09 квітня 2026 рокуСправа №160/27364/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до загального страхового стажу, який дає право на пенсію ОСОБА_1 , періоди роботи: періоди роботи в колгоспі «Маяк» з 19.02.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1982; період роботи з 01.09.1982 по 18.06.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1986; період отримання матеріальної допомоги з 18.08.2024 по 13.02.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , та скасувати рішення №047050032431 від 23.07.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи: періоди роботи в колгоспі «Маяк» з 19.02.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1982; період роботи з 01.09.1982 по 18.06.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1986; період отримання матеріальної допомоги з 18.08.2024 по 13.02.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та розглянути повторно звернення ОСОБА_1 від 16.07.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона 16.07.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії. До заяви було долучено пакет документів на підтвердження наявності необхідного стажу роботи. Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення №047050032431 від 23.07.2025 про відмову в призначенні пенсії. Відмову в призначенні пенсії позивач вважає неправомірною, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Позивач наполягає, що всі періоди її трудової діяльності належним чином підтверджені записами у трудових книжках НОМЕР_1 від 30.11.1982 та НОМЕР_2 від 04.09.1986. За таких обставин, висновки відповідача-1 про відсутність страхового стажу для призначення пенсії безпідставні, просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27364/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), розрахунок страхового стажу станом на дату звернення 16.07.2025.
Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідачем-1 подано відзив на позов, в якому зазначає непогодження з позовними вимогами та просить у їх задоволенні відмовити у повному обсязі з наступного. 02.07.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заява опрацьовувалася за принципом екстериторіальності та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято за результатом рішення про відмову в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. За результатами розгляду наданих документів та індивідуальними відомостей установлено, вік позивача - 62 роки. Страховий стаж становить - 17 років 06 місяців 22 дні. До страхового стажу не зараховано: - періоди роботи в колгоспі «Маяк» з 19.02.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1982, оскільки відсутній запис про звільнення та інформація про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; - період роботи з 01.09.1982 по 18.06.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1986, оскільки дата наказу про звільнення дописана іншим чорнилом; - отримання матеріальної допомоги з 18.08.2004 по 13.02.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1982, оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації. Отже, рішення № 047050032431 від 23.07.2025 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Дата, з якої позивач матиме право на пенсійну виплату за досягнення 65-річного віку - 29.05.2028.
До відзиву відповідачем-1 долучено матеріали електронної пенсійної справи позивача.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив відповідача-1 не скористалась.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 01.12.1998 Покровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
16.07.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (УОГ ВОГ №8) із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.07.2025 №047050032431 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Означене рішення обґрунтоване наступним.
Вік заявника на дату звернення - 62 роки. Страховий стаж особи - 17 років 6 місяців 22 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи в колгоспі «Маяк» з 19.02.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1982, оскільки відсутній запис про звільнення та інформація про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; роботи з 01.09.1982 по 18.06.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1986, оскільки дата наказу про звільнення дописана іншим чорнилом; отримання матеріальної допомоги з 18.08.2004 по 13.02.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1982, оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації. За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявниці в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до форми РС-право ПС №047050032431 станом на дату звернення (16.07.2025) страховий стаж позивача становить 17 рік 6 місяців 22 дні, до якого зараховано наступні періоди: з 01.01.1983 по 31.12.1983 - робота в колгоспі з 1966 - 1 рік 0 місяців 0 днів; з 01.01.1984 по 31.07.1984 - робота в колгоспі з 1966 - 0 років 6 місяців 7 днів; з 01.01.1986 по 31.08.1986 - робота в колгоспі з 1966 - 0 років 4 місяці 7 днів; з 19.06.1993 по 30.06.2000 - 7 років 0 місяців 12 днів; з 01.07.2000 по 19.06.2003 - 2 роки 11 місяців 19 днів; з 04.07.2003 по 31.12.2003 - Безробіття - 0 років 5 місяців 28 днів; з 01.01.2004 по 27.06.2004 - Безробіття - 0 років 5 місяців 27 днів; з 14.11.2007 по 12.12.2007 - 0 років 0 місяців 25 днів; з 01.01.2009 по 31.12.2009 - 0 років 11 місяців 21 день; з 22.03.2011 по 25.07.2011 - Безробіття - 0 років 4 місяці 10 днів; з 15.09.2021 по 31.03.2022 - 0 років 6 місяців 16 днів; з 01.06.2022 по 31.12.2022 - 0 років 7 місяців 0 днів; з 01.04.2023 по 31.05.2025 - 2 роки 2 місяці 0 днів.
Не погодившись з рішенням відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії від 23.07.2025 №047050032431, а також з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в колгоспі «Маяк» з 19.02.1982 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1982, періоду роботи з 01.09.1982 по 18.06.1993 згідно з трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1986, а також періоду отримання допомоги по безробіттю за період з 18.08.2024 по 13.02.2005, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (частина друга статті 26 Закону №1058-ІV).
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статті 3 вказаного Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, гіг-спеціалісти, які залучені резидентами Дія Сіті за гіг-контрактами відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом «в» статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об'єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 23 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 березня 2023 року у справі №360/4129/20, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
У ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 16.07.2025 про призначення пенсії за віком.
Розгляд заяви та долучених документів за принципом екстериторіальності здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та за результатом було прийнято рішення від 23.07.2025 №047050032431 про відмову в призначенні пенсії, яке обґрунтовано відповідачем-1 єдиною підставою: відсутністю станом на дату звернення (16.07.2025) необхідного страхового стажу.
Відповідно до оскаржуваного рішення, тривалість страхового стажу позивача становить 17 років 6 місяців 22 дні.
У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі «Маяк» з 19.02.1982 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 30.11.1982, періоду роботи з 01.09.1982 по 18.06.1993 - згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1986, а також періоду отримання допомоги по безробіттю за період з 18.08.2024 по 13.02.2005.
Щодо періодів роботи в колгоспі «Маяк» з 19.02.1982 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 30.11.1982.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
З огляду на положення частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь, прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
Як вбачається з трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.11.1982, позивач з 19.02.1982 прийнята в члени колгоспу «Маяк» та з 01.07.2000 - виключена з членів колгоспу «Маяк» (записи №№1-4).
В розділі (мовою оригіналу) «Трудовое участие в общественном хозяйстве» (сторінки 18-21) трудової книжки колгоспника наявні наступні записи про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі, тобто кількість вироблених трудоднів:
-1982 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - ______, при встановленому мінімумі 230;
-1983 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 329; при встановленому мінімумі 230;
-1984 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 285; при встановленому мінімумі 230;
-1985 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік _______; при встановленому мінімумі 230 (причина поважна, дитина до 1 року);
-1986 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 109; при встановленому мінімумі 230;
-1987 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 11; при встановленому мінімумі - ______;
-1988 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 15; при встановленому мінімумі - ______;
-1993 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 160; при встановленому мінімумі - 190;
-1994 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 250; при встановленому мінімумі - 190;
-1995 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 265; при встановленому мінімумі - 230;
-1996 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 242; при встановленому мінімумі - 230;
-1997 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 238; при встановленому мінімумі - 230;
-1998 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 248; при встановленому мінімумі - 230;
-1999 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 271; при встановленому мінімумі - 210;
-2000 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 235; при встановленому мінімумі - _____;
-2001 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік 261; при встановленому мінімумі - _____;
Трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 також містить відомості щодо подальшої трудової діяльності позивача: з 01.07.2000 - прийнята на роботу в ТОВ «Маяк» дояркою на МТФ №2 та 19.06.2003 - звільнена з роботи за угодою сторін (записи №№5-6); з 04.07.2003 призначена виплата допомоги по безробіттю Покровським районним центром зайнятості та 27.06.2004 - припинена виплата допомоги по безробіттю (записи №№7-8); з 18.08.2004 призначена виплата допомоги по безробіттю Покровським районним центром зайнятості та 13.02.2005 - припинена виплата допомоги по безробіттю (записи №№9-10); з 02.01.2009 прийнята на роботу продавцем продовольчих товарів по трудовому договору з ПП ОСОБА_2 з 04.01.2010 - звільнена з роботи за угодою сторін (записи №№11-12); з 22.03.2011 призначена виплата допомоги по безробіттю Покровським районним центром зайнятості (записи №13); з 04.04.2011 прийнята на оплачувані громадські роботи робітником з благоустрою у Березівській сільській раді та 30.04.2011 - звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору (записи №№14-15); з 11.05.2011 прийнята на оплачувані громадські роботи робітником з благоустрою у Березівській сільській раді та 11.06.2011 - звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору (записи №№16-17); з 16.06.2011 прийнята на оплачувані громадські роботи робітником з благоустрою у Березівській сільській раді та 16.07.2011 - звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору (записи №№18-19); з 25.07.2011 - припинена виплата допомоги по безробіттю (запис №20); з 15.09.2021 прийнята на роботу на посаду робітника у будівництві ФОП ОСОБА_3 та 02.06.2025 - звільнена за угодою сторін (записи №№21-22).
Відомостей про подальшу трудову діяльність позивача трудова книжка колгоспника не містять.
Суд зазначає, що вказані записи трудової книжки колгоспника оформлені у відповідності до вимог законодавства, містять номери та дати наказів про прийом та звільнення, записи про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі завірені підписами уповноважених осіб та печатками підприємства.
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості.
Отже, в трудовій книжці колгоспника містяться відомості про прийом позивача в члени колгоспу «Маяк» з 19.02.1982, про роботу з 01.07.2000 по 19.06.2003 в ТОВ «Маяк» дояркою, з 04.07.2003 по 27.06.2004, з 18.08.2004 по 13.02.2005 - отримання допомоги по безробіттю, з 02.01.2009 по 04.01.2010 - продавцем в ПП ОСОБА_4 , з 22.03.2011 по 25.07.2011 - отримання допомоги по безробіттю, з 15.09.2021 по 02.06.2025 - у ФОП ОСОБА_3 робітником у будівництві, а також відомості про фактично виконаний мінімум трудової участі в колгоспі за періоди 1983-1986 рр. та 1993-червень 2001 рр., що цілком узгоджується з відомостями архівної довідки «Трудовий архів» Великоміхайлівської сільської ради від 10.07.2025 №112, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період роботи в колгоспі «Маяк» з 1983-1986 рр. та 1993 по 2000 рр. відпрацювала кількість вихододнів.
Водночас, ані трудова книжка колгоспника, ані інші долучені архівні довідки не містять відомостей про виконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі за рік за період роботи в колгоспі з 19.02.1982 по 31.12.1982 та за 1987-1988 рр. і що за вказані періоди наявні поважні причини не виконання кількості вихододнів, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому, як вбачається з розрахунку форми РС-право (станом на час звернення 16.07.2025) періоди трудової діяльності позивача згідно із трудовою книжкою колгоспника частково зараховані до страхового стажу, а саме: періоди з 01.01.1983 по 31.12.1983, з 01.01.1984 по 31.07.1984, з 01.01.1986 по 31.08.1986. з 19.06.1993 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 19.06.2003 з 04.07.2003 по 27.06.2004, з 01.01.2009 по 31.12.2009, з 22.03.2011 по 25.07.2011, з 15.09.2021 по 31.03.2022, з 01.06.2022 по 31.12.2022 та з 01.03.2023 по 31.05.2025, тож спір між сторонами щодо вказаних періодів відсутній, тому в цій частині позов також не підлягає задоволенню.
Щодо решти спірних періодів по трудовій книжці колгоспника, суд зазначає наступне.
В якості підстави для відмови у зарахуванні спірних періодів згідно із трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, відповідачем-1 в оспорюваному рішенні зазначено, що періоди по трудовій книжці колгоспника не зараховано до стажу, оскільки відсутній запис про звільнення, інформація про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві та не підтверджено, що у період з 18.08.2004 по 13.02.2005 виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача-1, оскільки як запис про звільнення, так і відомості про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі в колгоспі містить вказана трудова книжка. Відсутність відомостей про невиконання без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі є підставою для обрахунку стажу час роботи в колгоспі за фактичною тривалістю, однак не є підставою для неврахування такої трудової книжки при обрахунку страхового стажу загалом. Щодо періоду отримання допомоги по безробіттю з 18.08.2004 по 13.02.2005, то частина перша статті 24 Законом №1058-ІV чітко визначає, що період отримання допомоги по безробіттю включається до страхового стажу. Тож вказані відповідачем-1 зауваження є цілком безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, відповідачем-1 не враховано, що обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача (1982) була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом п. 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
За таких обставин, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Разом з цим, суд звертає увагу, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
З наявних матеріалів справи внесення виправлень до зазначеного документа не встановлено, при цьому належність трудової книжці позивачу не викликає сумнівів з урахуванням відомостей в паспорті громадянина України, а також відомостей у їх сукупності з архівних довідок «Трудовий архів» Великоміхайлівської сільської ради від 10.07.2025 №112, Архівне управління Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 10.07.2025 №С-13/04.7-05, довідки Виконавчого комітету Великоміхайлівської сільської ради від 10.07.2025 №113, які цілком узгоджуються із записами у трудовій книжці колгоспника.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність внесення записів у трудову книжку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вибірково зараховуючи періоди роботи позивача згідно із трудовою книжкою колгоспника до страхового стажу, відповідач-1 діяв протиправно, тому зважаючи, що періоди роботи згідно з трудової книжкою колгоспника частково зараховані відповідача-1 до страхового стажу позивачу, суд з метою відновлення порушеного права вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача наступні періоди її роботи згідно із трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.11.1982, а саме: з 01.08.1984 по 31.12.1985, з 01.09.1986 по 31.12.1986, з 01.01.1993 по 15.06.1993, з 18.08.2004 по 13.02.2005, з 01.01.2010 по 04.01.2010, з 01.04.2022 по 31.05.2022, з 01.01.2023 по 31.03.2023 та з 01.06.2025 по 02.06.2025.
Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1982 по 18.06.1993 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1986, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, оскільки вказана трудова книжка містить відомості про початок роботи позивача з 01.09.1986 (а не з 01.09.1982, як помилково зазначає позивач) прибиральницею службових приміщень в Березівській СШ та звільнення з роботи за власним бажанням з 18.06.1993 (записи №№1, 2), вказані записи трудової книжки оформлені у відповідності до вимог законодавства, містять номери та дати наказів про прийом на роботу та звільнення, а зауваження відповідача щодо кольору чорнил, яким вчинено запис про звільнення, свідчать про надмірний формалізм з боку відповідача-1, тож з урахуванням викладеного суд вважає цілком безпідставним незарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи прибиральницею в Березівській СШ з 01.01.1987 по 18.06.1993, зважаючи, що період роботи з 01.09.1986 по 31.12.1986 підлягає зарахуванню згідно з трудовою книжкою колгоспника, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.1987 по 18.06.1993.
Позовні вимоги в частині періоду з 18.08.2024 по 13.02.2005 не підлягають задоволенню. Заявляючи позовні вимоги в такий спосіб, позивач вочевидь допустив описку щодо періоду, по який підлягає зарахуванню період з 18.08.2024. Поряд з цим, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача в цій частині, суд враховує, що період з 18.08.2024 по 13.02.2025 є таким, що вже зарахований до страхового стажу позивача, а період отримання допомоги по безробіттю з 18.08.2004 по 13.02.2005 підлягає зарахуванню до страхового стажу згідно з трудовою книжкою колгоспника, тож не підлягає повторному зарахуванню до страхового стажу.
У постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22 Верховний Суд виснував, що при вирішенні спору суд зобов'язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.
Відсутність порушеного права на час звернення до суду чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, рішення №047050032431 від 23.07.2025 про відмову в призначенні пенсії не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийняте відповідачем-1 не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо іншої частини позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується правомірності прийняття відповідачем-1 рішення №047050032431 від 23.07.2025, яке скасовано судом як протиправне.
При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність вибіркового зарахування відповідачем до страхового стажу періодів роботи згідно із трудовою книжкою колгоспника, а також періоду роботи з 01.01.1987 по 18.06.1993 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1986.
Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки відповідачем-1 було протиправно відмовлено позивачеві в призначенні пенсії за віком, що встановлено судом, поряд з цим на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку страхового стажу з урахуванням зобов'язальних вимог суду, зважаючи також на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 16.07.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням зобов'язальних вимог суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-1 не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 судових витрат зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн., оскільки рішенням саме цього суб'єкта владних повноважень порушені права та інтереси позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 73-78, 90, 139 241-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) від 23.07.2025 №047050032431 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) наступні періоди її роботи згідно із трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 30.11.1982, а саме: з 01.08.1984 по 31.12.1985, з 01.09.1986 по 31.12.1986, з 01.01.1993 по 15.06.1993, з 18.08.2004 по 13.02.2005, з 01.01.2010 по 04.01.2010, з 01.04.2022 по 31.05.2022, з 01.01.2023 по 31.03.2023 та з 01.06.2025 по 02.06.2025, а також період роботи з 01.01.1987 по 18.06.1993 згідно із трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1986.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) від 16.07.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням зобов'язальних вимог суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова