про залишення позовної заяви без руху
09 квітня 2026 року м. Київ № 240/3637/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши позовну заяву керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", Філії "Столичний лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" ДП "Ліси України" щодо невжиття заходів щодо виготовлення та затвердження проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення "Ветьва" площею 352 га та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру;
- зобов'язати Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" ДП "Ліси України" відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити проведення робіт з виготовлення та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення "Ветьва" площею 352 га, внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу, яка містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), що дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху у зв'язку з наступним.
Частиною першою статті 42 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно з частинами першою та третьою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Отже, суб'єктний склад учасників справи має бути чітко визначений позивачем, з метою визначення того суб'єкта, до якого адресовані позовні вимоги.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
У позовній заяві в якості відповідача прокурор зазначив відповідачами Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", Філія "Столичний лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", у той час як позовні вимоги заявлені лише до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на теперішній час Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" відображається у стані припинення з 29.09.2025 (№1000701270238097081 Внесення рішення засновників щодо припинення ЮО в результаті реорганізації).
Враховуючи зазначене, позивачу необхідно надати уточнену позовну заяву, в якій зазначити належних відповідачів.
Згідно з приписами частини четвертої статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Так, відповідно до ч. 3, 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Водночас згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно із частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатись до адміністративного суду з позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватись тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватись на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Слід зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім із інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулось чи може відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.
Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила таке.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно із частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалась на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», в яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
Консультативна рада європейських прокурорів, створена Комітетом міністрів Ради Європи 13.07.2005, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, в яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватись тими ж правами й обов'язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов'язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов'язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).
З огляду на наведене, із урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитись розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитись, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 810/2509/17.
Як слідує з матеріалів позовної заяви, Житомирська обласна прокуратура листом від 13.10.2025 №12-844вих25 звернулася до Столичного лісового офісу ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ», в якому просила у строк до 27.10.2025 надати інформацію, чи виготовлялися проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж в натурі, зокрема, природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення "Ветьва", чи надсилалися для погодження вказані проєкти землеустрою до Департаменту екології та природних ресурсів Житомирської ОДА. У тому разі, якщо такий проєкт не розроблявся, повідомити, чи приймалися рішення про надання згоди на його розробку, укладення договору, проводилися інші заходи, долучивши відповідні документи, якщо такі заходи не вживалися - надати відомості про причини їх невжиття.
Філія «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» листом №22187/40.1.11-2025 від 20.10.2025 надала Житомирській обласній прокуратурі відповідну інформацію.
Листами від 13.10.2025 Житомирська обласна прокуратура звернулася до Департаменту екології та природних ресурсів Житомирської ОДА та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в яких просила, зокрема, повідомити чи розроблялися проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж та чи вносилися відомості до Державного земельного кадастру.
Департамент екології та природних ресурсів Житомирської ОДА листами від 20.10.2025 повідомив, що інформація про розробку та погодження проєктів землеустрою щодо організації та встановлення меж не надходила.
ГУ Держгеокадастру у Житомирській області повідомило, що до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель ГУ проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду не надходили.
Керівник Коростенської окружної прокуратури листом від 19.12.2025 №52-11110Вих-25 звернувся до Столичного лісового офісу ДП «Ліси України», в якому просив у строк до 25.12.2025 надати копії наказів про створення та ліквідацію (реорганізацію) Словечанського, Овруцького, Олевського, Коростенського та Білокоровицького лісгоспів та їх правонаступників з моменту створення вказаних заказників місцевого значення.
У відповідь на цей лист Філія «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» надала копії запитуваних документів.
У подальшому прокурор 29.10.2025 звернувся до Державної екологічної інспекції Поліського округу із запитом, в якому просив у строк до 29.11.2025 повідомити окружну прокуратуру про вжиті Інспекцією заходи про усунення порушень та якщо такі заходи не вживалися - зазначити причини та вказати чи планує Інспекція захищати інтереси держави у судовому порядку. Також повідомив, що у випадку невжиття заходів у розумні строки прокурор самостійно вживатиме заходи представницького характеру шляхом пред'явлення позову в інтересах держави в особі Інспекції.
Державна екологічна інспекція Поліського округу листом від 10.11.2025 повідомила прокурора, що заходи державного нагляду (контролю) до органів місцевого самоврядування Інспекцією не проводилися, а заходи представницького характеру шляхом звернення до суду не вживалися у зв'язку з відсутністю достатніх коштів для сплати судового збору. Водночас Інспекція не заперечує щодо здійснення прокурорського реагування шляхом звернення до суду в інтересах держави в особі Інспекції.
Звертаючись з даним позовом до суду, керівник Коростенської окружної прокуратури зазначив про те, що прокурор має підстави для звернення до суду у зв'язку із нездійсненням ДЕІ Поліського округу захисту інтересів держави належним чином.
Суд зазначає, що керівник Коростенської окружної прокуратури звертається до суду з позовом в інтересах Державної екологічної інспекції Поліського округу, представники якої не позбавлені права звернутись до суду з позовом самостійно, якщо вважають, що порушуються інтереси держави в сфері поводження з відходами.
Проте, доказів того, що хтось із громадян чи інших належних суб'єктів звертався до керівника Коростенської окружної прокуратури за захистом їхніх прав, порушених діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування, не надав та на існуванні таких не зазначав.
Зважаючи на викладене та перевіряючи законність наведених прокурором доводів в обґрунтування підстав для звернення його із цим позовом, суд вважає, що керівником Коростенської окружної прокуратури не надано до суду доказів та належних обґрунтувань щодо підстав представництва інтересів держави, не встановлено також і підстав здійснювати захист інтересів держави в суді саме прокурором, оскільки будь-яких причин, які перешкоджають та/або перешкоджали захисту інтересів держави належним суб'єктом матеріали адміністративного позову не містять.
Прокурором не надано до суду доказів того, що Державна екологічна інспекція Поліського округу не має можливості або не має повноважень щодо самостійного звернення до суду з метою захисту інтересів держави.
З приводу відсутності у ДЕІ Поліського округу коштів на сплату судового збору суд зазначає, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Позивач, що діє від імені держави як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалі від 04.09.2019 у справі 826/17506/16.
Суд звертає увагу прокурора, що у пункті 7 Правових висновків Верховного Суду про банкрутство за листопад-грудень 2018 року суд визнав необхідним зауважити на тому, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Однак, у контексті вказаних висновків Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судом першої інстанції у силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», прокурором не надано доказів неналежного виконання своїх повноважень державним органом, як і доказів звернення прокурора для вжиття таких заходів, оскільки у своєму зверненні прокурор не вимагав та не спонукав орган до вчинення будь-яких дій, а лише просив надати інформацію.
При цьому, прокурором не надано доказів, що у відношенні відповідальних осіб такого суб'єкта владних повноважень проводяться службові розслідування, наявні відкриті кримінальні провадження, вироки суду, докази накладення дисциплінарних стягнень чи будь-які інші докази притягнення певних осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання їх службових обов'язків.
Відтак, прокурору слід надати суду докази неналежного виконання своїх повноважень державним органом.
Суд зазначає, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом із урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, компетентний суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
При цьому, у вказаній постанові колегія суддів також зазначила, що прокурору достатньо дотриматись порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Таким чином, з огляду на викладені обставини з'ясуванню підлягає наявність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу, а саме докази на користь існування конкретних причин, умов та обставин, що остання знала чи повинна була знати про наявність стверджуваного прокурором порушення інтересів держави та допустила протиправну бездіяльність, пов'язану з їх захистом, зокрема, щодо незвернення до суду з відповідним позовом у встановлений законом строк.
Вказані обставини свідчать про невідповідність позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлює строк, достатній для усунення недоліків.
Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням прокурору часу для усунення зазначених недоліків.
Вказані недоліки повинні бути усунені у десятиденний строк з дня вручення прокурору копії даної ухвали.
Керуючись ст. ст. 123, 160, 161, 169 КАС України, суд,
Позовну заяву керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", Філії "Столичний лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити прокурору десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення копії даної ухвали.
Роз'яснити прокурору, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати прокурору.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Лапій С.М.