08 квітня 2026 р. Справа № 520/10716/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 06.10.25 по справі № 520/10716/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, перший відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Чернігівській області, другий відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 07.12.2023 позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV позивачу зарахувати до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 27.04.1983, з 01.09.1985 по 04.07.1986, та періоди роботи з 24.12.1993 по 25.06.1998, з 01.02.2000 по 29.02.2000, з 01.01.2002 по 16.09.2002, починаючи з 07.12.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність та безпідставність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.02.2024 № 2539950010685, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки трудовою книжкою позивача, яка є основним документом щодо стажу роботи, у повному обсязі підтверджуються всі періоди трудової діяльності ОСОБА_1 . У свою чергу, формальні недоліки при її заповненні не можуть бути підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком.
Зазначив, що період навчання позивача у Харківському медичному училищі № 2 у повному обсязі підтверджується дипломом та архівною довідкою, застережень щодо якої у пенсійного органу не виникло, а відтак, період з 01.09.1982 по 27.04.1983, з 01.09.1985 по 04.07.1986 підлягає зарахуванню до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком.
З посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.07.2018 по справі № 220/989/17 вказував, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №520/10716/24 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місто Чернігів, Чернігівська область, 14005, код ЄДРПОУ: 21390940) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.02.2024 № 2539950010685, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.12.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 27.04.1983, з 01.09.1985 по 04.07.1986, та періоди роботи з 24.12.1993 по 25.06.1998, з 01.02.2000 по 29.02.2000, з 01.01.2002 по 16.09.2002 згідно трудової книжки від 28.10.1981 серії НОМЕР_2 , з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Другий відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №520/10716/24 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про залишення судом першої інстанції поза увагою того факту, що станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії його страховий стаж становив 24 роки 5 місяців 7 днів, що у розумінні Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) є недостатнім для призначення пенсії.
Звернув увагу, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди навчання з 01.09.1982 по 04.07.1986 відповідно до диплома НОМЕР_3 , оскільки навчання перетинається з військовою службою та період роботи з 24.12.1993 по 25.06.1998 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 через відсутність на печатці коду підприємства, а у довідці від 12.02.2024 № 1 - конкретної посади, на якій працював позивач. Також не враховано період роботи з 01.07.1998 по 16.09.2002 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 , у зв'язку з відсутністю підпису відповідальної особи, що вносила запис про звільнення.
Позивач та перший відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в частині задоволення позову рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 13.02.2024 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
За результатами розгляду документів, за принципом екстериторіальності, другим відповідачем прийнято рішення від 21.02.2024 № 253950010685, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Як вбачається з рішення, до страхового стажу не зараховані період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1986 (період навчання перетинається з періодом проходження військової служби), період роботи з 24.12.1993 по 25.06.1998 (на печатці відсутній код підприємства) та період роботи 01.07.1998 по 16.09.2002 (у трудовій книжці відсутній підпис відповідальної особи, що вносила запис про звільнення).
Не погодившись із таким рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 21.02.2024 № 2539950010685, суд першої інстанції зазначив про його необґрунтованість, оскільки позивач, як особа, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стажу.
Стосовно не зарахування другим відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1982 по 27.04.1983, з 01.09.1985 по 04.07.1986, судом зауважено, що період навчання не перетинається з військовою службою, а переривається на час проходження строкової служби, що не позбавляє позивача права на врахування періоду навчання до страхового стажу.
Задля належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати другого відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду по даній справі.
Судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про призначення позивачу пенсії, з огляду на дискреційність таких повноважень ГУ ПФУ.
Оскільки ГУ ПФУ в Харківській області у спірних правовідносинах не порушено прав та законних інтересів позивача, судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, скерованих саме до цього суб'єкта владних повноважень.
Відмовляючи у встановленні судового контролю за виконанням рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наразі відсутні підстави вважати, що другим відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову), колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом № 1058-IV та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788-XIІ).
На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За визначенням, наведеним у частині першій статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (13.02.2024), ОСОБА_1 досяг 60 років. Відтак, необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком повинен становити не менше 30 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу першого статті 56 Закону № 1788-ХІI до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із пунктом “а» абзацу третього статті 56 Закону № 1058-ІV до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З аналізу наведеної норми слідує, що виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей.
З дослідженої копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 28.10.1981 вбачається, що остання містить наступні записи :
- № 10 від 24.12.1993 про прийняття позивача до фірми "Волкер ЛТД" згідно з наказом № 11к від 24.12.1993;
- № 11 від 25.06.1998 про звільнення позивача згідно з наказом № 2к від 1998;
- № 12 від 01.07.1998 про прийняття позивача до фірми "Харпроминвест" згідно з наказом № 2 від 01.07.1998;
- № 15 від 16.09.2002 про звільнення позивача згідно з наказом № 15 від 16.09.2002.
Таким чином, трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, у повному обсязі підтверджено спірний період трудової діяльності ОСОБА_1 з 24.12.1993 по 25.06.1998, з 01.02.2000 по 29.02.2000 з 01.01.2002 по 16.09.2002.
Посилання апелянта на неможливість зарахування вищевказаного періоду трудової діяльності позивача через недоліки у оформленні трудової книжки, колегія суддів відхиляє, так як в силу позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Судом апеляційної інстанції враховує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до страхового стажу не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме відсутність коду підприємства на печатці та підпису особи, яка оформляла запис.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.
Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17.
Щодо зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1982 по 27.04.1983, з 01.09.1985 по 04.07.1986 колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вступив у 1982 році до Харківського медичного училища № 2 та у 1986 році закінчив вказане училище, що підтверджується копією диплому від 04.07.1986 НОМЕР_3 .
Вказані обставини також підтверджуються архівною довідкою від 11.03.2024 № 304, яка видана Комунальним закладом охорони здоров'я “Харківський обласний медичний коледж» за змістом якої, з 01.09.1982 по 27.04.1983, з 01.09.1985 по 04.07.1986, ОСОБА_1 навчався в Харківському медичному училищі № 2, закінчив повний курс цього училища по спеціальності “зубний технік», та йому було присвоєно кваліфікацію “зубний технік». Згідно з наказом від 23.08.1982 № 216 зарахований до складу студентів; наказом від 27.04.1983 № 112 відрахований зі складу студентів в зв'язку з призовом у армію; наказом від 30.04.1985 № 98 відновлений з 01.09.1985 у склад студентів у зв'язку із закінченням строкової служби; 04.07.1986 відрахований у зв'язку із закінченням.
Також, згідно з військовим квитком НОМЕР_4 від 07.05.1983 ОСОБА_1 був призваний на військову службу 07.05.1983 та наказом від 28.03.1985 № 72 звільнений у запас з 05.05.1985.
Отже, позивач проходив військову службу в Збройних Силах України з 07.05.1983 по 05.05.1985. Зазначений період був зарахований до страхового стажу позивача.
З наведеного вбачається, що періоди навчання та військової служби позивача не перетинаються, що спростовує доводи апелянта про зворотне.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.02.2024 № 2539950010685 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії та наявність підстав для його скасування.
Щодо правомірності обраного судом першої інстанції способу захисту слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення прийняте другим відповідачем без надання належної оцінки наданих до заяви про призначення пенсії документам, а також за відсутності відповідного мотивування. При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно пенсійному органу.
Таким чином, другий відповідач як суб'єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо розгляду заяви позивача неналежним чином, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.12.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 27.04.1983, з 01.09.1985 по 04.07.1986, та періоди роботи з 24.12.1993 по 25.06.1998, з 01.02.2000 по 29.02.2000, з 01.01.2002 по 16.09.2002 згідно трудової книжки від 28.10.1981 серії НОМЕР_2 , з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі № 520/10716/24 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій