08 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1364/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Зварич О.В., Ржепецький В.О., при секретарі Залуцькому Д.Т., розглянувши за відсутності учасників справи апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі
за позовом: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс"
до: Комунального некомерційного підприємства "Верховинська багатопрофільна лікарня"
про: стягнення заборгованості в сумі 695 422,64 грн, з них: 522 330,52 грн - основного боргу, 33 207,71 грн - інфляційних втрат та 139 884,41 грн - пені,
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі №909/1364/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Верховинська багатопрофільна лікарня" на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України в особі філії "Карпатський лісовий офіс" 555 538,23 грн, з них: 522 330,52 грн основного боргу, 33 207,71 грн інфляційних втрат, 6 666,46 грн - судового збору.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження, скасувати Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі №909/1364/25 в частині відмови в стягненні пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені в повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026, сформовано колегію суддів у складі: Міліціанов Р.В. (суддя-доповідач), судді Зварич О.В., Ржепецький В.О.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі №909/1364/25, розгляд скарги призначено в судовому засіданні 08.04.2026.
Ухвалу суду від 09.03.2026 надіслано позивачу та його представнику через систему Електронний суд, доставлено до електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного листа через систему ЄСІТС.
Суд зазначає, що апелянта повідомлено про дату, час та місце розгляду справи шляхом надсилання ухвали суду до електронного кабінету у системі ЄСІТС.
Відповідача повідомлено про дату, час та місце розгляду справи шляхом надсилання поштового конверта з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також шляхом доставлення ухвали суду до електронного кабінету у системі ЄСІТС.
В силу п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє (ч. 7 ст. 242 ГПК України).
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для забезпечення учасниками процесу можливостей реалізації процесуальних прав.
За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги.
У судове засідання 08.04.2026 представник позивача/апелянта не прибув, подав клопотання (вх.№01-04/2775/26 від 03.04.2026) про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника підприємства за наявними матеріалами справи.
У судове засідання 08.04.2026 представник відповідача не прибув, подав клопотання (вх.№01-04/2824/26 від 06.04.2026) про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника лікарні, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.
1. Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю товару №150 від 03.04.2024 в частині вчасної оплати товару на суму 522 330,52 грн. Крім того, позивачем нараховано відповідачу 33 207,71 грн інфляційних втрат та 139884,41 грн пені.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі №909/1364/25 позов Державне спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" до Комунального некомерційного підприємства "Верховинська багатопрофільна лікарня" про стягнення заборгованості в сумі 695 422,64 грн, з них: 522 330,52 грн основного боргу, 33 207,71 грн інфляційних втрат та 139 884,41 грн пені задоволено частково. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Верховинська багатопрофільна лікарня" на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" 555 538,23 грн, з них: 522 330,52 грн - основного боргу, 33 207,71 грн - інфляційних втрат та 6 666,46 грн - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати за отриману ним лісопродукцію, тому позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за поставлену лісопродукцію за Договором про закупівлю товару №150 від 03.04.2024 в сумі 522 330,52 грн є обґрунтованими, доведеними та підлягають до задоволення.
За результатами здійснення перевірки нарахування інфляційних втрат суд встановив обґрунтованість та арифметично вірне нарахування 33 207,71 грн інфляційних втрат і в цій частині задоволив позов. Одночасно, правових підстав для зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання місцевим судом не встановлено.
Щодо нарахованої позивачем пені в сумі 139 884,41 грн за період з 01.01.2025 по 17.11.2025, то суд прийшов до висновку про неможливість здійснення перевірки правильності нарахування пені позивачем з огляду на відсутність у матеріалах справи платіжних інструкцій щодо часткової проплати відповідачем сум поставленого товару на підставі товарно-транспортних накладних (ТТН), які долучені до матеріалів справи. В підсумку, в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 139 884,41 грн судом першої інстанції відмовлено.
2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року у справі № 909/1364/25 в частині відмови в стягненні пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» до Комунального некомерційного підприємства «Верховинська багатопрофільна лікарня» про стягнення пені в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про неможливість здійснення перевірки правильності нарахування пені позивачем з огляду на відсутність у матеріалах справи платіжних інструкцій щодо часткової проплати відповідачем сум поставленого товару на підставі товарно-транспортних накладних (ТТН), які долучені до матеріалів справи та звертає увагу, що нарахування пені повинно здійснюється за кожен день прострочення платежу, а відсутність банківських документів унеможливлює встановлення точного залишку заборгованості в кожен конкретний момент часу та, відповідно, перевірку математичного розрахунку штрафних санкцій (пені).
- відсутність платіжних інструкцій не робить математичний розрахунок пені неможливим. При нарахуванні пені достатньо наявності доказів факту прострочення зобов'язання та підтвердження залишку заборгованості, а відсутність окремих банківських документів не є перешкодою для перевірки правильності нарахування суми пені.
- фактично, суд переклав на позивача обов'язок доведення обставин, які відповідач мав спростовувати, що не відповідає принципу змагальності сторін та рівності їхніх процесуальних прав.
- суд першої інстанції не врахував, що у разі виникнення сумнівів щодо повноти доказової бази він мав право запропонувати сторонам подати додаткові докази або витребувати їх у встановленому процесуальним законом порядку. Натомість відмова у задоволенні вимоги про стягнення пені з мотивів відсутності банківських документів без вжиття заходів для з'ясування фактичних обставин справи свідчить про неповне дослідження доказів
- відмова у стягненні пені з мотивів відсутності банківських документів фактично створює ситуацію, за якої відповідач уникнув відповідальності лише з огляду на формальні недоліки доказування, навіть за наявності встановленого факту прострочення, що суперечить принципу справедливості та меті господарського судочинства. Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо неможливості перевірки правильності нарахування пені є передчасними, необґрунтованими та такими, що зроблені без повного й всебічного дослідження доказів у їх сукупності.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відповідач подав відзиву на апеляційну скаргу (вх.№01-04/2186/26 від 13.03.2026), в якому просить залишити без змін рішення місцевого суду.
Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).
4. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Таким чином, межі перегляду судом апеляційної інстанції стосуються перевірки дотримання судом першої інстанції норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені.
5. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставин, а також обставин, встановлені судом апеляційної інстанції.
03.04.2024, за результатами тендерної закупівлі №UA-2024-03-18-002643-а, між філією "Верховинське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" (по договору - продавець/по справі - позивач) та Комунальним некомерційним підприємством "Верховинська багатопрофільна лікарня" (по договору - покупець/по справі - відповідач) укладено Договір про закупівлю товарів № 150 (далі - Договір).
Наказом Генерального директора державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 18.10.2024 № 1907 визначено припинити філію "Верховинське лісове господарство" шляхом її закриття з передачею активів та пасивів до філії "Карпатський лісовий офіс".
31.12.2024 наказом виконавчого директора Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 2340 затверджено передавальний акт активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше з філії "Верховинське лісове господарство" до філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України".
Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 20.10.2025 № 1692 затверджено положення про філію "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України", де згідно пункту 1.1. Положення, філія "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - Філія) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Пунктом 3.1. Положення визначено, що філія діє від імені підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності підприємства.
Згідно з пунктами 10.5. та 10.5.6. Положення, для здійснення діяльності філії в межах, встановлених законодавством, Статутом підприємства, даним Положенням та наказами Генерального директора, підприємство делегує філії право: представляти інтереси підприємства в судах, в тому числі в загальних судах, господарських та адміністративних судах, а також в міжнародних арбітражах у справах, пов'язаних з діяльністю філії; вести претензійну роботу, виступати позивачем, в тому числі цивільним, та відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів в межах своїх повноважень, передбачених цим Положенням, представляти інтереси в правоохоронних органах та бути представником потерпілого. З метою реалізації цього права участь у справі може брати керівник Філії, інша особа, уповноважена діяти від імені Підприємства відповідно до виданої Генеральним директором довіреності та/або трудового договору (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
З урахуванням наведеного Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" є правонаступником всіх прав, обов'язків та зобов'язань Державного підприємства "Верховинське лісове господарство".
Договір підписаний сторонами, підписи яких скріплені печатками, недійсним в судовому порядку не визнавався.
Відповідно до п.1.1. та 1.2. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар - ДК 021:2015 код 03410000-7 “Деревина» (деревина дров'яна не промислового використання), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість.
Згідно п.3.1. Договору загальна сума Договору складає 1108050,00 грн, в тому числі ПДВ - 221610,00, загальна сума з ПДВ - 1329 660,00 грн.
Сума Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.3.2. Договору).
Згідно п.4.1 Договору покупець здійснює оплату вартості товару, який йому постачається, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця на підставі видаткових накладних протягом двадцяти днів з дня поставки товару (партії товару).
Відповідно до п.5.1. Договору строк постачання товарів - впродовж 2024 до 31.12.2024 товар постачається впродовж п'яти робочих днів з дня отримання заявки від покупця.
Розділом 6 Договору визначено права та обов'язки сторін. Так, продавець має право на своєчасне отримання грошових коштів за поставлений товар. В свою чергу покупець зобов'язаний своєчасно та в повному розмірі здійснити оплату за поставлений товар (пункти 6.1.1, 6.4.1. Договору).
Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
У випадках не передбачених цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.7.4. Договору).
Відповідно до п.10.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов Договору позивач здійснив відвантаження товару (лісопродукції), що підтверджується товарно-транспортними накладними: серія ЮІЗ №580189 від 30.08.2024, серія ЮІЗ №580188 від 30.08.2024, серія ЮІЗ №580176 від 26.08.2024, серія ЮІЗ №580177 від 26.08.2024, серія ЮІЗ №580173 від 23.08.2024, серія ЮІЗ №580172 від 23.08.2024, серія ЮІЗ №580164 від 21.08.2024, серія ЮІЗ №580163 від 21.08.2024, серія ЮІЗ №580158 від 16.08.2024, серія ЮІЗ №580157 від 16.08.2024, серія ЮІЗ №580156 від 16.08.2024, серія ЮІЗ №580154 від 12.08.2024, серія ЮІЗ №580134 від 01.08.2024, серія ЮІЗ №580137 від 01.08.2024, серія ЮІЗ №580138 від 02.08.2024, серія ЮІЗ №580127 від 29.07.2024, серія ЮІЗ №580115 від 25.07.2024, серія ЮІЗ №580114 від 25.07.2024, серія ЮІЗ №580111 від 25.07.2024, серія ЮІЗ №580119 від 26.07.2024, серія ЮІЗ №580118 від 26.07.2024, серія ЮІВ №171327 від 25.07.2024, серія ЮІВ №171328 від 25.07.2024, серія ЮІВ №171323 від 24.07.2024, серія ЮІВ №171349 від 29.07.2024, серія ЮІВ №171354 від 30.07.2024, серія ЮІВ №171358 від 31.07.2024, серія ЮІВ №171350 від 29.07.2024, серія ЮІВ №171342 від 27.07.2024, серія ЮІЗ №580223 від 16.09.2024, серія ЮІЗ №580227 від 17.09.2024, серія ЮІЗ №580238 від 20.09.2024, серія ЮІЗ №580241 від 20.09.2024, серія ЮІЗ №580239 від 20.09.2024, серія ЮІЗ №580237 від 20.09.2024, серія ЮІЗ №580254 від 23.09.2024, серія ЮІЗ №580253 від 23.09.2024, серія ЮІЗ №580258 від 25.09.2024, серія ЮІЗ №580260 від 25.09.2024, серія ЮІЗ №580269 від 30.09.2024, серія ЮІЗ №580268 від 27.09.2024, серія ЮІЗ №580272 від 30.09.2024.
Відповідач за отриманий товар розрахувався не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 522 330,52 грн.
У претензійному листі №5837/39.1-2025 від 27.03.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість в розмірі 522330,52 грн. Претензія залишена відповідачем без відповіді.
6. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Предметом спірних правовідносин є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм матеріального права, якими врегульовано питання стягнення пені.
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.
6.1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Між сторонами спору виникли правовідносини на підставі укладеного договору про закупівлю товарів за результатами тендерної закупівлі №UA-2024-03-18-002643-а.
Визначаючи правову підставу нарахування суми пені 139 884,41 грн, у позовній заяві ДСГП "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" зазначило, що відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Тому, на підставі ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.01.2025 по 17.11.2025 позивач нарахував відповідачу 139 884,41 грн пені.
З даного приводу суд звертає увагу апелянта на те, що виходячи зі змісту визначеної позивачем норми ст. ст. 1, 3 цього Закону, для нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки на підставі цього закону необхідна згода сторін, про що прямо зазначено у Законі.
У п.7.2 договору про закупівлю товарів №150 від 03.04.2024 зазначено про те, що у разі постачання неналежного товару чи з затримкою Продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 2-х облікових ставок НБУ від вартості товару за кожен день прострочки.
Отже, пункт 7.2 договору не може бути підставою для нарахування пені за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.
Інших доказів формування згоди сторін договору на нарахування і стягнення пені за порушення договірного грошового зобов'язання з оплати отриманого товару позивачем не надано.
Виходячи з преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Тобто, норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов'язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня.
Тому, доводи апеляційної скарги є помилковими з приводу можливості застосування Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" до спірних правовідносин, враховуючи фактичні обставини справи.
6.2. Щодо можливості стягнення суми пені на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України (в редакції чинній до 28.08.2025 року), враховуючи статус позивача, як суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки.
Згідно із частиною першою ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша ст. 231 ГК України).
Відповідно до частини другої ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг) (абзац другий); - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (абзац третій).
Тлумачення приписів наведеної норми права дозволяє зробити висновок, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції, передбаченої абзацом третім частини другої ст. 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховують у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Такий правовий послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23.08.2022 р. у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 р. у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 р. справі № 910/21298/21 та багатьох інших.
Отже, ч. 2 ст. 231 ГК України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
У справі, що переглядається, предметом спору є вимога позивача/апелянта про стягнення заборгованості за поставлений товар, а пеню нараховано Позивачем за прострочення виконання Відповідачем зобов'язання з оплати за отриманий товар, тобто грошового зобов'язання.
Згідно з правилами глави 47 розділу І книги п'ятої ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, що складається, зокрема, у правовідносинах, в яких праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (п.п. 52, 59, 60 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).
Підсумовуючи, між сторонами у цій справі виникло зобов'язання з оплати поставленого товару за договором поставки, тобто грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого не регулюють приписи частини 2 ст. 231 ГК України.
6.3. Щодо можливості стягнення суми пені на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України України (в редакції чинній до 28.08.2025 року).
Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 551 ЦК України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, пеня є акцесорним договірним зобов'язанням, нарахування якої можливе виключно у випадку встановлення законом або положеннями укладеного сторонами договору підстав нарахування, форми та ставки пені.
За змістом ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Умовами п. 7.1. Договору про закупівлю товарів №150 від 03.04.2024 року передбачено, що сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором, уразі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань.
Тобто, умовами договору не визначено розміру відповідальності (пені), яка підлягає застосуванню до Покупця (відповідача) у випадку порушення грошового зобов'язання.
Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом (Постанова КГС ВС від 15 травня 2024 року у cправі №910/8552/23).
Отже, норма ч. 6 ст. 231 ГК України не є самостійною підставою для нарахування та стягнення пені, розмір якої та передбачено умовами договору.
На підставі викладеного вище суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо протиправної відмови у задоволенні позову в частині стягнення пені, вважає вірним по суті прийняте судом першої інстанції рішення, однак з інших мотивів, оскільки нарахування пені є безпідставним та не відповідає нормам законодавства.
6.4. Щодо можливості стягнення суми пені на підставі ч. 3 ст. 548 ЦК України (в редакції, введеній в дію 28.08.2025 року).
Частину третю статті 549 ЦК України доповнено абзацом другим згідно із Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який набрав чинності 28.02.2025 року, однак введений в дію 28.08.2025 року.
В силу чинної редакції ч. 3 ст. 549 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідна норма діє з 28.08.2025 року, охоплюючи період нарахування пені позивачем з 28.08.2025 по 17.11.2025 рр.
Оцінюючи застосування цієї норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що викладення ч. 3 ст. 549 ЦК України в зобов'язальній формі та встановлення можливості лише зменшення пені умовами договору не може застосовуватись самостійно, без урахування загальних положень ЦК України, які регулюють підстави виникнення акцесорного зобов'язання.
Так, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Тобто, ч. 3 ст. 549 ЦК України у зміненій редакції не відміняє застосування ст. ст. 547, 548 ЦК України, якими передбачено узгодження розміру пені у письмовій формі шляхом укладення правочину, а також її встановлення договором або законом.
Також, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст. 5 ЦК України).
Таким чином, акт цивільного законодавства може застосовуватись лише до тих відносин, які виникають після набрання ним чинності, поширення його дії на відносини, які уже виникли та продовжують існувати, порушує вимоги ст. 5 ЦК України.
Положення ст. 5 ЦК України втілює у цивільних правовідносинах імперативний припис ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, закон може мати зворотну дію у часі виключно за однієї умови: пом'якшення або скасування відповідальності особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 року в рамках розгляду справі №1-7/99 дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб.
Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
З досліджених матеріалів справи встановлено, що умовами договору та чинними нормативно-правовими актами на момент укладення договору, а також виникнення періоду прострочення виконання грошових зобов'язань, не передбачено застосування пені.
Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025, яким внесено зміни до ч. 3 ст. 549 ЦК України, не містить вказівок стосовно зворотної дії у часі.
Застосування ч. 3 ст. 549 ЦК України у зміненій редакції не відповідатиме вимогам ч. 3 ст. 5 ЦК України, оскільки договірні та спірні відносини виникли до набрання чинності цією нормою.
За відсутності визначеної ставки пені у договорі, застосування ч. 3 ст. 549 ЦК України у зміненій редакції лише посилюватиме відповідальність відповідача, що суперечить положенню ч. 2 ст. 19 Конституції України.
6.5. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією апелянта відносно того, що з огляду на вимоги ст. ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічний висновок міститься у Постановах КГС ВС від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що на усі істотні доводи апелянта надано обґрунтовану відповідь, в тому числі за наслідком апеляційного перегляду, зазначення у мотивувальній частині рішення помилкових підстав для відмови у стягненні пені не призвело до неправильного вирішення спору та прийняття незаконного рішення. Відповідні недоліки усунуто судом апеляційної інстанції шляхом формулювання вірних мотивів прийнятого рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені.
7. Висновки за результатам розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Судом апеляційної інстанції не встановлено визначених ст. 277 ГПК України обставин, тому апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" слід залишити без задоволення; Рішення Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі №909/1364/25 - залишити без змін.
8. Розподіл судових витрат.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 240, 242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі №909/1364/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2026 у справі №909/1364/25 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги - залишити за апелянтом.
4. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - засобами поштового зв'язку.
5. Матеріали справи у п'ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення - 10.04.2026.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).
Повна постанова складена 10.04.2026.
Головуючий суддя Міліціанов Р.В.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Ржепецький В.О.