Справа № 338/1219/25
Провадження № 11-кп/4808/192/26
Категорія ч. 6 ст. 152 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
07 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Богородчанського районного суду від 12.01.2026 щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Пороги, Богородчанського району, Івано-Франківської області, житель АДРЕСА_1 , з базовою середньою освітою, до затримання працював різноробочим за договорами найму, проживав у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, утримував одну неповнолітню дитину, згідно ст.89 КК України не судимий,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 4, 6 ст. 152 КК України,
з участю:
секретарів с/з - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
прокурора - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_8
1. Зміст судового рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 4, 6 ст. 152 КК України та призначено йому покарання:
за ч. 2 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років;
за ч. 4 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років;
за ч. 6 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років.
Строк відбування призначеного покарання визначено рахувати з 01.04.2025.
В строк відбування покарання зараховано термін попереднього ув'язнення.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК інформацію про ОСОБА_5 включено до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Цивільний позов потерпілої задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 500 000 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
2. Обставини у кримінальному провадженні встановлені судом першої інстанції.
ОСОБА_5 , вчинив зґвалтування, тобто дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням із використанням пальців рук в тіло потерпілої ОСОБА_13 , яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Крім того, ОСОБА_5 повторно вчинив зґвалтування особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, тобто дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним та оральним проникненням в тіло малолітньої потерпілої ОСОБА_13 із використанням геніталій.
Також ОСОБА_5 повторно вчинив зґвалтування особи, з якою перебував у сімейних відносинах, без її добровільної згоди, тобто дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникнення в тіло потерпілої ОСОБА_13 із використанням геніталій.
Кримінальні правопорушення вчинено за наступних обставин.
Починаючи із 2014 року, після звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 із місць позбавлення волі, він став постійно проживати у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_14 , 1987 р.н. Разом з ними проживала дочка ОСОБА_14 - малолітня ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також мати обвинуваченого - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Протягом останніх кількох років усі мешкали у орендованому будинку АДРЕСА_1 .
Дорослі члени сім'ї систематично зловживали спиртними напоями та схиляли до споживання алкогольних напоїв малолітню ОСОБА_7 . Крім того, періодично обвинувачений ОСОБА_5 , а також ОСОБА_14 вдавались до фізичного та психологічного насильства у відношенні до малолітньої ОСОБА_16 , як способу «виховання» дитини. Внаслідок цього склалася ситуація, за якої малолітня ОСОБА_13 беззастережно підкорялась волі та вказівкам дорослих членів сім'ї, боялась фізичних покарань та остерігалась суперечити волі ОСОБА_5 , якого приймала як батька, а також матері ОСОБА_14 .
В першій половині осені 2023 року (точної дати органом досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_5 разом із малолітньою ОСОБА_13 та матір'ю ОСОБА_15 приїхали в с. Пороги, Солотвинської територіальної громади, Івано-Франківського району до будинку матері в якому ніхто не проживав (по АДРЕСА_2 ). Після проведення певних господарських робіт ОСОБА_5 разом з матір'ю ОСОБА_15 стали розпивати спиртні напої та пропонувати їх малолітній ОСОБА_13 . Коли випили привезену із собою пляшку, то ОСОБА_5 відіслав матір до магазину з метою придбання алкоголю, а сам разом з ОСОБА_13 залишився у будинку. Тоді у нього виник прямий злочинний умисел, спрямований на вчинення розпусних дій сексуального та насильницького характеру, а саме на вчинення статевих зносин із малолітньою ОСОБА_16 .
При цьому обвинувачений усвідомлював і розумів, що ОСОБА_16 , якій на той час було 12 років, перебуває у особливо уразливому становищі, оскільки через малолітній вік, відсутність життєвого досвіду та достатнього розуміння характеру статевих стосунків, їх природи та фізіології, соціального, морального та юридичного аспектів, неспроможна емоційно та фізично опиратись його волі. Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, використовуючи фізичний примус та психологічний вплив для подолання опору потерпілої, її безпорадний стан, нехтуючи правом на статеву свободу та недоторканість, ігноруючи заперечення потерпілої, ОСОБА_5 роздягнув малолітню ОСОБА_16 та наказав лягти на ліжко. Далі, діючи умисно, обвинувачений вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в її статеві органи з використанням пальців своєї руки, тобто вчинив зґвалтування малолітньої особи з якою він перебував у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Побачивши на пальцях своєї руки кров та сльози на обличчі потерпілої, ОСОБА_5 припинив свої протиправні дії. З метою приховання слідів злочину, ганчіркою витер сліди крові та знищив їх. Після вчиненого ОСОБА_5 , погрожуючи можливістю фізичної розправи, наказав ОСОБА_16 не розповідати нікому про його дії.
Через незначний проміжок часу після скоєння наведених вище злочинних дій, в один і з днів осені 2023 року (точної дати органом досудового розслідування не встановлено), у денний час, перебуваючи за місцем свого постійного проживання у будинку АДРЕСА_1 у одній із житлових кімнат, ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою задоволення власної статевої пристрасті, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом на статеву свободу та недоторканість потерпілої, реалізуючи злочинний умисел на повторне вчинення зґвалтування, із застосуванням погроз фізичним насильством та з використанням безпорадного стану малолітньої, яка не спроможна була чинити опір, всупереч її волі вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в її статеві органи з використанням геніталій, щодо малолітньої особи з якою він перебував у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
У подальшому, в один із днів осені 2023 року, у денний час доби (точної дати органом досудового розслідування не встановлено), у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , усамітнившись із малолітньою ОСОБА_13 , за обставин, які достеменно досудовим слідством не встановлені, з метою задоволення власної статевої пристрасті вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із оральним проникненням в тіло потерпілої з використанням своїх геніталій, щодо малолітньої особи з якою він перебував у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Надалі, у період з осені 2023 року до 29.03.2025 року, обвинувачений ОСОБА_5 систематично, з періодичністю 1-2 рази в тиждень, у згаданому житловому будинку вчиняв стосовно потерпілої ОСОБА_13 дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникнення в її тіло, використовуючи власні геніталії, та не менше одного разу, крім згаданого вище, вчинив щодо потерпілої дії сексуального характеру, пов'язані з оральним проникненням в її тіло з використанням геніталій.
30 березня 2025 року, близько 13 год. у житловому будинку АДРЕСА_1 , скориставшись відсутністю ОСОБА_14 та тим, що ОСОБА_15 спала, діючи умисно, всупереч волі потерпілої і без її добровільної згоди, вкотре повторно вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 з використанням геніталій.
Пригнічений, тривожний стан та внутрішня напруга дитини після чергового акту насильства були помічені класним керівником, яка під час довірливої бесіди з дитиною дізналась про обставини злочинної поведінки обвинуваченого та повідомила про це правоохоронні органи. Таким чином злочинні дії обвинуваченого були припинені.
3. Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
3.1. Обвинувачений категорично заперечує будь-які дії сексуального характеру стосовно потерпілої. Стверджує, що показання на досудовому слідстві дав під психологічним тиском слідчої, яка погрожувала йому довічним ув'язненням. Наголошує, що потерпіла звела наклеп на обвинуваченого через його надмірну суворість у вихованні та застосування фізичних покарань за непослух.
3.2. Сторона захисту вказує на те, що на тілі дівчинки були виявлені свіжі синці, а отже, безпосередньою підставою для її заяви про згвалтування могло стати чергове побиття вдома напередодні.
3.3. Захисник вважає вкрай сумнівним той факт, що систематичне сексуальне насильство могло відбуватися вдома протягом майже двох років непомітно для матері та бабусі, які постійно проживали разом із ними у невеликому будинку. Також захист висловлює сумніви щодо біологічних доказів виявлених на білизні потерпілої, аргументуючи це тим, що попри виявлення сперми, потерпіла не завагітніла.
Просить оскаржений вирок скасувати, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 закрити за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень та звільнити обвинуваченого з-під варти.
4. Доводи апеляційної скарги прокурора.
4.1. Не оспорюючи доведеність вини, вважає вирок незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
4.2. Суд першої інстанції вийшов за межі пред'явленого обвинувачення (ч. 4, 6 ст. 152 КК України), додатково кваліфікувавши дії обвинуваченого ще й за ч. 2 ст. 152 КК України та не врахував, що кваліфікуюча ознака згвалтування малолітньої особи за ч. 4, 6 ст. 152 КК вже охоплює ознаку згвалтування неповнолітньої за ч. 2 ст. 152 КК, за яку передбачено менш суворе покарання.
4.3. Призначене судом покарання у виді 15 років позбавлення волі є недостатнім, неспіврозмірним вчиненим злочинам та демонструє фактичну безкарність засудженого за особливо тяжкі злочини. Сукупність злочинів проти статевої недоторканості малолітньої та поведінка ОСОБА_5 під час провадження свідчать про його винятковий цинізм, грубе нехтування моральними нормами та високу суспільну небезпеку. При цьому судом не враховано висновок експертизи № 995 від 17.06.2025, що підтверджує наявність у потерпілої глибокої психотравми та критичного рівня стресу внаслідок пережитого насильства.
4.4. Призначаючи покарання, суд достатньої мірою не врахував тяжкість наслідків та невизнання вини обвинуваченим. Поза увагою залишилися обтяжуючі обставини: стан алкогольного сп'яніння та вчинення злочину щодо матеріально залежної малолітньої особи у безпорадному стані. Крім того, судом не враховано, що всі злочини, які вчинив ОСОБА_5 , були пов'язані із домашнім насильством по відношенню до малолітньої потерпілої, яка була донькою його співмешканки.
Просить оскаржений вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4, 6 ст. 152 КК України та призначити йому покарання:
за ч. 4 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років.
за ч. 6 ст. 152 КК - у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
5. Доводи апеляційної скарги представника потерпілої.
5.1. Призначене покарання у вигляді 15 років позбавлення волі є мінімальною межею санкції ч. 6 ст. 152 КК України та, внаслідок своєї м'якості, не відповідає особливій тяжкості злочину та особі засудженого.
5.2. Обвинувачений не визнав своєї вини, жодним чином не розкаявся у скоєному, систематично схиляв дитину до вживання алкоголю та залякував її фізичною розправою у разі розголошення. Вказане свідчить про те, що обвинувачений не став на шлях виправлення.
5.3. Призначаючи покарання, суд першої інстанції належним чином не врахував обставин, що обтяжують покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, використання безпорадного стану потерпілої та її матеріальної залежності від обвинуваченого, а також не зважив на довготривалу психотравмуючу ситуацію та фізичне насильство, які призвели до потреби у тривалій реабілітації дитини. Крім того, як вказано в психологічній характеристиці дитини, потерпіла просила суд покарати батька як найсуворіше.
Просить вирок в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_5 покарання:
за ч. 2 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років;
за ч. 4 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років;
за ч. 6 ст. 152 КК - у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
6. Позиції сторін в суді апеляційної інстанції.
6.1. В засіданні апеляційного суду обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги з указаних у ній мотивів. Просили оскаржений вирок скасувати та закрити провадження у справі.
6.2. Прокурор підтримав доводи поданої апеляційної скарги з указаних у ній мотивів та просив її задовольнити. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку, за яким ОСОБА_5 належить визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4, 6 ст. 152 КК та на підставі ст. 70 КК призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
6.3. Представник потерпілої підтримала доводи поданої апеляційної скарги та просила її задовольнити, оскаржений вирок скасувати й призначити обвинуваченому покарання у виді довічного позбавлення волі.
7. Підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Апеляційні скарги перевірялися в межах доводів та заперечень сторін провадження відповідно до приписів ст. 404 КПК України і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. (ч. 1 ст. 337 КПК України).
7.1. Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд таки дійшов висновку, що вирок суду відповідає цим вимогам.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення засудженим зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч.ч. 2, 4, 6 ст. 152 КК. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Тому висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 за ч.ч. 2, 4, 6 ст. 152 КК грунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах і підтверджений доказами, які належно досліджені та оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України, зокрема на показаннях малолітньої потерпілої; висновку судово-психологічної експертизи №995 від 17.06.2025; показаннях свідка ОСОБА_17 , яка є класним керівником потерпілої; показаннях свідка ОСОБА_18 , яка працює соціальним педагогом Солотвинського ліцею; показаннях свідка ОСОБА_19 , яка є тіткою та законним представником потерпілої; показаннях свідка ОСОБА_14 , яка є матір'ю потерпілої; висновку судово-медичної експертизи №119 розпочатої 01.04.2025; висновку судової молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/109-25/7062-БД від 29.07.2025 року; висновку судово-психологічної експертизи №995 від 17.06.2025; висновку судово-психіатричної експертизи №178/2025 від 27.05.2025.
Вказані докази у сукупності спростовують твердження обвинуваченого про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Вина ОСОБА_5 за ч.ч. 2, 4, 6 ст. 152 КК України доведена поза розумним сумнівом.
7.2. Щодо доводів сторони захисту.
Твердження захисника про відсутність прямих доказів вини обвинуваченого, апеляційний суд відхиляє. Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 грунтується на сукупності належних доказів, зокрема: показаннях потерпілої ОСОБА_7 , яка під час допиту в присутності психолога надала послідовні свідчення про обставини вчинення щодо неї сексуального насильства. Відповідно до висновків судово-психологічної експертизи №995 від 17.06.2025 року рівень психологічного розвитку неповнолітньої потерпілої ОСОБА_7 знаходиться у межах психічної норми. Суд не встановив обставин, які б свідчили про можливість обмови обвинуваченого дитиною. Крім того, вина обвинуваченого підтверджується висновками молекулярно-генетичних експертиз, згідно з якими на білизні потерпілої та на вилучених з місця події речах виявлено біологічні зразки (ДНК), що належать ОСОБА_5 .
Доводи захисника про те, що попри виявлення біологічних зразків сперми обвинуваченого на білизні потерпілої, остання протягом тривалого часу не завагітніла є необґрунтованими та цинічними, оскільки згідно висновку судово-медичної експертизи №119 (розпочатої 01.04.2025), на момент її проведення ОСОБА_7 не досягла статевої зрілості.
Суд першої інстанції дав належну оцінку всім доказам у їх сукупності, а доводи обвинуваченого про невизнання вини є безпідставними та спрямовані на уникнення відповідальності.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №178/2025 від 27.05.2025 ОСОБА_5 будь-якими психічними розладами не страждає і не страждав на період часу, що відноситься до інкримінованих йому протиправних дій, перебував у стані і перебуває на даний час, при якому здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
7.3. Щодо доводів прокурора.
Прокурор стверджує, що суд першої інстанції вийшов за межі пред'явленого обвинувачення (ч. 4, 6 ст. 152 КК), додатково кваліфікувавши дії обвинуваченого ще й за ч. 2 ст. 152 КК України.
Однак, апеляційний суд вважає вказані твердження прокурора необгрунтованими та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.152 КК.
Згідно з ч. 3 ст. 337 КПК, з метою ухвалення справедливого рішення та захисту прав людини суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи. Суд першої інстанції, не змінюючи фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які були пред'явлені органом досудового розслідування, дав правильну оцінку діям обвинуваченого, що вчинялися після 09.11.2024, перекваліфікувавши їх на ч. 2 ст. 152 КК України.
Оскільки санкція ч. 2 ст. 152 КК України передбачає менш суворе покарання порівняно із санкціями ч. 4 та ч. 6 ст. 152 КК, то така зміна правової кваліфікації покращила становище обвинуваченого. Відтак, суд першої інстанції не допустив порушень ст. 337 КПК та не вийшов за межі пред'явленого обвинувачення.
Доводи прокурора про те, що кваліфікуюча ознака згвалтування малолітньої особи за ч. 4, 6 ст. 152 КК вже охоплює ознаку згвалтування неповнолітньої за ч. 2 ст. 152 КК, за яку передбачено менш суворе покарання є необгрунтованими, оскільки вчинення згвалтування після досягнення потерпілою чотирнадцятирічного віку утворює самостійний склад злочину і не може охоплюватися діяннями, які обвинувачений вчинив у минулому, коли потерпіла була малолітньою.
7.4. Щодо доводів представника потерпілої та прокурора з приводу м'якості призначеного покарання.
Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так іншими особами.
Згідно ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкцією ч. 6 ст. 152 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
При визначенні ОСОБА_5 виду та розміру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК врахував характер та ступінь тяжкості скоєного, а також те, що один зі вчинених злочинів, відповідно до ст. 12 КК є особливо тяжким.
Призначаючи обвинуваченому 15 років позбавлення волі, суд належно врахував як обставини вчинення злочину, так і дані про особу обвинуваченого.
Обставин, що пом'якшують покарання судом не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання суд обґрунтовано вказав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває у безпорадному стані та в матеріальній чи іншій залежності від винного.
Суд першої інстанції належно обґрунтував та мотивував своє рішення щодо розміру призначеного покарання.
Таке покарання, на переконання колегії суддів, за обставин, які вказані у вироку суду, відповідає положенням ст. 50 та ст. 65 КК і буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для призначення виняткової міри покарання у виді довічного позбавлення волі, апеляційним судом не встановлено.
8. Висновки.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Вирок суду першої інстанції відповідає всім вимогам законності, обгрунтованості, вмотивованості відповідно до приписів ст. 370 КПК, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги прокурора, захисника та представника потерпілої - залишити без задоволення.
Вирок Богородчанського районного суду від 12.01.2026 щодо ОСОБА_5 за ч.ч. 2, 4, 6 ст. 152 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, обвинуваченим з часу отримання копії ухвали.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4