08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 758/6242/24
провадження № 61-5611св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська міська прокуратура, Головне управління Національної поліції в місті Києві, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року у складі судді Петрова Д. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня
2025 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
Левенця Б. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - ГУ НП в місті Києві), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.
Позов мотивовано тим, що 28 травня 2015 року слідчий Голосіївського РУ ГУ MBC України в місті Києві вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості за № 12015100010005244 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 310 KK України, на підставі надходження до чергової частини Голосіївського РУ рапорту оперуповноваженого Гордієнка В. Ю. про те, що 27 травня 2015 року, приблизно о 22:00 год, за адресою: вул. Волошкова, 8, м. Київ, було затримано громадянина ОСОБА_1 . В подальшому за вказаною адресою було проведено огляд та виявлено 95 кущів рослин конопель, пакет з речовиною рослинного походження зеленого кольору, електронні ваги.
26 червня 2015 року слідчий Голосіївського РУ ГУ MBC України в місті Києві вніс до ЄРДР відомості за № 12015100010006229 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 KK України, за фактом надходження до чергової частини Голосіївського РУ рапорту оперуповноваженого ОСОБА_2 про те, що 27 травня 2015 року, приблизно о 22:00 год, за адресою: Київ, вул. Волошкова, 8, м. Київ, було затримано громадянина ОСОБА_1 . В подальшому за вказаною адресою було проведено огляд та виявлено 95 кущів рослин конопель, пакет
з речовиною рослинного походження зеленого кольору, електронні ваги.
30 червня 2015 року слідчий Голосіївського РУ ГУ MBC України в місті Києві вніс до ЄРДР відомості за № 12015100010006407 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 313 KK України, за фактом надходження до чергової частини Голосіївського РУ рапорту оперуповноваженого ОСОБА_2 про те, що 27 травня 2015 року, приблизно о 22:00 год, за адресою: АДРЕСА_1 , було затримано ОСОБА_1 . В подальшому за вказаною адресою було проведено огляд та виявлено 95 кущів рослин конопель, пакет з речовиною рослинного походження зеленого кольору, електронні ваги.
09 липня 2015 року ОСОБА_1 у кримінальних провадженнях
№ 12015100010005244, № 12015100010006229 і № 12015100010006407 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною другою статті 310
і частиною третьою статті 313 KK України.
21 липня 2015 року на підставі постанови прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва Бондаренка М. В. кримінальні провадження за підозрою ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження, якому присвоєно єдиний № 12015100010005244.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від
08 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною другою статті 310 і частиною третьою статті 313 KK України, та виправдано у зв'язку із недоведеністю, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.
Зазначений вирок суду в апеляційному та касаційному порядках не оскаржувався, набрав законної сили 12 березня 2024 року.
Позивач вказував, що він фактично був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності та перебував під кримінальним переслідуванням у статусі підозрюваного (обвинуваченого) протягом 104 повних місяців, а саме
з 09 липня 2015 року до 12 березня 2024 року, що позбавляло його можливості вести нормальний та звичний спосіб життя.
Враховуючи те, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2024 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною другою статті 310 і частиною третьою статті 313 KK України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, визнання його підозрюваним
(а в подальшому обвинуваченим) було незаконним та таким, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди, а саме: страждань, які постійно він відчував під час перебування у статусі підозрюваного (обвинуваченого), що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок i бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення його ділової репутації та інших негативних наслідків морального характеру, а тому розмір моральної шкоди, яка йому була нанесена, позивач оцінив в розмірі 832 000,00 грн із розрахунку 8 000,00 грн за кожний місяць незаконного кримінального переслідування у статусі підозрюваного (обвинуваченого), що є тим мінімумом, який гарантований державою станом на день подання цього позову.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на свою користь 832 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнено з держави Україна шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 832 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що позивач перебував під слідством і судом протягом 104 місяців, що починається з моменту повідомлення йому про підозру у вчиненні злочину (09 липня
2015 року) та закінчується днем набрання законної сили виправдувальним вироком суду, який у цій справі настав 12 березня 2024 року.
Право на відшкодування моральної шкоди позивач набув на підставі виправдувального вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області, яким його визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень у зв'язку із недоведеністю, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим. Зазначений вирок суду в апеляційному та касаційному порядках не оскаржувався, набрав законної сили 12 березня 2024 року.
Врахувавши розмір мінімальної заробітної плати, що діє під час розгляду справи (8 000,00 грн з квітня 2024 року відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»), та тривалість перебування під слідством і судом (104 місяці), суд вважав, що мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 832 000 грн (8 000,00 х 104 = 832 000,00), і цей гарантований державою розмір моральної шкоди слід стягнути на користь позивача.
На переконання суду першої інстанції, цей мінімальний визначений законом розмір завданої моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибині та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, погіршення та позбавлення його можливості реалізації своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року апеляційну скаргу Київської міської прокуратури залишено без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
30 квітня 2025 року Київська міська прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить змінити рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням обставин справи та частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в резолютивній частині рішень не повинні міститись відомості про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Вказує, що позов у цій справі пред'явлено до неналежного відповідача. Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600,00 грн, що суди не застосували. Розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування, становить 166 560,00 грн (1 600,00 грн х 104 + 53,33 х 3 - 160). Суди неправильно застосували розрахункову величину для обчислення моральної шкоди за рішенням суду в розмірі 8 000,00 грн. Сума відшкодування моральної шкоди не відповідає принципу поміркованості та розумності.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року Київській міській прокуратурі поновлено строк на касаційне оскарження рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року. Відкрито касаційне провадження
у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.
Зупинено виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від
22 листопада 2024 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року, до закінчення їх перегляду
в касаційному порядку.
19 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
Фактичні обставини справи
28 травня 2015 року слідчий Голосіївського РУ ГУ MBC України в місті Києві вніс до ЄРДР відомості за № 12015100010005244 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 310 KK України, на підставі надходження до чергової частини Голосіївського РУ рапорту оперуповноваженого ОСОБА_2 про те, що 27 травня 2015 року, приблизно о 22:00 год, за адресою: вул. Волошкова, 8, м. Київ, було затримано ОСОБА_1 . В подальшому за вказаною адресою було проведено огляд та виявлено 95 кущів рослин конопель, пакет з речовиною рослинного походження зеленого кольору, електронні ваги.
26 червня 2015 року слідчий Голосіївського РУ ГУ MBC України в місті Києві вніс до ЄРДР відомості за № 12015100010006229 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статі 309 KK України, за фактом надходження до чергової частини Голосіївського РУ рапорту оперуповноваженого ОСОБА_2 про те, що 27 травня 2015 року, приблизно о 22:00 год, за адресою: АДРЕСА_1 , було затримано ОСОБА_1 . В подальшому за вказаною адресою було проведено огляд та виявлено 95 кущів рослин конопель, пакет з речовиною рослинного походження зеленого кольору, електронні ваги.
30 червня 2015 року слідчий Голосіївського РУ ГУ MBC України в місті Києві вніс до ЄРДР відомості за № 12015100010006407 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 313 KK України, за фактом надходження до чергової частини Голосіївського РУ рапорту оперуповноваженого ОСОБА_2 про те, що 27 травня 2015 року, приблизно о 22:00 год, за адресою: АДРЕСА_1 , було затримано ОСОБА_1 . В подальшому за вказаною адресою було проведено огляд та виявлено 95 кущів рослин конопель, пакет з речовиною рослинного походження зеленого кольору, електронні ваги.
09 липня 2015 року ОСОБА_1 у кримінальних провадженнях
№ 12015100010005244, № 12015100010006229 і № 12015100010006407 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною другою статті 310
і частиною третьою статті 313 KK України.
21 липня 2015 року на підставі постанови прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва вказані кримінальні провадження за підозрою ОСОБА_1 об'єднані в одне провадження, якому присвоєно єдиний № 12015100010005244.
28 серпня 2015 року слідчий СВ Голосіївського РУ ГУ MBC Україні в місті Києві склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015100010005244 від 28 травня 2015 року, який в той же день затверджено прокурором прокуратури Голосіївського району міста Києва та спрямовано до Голосіївського районного суду м. Києва.
29 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнив подання Апеляційного суду м. Києва та направив кримінальне провадження для розгляду по суті до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від
08 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною другою статті 310 і частиною третьою статті 313 KK України, та виправдано у зв'язку із недоведеністю, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.
Зазначений вирок суду в апеляційному та касаційному порядках не оскаржувався, набрав законної сили 12 березня 2024 року.
Таким чином, позивача було притягнуто до кримінальної відповідальності та останній перебував під кримінальним переслідуванням у статусі підозрюваного (обвинуваченого) за частиною першою статті 309, частиною другою статті 310 і частиною третьою статті 313 KK України протягом
104 повних місяців, а саме з 09 липня 2015 року до 12 березня 2024 року.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідають.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду
в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває
у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди,
з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц
(61-18013сво18)).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових
і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі
№ 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні
з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних
і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих
і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так
і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі
№ 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року
у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Суди встановили, що позивач перебував під слідством з 09 липня
2015 року до 12 березня 2024 року, тобто 104 місяці.
Цей факт заявник не оспорює, аргументів щодо незгоди з цим висновком
в касаційній скарзі немає.
Враховуючи те, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим
у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 309, частиною другою статті 310 і частиною третьою статті 313 КК України та виправдано
у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення, він має право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі
№ 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури
і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди,
а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Встановлений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою,
а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінювання моральної шкоди по суті є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,
12 липня 2007 року).
Справу суд першої інстанції розглянув у 2024 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01 квітня 2024 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, не меншому від мінімально передбаченого у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та правильно визначив його в розмірі 832 000,00 грн.
Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням його під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, з огляду на конкретні обставини цієї справи, засади розумності та справедливості.
Аргументи заявника про те, що суди неправильно застосували розрахункову величину для обчислення моральної шкоди за рішенням суду в розмірі
8 000,00 грн, оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600,00 грн, є безпідставними з огляду на таке.
У статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн, з 01 квітня - 8 000,00 грн. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.
Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року
№ 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності
і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки іншого тлумачення цього терміну законодавство не містить.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія)
у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність
у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані
у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).
Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» застосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності.
У порядку реалізації статті 3 Закону про оплату праці статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн,
з 01 квітня - 8 000,00 грн.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року
№ 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.
У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».
Оскільки статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, і змін до цієї статті законодавець не вносив, немає підстав для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.
Порядок розрахунку відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначає стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» й складовим елементом цього порядку
є мінімальний розмір заробітної плати в значенні, наведеному в законі про оплату праці.
На момент ухвалення рішення судом першої інстанції, 22 листопада 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становив 8 000,00 грн, як і на момент ухвалення постанови апеляційного суду, 17 березня 2025 року.
Саме таким розміром мінімальної заробітної плати мав керуватися суд під час розрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, що
і зробили суди попередніх інстанцій у цій справі.
Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 333/8394/23 (провадження № 61-12084св24) і від
12 листопада 2025 року у справі № 646/1924/23 (провадження
№ 61-14340св24), що спростовує доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Водночас, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, суди першої
та апеляційної інстанцій не звернули уваги на таке.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року
№ 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,
є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває
і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі
є Київська міська прокуратура і ГУ НП в м. Києві (дії посадової особи яких призвели до незаконного перебування позивача під слідством та судом).Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню
з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкт його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).
Вказане спростовує аргументи заявника про те, що позов пред'явлено до неналежних відповідачів.
У цій справі суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкт його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року
в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди належить змінити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У частинах першій, третій статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; резолютивну частину рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року змінити;
в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Оскільки зміна судового рішення не привела до збільшення або зменшення обсягу вирішення позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України касаційний суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Київської міської прокуратури задовольнити частково.
Резолютивну частину рішення Подільського районного суду м. Києва від
22 листопада 2024 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 832 000,00 грн змінити, виклавши абзац другий в такій редакції: «Стягнути
з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 832 000,00 грн компенсації моральної шкоди».
В іншій оскарженій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від
17 березня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від
22 листопада 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов