Головуючий І інстанції: Пасечнік О.В.
09 квітня 2026 р. Справа № 520/31077/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Біцулової Анни Анатоліївни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 року по справі № 520/31077/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом в якому просила: визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №084650011658 від 01.03.2024р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи період навчання у Донецькому індустріально-педагогічному технікуму з 01.09.1981р. по 03.07.1984р. та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.11.1982, та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 14.02.2024 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 частково задоволено позов.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №084650011658 від 01.03.2024р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.11.1982.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 484,48грн.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що в оскаржуваному рішенні відповідачем було відмовлено у зарахування до загального страхового стажу диплом НОМЕР_2 з іншої підстави, саме у зв'язку з виправленням дати рішення комісії про присвоєння кваліфікації. Залишив без належної уваги, не надав правову оцінку стосовно не прийняття відповідачем архівної довідки Державного навчального закладу «Мелітопольський багатопрофільний центр професійно-технічної освіти» від 09.01.2024 р. №3 та не зазначив, що позивач має право на призначення пенсії з 14.02.2024 року.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судовим розглядом, позивач 22.02.2024 року звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №084650011658 від 01.03.2024 р., яким відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У вищевказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці наявне виправлення в «Даті заповнення трудової книжки», що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Не зараховано диплом НОМЕР_2 , оскільки виправлено дату рішення комісії про присвоєння кваліфікації. Не зараховано період роботи згідно довідки №3 від 09.01.2024, оскільки відсутня печатка установи, що завіряє довідку.
Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та необхідності зобов'язання відповідача зарахувати до загального стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.11.1982 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Колегія суддів за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону України № 1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
До набрання чинності Законом № 1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року.
Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону № 1788-XII.
Так, ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 18 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Позивач не може відповідати за правильність, повноту оформлення, порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини особи, яка здійснює таке оформлення. Так, не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на особисті права позивача.
Зазначена позиція узгоджується із висновками Верхового Суду, викладеними у постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо визнання протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №084650011658 від 01.03.2024р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.11.1982 та повторно розглянути заяву позивача від 22.02.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Щодо вимог апеляційної скарги з приводу не врахування судом першої інстанції при ухваленні рішення наявності інших підстав для винесення відповідачем оскаржуваного рішення в частині не зарахування до загального страхового стажу відомості диплома НОМЕР_2 колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Одним з висновків суду першої інстанції при прийнятті рішення про часткове задоволення було те, що з матеріалів справи судом не встановлено, що позивач здобував освіту саме за денною формою, а тому вказаний період навчання позивача у Донецькому індустріально-педагогічному технікумі не повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
У ході судового розгляду встановлено, що позивач звернувся до пенсійного органу з заявою від 22.02.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №084650011658 від 01.03.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу повідомлено, що до загального страхового стажу зокрема не зараховано диплом НОМЕР_2 , оскільки виправлено дату рішення комісії про присвоєння кваліфікації.
Таким чином, суд першої інстанції поклав в основу висновку про відмову у зарахуванні часу навчання позивачки до стажу її роботи обставину, яка не була зазначена Пенсійним органом в якості підстави для прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачки.
Тобто, у даному випадку, суд перебрав на себе функцію суб'єкта владних повноважень, на якого законодавством покладені функції з розгляду та вирішення питань призначення пенсій, фактично прийнявши рішення замість останнього, що суперечить завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принцип диспозитивності в адміністративному судочинстві передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду; вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічноправових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких вихід обґрунтований (мотивований) судом у рішенні. Адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення можливого примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття. Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов'язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для незарахування періоду навчання ОСОБА_1 у Донецькому індустріально - педагогічному технікумі з 01.09.1981 по 03.07.1984 до загального страхового стажу, було виправлення дати рішення комісії про присвоєння кваліфікації у дипломі НОМЕР_2 .
Колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами відповідача, оскільки дослідивши матеріали справи, зокрема копію диплома НОМЕР_2 встановила, що з означеного документа чітко вбачається, що рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 08 червня 1984 року ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію технік-технолог, майстер п/о.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що період навчання ОСОБА_1 у Донецькому індустріально - педагогічному технікумі з 01.09.1981 по 03.07.1984 підлягає зарахуванню до загального страхового стажу, отже висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині є помилковим.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Біцулової Анни Анатоліївни - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 року по справі № 520/31077/25 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в наступній редакції: " Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.11.1982. та період навчання у Донецькому індустріально - педагогічному технікумі з 01.09.1981 по 03.07.1984".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 року по справі № 520/31077/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло