з питань залишення позовної заяви без розгляду
07 квітня 2026 року Справа 380/626/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про залишення без розгляду позовної заяви про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якій Позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) Національної гвардії України, які полягають у застосуванні з 01.12.2015 по 14.03.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувалися та виплачувались;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військову частину НОМЕР_1 ) Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.12.2022 по 14.03.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2022-2023 р, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань а також додаткових видів грошового забезпечення та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні відповідно, Законом України «Про Державний бюджет України», відповідно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою від 15.01.2026 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено Відповідачу строк для подання обґрунтованого відзиву на позовну заяву.
Представник Відповідача подав до суду відзив на позовну заяву. Окрім заперечень щодо суті заявлених вимог, представник Відповідача окремо заявив процесуальне клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі положень частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В обґрунтування вказаного клопотання про залишення позову без розгляду Відповідач зазначає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, безпосередньо пов'язані з проходженням публічної (військової) служби. Відтак, на думку суб'єкта владних повноважень, до них безальтернативно та імперативно застосовується спеціальний скорочений місячний строк звернення до адміністративного суду, який чітко встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідач акцентує увагу суду на тому факті, що Позивач був офіційно звільнений з військової служби та відповідним наказом командира виключений зі списків особового складу військової частини 14.03.2023. На переконання Відповідача, саме в цей день (у день звільнення та проведення передбаченого законом остаточного розрахунку з військовослужбовцем) Позивач об'єктивно дізнався або, проявляючи належну життєву обачність та зацікавленість своїм майновим станом, повинен був дізнатися про стан порушення своїх прав щодо загального розміру виплаченого йому грошового забезпечення.
Відповідач вказує, що з адміністративним позовом до суду Позивач звернувся лише 08.01.2026, тобто з надзвичайно великим пропуском встановленого місячного строку (майже через три роки після дати звільнення). З огляду на те, що Позивачем одночасно з поданням позову не було подано жодної окремої заяви про поновлення процесуального строку та не наведено документально підтверджених поважних причин його пропуску, Відповідач просить суд застосувати жорсткі наслідки, передбачені статтею 123 КАС України, та залишити поданий позов без розгляду.
Позивач у матеріалах позовної заяви та у своїй письмовій відповіді на відзив детально та послідовно пояснює обставини, за яких він фактично дізнався про допущене державою порушення. Позивач зазначає, що про сам факт застосування фінансовим органом Відповідача заниженого (замороженого) прожиткового мінімуму станом на 2018 рік він фізично не міг знати ні під час щоденного проходження служби, ні в день свого звільнення. Свою позицію він аргументує тим, що грошове забезпечення нараховувалось йому загальною сумою на банківську картку без надання детальної розшифровки щодо застосованих базових величин (прожиткових мінімумів) та тарифних коефіцієнтів у розрахункових документах.
Позивач стверджує, що він достеменно дізнався про це приховане методологічне порушення лише після того, як особисто ініціював перевірку та отримав офіційні відповіді на свої запити. Зокрема, йдеться про офіційний лист самої військової частини від 30.12.2025, у якому суб'єкт владних повноважень визнав факт застосування показників 2018 року, та лист Центрального архівного відділу Національної гвардії України від 06.01.2026 із доданими до нього завіреними копіями первинних карток нарахування грошового забезпечення. Відтак, Позивач наполягає, що звернувшись до суду через систему «Електронний суд» 08.01.2026 (тобто всього через кілька днів після отримання неспростовного документального підтвердження порушення своїх прав), він діяв максимально оперативно, добросовісно та жодним чином не порушив місячний строк звернення до суду.
Розглянувши подане Відповідачем клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення цього процесуального питання, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності з урахуванням практики вищих судових інстанцій, суд
Гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на судовий захист передбачає безперешкодну можливість особи звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Однак це право не є абсолютним і вимагає від особи дотримання встановлених законом процедурних строків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, дисциплінує учасників справи та захищає суб'єктів владних повноважень від подання позовів через необґрунтовано тривалий час.
Водночас Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що застосування процесуальних строків не повинно перешкоджати доступу до суду у спосіб, що порушує саму суть цього права.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, законодавець передбачив спеціальні (скорочені) строки для окремих категорій спорів, які потребують максимально швидкого вирішення. Так, частиною п'ятою статті 122 КАС України імперативно визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд погоджується з аргументом Відповідача про те, що спір безпосередньо стосується виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, тобто нерозривно пов'язаний із проходженням публічної (військової) служби.
Однак, ключовим та вирішальним питанням для правильного вирішення заявленого Відповідачем клопотання є точне встановлення моменту, з якого починається перебіг цього місячного строку - тобто об'єктивне визначення конкретного дня, коли Позивач «дізнався або повинен був дізнатися» про порушення свого майнового права.
Відповідач у своєму клопотанні наполягає на суто формальному підході, стверджуючи, що таким безальтернативним днем є виключно день виключення Позивача зі списків особового складу військової частини (14.03.2023), оскільки саме тоді держава в особі військової частини мала провести з військовослужбовцем повний та остаточний розрахунок з усіх видів забезпечення.
Надаючи комплексну, всебічну оцінку цим доводам, суд зазначає наступне.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування статті 122 КАС України, конструкція «дізналася» передбачає фактичне, достеменне здобуття особою знань про порушення свого права, а конструкція «повинна була дізнатися» означає об'єктивну можливість особи дізнатися про такі обставини при прояві розумної, звичайної обачності.
Дійсно, у випадках, коли йдеться про повну і відкриту невиплату певної суми (наприклад, абсолютної невиплати вихідної допомоги при звільненні) або про надання особі письмового наказу про позбавлення її конкретної премії, особа дізнається про порушення в день розрахунку або в день підписання наказу. Зазвичай військовослужбовець, отримуючи кошти на банківську картку, знає загальну очікувану суму виплати і може порівняти її з фактично зарахованою.
Проте, суд рішуче наголошує на специфіці, надзвичайній складності та винятковій юридичній природі даного конкретного спору. Предметом оскарження у цій адміністративній справі є не факт відкритої невиплати грошового забезпечення і не позбавлення Позивача певної конкретної, очевидної надбавки (про що можна було б одразу, без спеціальних знань, дізнатися з банківської виписки чи загальної суми зарахування коштів).
Суть заявленого порушення полягає у глибоко прихованому застосуванні фінансовим органом Відповідача невірного нормативно-правового алгоритму обчислення базових окладів - а саме у впертому застосуванні як розрахункової величини застарілого прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн) замість належного, актуального прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідних 2022 та 2023 років (2481,00 грн та 2684,00 грн відповідно), всупереч відновленій судом первинній дії пункту 4 Постанови КМУ № 704.
Суд акцентує особливу увагу на тому, що військовослужбовець, який виконує свої службові (бойові) обов'язки, не володіючи спеціальними фінансово-бухгалтерськими знаннями та не маючи вільного щоденного доступу до внутрішньої закритої бухгалтерської документації військової частини (первинних відомостей нарахування, розрахункових програм), об'єктивно та фізично не може самостійно, лише з факту щомісячного зарахування певної загальної суми коштів на банківський рахунок, вирахувати та усвідомити, який саме базовий показник прожиткового мінімуму був застосований фінансовою службою.
Формула розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця є багатокомпонентною (базові оклади, специфічні надбавки за вислугу, таємність, особливості проходження служби, премії у відсотках, що можуть змінюватися), і загальна сума коливається щомісяця. Факт свідомого чи помилкового застосування застарілого базового показника у цій складній математичній формулі є глибоко прихованим для звичайного працівника. Вимагати від військовослужбовця щомісячно проводити аудит діяльності власної фінансової служби є непропорційним та суперечить здоровому глузду.
Позивач мав абсолютні, повні та легітимні очікування довіряти державі в особі фінансового органу військової частини. Він мав усі підстави об'єктивно вважати, що нарахування його заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюється фінансистами у суворій, бездоганній відповідності до чинного законодавства та актуальних рішень судів вищих інстанцій.
Як підтверджується матеріалами справи, щойно у Позивача виникли обґрунтовані, реальні сумніви щодо правильності алгоритму нарахування його грошового забезпечення, він, проявляючи максимальну правову обачність, з метою з'ясування істини активно реалізував своє право на доступ до публічної інформації. Так, 25.12.2025 Позивач звернувся із ґрунтовними письмовими запитами до Відповідача та до Центрального архівного відділу Національної гвардії України.
Лише отримавши офіційну письмову відповідь Навчального центру від 30.12.2025 (у якій сам Відповідач визнав факт застосування прожиткового мінімуму станом на 2018 рік при розрахунках у 2022-2023 роках), а також офіційну відповідь Центрального архівного відділу НГУ від 06.01.2026 із доданими копіями первинних фінансових карток грошового забезпечення, Позивач отримав реальне, документальне та достовірне підтвердження факту системного порушення своїх майнових прав. Саме ці документи розкрили приховану від нього методологію розрахунку.
Згідно з практикою Верховного Суду, у спорах щодо перерахунку заробітної плати, грошового забезпечення чи пенсії, коли порушення полягає у неправильному застосуванні розрахункових величин (про які особі не повідомлялося письмово та під розпис), перебіг строку звернення до суду починається виключно з моменту отримання особою детальних розрахункових документів або офіційної відмови органу у перерахунку на її безпосередній запит.
Відтак, суд доходить висновку, що днем, коли Позивач фактично та об'єктивно дізнався про порушення свого права (саме в частині застосування Відповідачем невірної, заниженої розрахункової бази), є кінець грудня 2025 року - початок січня 2026 року - момент фактичного отримання відповідей на свої запити та архівних довідок-розрахунків, які пролили світло на механізм нарахування.
Позовна заява у справі сформована та подана до Львівського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» 08.01.2026. Таким чином, Позивач звернувся за судовим захистом безпосередньо одразу після виявлення та документального підтвердження прихованого порушення, повністю та з великим запасом вклавшись у встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України спеціальний одномісячний строк звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки судом під час всебічного та глибокого розгляду матеріалів справи достовірно встановлено, що Позивач жодним чином не пропустив строк звернення до суду з даним позовом, правові підстави для застосування жорстких процесуальних наслідків, передбачених частиною третьою статті 123 КАС України, та залишення позовної заяви без розгляду - відсутні.
Керуючись статтями 122, 123, 241, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
2. Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Коморний О.І.