Житомирський апеляційний суд
Справа №288/1684/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/452/26
Категорія ст.422-1 КПК України Доповідач ОСОБА_2
01 квітня 2026 року. Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №288/1684/25 кримінального провадження №12025060660000044 від 20.04.2025 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 19.03.2026,
Зазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 17 травня 2026 року включно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду, та постановити нову, якою обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю за адресою: АДРЕСА_1 . За неможливістю застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, встановити розмір застави відповідно до ст.182 КПК України. Прокурор зазначає, що ОСОБА_8 може переховуватись у зв'язку із тяжкістю покарання, але це лише припущення, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, а саме одружений з ОСОБА_9 , має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 та здійснював утримання пасенка ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за місцем реєстрції, разом зі сім'єю та матір'ю. За місцем проживання від односельців на останнього скарг не надходило, конфліктів не було, до затримання працював не офіційно, раніше не судимий, а тому стверджувати, що обвинувачений буде переховуватись від органу досудового розслідування не має підстав. Також звертає увагу, що після нанесення потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 почав надавати медичну допомогу. У разі необхідності суд міг покласти на обвинуваченого обов'язки передбачені ст.194 КПК України. Окрім цього, судом безпідставно не було визначено розмір застави. Звертає увагу суду, що прокурором на даний час не доведено факт, що в ОСОБА_8 був умисел на умисне вбивство ОСОБА_12 , навіть саме формулювання обвинувачення в обвинувальному акті спростовує кваліфікацію, передбачену ч.1 ст.115 КК України. В наведених обставинах, наданих як доказ суду, вбачається в діях ОСОБА_8 склад кримінального правопорушення передбаченого ст.118 КК України. Окрім того, в доводах прокурора та ухвалі Попільнянського районного суду Житомирської області відсутні також і будь-які докази, які б свідчили про те, що більш м'якший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора ОСОБА_6 , щодо задоволення поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_13 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів судового провадження №288/1684/25 в провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12025060660000044 від 20.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 19.03.2026 в судовому засіданні Попільнянського районного суду Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону ОСОБА_14 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення.
Твердження обвинуваченого та його захисника (в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції) про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Так, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій, допустимості, достовірності та достатності доказів відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції.
В даному випадку, апеляційне посилання обвинуваченого на необґрунтованість висунутого йому обвинувачення у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення (умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, факту фізичного насильства з його боку до потерпілого, тощо), за відсутності доказів на підтвердження цього обвинувачення, оскільки органом обвинувачення не надано доказів винуватості, апеляційним судом визнається безпідставним, таким, що об'єктивно не спростовує підстав продовження міри запобіжного заходу у даному провадженні та є явно неспроможним та виходить за межі апеляційного розгляду на даному етапі розгляду провадження в суді першої інстанції, оскільки під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції в апеляційному порядку оскаржується лише продовження строку тримання під вартою.
При цьому, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого.
Так, на переконання апеляційного суду, наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином та передбачає покарання у виді позбавлення волі від 7 до 15 років.
Крім того, слід взяти до уваги інкриміновані фактичні обставини вчинення цього кримінального правопорушення, його характер, спосіб та наслідки котрі наступили - смерть людини. Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки (дружину, малолітню дитину на утриманні та пасенка), проживав за місцем реєстрації, за місцем проживання від односельців не надходило скарг, раніше не судимий, працював не офіційно та мав дохід, не достатньо доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, як і високий рівень вчинення останнім інших кримінальних правопорушень. Зазначені ризики на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшились та продовжують існувати.
Апеляційний суд в даному випадку вбачає і наявність ризику впливу на свідків у цьому провадженні. При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Як вбачається із оскаржуваної ухвалу суду першої інстанції станом на 19.03.2026 року судом з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами не завершено.
За таких обставин, враховуючи пояснення сторін та стадію судового розгляду провадження в суді першої інстанції, ризик впливу на свідків на момент апеляційного розгляду продовжує існувати.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував інкриміновані фактичні обставини цього кримінального провадження, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, який обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Відповідно до правової позиції викладеної у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України», «розумність» строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотання про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає безпідставними доводи обвинуваченого про те, що суд не обґрунтував неможливість застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, та недоведеністю ризиків зазначених в клопотанні прокурора.
Враховуючи доведеність прокурором ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Підстави для визначення застави обвинуваченому ОСОБА_13 в порядку п.1 ч.4 ст.183 КПК України - відсутні.
Всі викладені обвинуваченим доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_13 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 19.03.2026, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 17 травня 2026 року включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :