10 квітня 2026 р.Справа №160/8755/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніна О.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни про забезпечення позову в адміністративній справі №160/8755/26,-
08.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни до Міністерства юстиції України з вимогами, з урахуванням уточнень від 09.04.2026 року:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.03.2026 року №653/5 «Про задоволення скарги».
09.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом:
- зупинення дії пункту 3 наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" №653/5 від 16.03.2026 року та відновити доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В обґрунтування заяви зазначає, що є підстави для подання заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта та відновлення доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з огляду на те, що правомірність та законність оскаржуваного наказу буде перевірятись судом під час розгляду адміністративної справи та задля збереження існуючого становища та можливих незворотних наслідків при скасуванні оскаржуваного наказу, для захисту прав заявника. На думку заявника наказ має очевидні ознаки протиправності та підлягає скасуванню, а не вжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист прав та інтересів заявника від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері професійної діяльності, блокуванням доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на думку заявника обмежується гарантоване Конституцією України право на працю та отримання доходу від своєї професійної діяльності, оскільки професійна діяльність нотаріуса пов'язана із доступом до Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також зазначає, що оскаржуваний наказ фактично позбавляє можливості заявника отримувати дохід від своєї професійної діяльності, відтак забезпечувати існування заявника, у зв'язку із зупиненням фактичної діяльності, оплачувати заробітню плату працівникам, утримувати офіс, сплачувати податки. Також зазначає, що не може займатись іншою оплачуваною роботою, а також не має можливості вчиняти нотаріальні дії за наявності чинного відповідного свідоцтва на заняття нотаріальною діяльністю, що на думку заявника призведе до заподіяння шкоди клієнтам, шкоди діловій та професійній репутації, для виправлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.
Розглянувши заяву Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При розгляді даної заяви суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України", в якій суд зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, та і за законом.
Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Відтак, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 29 листопада 2022 року у справі №640/17821/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 140/8745/21.
Оцінивши наявні у справі докази та мотиви поданої заяви, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи із такого.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю №7008 від 28 липня 2008 року Ричка Юлія Олександрівна є приватним нотаріусом.
Наказом Міністерства юстиції України №653/5 від 16.03.2026 року скаргу Святовасилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 30.12.2025 №746 задоволено частково.
Визнано прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни від 30.05.2023 №67814046 та від 02.06.2023 №67862505.
Тимчасово заблоковано доступ приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ричці Юлії Олександрівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України розглядає: скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
Пунктом 4 частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про: тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерством юстиції України або його територіальним органом, яким прийнято відповідне рішення, протягом п'яти робочих днів вирішується питання про передачу на розгляд іншого державного реєстратора документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
Отже, за результатами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України має право прийняти рішення про анулювання доступу до Державного реєстру прав, однак, таке рішення має бути мотивованим; у свою чергу рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є підставою для негайного виконання технічним адміністратором Державного реєстру прав.
Так, з матеріалів справи встановлено, що 08.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни до Міністерства юстиції України з наступними позовними вимогами з урахуванням уточнень від 09.04.2026 року: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.03.2026 року №653/5 «Про задоволення скарги».
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Як визначено у пункті 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.
Водночас згідно з частинами третьою та четвертою статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Частина перша статті 32 Закону України «Про нотаріат» встановлює, що приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.
Наведене свідчить, що нотаріус має право здійснювати виключно нотаріальну діяльність та функції державного реєстратора.
У свою чергу відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Відтак, проведення державної реєстрації нотаріусом, як державним реєстратором, обов'язково здійснюється із використанням Державного реєстру прав, а тому анулювання позивачу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фактично унеможливлює здійснювати свою професійну діяльність та отримувати дохід. При цьому, у позивача є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків, незважаючи на фактичне зупинення його діяльності.
Згідно частини четвертої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.
Отже, з огляду на викладене вище, заявник не може займатись іншою оплачуваною роботою, окрім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.
Наведене свідчить, що з тимчасовим блокуванням доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заявник втратила свій дохід від професійної діяльності. При цьому, у заявника є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків, не зважаючи на фактичне припинення її професійної діяльності на підставі оскаржуваного наказу.
Крім того, відповідно до частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерством юстиції України або його територіальним органом, яким прийнято відповідне рішення, протягом п'яти робочих днів вирішується питання про передачу на розгляд іншого державного реєстратора документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
Наведене свідчить, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову при ймовірному задоволенні позову, заявнику необхідно буде докладати додаткових зусиль для стягнення шкоди, завданої незаконними рішеннями відповідача або вживати заходів щодо захисту своїх інтересів при можливому оскарженні її поведінки внаслідок не проведення державної реєстрації у зв'язку із тимчасовим блокуванням доступу до Реєстру.
Також, блокуванням доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обмежується її гарантоване Конституцією України право на працю та отримання доходу від своєї професійної діяльності, оскільки професійна діяльність нотаріуса пов'язана із доступом до Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відтак, суд дійшов висновку, що в даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона має намір звернутися до суду, що є достатньою підставою для забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Необхідність забезпечення позову у справах даної категорії узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року в справі №826/15847/17.
Відповідно до частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зокрема зупиненням дії індивідуального акта.
Частина 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд зазначає, що обрані судом заходи забезпечення позову є співмірними із вимогами, які мають бути заявлені, не спричиняють негативних наслідків для інших осіб, не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані виключно на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
Суд також враховує, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях напрацював критерії, за якими втручання в особисте життя є порушенням прав людини у розумінні статті 8 Конвенції. Так, у пункті 266 рішення ЄСПЛ від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та 4 інші заяви) зазначено, що втручання відповідає статті 8 Конвенції лише, якщо воно здійснювалося «згідно із законом» і було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї або більше цілей, зазначених у пункті 2 цієї статті Конвенції.
Професія є складовою права на приватне життя, що підтверджується усталеною практикою ЄСПЛ. Зокрема, у пункті 165 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ зазначив, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), пункт 25, Reports1996-III).
Тому обмеження, що накладаються на право особи на професійну діяльність, можуть розглядатися як втручання у приватне життя, якщо такі обмеження не здійснювалися «згідно із законом» та не були «необхідними у демократичному суспільстві» в розумінні статті 8 Конвенції.
Фактично виконання функцій приватного нотаріуса є реалізацією особою положень статті 43 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, даною статтею охоплюється право на працю.
Реалізація цього права надає можливість людині заробляти собі на життя, під час трудового життя більшість людей мають значні можливості для розвитку стосунків із зовнішнім світом (Матееску (Mateescu) проти Румунії, № 1944/10, § 20, 14.01.2014), позбавлення цього ж права створює перепони або взагалі унеможливлює людині себе утримувати.
У зв'язку з цим, при вирішенні питання щодо позбавлення особи права на працю, суб'єктом правозастосування, яким в даному випадку є відповідач, необхідно ретельно зважити обставини справи та прийняти збалансоване рішення, яке врахує будь-які несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів людини і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Позбавлення права на здійснення діяльності приватного нотаріуса переслідує ціль усунення від виконання обов'язків не кваліфікованої або недоброчесної особи. При цьому шкода від такої діяльності має бути належно обґрунтованою та переважати суспільний інтерес щодо здійсненні діяльності таким нотаріусом.
Суд наголошує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позову судом не досліджувалась, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, а ухвала про забезпечення позову у цьому випадку не вирішує питання про правомірність наказу, а лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків для заявника до перевірки його правомірності до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Відповідно до частин 4-6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд розглядав справу з подібними правовідносинами (постанова від 12.02.2020 у справі №824/902/19-а) де дійшов висновку, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців.
Також, аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом і у ряді інших постанов, зокрема, від 09.09.2020 у справі №813/944/18, від 21.01.2021 у справі №420/4262/19, від 30.03.2021 у справі № 420/4037/20, а також у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 по справі 640/1344/21.
Аналізуючи зміст закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-IV) можна дійти висновку, що блокування це тимчасовий захід, за яким доступ поновлюється після закінчення строку.
Вжиття судом заходів забезпечення позову не порушить прав та законних інтересів стягувача (відповідача) чи інших осіб. Вжиття таких заходів є співмірним заявленим позовним вимогам та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
Суд також звертає увагу, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливить подальше виконання професійних обов'язків, завдати шкоди діловій репутації, правам і законним інтересам позивача, створити ризик дисциплінарних наслідків та судових процесів.
Також, для відновлення ділової та професійної репутації заявника необхідно буде докласти значних зусиль.
Відтак, суд дійшов висновку, що в даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звертається до суду, що є достатньою підставою для забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, заява Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі №160/8755/26 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Заяву Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни про забезпечення позову в адміністративній справі №160/8755/26 - задовольнити.
Зупинити дію пункту 3 наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» №653/5 від 16.03.2026 року та відновити доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/8755/26.
Стягувач: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Боржник: Міністерство юстиції України (вул. Архітектора Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622).
Дана ухвала підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень, строк пред'явлення ухвали до виконання 3 (три) роки.
Відповідно до статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна