрація прав інших осіб на міфічні частки міфічного нежитлового приміщення цього діючого права не порушує.
Щодо надмірного формалізму відповідача.
Позивач стверджувала, що застосування відповідачем п. 4 ч. 6 ст. 37 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для залишення скарги без розгляду по суті є проявом надмірного формалізму. Міністерство юстиції, маючи всі матеріали скарги, фактично відмовилося виконувати свою функцію квазісудового контролю за діями державних реєстраторів, обмежившись формальною відпискою.
Щодо залишення скарги без розгляду по суті у зв'язку з тим, що рішення від 23.12.2014 № 18257557 прийняте до 01.01.2016.
Також звертала увагу, що відповідач у відзиві посилається на п. 8 ч. 6 ст. 37 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" як на абсолютну підставу для залишення скарги без розгляду в частині рішення від 23.12.2014 № 18257557. Однак, такий підхід порушує засади конституційного ладу України.
20 березня 2026 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, зазначивши наступне.
Щодо відсутності порушеного права позивача.
Відповідач звертав увагу, що Колегією було встановлено, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, що діяв до 01.01.2013 містяться відомості про реєстрацію права власності скаржниці на 71/1000 частки у праві власності на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. А отже, оскаржуваними рішеннями права скаржниці не порушено, оскільки це право в Реєстрі прав власності на нерухоме майно є діючим. Таким чином, Колегія дійшла висновку, що скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням не порушено, оскільки відповідно до поданих разом зі скаргою документами, а також відомостей Державного реєстру речових прав у скаржниці відсутнє право власності або інші речові права на нежитлове приміщення. Отже, скаржницею не підтверджено факт порушення своїх прав у зв'язку з оскаржуваним рішенням в розумінні реєстраційного законодавства.
Щодо тверджень позивачки про бездіяльність Міністерства юстиції стосовно перевірки законності формування об'єкта нерухомості.
Відповідач наголошував, що відповідно до Положення перевірка законності формування об'єкта нерухомості не входить до компетенції Мін'юсту. Натомість, законодавством визначено, що перевірку законності формування об'єкта нерухомості (документів, права власності, арештів) здійснюють державні реєстратори, нотаріуси. Тобто, державні реєстратори забезпечують законність реєстрації речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а Мін'юст здійснює відповідно до закону контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Щодо тверджень позивачки про нерелевантність судового рішення у справі №753/18656/24.
Відповідач звертав увагу, що спірним питанням, яке підлягало вирішенню у зазначеній справі було усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - земельною ділянкою водного фонду, а предметом справи, що розглядається - є наказ Міністерства юстиції України від 20.08.2025 №1667/7 «Про залишення скарги без розгляду по суті». Тобто, у даному рішенні суду не міститься жодного посилання стосовно запису чи реєстрації про не існуючий об'єкт нерухомості. Отже, посилання позивачки на висновки суду у даному рішенні про те, що судом встановлено неіснуючі об'єкти нерухомості у Державному реєстрі речових прав є хибними та не є релевантними до спірного випадку. Оскільки судом у даній справі було встановлено реєстрацію права власності з порушенням Закону.
Щодо цивільної справи №546/173/23.
Відповідач звертав увагу, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21.02.2024 у справі № 546/173/23 скаржниці було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як процесуальний правонаступник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області; Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях; Решетилівська міська рада, як орган місцевого самоврядування; Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Решетилівської міської ради Полтавської області, третя особа на стороні позивача: прокурор Полтавської обласної прокуратури, як представник інтересів Держави у бюджетній сфері, з питань державної і комунальної власності, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання співвласником на праві спільної сумісної власності спільного майна нежитлової будівлі.
Судом у вищевказаній справі досліджувались обставини, щодо часток у праві власності на об'єкт нерухомого майна рішення, щодо яких оскаржується та встановлено, зокрема, що скаржницею в ході розгляду справи в суді не надано належних, допустимих та достовірних доказів підтвердження факту порушення її прав відповідачем. У зв'язку з чим суд вважає, що вимоги скаржниці про визнання її співвласником зазначеної нежитлової будівлі на праві спільної сумісної власності є необґрунтованим, а тому позов не підлягав задоволенню.
З огляду на викладене думка позивача, що реєстрація прав інших осіб на частки нежитлового приміщення порушує її діюче право є безпідставними, оскільки як було встановлено судом скаржницею в ході розгляду справи в суді не надано належних, допустимих та достовірних доказів підтвердження факту порушення її прав відповідачем.
Щодо «надмірного формалізму відповідача», як зазначив позивач.
Відповідач наголошував, що Міністерство юстиції діяло у спосіб та в межах повноважень, що визначені законодавством. Скаржницею не було підтверджено, що процедура державної реєстрації вчинена з порушенням законодавства, що оскаржуване рішення державних реєстраторів порушує її права та фактично твердження позивачки зводяться до її незгоди із зазначеними оскаржуваними рішеннями.
23 березня 2026 року позивачка надала до суду додаткові пояснення у яких підтримано обґрунтування позовної заяви та відповіді на відзив.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 15.05.2025 звернулась до Міністерства юстиції України із скаргою від 15.05.2025 №СК-1879-25 на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, зокрема просила:
1) скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.03.2025 стосовно державної реєстрації речового права на 144/1000 частки нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (індексний № 78069976 від 27.03.2025)
2) врахувати, що скарга на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав подана на електронну пошту Міністерства юстиції України та підписана моїм кваліфікованим електронним підписом.
3) врахувати, що на підставі ч. 1 ст. 27; ч. 1 ст. 220 та ст. 657 ЦК України, договір № 2 купівлі-продажу Об'єкта малої приватизації окремого майна частини нежитлового приміщення загальною площею 64,6 кв.м., що складає 144/1000 частки приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами аукціону із зниженням стартової ціни (далі - договір № 2 купівлі-продажу від 27.03.2025) є нікчемним правочином.
4) врахувати, що за адресою: АДРЕСА_1 немає багатоквартирного житлового будинку з нежитловим приміщенням.
5) врахувати, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 немає об'єкту нерухомості "приміщення", 144/1000 частки якого приватизувала ОСОБА_2 , і яке заявлене у договорі № 2 купівлі-продажу Об'єкта малої приватизації - окремого майна - частини нежитлового приміщення загальною площею 64,6 кв.м., що складає 144/1000 частки приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами аукціону із зниженням стартової ціни, який був підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
6) звернутися до правоохоронних органів по факту несанкціонованого вивезення гербової печатки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях до м. Києва.
7) на підставі ст. 18 ЗУ "Про звернення громадян" на мою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомити, коли можна подати додаткові матеріали по даній скарзі.
8) на підставі ст. 18 ЗУ "Про звернення громадян" та п. 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 N 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 р. № 1150) витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни документи/ копії документів, які були підставою для прийняття оскаржуваного рішення, та паперову копію реєстраційної справи в електронній формі.
9) на підставі ст. 18 ЗУ "Про звернення громадян" організувати відеоконференцію зі мною під час перевірки поданої мною скарги та під час розгляду моєї скарги.
10) на мою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 надсилати всі матеріали по даній скарзі, які будуть надходити від заінтересованих осіб, та рішення за результатами розгляду даної скарги.
Позивач 21.07.2025 звернулась до Міністерства юстиції України із заявою від 21.07.2025 № СК-2827-25 про вихід за межі доводів і вимог скарги від 15.05.2025 на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з метою виконання Міністерством юстиції України ст.ст. 1, 19, 129-1 Конституції України, в якій просила:
1) Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 18257557 від 23.12.2014 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна 257/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242).
2) Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31355931 від 13.09.2016 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 77/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242).
3) Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67828886 від 31.05.2023 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 301/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242).
4) Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області Нестеренко Людмила Миколаївна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38668549 від 12.12.2017 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 144/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242).
5) Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52156389 від 06.05.2020 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 301/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242).
6) Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати запис про неіснуючий об'єкт речових прав - нежитлове приміщення (реєстраційний номер: 537077153242).
Наказом Міністра юстиції України про залишення скарги без розгляду по суті від 20.08.2025 №1667/7 залишено без розгляду по суті скаргу ОСОБА_1 від 15.05.2025, оскільки в частині рішення від 23.12.2014 №18257557 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни скаргу подано на рішення у сфері державної реєстрації прав, прийняте до 01.01.2016, а в частині рішень від 13.09.2016 № 31355931 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни, від 12.12.2017 № 38668549 державного реєстратора Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області Нестеренко Людмили Миколаївни, від 06.05.2020 № 52156389, від 31.05.2023 № 67828886 приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича, від 27.03.2025 № 78069976 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваними рішеннями у сфері державної реєстрації прав не порушено.
Позивач, не погодившись із наказом Міністра юстиції України про залишення скарги без розгляду по суті від 20.08.2025 №1669/7, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" (надалі - Закон №393/96-ВР).
Частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтею 5 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Питання розгляду скарг громадян урегульовано статтею 16 Закону №393/96-ВР, відповідно до якої скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.
Особливості розгляду скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно визначаються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до частини першої та другої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (надалі - Закон № 1952-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду.
Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.
Міністерство юстиції України розглядає:
1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України;
3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами.
Під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації прав рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, що оскаржувалися до відповідного територіального органу.
Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації (крім рішень про державну реєстрацію прав), які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.
Згідно з частиною третьою статті 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.
Рішення державного реєстратора, прийняте всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України "Про санкції", може бути оскаржене суб'єктом, який бере участь у формуванні, реалізації та моніторингу ефективності державної санкційної політики, правоохоронними органами, а також суб'єктом, уповноваженим дорученням Кабінету Міністрів України на здійснення заходів, пов'язаних із тимчасовим управлінням активами, які підлягають стягненню в дохід держави як санкції, протягом двох місяців з дня, коли відповідний суб'єкт дізнався про таке рішення державного реєстратора.
Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.
Строк для подання скарги не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скаргу подано до установи зв'язку чи направлено іншими засобами зв'язку.
Поновлення строку подання скарги не допускається.
Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:
про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
про залишення скарги без розгляду по суті.
Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо:
1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;
2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;
3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав;
4) скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено;
5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;
6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду;
7) набрало законної сили судове рішення, яким оскаржуване рішення скасовано або оскаржувані дії, бездіяльність у сфері державної реєстрації прав визнані вчиненими з порушенням цього Закону та анульовані;
8) скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.
Згідно з частиною десятою статті 37 Закону № 1952-IV порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Порядок № 1128), який визначає процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1128 розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.
Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1128 розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян».
Пунктом 8 Порядку № 1128 передбачено, що у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін'юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, що оскаржуються.
Якщо під час розгляду Мін'юстом скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, проте встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, розгляд такої скарги здійснюється Мін'юстом на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її колегіально.
Згідно з пунктом 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:
1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;
2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;
3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;
4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;
5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як встановлено судом, згідно з висновком центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 29.07.2025, сформованого за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 15.05.2025 № СК-1879-25, колегія рекомендувала залишити без розгляду скаргу ОСОБА_1 від 15.05.2025, оскільки в частині рішення від 23.12.2014 № 18257557 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни скаргу подано на рішення у сфері державної реєстрації прав, що прийняте до 01.01.2016, а в частині рішень від 13.09.2016 № 31355931 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни, від 12.12.2017 № 38668549 державного реєстратора Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області Нестеренко Людмили Миколаївни, від 06.05.2020 № 52156389, від 31.05.2023 № 67828886 приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича, від 27.03.2025 № 78069976 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваними рішеннями у сфері державної реєстрації прав не порушено.
Зокрема, колегія по суті скарги зазначила, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21.02.2024 у справі 546/173/23 скаржниці відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як процесуальний правонаступник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області; Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях; Решетилівська міська рада, як орган місцевого самоврядування; Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Решетилівської міської ради Полтавської області, третя особа на стороні позивача: прокурор Полтавської обласної прокуратури, як представник інтересів Держави у бюджетній сфері, з питань державної і комунальної власності, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання співвласником на праві спільної сумісної власності спільного майна нежитлової будівлі. Судом у вищевказаній справі досліджувались обставини, щодо часток у праві власності на об'єкт нерухомого майна рішення, щодо яких оскаржується та встановлено, зокрема, що скаржницею в ході розгляду справи в суді не надано належних, допустимих та достовірних доказів підтвердження факту порушення її прав відповідачем. У зв'язку з чим суд вважає, що вимоги скаржниці про визнання її співвласником зазначеної нежитлової будівлі на праві спільної сумісної власності є необґрунтованим, а тому позов не підлягає задоволенню.
Колегією також встановлено, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, що діяв до 01.01.2013 містяться відомості про реєстрацію права власності скаржниці на 71/1000 частки у праві власності на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . А отже оскаржуваними рішеннями права скаржниці не порушено, оскільки це право в Реєстрі прав власності на нерухоме майно є діючим.
Колегія зазначає, що у доданих до скарги матеріалах та інформації Державного реєстру прав відсутні відомості про вчинення скаржницею дій, щодо внесення відомостей про право власності в Державний реєстр прав. Водночас відсутнє рішення державного реєстратора про відмову їй у державній реєстрації такого права, яке б підтверджувало факт порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що позивачка у своїй скарзі в обґрунтування порушення своїх прав зазначала про те, що обмежується її право мирно володіти своєю власністю та право на підприємницьку діяльність, тому що рішення:
- державного реєстратора - державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 18257557 від 23.12.2014 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна 257/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242);
- державного реєстратора - державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31355931 від 13.09.2016 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 77/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242);
- державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67828886 від 31.05.2023 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 301/1000 частки нежитловоrо приміщення (реєстраційний номер: 537077153242);
- державного реєстратора Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області Нестеренко Людмила Миколаївна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38668549 від 12.12.2017 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 144/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242).
- державного реєстратора - приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52156389 від 06.05.2020 стосовно державної реєстрації неіснуючого майна - 301/1000 частки нежитлового приміщення (реєстраційний номер: 537077153242) та записом про неіснуючий об'єкт речових прав - нежитлове приміщення (реєстраційний номер: 537077153242) узаконюється протидії її законній господарської діяльності.
Крім того, зазначено, що відповідно до ст. ст. 382-385 ЦК України; ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"; Державного класифікатору будівель та споруд ДК О 18-2000, чинний із 01.01.2001 р. та роз'яснень Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 01.12.2006 "Щодо визначення термінів житлових та нежитлових приміщень" об'єкт нерухомого майна "нежитлове приміщення" у законному порядку буває тільки у багатоквартирному житловому будинку. За адресою: АДРЕСА_1 немає багатоквартирного житлового будинку із нежитловим приміщенням.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що під час розгляду скарги здійснено аналіз доводів позивача та надано оцінку вищезазначеним доказам щодо законності дій державних реєстраторів під час прийняття оскаржуваних рішень, зокрема в частині здійснення реєстрації об'єкту нежитлове приміщення, у тому числі не здійснено жодних дій щодо перевірки повноти та належності наданих заявниками відповідних документів, які послугували підставою для прийняття відповідних оскаржуваних рішень.
Посилання відповідача на висновки Полтавського районного суду Полтавської області у рішенні від 21.02.2024 у справі № 546/173/23 суд вважає безпідставними, оскільки судом у вказаній справі не досліджувалися оскаржувані рішення державних реєстраторів, а також їх вплив на право мирного володіння на 71/1000 частки нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у власності позивачки.
Суть скарги позивачки зводилася зокрема до того, що спірними рішеннями державних реєстраторів, після того, як за позивачем було зареєстровано її право приватної спільної часткової власності 71/1000 в нежитловій будівлі за адресою нерухомого майна АДРЕСА_1 , було безпідставно за заявами інших осіб в тій самій нежитловій будівлі зареєстровано право спільної часткової власності в нежитловому приміщенні, якого не було і не може бути в такій будівлі, з огляду на те, що вказане нерухоме майно не є багатоквартирним будинком і ньому не може бути нежитлового приміщення. Окрім того, позивач наголошувала, що реєстрація оскарженими рішеннями реєстраторів права спільної часткової власності саме в нежитловій будівлі порушує її право приватної спільної часткової власності на 71/1000 в нежитловій будівлі, зокрема з огляду на неодноразові її скарги до правоохоронних органів щодо протиправних дій інших співвласників, які позбавляли її можливості вільного доступу до її нерухомого майна в цій будівлі. Зокрема у відповіді сектору поліцейської діяльності №1 відділу поліції №2 Полтавського районного управління поліції ГУ НП в Полтавській області від 26.12.2022 №5456/115/104/16/05-2022, зазначено, що інші співвласники, надаючи відповідні пояснення правоохоронним органам, а саме ОСОБА_8 , зазначав, що ключі від вхідних дверей до будівлі за адресою АДРЕСА_1 для ОСОБА_1 не надасть, так як не бажає, щоб остання пересувалася по належній йому 301/1000 частині його майна у вище вказаній будівлі /а.с. 154/.
Відтак, твердження відповідача про те, що права позивача оскарженими рішення державних реєстраторів не порушені лише з огляду на те, що в реєстрі прав власності на нерухоме майно міститься запис про наявність у позивача права приватної спільної часткової власності 71/1000 в нежитловій будівлі, без надання оцінки всім обставинам зазначеним скаржником та без надання оцінки правомірності здійснення реєстрації права власності в нежитловому приміщенні, а не в нежитловій будівлі, є безпідставними та здійсненими передчасно і без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача, що з долучених ним документів, які перебували на розгляді під час вивчення скарг позивача, окрім іншого наявні рішення:
номер 52156389 від 06.05.2020 року приватного нотаріуса Довбиш Сергія Миколайовича, в якому не зазначено хто подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (відповідна графа не заповнена);
номер 67828886 від 31.05.2023 року приватного нотаріуса Довбиш Сергія Миколайовича, в якому не зазначено хто подав заяву про державну реєстрацію прав; відносно якого права подано заяву; в резолютивній частині рішення не зазначено яке право зареєстровано, не зазначено за ким зареєстровано право чи обтяження та не зазначено в якій частині, лише вказано: «вирішив: провести державну реєстрацію прав за Заявою»;
номер 78069976 від 27.03.2025 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни, в якому не зазначено хто подав заяву про державну реєстрацію прав; відносно якого права подано заяву; в резолютивній частині рішення не зазначено яке право зареєстровано, не зазначено за ким зареєстровано право чи обтяження та не зазначено в якій частині, лише вказано: «вирішив: провести державну реєстрацію прав за Заявою» /а.с. 25- зворот, 26/.
Водночас, у відомостях з державного реєстру речових прав відносно нежитлового приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 537077153242, тип об'єкта: нежитлове приміщення, адреса: АДРЕСА_1 ), зокрема, зазначено, що на підставі рішення 67828886 від 31.05.2023 року приватного нотаріуса Довбиш Сергія Миколайовича зареєстровано право власності, розмір частки: 301/1000, власник: ОСОБА_7 . Також зазначено, що на підставі рішення 78069976 від 27.03.2025 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни, зареєстровано право спільної часткової власності, розмір частки 144/1000, власник ОСОБА_2 .
Тобто у відомостях з державного реєстру речових прав відносно нежитлового приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 537077153242, тип об'єкта: нежитлове приміщення, адреса: АДРЕСА_1 ) зазначена інформація, яка відсутня в рішеннях, скаргу відносно яких було подано позивачем та рішення відносно якої було винесено відповідачем.
Однак, оскаржуване рішення не містить жодної інформації, яким чином відповідач дійшов висновку, що оскаржувані рішення не порушують прав позивача, з огляду на те, що в самих рішеннях не вказано ким, відносно чого та яке з прав зареєстровано, хоча за їх наслідками у відомостях з державного реєстру речових прав внесено інформацію про право власності інших осіб в тому ж об'єкті нерухомого майна, де за позивачем зареєстровано право приватної спільної часткової власності (АДРЕСА_1), що свідчить про передчасність висновків відповідача.
Таким чином, висновок відповідача, що оскаржуваними рішеннями державних реєстраторів права скаржниці не порушено прийнятий без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття та є передчасним.
Отже, за встановлених судом обставин та вказаного правового регулювання, оскаржуваний наказ не відповідає таким критеріям індивідуально-правового акту як обґрунтованість та врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, оскільки для визначення наявності порушеного права особи, яка звернулась із скаргою, у конкретному випадку, необхідно зазначену скаргу розглянути на предмет порушення права особи, яка звернулась зі скаргою, а не обмежитись лише констатацією відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про вчинення скаржницею дій, щодо внесення відомостей про право власності в Державний реєстр прав, а також відсутність рішення державного реєстратора про відмову їй у державній реєстрації такого права, яке б підтверджувало факт порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
При цьому, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Водночас, як було зазначено судом, матеріали справи не містять доказів того, що під час розгляду скарги здійснено аналіз доводів позивача та надано оцінку вищезазначеним доказам щодо наявності/відсутності порушеного права позивача оскаржуваними рішеннями державних реєстраторів.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Суд вважає за необхідне зазначити, що у постановах від 12.06.2019 у справі № 821/1490/17 та від 20.05.2019 у справі № 826/9046/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у справах про оскарження наказів Міністерства юстиції України, прийнятих за наслідком розгляду скарг на реєстраційні дії державного реєстратора, адміністративні суди, у першу чергу, перевіряють правомірність дій Міністерства юстиції України під час розгляду скарги на рішення та дії державного реєстратора. При цьому, оцінку діям державного реєстратора може бути надано судами цивільної або господарської юрисдикцій у справах за позовами осіб, яких стосуються відповідні реєстраційні дії. Колегія суддів також зазначає, що у випадку, якщо в одному акті суб'єкта владних повноважень вирішуються одночасно питання у сфері публічно-правових та приватно-правових відносин, адміністративні суди, вирішуючи спір виключно у частині правомірності акта, що стосується публічно-правової сфери, повинні, у першу чергу, надати оцінку дотриманню суб'єктом владних повноважень встановленої процедури прийняття рішення; недотримання такої процедури може бути достатньою підставою для скасування тієї частини акта, що стосується публічно-правової сфери. Водночас, з урахуванням завдання та основних засад адміністративного судочинства, адміністративні суди мають перевірити рішення суб'єкта владних повноважень по суті. Встановлені під час вирішення такого публічно-правового спору обставини можуть мати преюдиційне значення під час розгляду справи у частині, що стосується приватно-правових відносин, у судах цивільної чи господарської юрисдикції.
Суд також враховує, що згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Таким чином, суд не надає оцінку оскаржуваним рішенням державних реєстраторів, оскільки відповідачем скарга ОСОБА_1 по суті не розглядалася і відповідачем оцінка таким рішенням не надавалась, в іншому випадку встановлення обставин щодо прийняття оскаржуваних рішень державних реєстраторів являє собою втручання суду у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1667/7 від 20.08.2025 "Про залишення скарги без розгляду по суті" в частині рішень від 13.09.2016 № 31355931 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни, від 12.12.2017 № 38668549 державного реєстратора Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області Нестеренко Людмили Миколаївни, від 06.05.2020 № 52156389, від 31.05.2023 № 67828886 приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича, від 27.03.2025 № 78069976 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваними рішеннями у сфері державної реєстрації прав не порушено.
Суд констатує, що у разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, винесеного за результатами розгляду скарги, орган зобов'язаний забезпечити повторний розгляд такої скарги відповідно до абзацу 2 пункту 17 Порядку № 1128. Це є безпосереднім обов'язком суб'єкта владних повноважень щодо відновлення процедури розгляду звернення особи.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу позивача від 15.05.2025, з урахуванням висновків суду.
З приводу рішення відповідача в частині залишення без розгляду по суті скарги ОСОБА_1 від 15.05.2025, в частині рішення від 23.12.2014 № 18257557 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни Наказом Міністра юстиції України, оскільки скаргу подано на рішення у сфері державної реєстрації прав, прийняте до 01.01.2016, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом, відповідно до пункту 8 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.
Абзацом п'ятим частини третьої статі 37 Закону № 1952-IV визначено, що поновлення строку подання скарги не допускається.
Наведені норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є чинними, неконституційними не визнані, а тому мали застосовуватись відповідачем.
Як вже зазначалося судом раніше, відповідач, як орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас, вказаними вище нормами Закону № 1952-IV чітко визначено, що Міністерство юстиції України залишає скаргу на рішення у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.
З урахуванням наведеного, підстав для задоволення позову в цій частині немає.
Водночас, суд звертає увагу позивача, про безпідставність її тверджень про те, що рішення відповідача в частині залишення без розгляду її скарги на рішення прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року, фактично легалізують протиправні рішення у сфері реєстрації, оскільки у разі, якщо вона вважає, що вказаним рішенням, яке прийняте, вчинено до 1 січня 2016 року порушені її права, зокрема буде відмовлено в проведенні реєстрації прав позивачки на підставі такого рішення, яке прийняте, вчинено до 1 січня 2016 року, то вона не позбавлена права оскаржити таке рішення до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду із відповідною заявою про захист саме її прав, у тому числі шляхом оскарження рішення у сфері реєстрації, яке прийняте саме відносно неї.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1667/7 від 20.08.2025 "Про залишення скарги без розгляду по суті" в частині рішень від 13.09.2016 № 31355931 державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Полтавського районного нотаріального округу Кириченко Тетяни Михайлівни, від 12.12.2017 № 38668549 державного реєстратора Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області Нестеренко Людмили Миколаївни, від 06.05.2020 № 52156389, від 31.05.2023 № 67828886 приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Довбиша Сергія Миколайовича, від 27.03.2025 № 78069976 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлії Миколаївни скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваними рішеннями у сфері державної реєстрації прав не порушено.
Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 15.05.2025, з урахуванням висновків суду.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.Г. Ясиновський