08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 308/14046/19
провадження № 61-9106св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Ганна Денисівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петюшка Романа Васильовича на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 червня 2025 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Мацунич М. В.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г. Д. (далі - приватний нотаріус Капітула Г. Д.), про визнання іпотечного договору припиненим.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 03 вересня 2007 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № MKMOGL00000249, а 04 вересня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку банку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 .
У грудні 2011 року АТ КБ «ПриватБанк» незаконно збільшило відсоткову ставку за кредитним договором, що призвело до необґрунтованого завищення суми боргу, у зв'язку з чим позивачка звернулася до суду з позовом та рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 липня 2017 року у справі № 201/14866/16-ц зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за кредитним договором з 06 грудня 2011 року з урахуванням відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 1% на місяць (12% річних).
У березні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до судуз позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 18 грудня 2015 року, під час розгляду якого АТ КБ «ПриватБанк» надало розрахунок заборгованості за кредитним договором. З урахуванням цього розрахунку постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у справі № 308/2789/16 було встановлено, що на момент пред'явлення позову у ОСОБА_1 не було простроченої заборгованості за кредитом перед банком, виходячи з відсоткової ставки 12% річних.
Разом з цим, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення кредиту, АТ КБ «ПриватБанк» змінило порядок, умови і строк дії кредитного договору. Визначений термін повернення кредиту частинами до 02 вересня 2037 року був змінений банком на повернення кредиту всією сумою.
Позивач зазначила, що після пред'явлення позову про дострокове повернення кредиту вона намагалася погасити заборгованість за кредитним договором та неодноразово зверталася до відповідача з такою пропозицією, однак не змогла виконати зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі, так як не отримала від банку відповіді із зазначенням суми заборгованості на дату її звернення.
08 лютого 2019 року її уповноважений представник отримав постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у справі № 308/2789/16, після чого позивачка достроково повністю погасила заборгованість, визначену банком станом на 18 грудня 2015 року, та в повному обсязі виконала свої зобов'язання за кредитним договором шляхом внесення грошових коштів для сплати заборгованості на депозит приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Парамонова О. В., оскільки у жодному з відділень банку вона зробити цього не могла, так як працівники банку повідомили їй, що її рахунок для сплати платежів за кредитним договором заблоковано до підписання нею додаткової угоди до кредитного договору.
Водночас, позивачці було надано довідку від 07 лютого 2019 року, з якої вбачалося, що за кредитним договором вона отримала у банку не 35 000 доларів США, як було погоджено в пункті 7.1 кредитного договору, а 40 250 доларів США, що безпідставно збільшувало розмір її боргу. На погашення в повному обсязі заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249 вона внесла на депозитний рахунок нотаріуса 467 891 грн, що за курсом купівлі доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 04 березня 2019 року становило 17 524 доларів США. Про сплату заборгованості вона повідомила банк листом від 05 березня 2019 року, а нотаріус - повідомленням від 07 березня 2019 року № 28/02-23.
Таким чином, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором припинилося виконанням проведеним належним чином, то іпотека квартири також є припиненою. Разом з цим, всупереч положень статті 4 Закону України «Про іпотеку» відповідач не звернувся до приватного нотаріуса Капітули Г. Д. із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати припиненим іпотечний договір від 04 вересня 2007 року, укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Капітулою Г. Д., реєстровий номер 2127, зняти накладені заборони, а також скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 5628085 від 08 вересня 2007 року та запис у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером обтяження 5628086 від 08 вересня 2007 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2022 року у складі судді Придачук О. А. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки від 04 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Капітула Г. Д. за № 2127. Знято заборону відчуження нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку № 5628086 від 08 вересня 2007 року та з Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження № 5628085 від 08 вересня 2007 року, тип обтяження - заборона на нерухоме майно. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 1 536,80 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 18 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» пред'явило до ОСОБА_1 позов про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та з вказаної дати у АТ КБ «ПриватБанк» припинилося право нараховувати відсотки, визначені договором.
З наданого банком розрахунку заборгованості встановлено, що станом на 16 березня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становила 17 481,08 доларів США - залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 64,09 доларів США - загальний залишок заборгованості за процентами, який станом на 05 квітня 2016 року був погашений.
Після пред'явлення до ОСОБА_1 позову вона продовжувала погашати заборгованість за кредитним договором та у рахунок сплати процентів до 05 жовтня 2016 року сплатила 1 081,50 доларів США.
Згідно розрахунку АТ КБ «ПриватБанк» загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) станом на 23 травня 2018 року становив 17 434,84 доларів США.
Позивачем внесено на депозитний рахунок нотаріуса суму в розмірі 467 891 грн, що згідно курсу обміну валют в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 04 березня 2019 року за курсом купівлі - 26,70 грн за 1 долар США становило 17 524 доларів США, а згідно курсу продажу - 26,95 грн за 1 долар США - 17 361 доларів США. Разом з тим, між сторонами немає спору щодо вказаних неузгодженостей щодо курсу валют.
За таких обставин суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором виконане та є припиненим, що зумовлює припинення іпотеки з огляду на її похідний характер. Вимоги про виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку № 5628086 від 08 вересня 2007 року та з Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження № 5628085 від 08 вересня 2007 року є обґрунтованими, так як взаємопов'язані з вимогою про визнання іпотеки припиненою та випливають одна з одної.
Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2023 рокуапеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на припущеннях.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2024 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що вирішуючи спір, апеляційний суд не встановив дійсного розміру заборгованості позивачки перед банком станом на 05 березня 2019 року (день внесення коштів на депозит нотаріуса), дійшов передчасного висновку про припинення основного зобов'язання у зв'язку з його виконанням.
Крім того, поза увагою суду залишилось те, що умовами кредитного договору визначено порядок погашення заборгованості за кредитним договором. Зокрема, сторони узгодили, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця у сумі 378,51 доларів США. Тобто, сторони узгодили валюту погашення боргу у доларах США, тоді як позивачка внесла кошти на депозит нотаріуса у національній валюті України - гривні.
Апеляційний суд не встановив та не перевірив, чи відповідає сума, внесена позивачкою на депозитний рахунок нотаріуса, еквіваленту заборгованості за кредитним договором у доларах США.
Останньою постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 червня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 жовтня 2022 року скасовано. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2 305,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 05 березня 2019 року позивачка внесла на депозит нотаріуса 467 891 грн, що на той час було еквівалентно 17 524 доларів США. Разом з тим, у постанові Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у справі № 308/2789/16 зазначено, що виконуючи рішення Жовтневого районного суду від 23 лютого 2018 року щодо перерахунку платежів за кредитним договором з 06 грудня 2011 року з урахуванням відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 1% на місяць (12% річних), ПАТ КБ «ПриватБанк» надав апеляційному суду новий розрахунок суми боргу і загальний залишок заборгованості за наданим кредитом станом на 23 червня 2018 року складає 23 956,39 доларів США.
За таких обставин, оскільки заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на 23 червня 2018 року становить 23 956,39 доларів США, однак позивачкою внесено кошти на депозит нотаріуса в сумі 467 891 грн, що еквівалентно 17 524 доларів США, а також позивачкою не заявлялись вимоги про визнання припиненим кредитних зобов'язань, тому вимога про припинення іпотеки без наявності рішення суду про припинення основного зобов'язання є передчасною у даних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Петюшка Р. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 17 квітня 2018року у справі № 522/407/15-ц, від 04 липня 2018року у справі № 310/11534/13-ц, від 27 березня 2019 року у справі №711/4556/16-ц, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
25 серпня 2025 року справа № 308/14046/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Петюшка Р. В. мотивована тим, що встановлена апеляційним судом заборгованість станом на 23 червня 2018 року в розмірі 23 956,39 доларів США не відповідає дійсності, оскільки з часу пред'явлення позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто з 18 березня 2016 року у АТ КБ «ПриватБанк» припинилося право нараховувати відсотки, визначені договором. Таке право банку припинилося навіть раніше - з дати пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.
За період розгляду справи № 308/2789/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості банк не мав право робити жодні нарахування, відповідно розмір заборгованості не змінювався до вирішення справи по суті, тобто до ухвалення постанови Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у справі № 308/2789/16.
Не знаючи про звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 продовжувала регулярно сплачувати платежі до 05 жовтня 2016 року та додатково сплатила 1 081,50 доларів США, які мали бути зараховані на погашення кредиту, однак банк неправомірно зарахував їх на погашення відсотків за кредитом.
Оскільки загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком станом на 05 березня 2019 року з 17 481,08 доларів США зменшився на 1 081,50 доларів США та становив 16 463,67 доларів США, то внесена позивачкою сума 17 524 доларів США повністю погасила наявну заборгованість. Ці обставини були наведені представником позивачки у судовому засіданні, однак проігноровані апеляційним судом та не зазначені в тексті оскаржуваної постанови.
Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора і припинення у зв'язку з цим основного зобов'язання іпотека припиняється.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Фактичні обставини справи.
03 вересня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MKMOGL00000249, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000 доларів США строком до 02 вересня 2037 року включно. Сторони договору погодили, що погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів у період з 05 до 10 числа кожного місяця у сумі 378,51 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків та винагороди.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 04 вересня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Капітулою Г. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 2127, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
08 вересня 2007 року приватний нотаріус Капітула Г. Д. зареєструвала у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження стосовно вказаної квартири - заборона на нерухоме майно (реєстраційний номер 5628085) та у Державному реєстрі іпотек зареєстровано обтяження - іпотека (реєстраційний номер 5628086).
18 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 червня 2016 року у справі № 308/2789/16-ц позов задоволено та стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249 у розмірі 32 634,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18 грудня 2015 року становить 766 251,01 грн, та судовий збір у розмірі 11 493,77 грн.
25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною зміни відсоткової ставки, зобов'язання вчинити певні дії, розірвання договору.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року у справі № 201/14866/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», з 06 грудня 2011 року з урахуванням відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць (12 % річних), в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вказаним рішенням встановлено, що позов ОСОБА_1 був поданий у зв'язку з поданням АТ КБ «ПриватБанк» до неї позову про стягнення заборгованості, з якого їй стало відомо про збільшення відсоткової ставки з 12 % на 20,16 % річних.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року у справі № 201/14866/16-ц залишено без змін.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у справі № 308/2789/16-ц апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Із розрахунку заборгованості за кредитним договором № MKMOGL00000249 станом на 23 травня 2018 року, наданого АТ КБ «ПриватБанк» у справі №308/2789/16-ц встановлено, що станом на 16 березня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становила 17 481,08 доларів США - залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 64,09 доларів США - загальний залишок заборгованості за процентами, який станом на 05 квітня 2016 року був погашений.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року - без змін.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 05 березня 2019 року ОСОБА_1 внесла на депозит нотаріуса 467 891 грн, що підтверджується квитанцією № 3, виданою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамоновим О. В., та квитанцією № 10807937 АТ «Акцент Банк» про зарахування вказаної суми на депозит нотаріуса.
Про внесення грошових коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № MKMOGL00000249 на депозит нотаріуса ОСОБА_1. повідомила АТ КБ «ПриватБанк» листом від 05 березня 2019 року, а нотаріус - повідомленням від 07 березня 2019 року № 28/02-23.
05 березня 2019 року ОСОБА_1 надіслала на адресу АТ КБ «ПриватБанк» заяву, в якій просила звернутися до приватного нотаріуса Капітули Г. Д. з відповідною заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1 , оскільки вона в повному обсязі та достроково повністю погасила заборгованість за кредитним договором, що була розрахована АТ КБ «ПриватБанк» станом на 18 грудня 2015 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Петюшка Р. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу -- до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Отже, у випадку настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.
У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).
Підстави для припинення зобов'язання визначені у статтях 598-609 ЦК України.
За змістом статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Отже, іпотека, яка має похідний характер від основного зобов'язання, є дійсною до припинення основного зобов'язання.
Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання в повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави зробити висновок, що після сплати боржником перед кредитором боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв'язку з виконанням боржником зобов'язання за кредитним договором, а отже, і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.
Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) та постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21), від 23 липня 2024 року у справі № 210/1532/23 (провадження № 61-13380св23).
За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про стягнення заборгованості та припинення у зв'язку із цим основного зобов'язання - забезпечувальне обтяження припиняється (постанови Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 214/1429/16 (провадження № 61-14264св23), від 25 червня 2024 року у справі № 646/5878/20 (провадження № 61-1152св23)).
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на 23 червня 2018 року становила 23 956,39 доларів США, однак позивачкою внесено кошти на депозит нотаріуса в сумі 467 891 грн, що еквівалентно 17 524 доларів США.
При цьому, з урахуванням вказівок, викладених в постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року в цій справі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на те, що вказана заборгованість встановлена у постанові Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у справі № 308/2789/16.
За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що вимога ОСОБА_1 про припинення іпотеки без наявності рішення суду про припинення основного зобов'язання є передчасною у даних правовідносинах.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 17 квітня 2018року у справі № 522/407/15-ц, від 04 липня 2018року у справі № 310/11534/13-ц, від 27 березня 2019 року у справі №711/4556/16-ц, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петюшка Романа Васильовича залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 червня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович