08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 569/17706/18
провадження № 61-8169св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд», ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Самолюка Василя Васильовича на постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд» (далі - ТОВ «ІБК «Градобуд»), ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд» (далі - ТОВ «Рівнепромекобуд») про визнання недійсними договорів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він, разом зі ОСОБА_5 , з якою перебував у шлюбі, придбав майнові права на трикімнатну квартиру, проектний номер АДРЕСА_1 , загальною площею 105,9 кв. м, на четвертому поверсі третього під'їзду другої черги будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 . Факт придбання указаних майнових прав підтверджується договором про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 12 жовтня 2013 року та договором відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року.
22 грудня 2015 року його дружина ОСОБА_5 , без його відома та згоди, відступила майнові права на квартиру ОСОБА_4 згідно з договором про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги).
У подальшому ОСОБА_4 указані майнові права переуступив ТОВ «ІБК «Градобуд» згідно з договором про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 20 лютого 2017 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована на праві власності за ТОВ «ІБК «Градобуд».
У подальшому, 04 вересня 2018 року ТОВ «ІБК «Градобуд» продало вказану квартиру ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 14 вересня 2018 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньовим В. О. (далі - приватний нотаріус РМНО Плетньов В. О.) та зареєстрованим в реєстрі за № 1084.
Щоб унеможливити повернення майна, ОСОБА_2 передав указану квартиру в іпотеку ОСОБА_3 , що підтверджується іпотечним договором, посвідченим 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О. С. (далі - приватний нотаріус РМНО Матвійчук О. С.) та зареєстрованим в реєстрі за № 1743.
Позивач зазначав, що майно було відчужене дружиною без його згоди, тому вищевказані договори не відповідають вимогам, передбаченим статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтям 60, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), у зв'язку з чим вони підлягають визнанню недійсними відповідно до статті 215 ЦК України із скасуванням відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 22 грудня 2015 року;
- визнати недійсним договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 20 лютого 2017 року;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ТОВ «ІБК «Градобуд», внесені державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О. на нерухоме майно - квартиру загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 04 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Плетньовим В. О., зареєстрований у реєстрі за № 1084, укладений між ТОВ «ІБК «Градобуд» та ОСОБА_2 , в частині купівлі-продажу квартири загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1251174956101;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ОСОБА_2 , внесені 04 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Плетньовим В. О., за номером запису про право власності 27766134, на нерухоме майно - квартиру загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101;
- визнати недійсним іпотечний договір, посвідчений 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Матвійчуком О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1743, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в частині передачі в іпотеку квартири загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101;
- скасувати заборону відчуження квартири загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 251174956101, накладену 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Матвійчуком О. С., у зв'язку із посвідченням іпотечного договору від 07 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року у складі судді Тимощука О. Я. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту його укладення договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), укладений 22 грудня 2015 року між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Визнано недійсним з моменту його укладення договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), укладений 20 лютого 2017 року між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_4 , ТОВ «ІБК «Градобуд».
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ТОВ «ІБК «Градобуд», № 20468190, внесений 16 травня 2017 року державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35248423 від 18 травня 2017 року на наступне нерухоме майно: квартиру загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101.
Визнано недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу, посвідчений 04 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Плетньовим В. О., зареєстрований в реєстрі за № 1084, укладений між ТОВ «ІБК Градобуд» та ОСОБА_2 , в частині купівлі-продажу квартири загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_2 НОМЕР_1, внесений 04 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Плетньовим В. О., на наступне нерухоме майно: квартира загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101.
Визнано недійсним з моменту його укладення іпотечний договір, посвідчений 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Матвійчуком О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1743, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в частині передачі в іпотеку квартири загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101.
Скасовано заборону відчуження квартири загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101, накладену 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Матвійчуком О. С., зареєстровану в реєстрі за №№ 1744, 1745, 1746, 1747 у зв'язку із посвідченням іпотечного договору від 07 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в спірних правовідносинах згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна - майнових прав на квартиру, придбану за 209 160 грн, мала бути надана в письмовій формі.
Оскільки позивач не надавав такої згоди на укладення договору від 22 грудня 2015 року ні усно, ні письмово, то позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів є обґрунтованими.
Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року скасовано. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у ОСОБА_5 не виникло право власності на спірну квартиру. За змістом укладеного 02 жовтня 2013 року між нею та ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_6 договору про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), дружина позивача набула лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.
Оскільки ОСОБА_5 за договором про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, що укладений між нею та ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_6 , не набула права власності на спірну квартиру, як і не відчужила таке право власності за договором від 22 грудня 2015 року, укладеним між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , то відсутні правові підстави для застосування положень частини другої статті 65 СК України щодо визнання недійсним договору, укладеного стосовно майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, без згоди іншого з подружжя.
У зв'язку з наведеним апеляційний суд також вважав, що похідні позовні вимоги про визнання наступних договорів відчуження недійсними задоволенню не підлягають.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. ПостановуРівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не перевірив аргументи заявника щодо поширення на спірну квартиру презумпції спільної сумісної власності подружжя, та не врахував, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.
З урахуванням наведеного Верховний Суд вважав передчасними та суперечливими висновки апеляційного суду про те, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.
Розпорядженням голови Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2022 року підсудність справи визначено Волинському апеляційному суду у зв'язку з неможливістю утворити новий склад суду для її розгляду.
Останньою постановою Волинського апеляційного суду від 28 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. В задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , щодо якого відсутні відомості про належне повідомлення про судове засідання, за результатами якого ухвалено оскаржуване рішення.
Позивач не надав суду жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження тієї обставини, що оспорюваний договір від 22 грудня 2015 рокубуло укладено без згоди позивача та без його відома, а також не довів, що відповідач ОСОБА_4 діяв недобросовісно, зокрема знав чи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності та ОСОБА_5 укладає договір, не отримавши згоди на це другого з подружжя.
Крім того, укладений 22 грудня 2015 року між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_5 і ОСОБА_4 договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року не відноситься до договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, чи обов'язковій державній реєстрації, а тому обов'язкова письмова згода другого з подружжя не вимагається.
Ураховуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного 22 грудня 2015 року між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_5 і ОСОБА_4 договору про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року.
Усі інші позовні вимоги є похідними, тому також не підлягають задоволенню. При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту при заявлені усіх інших позовних вимог, але ці обставини могли б бути враховані лише при задоволенні першої позовної вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самолюк В. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, а також - не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
22 вересня 2025 року справа № 569/17706/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Самолюка В. В. мотивована тим, що в матеріалах справи міститься відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , який надійшов на електронну пошту Волинського апеляційного суду 27 червня 2022 року та був підписаний електронним цифровим підписом ОСОБА_4 , виданим КНЕДП ДПС, 27 червня 2022 року о 13:56:44. У цьому відзиві ОСОБА_4 зазначає, що на момент укладення договору від 22 грудня 2015 року йому було відомо, що ОСОБА_5 перебуває у шлюбі зі ОСОБА_1 , а майнові права на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, ОСОБА_4 вважав, що ОСОБА_5 , укладаючи договір, отримала згоду свого чоловіка ОСОБА_1 на відчуження цих майнових прав.
Апеляційний суд не звернув увагу на вказаний відзив, натомість безпідставно послався на заяву ОСОБА_4 від 19 липня 2022 року, в якій він стверджує, що не подавав відзив на позовну заяву та не знав про шлюб ОСОБА_5 . При цьому апеляційний суд не дослідив належним чином обставини подання цієї заяви та не перевірив, чи дійсно попередні документи, підписані від імені ОСОБА_4 , були підробленими, особливо з огляду на наявність заяв ОСОБА_4 , які підписані його електронним цифровим підписом.
Крім того, суд проігнорував відзив ОСОБА_5 на апеляційну скаргу, в якому вона підтвердила, що не отримувала згоди позивача на відчуження майна та повідомила про це ОСОБА_4 . Вказаний доказ суперечить заяві ОСОБА_4 та мав бути досліджений судом відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, яка вимагає оцінки доказів у їх сукупності.
Договір від 22 грудня 2015 року був частиною ланцюга правочинів, спрямованих на виведення майна з власності позивача без його згоди. Однак апеляційний суд не дослідив обставини подальшого переуступлення майнових прав ТОВ «ІБК «Градобуд» та укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 , що свідчить про можливу недобросовісність сторін правочинів.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи.
28 травня 2012 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник) і ОСОБА_6 було укладено договір відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення за яким первинний власник передає у власність новому власнику майнові права на трикімнатну квартиру проектний № 84, загальною площею 105,9 кв. м, на четвертому поверсі третього під'їзду другої черги будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_1 , а новий власник приймає майнові права на вказану квартиру (т.1 а.с.7-10).
02 жовтня 2013 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник), ОСОБА_6 (новий власник) та ОСОБА_5 (змінений новий власник) укладено договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), відповідно до пункту 1 якого новий власник зі згоди первинного власника передає, а змінений новий власник приймає на себе права та обов'язки сторони (нового власника) у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, укладеному між ТОВ «Рівнепромекобуд» і ОСОБА_6 (т.1 а.с.11).
22 грудня 2015 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник), ОСОБА_5 (новий власник) і ОСОБА_4 (змінений новий власник) укладено договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, відповідно до пункту 1 якого зі згоди первинного власника новий власник передає, а змінений новий власник приймає на себе права та обов'язки сторони (нового власника) у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, укладеному між ТОВ «Рівнепромекобуд» і ОСОБА_6 (т.1 а.с.12).
20 лютого 2017 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник), ОСОБА_4 (новий власник) і ТОВ «ІБК «Градобуд» (змінений новий власник) укладено договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, відповідно до пункту 1 якого зі згоди первинного власника новий власник передає, а змінений новий власник приймає на себе права та обов'язки сторони (нового власника) у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, укладеному між ТОВ «Рівнепромекобуд» і ОСОБА_6 (т.1 а.с.13).
ТОВ «ІБК «Градобуд» у встановленому законом порядку зареєструвало право власності на квартиру, загальною площею 105,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1251174956101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 87442681 від 18 травня 2017 року (т.1 а.с.14).
04 вересня 2018 року між ТОВ «ІБК «Градобуд» (продавець) і ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Плетньовим В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1084, відповідно до підпункту 1 якого продавець передав у власність покупцю нерухоме майно, а саме у тому числі і квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, балансовою вартістю 209 160 грн, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101 (т.1 а.с.15-16).
07 вересня 2018 року ОСОБА_2 передано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, балансовою вартістю 209 160 грн, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1251174956101 в іпотеку ОСОБА_3 , згідно укладеного між ними іпотечного договору, що посвідчений 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом РМНО Матвійчуком О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1743 (т.1 а.с.17-20).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Самолюка В. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Таким способом може бути, зокрема визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої та другої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість (стаття 31 ЦК України).
За приписами частини першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Частиною четвертою статті 369 ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України.
Згідно з вимогами частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Відсутність згоди одного з подружжя може бути підставою для оспорення договору, укладеного іншим з подружжя.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Такі правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, відступивши від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, що закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд з урахуванням вказівок, викладених в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року, перевірив аргументи заявника щодо поширення на спірну квартиру презумпції спільної сумісної власності подружжя та виходив з того, що позивач не надав суду жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження тієї обставини, що оспорюваний договір від 22 грудня 2015 року було укладено без згоди позивача та без його відома, а також не довів, що відповідач ОСОБА_4 діяв недобросовісно, зокрема знав чи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності та ОСОБА_5 укладає договір, не отримавши згоди на це другого з подружжя.
Разом з цим, апеляційний суд встановив, що впункті 13 договору від 22 грудня 2015 року його сторони ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення; вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки; бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі (т.1 а.с.12).
Враховуючи, що дружина позивача - відповідачка ОСОБА_5 своїм підписом засвідчила, що договір укладається нею без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, натомість у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначила, що вона не отримувала будь-якої згоди чоловіка на продаж квартири та не повідомляла йому про свої наміри, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що в спірних правовідносинах саме відповідачка ОСОБА_5 діяла недобросовісно.
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що оскільки в діях ОСОБА_4 на час укладення договору від 22 грудня 2015 року про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року відсутні ознаки його недобросовісності і матеріали справи не містять підтвердження того, що відповідач був обізнаний про відчуження ОСОБА_5 майнових прав на спірний об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення без згоди її чоловіка ОСОБА_1 , то відсутні підстави для визнання недійсними як вказаного договору від 22 грудня 2015 року, так і укладених в подальшому договорів від 20 лютого 2017 року про заміну сторони у договорі, від 04 вересня 2018 року про купівлю-продаж квартири та іпотечного договору від 07 вересня 2018 року.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Самолюка Василя Васильовича залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович