Справа № 552/7093/24 Номер провадження 22-ц/814/1513/26Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
08 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Огризкова Андрія Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м.Полтави від 24 листопада 2025 року (час ухвалення судового рішення з 10:37:13 год до 10:51:06; дата виготовлення повного тексту рішення - 27 листопада 2025 року) і додаткове рішення Київського районного суду м.Полтави від 16 грудня 2025 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата виготовлення повного текста судового рішення - 17 грудня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області про застосування наслідків нікчемного правочину.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким:
застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину у вигляді заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідченого 29.03.2024 старостою Денисівського старостинського округу Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області Сурмило Я.В. та не зареєстрованого Державним підприємством «Національні інформаційні системи» у Спадковому реєстрі, шляхом заборони виконавчому комітету Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області подання до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» заяви про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів щодо заповіту ОСОБА_3 з датою посвідчення 29.03.2024;
застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину у вигляді заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідченого 01.04.2024 старостою Денисівського старостинського округу Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області Сурмило Я.В. та зареєстрованого Державним підприємством «Національні інформаційні системи» у Спадковому реєстрі на підставі заяви про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів від 01.04.2024 шляхом зобов?язання виконавчого комітету Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області подати до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» заяви про виключення зі Спадкового реєстру запису про державну реєстрацію заповіту ОСОБА_3 з датою посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову посилалася на такі обставини і доводи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Денисівка Оржицької територіальної громади Лубенського району Полтавської області внаслідок пожежі у власному будинку загинув батько позивачки - ОСОБА_3 , 1952 року народження. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли три земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території цієї громади.
12.02.2013 ОСОБА_2 зробив заповіт, посвідчений секретарем Денисівської сільської ради Оржицького району Полтавської області, яким на випадок смерті заповів їй земельні ділянки з кадастровими номерами 5323680800:00:006:0048 та 5323680800:00:006:0051, які на той час належали йому на праві власності. З метою прийняття спадщини вона у встановлений строк подала відповідну заяву до приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Черненко О.О., яка відкрила та зареєструвала у Спадковому реєстрі спадкову справу №84 за 2024 рік щодо майна померлого ОСОБА_3 . Після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини приватний нотаріус Черненко О.О. листом від 07.10.2024 №93/02-14 повідомила їй проте, що 29.03.2024, тобто за день до власної загибелі, ОСОБА_3 зробив заповіт, посвідчений старостою Денисівського старостинського округу Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області, яким на випадок смерті заповів її брату ОСОБА_2 усі три земельні ділянки.
Оглянувши заповіт від 29.03.2024, позивачка з?ясувала, що рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 у заповіті виконані не ним, а іншою особою.
З наведених підстав оскаржуваний заповіт є нікчемним, тому саме вона на підставі заповіту ОСОБА_3 від 12.02.2013 є спадкоємцем за заповітом земельних ділянок з кадастровими номерами 5323680800:00:006:0048 та 5323680800:00:006:0049, які за життя належали ОСОБА_3 . Окрім цього, вона також є спадкоємцем першої черги за законом майна після померлого ОСОБА_3 , яке не охоплено цим заповітом. Наявність у Спадковому реєстрі реєстрації заповіту ОСОБА_3 від 29.03.2024, який не підписаний ним, перешкоджає оформленню нею у нотаріуса права власності в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_3 від 12.02.2013 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5323680800:00:006:0048 та 5323680800:00:006:0049.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
Додатковим рішенням Київського районного суду м.Полтави від 16 грудня 2025 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 61 000 грн.
В апеляційній скарзі адвокат Огризков А.А., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції по суті спору скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що за змістом показань свідків, допитаних судом 24 листопада 2025 року ОСОБА_3 , батько позивачки, за станом на дату оформлення заповіту з огляду на стан його здоров?я не міг самостійно прочитати і підписати заповіт, про що раніше не було відомо позивачці. У зв?язку повідомленням свідками вказаних обставин представник позивачки просив оголосити перерву для підготовки до дебатів, проте суд незаконно відмовив у задоволенні такого клопотання, натомість суд безпідставно зазначив у рішенні про заявлення представником позивачки клопотання про зміну предмету позову, чого у дійсності не було і не могло бути.
Суд у рішенні не виклав зміст показань зазначених свідків і не дав належної оцінки фактам, які вони повідомили та, враховуючи які, посвідчення заповіту мало відбуватися за правилами абз.3 ч.2 ст.1248 і ч.2, ч.5, ч.6 ст.1253 ЦК України.
Повідомлені свідками обставини, а саме те, що староста ОСОБА_4 самостійно уголос прочитала текст заповіту, а ОСОБА_5 , яка здійснювала догляд за ОСОБА_3 , підписала його (заповіт) додатково підтверджують факт порушення вимог закону щодо форми заповіту і порядку його посвідчення, які тягнуть нікчемність заповіту, тому суд без додаткових заяв і доводів сторони позивача мав врахувати ці обставини і констатувати нікчемність заповіту.
Суд неправильно визначив поняття «підписаний заповіт», ототожнивши його із особистим підписом особи (спадкодавця), а тому з огляду на висновки почеркознавчої експертизи зробив помилковий висновок про підписання заповіту спадкодавцем.
В апеляційній скарзі адвокат Огризков А.А., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд, вирішуючи питання витрати на правову допомогу, не звернув увагу на те, що адвокатські послуги надавалися відповідачу ОСОБА_2 адвокаткою Остапенко І.О., але документи на підтвердження витрат видані адвокатським бюро, тобто самостійною юридичною особою.
Звертається увага, що договором між адвокатським бюро і ОСОБА_2 передбачена фіксована сума оплати за представництво інтересів у суді першої інстанції - 25 000 грн, отже інші окремі дії у межах представництва у суді першої інстанції не можуть бути враховані.
Наголошується, що відповідач ОСОБА_2 у порушення вимог процесуального закону не подав суду до закінчення судових дебатів документи на підтвердження витрат на правову допомогу і не обгрунтував неможливість вчинення такої дії у встановлений законом строк.
Аналізуючи докази сплати коштів за правничу допомогу, зазначається, що суду подані виписки АТ КБ «Приватбанк» щодо здійснення фінансових операцій на транзитних рахунках цього банку, які не відображають сплату коштів ОСОБА_2 і їх отримання адвокатським бюро. Надана суду єдина платіжна інструкція після перевірки на порталі АТ КБ «Приватбанк» свідчить про те, що вона не зареєстрована у банку.
Окремо звертається увага на те, що суд вирішив справу виключно на підставі висновку судової почеркознавчої експертизи, яка була проведена за ініціативою позивачки, тобто жодні міркування і доводи, у тому числі докази, подані від імені і в інтересах відповідача, не були прийняті судом до уваги; визначний системою авторозподілу справ між суддями коефіцієнт складності справи становить 0,5, що у сукупності вказує на неспівмірність (завищеність) заявлених витрат на правову допомогу.
У відзиві адвокатка Остапенко І.О., представниця ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційних скарг, просить рішення і додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стверджується, що суд, дослідивши і оцінивши належним чином подані у справу докази, зробив вмотивовані і правильні по суті висновки, які не спростовані представником позивачки в апеляційній скарзі.
Звертається увага, що обставини підписання заповіту, на які зроблене посилання в апеляційній скарзі, не зазначалися як підстави позову, адже позивачка в позовній заяві і заяві про збільшення позовних вимог наполягала виключно на тому, що її батько не підписував заповіт.
Проте, у справу не надано доказів на підтвердження цієї обставини, адже експерт за відсутності достатніх графічних матеріалів для дослідження не зміг вирішити питання про те, чи підпис у заповіті від імені ОСОБА_3 виконаний ним самим або ж іншою особою.
Доводи апеляційної скарги про те, що після допиту свідків 24 листопада 2025 року суд був зобов?язаний самостійно взяти до уваги обставини, на які позивачка не посилалася у позові, є безпідставними і суперечать принципу диспозитивності.
Підкреслюється, що свідки, на показання яких посилається представник позивачки в апеляційній скарзі, підтвердили, що укладення заповіту відповідало волі спадкодавця і що саме він його підписав.
Стосовно додаткового рішення суду зазначається, що суд врахував встановлені законом правила і критерії визначення співмірності і необхідності витрат на правничу допомогу.
Твердження апеляційної скарги про те, що правнича допомога фактично надавалася адвокатом, а документи, у тому числі і фінансові, видані юридичною особою (адвокатським бюро), не відповідають наявним у справі доказам, які подані суду в порядку і строки, встановлені законом.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу на рішення суду по суті спору слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
12.02.2013 ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт: земельну ділянку розміром 3,13 га згідно державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 №610464, виданого 15.04.2003 року Денисівською сільською радою та земельну ділянку розміром 3,13 га згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ПЛ №133444, виданого 17.12.2004 року Оржицьким відділом земельних ресурсів, заповів ОСОБА_1 (т.1 а.с.22).
29.03.2024 ОСОБА_3 на склав заповіт, згідно якого належні йому земельні ділянки площею 3,13 га, кадастровий номер 5323680800:00:006:0048, площею 3,13 га, кадастровий номер 5323680800:00:006:0049, та площею 3,1484 га, кадастровий номер 5323680800:00:006:0051, які розташовані на території Денисівського старостинського округу виконавчого комітету Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.23).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т.1 а.с.15).
Після його смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на земельні ділянки площею 3,13 га, кадастровий номер 5323680800:00:006:0048, площею 3,13 га, кадастровий номер 5323680800:00:006:0049, та площею 3,1484 га, кадастровий номер 5323680800:00:006:0051, які розташовані на території Денисівського старостинського округу виконавчого комітету Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області.
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Черненко О.О. звернувся син померлого ОСОБА_2 (т.2 а.с.97-100), а також донька померлого ОСОБА_1 (т.2 а.с.101-103).
Згідно висновку експерта №970 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17.09.2025 року (т.2 а.с.192-200) рукописний запис, розташований в середній частині примірнику заповіту від 29.03.2024 року, «заповіт прочитаний мною у голос і підписаний власноруч» (крім першого слова), виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Перше слово у рукописному записі, розташованому в середній частині примірнику заповіту від 29.03.2024, визнане непридатним для почеркознавчого дослідження. Вирішити питання про те, чи виконаний досліджуваний підпис від імені ОСОБА_3 , що міститься в середній частині примірнику заповіту від його імені від 29.03.2024, який зберігається у приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Черненко Оксани Олександрівни у спадковій справі №84 за 2024 рік щодо майна померлого ОСОБА_3 , самим ОСОБА_3 чи іншою особою, не виявляється можливим з причин, викладених у дослідницький частині висновку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, оцінивши показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , які підтвердили, що ОСОБА_3 уклав та підписав заповіт від 29.03.2024, врахував висновок судової почеркознавчої експертизи від 17.09.2025, і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
24 листопада 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Огризков Андрій Анатолійович, наполягав на зміні предмета позову, оскільки процедура підписання ОСОБА_3 заповіту, який складено старостою Денисівського старостинського округу Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області Сурмило Я.В., була порушена та не відповідала вимогам чинного законодавства України.
Суд першої інстанції з огляду на ч.1, ч.3 ст.13 ЦПК України позбавлений можливості задовольнити заявлені в судовому засіданні 24.11.2025 змінені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 та адвоката Огризкова А.А., оскільки вони суперечать вимогам Цивільного процесуального кодексу України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується таким.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням наведених вимог закону.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (стаття 1234 ЦК України).
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 674/461/16-ц), постанову від 02 червня 2025 року (справа № 144/1440/22)).
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
Непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 12 березня 2020 року (справа № 716/1051/17), постанову від 03 липня 2024 року (справа № 465/2710/20), постанову від 12 лютого 2025 року (справа № 369/1797/19)).
Як слідує зі змісту позовної заяви і заяви про збільшення позовних вимог, позивачка наполягає на тому, що заповіт від 29.03.2024 є нікчемним з тих підстав, що не був підписаний особисто ОСОБА_3 (спадкодавцем).
У справі за ініціативою позивачки призначена і проведена судова почеркознавча експертиза (т.2 а.с.193-199).
Як слідує зі змісту дослідницької частини висновку експерта №970 від 17.09.2025, останній у зв?язку із недостатністю графічного матеріалу, що міститься у досліджуваному підписі, був позбавлений можливості вирішити питання про те, чи виконаний підпис у заповіті від імені ОСОБА_3 самим спадкодавцем чи іншою особою.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги стосовно повідомлених свідками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у судовому засіданні 24 листопада 2025 року обставин, які, на переконання представника позивачки, підтверджують нікчемність заповіту, апеляційний суд дослідив показання вказаних свідків.
Свідок ОСОБА_4 , особа, яка посвідчувала заповіт, пояснила суду, що з?ясовувала наодинці у ОСОБА_3 причини складання заповіту на користь сина і останній пояснив, що із донькою тривалий час не спілкується, не знає, де вона перебуває, вона йому не телефонує, тоді як син піклується про нього. Під час цієї розмови ОСОБА_3 почав сильно хвилюватися, тому покликав ОСОБА_5 , яка останнім часом за ним доглядала, вона його заспокоїла. З огляду на схвильований стан ОСОБА_3 особисто тільки підписав заповіт, проте не зміг його дочитати самостійно, тому свідок вголос прочитала заповіт, а ОСОБА_5 замість нього на його прохання написала у заповіті речення: «Цей заповіт прочитаний мною у голос і підписаний власноруч».
Свідок ОСОБА_5 , особа, яка здійснювала догляд за ОСОБА_3 , підтвердила, що підпис на заповіті ОСОБА_3 поставив власноруч, він почав читати заповіт, але внаслідок хвилювання не зміг прочитати його, попросив замість нього написати у заповіті, що він його прочитав і підписав; заповіт йому прочитали у голос.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що вказані свідки повідомили про обставини, які безпосередньо вказують на порушення вимог закону щодо форми і порядку посвідчення заповіту, не відповідають змісту пояснень вказаних свідків.
Враховуючи показання зазначених свідків, очевидців складання заповіту, а також відсутність у матеріалах справи належних, допустимих і достатніх доказів, зокрема медичних документів про те, що спадкодавець ОСОБА_3 , наприклад, тривалий час хворів та/чи мав критичний стан здоров?я за станом на час укладення заповіту, відсутні підстави вважати доведеною ту обставину, що спадкодавець ОСОБА_3 на дату складання (вчинення) заповіту мав певні фізичні вади, які перешкоджали йому усвідомлено розуміти (сприймати) зміст і характер вчинених ним дій, особисто підписати заповіт.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції виконав вимоги ст.89 ЦПК України дав правильну оцінку наданим у справу доказам і зробив правильний висновок про недоведеність обставин, на які посилалася позивачка в обгрунтування заявлених вимог.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керується таким.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію договору про надання правничої допомоги № 44/24 від 16.10.2024 (т.1 а.с.55-57); копія додатку до договору(т.1 а.с.58); копія ордеру від 22.10.2024 (т.1 а.с.54); копії платіжних інструкцій (т.2 а.с.97-98, 165-166, 186, т.3 а.с.8); копію Акту прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги (т.3 а.с.7).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору та наданих заперечень, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 64 000 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт).
Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, а тому для адвокатів така категорія справ не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них.
Виходячи з розумності розміру витрат на професійну правничу (правову) допомогу, слід звернути увагу на те, що складання та подання двох відзивів на позовну та уточнену позовну заяви, складання клопотання про виклик свідків в судове засідання оцінене у 22 000 грн є завищеною оскільки вказані дії не становлять надмірної складності, не потребують допомоги помічників та не займають багато часу, а отже вартість виконаних послуг підлягає зменшенню до 4 000 грн.
Участь в судових засідання: 25.11.2024, 26.02.2025, 20.03.2025, 12.05.2025, 14.10.2025, 24.11.2025 оцінена у 18 000 грн також є завищеною, оскільки адвокатка Остапенко І.О., приймаючи участь в судових засіданнях, витратила: 25.11.2024 - 10 хвилин свого часу; 26.02.2025 - 20 хвилин; 20.03.2025 - 28 хвилин; 12.05.2025 - 32 хвилини; 14.10.2025 - 12 хвилин; 24.11.2025- 1 годину 48 хвилин, а всього витрачено 3 години 30 хвилин, а отже підлягає зменшенню до 3 000 грн.
Пунктом 6 акту прийому передачі визначено складання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог, які оцінено у 10 000 грн. Дана дія роботи адвоката зазначена повторно та повторно оцінена, а отже не підлягає задоволенню.
Складання додаткових пояснень по справі оцінене у 8 000 грн і є завищеним, оскільки вказані дії не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників та не займають багато часу, а отже підлягає зменшенню до 3 000 грн.
Пунктом 8 акту прийому передачі визначено складання заяви на додаткове рішення, яке оцінено у 3 000 грн, однак колегія суддів зауважує, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (такий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).
На підставі вищевказаного витрати на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню становлять 10 000 грн.
Отже додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню з 61 000 грн до 10 000 грн.
Керуючись ст.367, ст.374, ст.375, ст.376, ст.382, ст.383, ст.384 України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Огризкова Андрія Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м.Полтави від 24 листопада 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 24 листопада 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу адвоката Огризкова Андрія Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , на додаткове рішення Київського районного суду м.Полтави від 16 грудня 2025 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Київського районного суду м.Полтави від 16 грудня 2025 року змінити, зменшивши суму витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 61 000 грн до 10 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 08 квітня 2026 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов