07 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 727/1332/25
провадження № 51 - 3900 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції прокурора ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні об'єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025260000000050
від 30 січня 2025 року, № 12025260000000241 від 27 лютого 2025 року, щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого
за адресою:
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 354 ч. 4, ст. 358 ч. 2, ст. 358 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_6 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 01 липня 2025 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 квітня 2025 року
ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді штрафу:
- за ст. 354 ч. 4 КК України в розмірі однієї тисячі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 18 700 грн;
- за ст. 358 ч. 2 КК України в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн;
- за ст. 358 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України в розмірі однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання призначених покарань ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч семиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 45 900 грн.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
Лікар-невропатолог КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Чернівецької міської ради (м. Чернівці, вул. Рівненська, 8) ОСОБА_7 , який не є службовою особою,
за обставин, детально викладених у вироку, діючи з корисливих мотивів,
за попередньою змовою з іншою особою, 05 грудня 2023 року в приміщенні вказаної лікарні одержав від ОСОБА_8 10 000 грн неправомірної вигоди за видачу медичної карти стаціонарного хворого та виписного епікризу з історії хвороби щодо нібито перебування ОСОБА_8 на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні КНП «Центральна міська клінічна лікарня» з 05 по 15 грудня 2023 року, після чого підробив та підписав офіційний документ - медичну карту стаціонарного хворого на ім'я ОСОБА_8 .
Він же, за попередньою змовою з іншою особою, діючи повторно, в кінці червня
2024 року повідомив ОСОБА_9 про можливість оформлення за неправомірну вигоду медичної документації щодо наявності у нього захворювання для подання
до медико-соціальної експертної комісії з метою встановлення інвалідності.
Надалі ОСОБА_7 підробив офіційний документ - виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, в яку вніс завідомо неправдиві відомості щодо перебування ОСОБА_9 на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні КНП «Центральна міська клінічна лікарня» з 26 липня по 02 серпня
2024 року, котру підписав, завірив печаткою лікаря та 09 серпня передав
ОСОБА_9 , за що останній 12 серпня 2024 року через іншу особу передав для ОСОБА_7 4 000 грн неправомірної вигоди, яку потім останні двоє розділили.
18 вересня 2024 року ОСОБА_7 , діючи повторно, з тих же мотивів, повідомив ОСОБА_9 про необхідність передачі йому 4 000 грн неправомірної вигоди
за виготовлення другої виписки для подачі в МСЕК, й того ж дня, після одержання вказаної суми грошей, повторно підробив та видав ОСОБА_9 виписку щодо перебування останнього на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні КНП «Центральна міська клінічна лікарня» з 03 по 10 вересня 2024 року.
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_10 задоволено частково.
Вирок місцевого суду в частині призначення покарання скасовано і ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання:
- за ст. 354 ч. 4 КК України у виді штрафу в розмірі семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 грн;
- за ст. 358 ч. 2 КК України у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн;
- за ст. 358 ч. 3 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, а в решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_7 за ст. 354 ч. 4,
ст. 358 ч. 2 КК України занадто м'які покарання у виді штрафу, не врахувавши суспільну небезпеку вказаних кримінальних правопорушень, які вчинені
з корисливих мотивів під час воєнного стану та пов'язані зі сприянням незаконному ухиленню осіб від мобілізації. До того ж, призначене апеляційним судом ОСОБА_7 за корупційне кримінальне правопорушення, передбачене ст. 354 ч. 4 КК України, покарання у виді штрафу в розмірі 12 750 грн є значно меншим за 18 000 грн одержаної ним неправомірної вигоди.
Вказує, що після призначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд апеляційної інстанції порушив встановлену в ст. 75 КК України заборону щодо застосування положень цієї норми до осіб, які засуджуються
за вчинення корупційних кримінальних правопорушень, необґрунтовано звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, у вироку не надав вичерпних відповідей на її доводи щодо м'якості призначеного ОСОБА_7 покарання, не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу в іншій частині визнав необґрунтованою, чим порушив вимоги статей 370, 420
КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_7 просить залишити
її без задоволення через необґрунтованість наведених прокурором доводів.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
У запереченні та клопотанні засуджений ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_11 просили проводити касаційний розгляд за їх відсутності.
Позиції учасників судового провадження
Прокурори у судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою і просили
її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 420 ч. 2 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 354 ч. 4,
ст. 358 ч. 2, ст. 358 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості є обґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для
її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має
на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане
з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу
та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк
не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як зазначено в примітці до ст. 54 КК України корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410,
у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2,
368-369-2 цього Кодексу. Кримінальними правопорушеннями, пов'язаними
з корупцією, відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 366-2, 366-3 цього Кодексу.
З огляду на викладене, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 354 ч. 4
КК України, а саме прохання та одержання працівником підприємства, який
не є службовою особою, неправомірної вигоди для себе, за вчинення будь-яких дій з використанням становища, яке займає працівник на підприємстві, в інтересах того, хто надає таку вигоду, що вчинено повторно за попередньою змовою групою осіб, за яке засуджено ОСОБА_7 , є корупційним кримінальним правопорушенням.
Цього не врахував апеляційний суд та, звільняючи ОСОБА_7 від відбування остаточного покарання, визначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, до якої входило і корупційне кримінальне правопорушення, передбачене ст. 354 ч. 4 КК України, на підставі ст. 75 цього Кодексу, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який не підлягав застосуванню.
Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду
за апеляційною скаргою прокурора, не звернув уваги на його доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 за ст. 354 ч. 4 КК України покарання у виді штрафу ступеню тяжкості цього кримінального правопорушення, відомостям
про особу обвинуваченого, з урахуванням конкретних обставин вчиненого злочину, який пов'язаний зі сприянням ухиленню осіб від мобілізації.
Таким чином, апеляційний суд в порушення вимог статей 370, 420 КПК України залишив без належної перевірки зазначені доводи апеляційної скарги прокурора,
не надав на них конкретних відповідей, не навів детального обґрунтування мотивів та підстав їх відхилення.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить
під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м'якості, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1
пунктів 1-3 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
Водночас доводи прокурора щодо несправедливості призначеного ОСОБА_7
за ст. 358 ч. 2 КК України покарання у виді штрафу внаслідок м'якості
є необґрунтованими, оскільки вказане покарання за своїм видом і розміром
є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 й попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.
За таких обставин, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України
та прийняти законне і обґрунтоване рішення. У разі, якщо за результатом нового розгляду буде підтверджено правильність кваліфікації дій ОСОБА_7
за ст. 354 ч. 4 КК України, призначене йому за цим кримінальним законом покарання у виді штрафу слід вважати м'яким, а застосування положень ст. 75 цього Кодексу - неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
За правилами ст. 433 ч. 3 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.
Враховуючи, що в цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 запобіжний захід не обирався, колегія суддів відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України
не вбачає підстав для його обрання під час скасування судового рішення
і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Чернівецького апеляційного суду від 01 липня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3