07 квітня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/20001/25
Провадження № 22-ц/820/794/26
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Дубова М.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/20001/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2025 року у складі судді Чевилюк З.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, представник Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України, представник Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди у розмірі двадцять мільйонів гривень, завданої невиконанням рішення суду у справі № 686/10337/24.
В обґрунтування позову вказував, що рішення суду у справі № 686/10337/24 не виконано до сьогоднішнього дня.
Заподіяна йому моральна шкода полягає у порушенні його права на судовий захист, оскільки рішення суду не виконано, кошти не перераховані на його розрахунковий рахунок.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що невиконання державою рішення суду, яке набрало законної сили, є порушенням права на судовий захист і безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Однак під час розгляду справи суддя явно захищав права відповідача та не приймав до уваги доводи позивача. Апелянт посилається, що у справі відсутні докази, які б підтверджували, що казначейство у десятиденний строк, зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до державного бюджету для виділення коштів для здійснення безспірного списання коштів з державного бюджету на виконання судового рішення.
Державна казначейська служба України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається, що 01.10.2024 до Головного управління Казначейства надійшов виконавчий лист Хмельницького міськрайонного суду від 30.09.2024 по справі № 686/10337/24 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 14,00 грн та 97,21 грн інфляційних втрат від простроченого зобов'язання в розмірі 300 грн. Виконавчий лист по справі № 686/10337/24 до Державної казначейської служби України, вказаний виконавчий лист виконується за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» за третьою чергою погашення заборгованості. На дату подання відзиву виконавчий лист у справі № 686/10337/24 не виконано у зв'язку з недостатнім обсягом фінансування.
Відповідно до абз 2 п.48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 (далі - Порядок виконання рішень) перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів. Встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» обсяг коштів не дозволяє Державній казначейській службі України здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» за всіма рішеннями судів, гарантованих державою. Строки погашення заборгованості за такими рішеннями залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Міністерство фінансів України за розглядом листів Казначейства щодо збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 повідомляє, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» затверджено бюджетні призначення за КПКВК 3504030 у сумі 150 000 грн та за КПКВК 3504040 у сумі 100 000 грн. питання збільшення бюджетних призначень Державній казначейській службі України для відшкодування шкоди і виконання судових рішень може бути розглянуто у разі внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в установленому бюджетним законодавством порядку та виходячи з можливостей дохідної частини державного бюджету.
Державною казначейською службою України вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду по справі №686/10337/24, що свідчить про відсутність бездіяльності Державної казначейської служби України.
Крім того, позивач не довів факту завдання Казначейством моральної шкоди, а саме наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою моральною шкодою.
Ознайомившись з доводами апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.06.2024 у справі № 686/10337/24 стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 15 грн. та 109,96 грн. інфляційних втрат від простроченого зобов'язання в розмірі 300 грн., а всього 124,96 грн.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28.06.2024 виправлено математичну помилку в другому абзаці резолютивної частини рішення Хмельницького міськрайонного суду від 26.06.2024 та зазначено правильним стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 14 грн. трьох відсотків річних та 97,21 грн. інфляційних втрат, від простроченого зобов'язання в розмірі 300 грн., а всього 111,21 грн.
01.10.2024 до Головного управління Державної казначейської служби в Хмельницькій області надійшла заява ОСОБА_1 від 01.10.2024 з виконавчим листом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.09.2024 у справі № 686/10337/24 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 14 грн. та 97,21 грн. інфляційних втрат від простроченого зобов'язання в розмірі 300 грн., а всього 111,21 грн.
Головне управління Державної казначейської служби в Хмельницькій області листом від 14.10.2024, № 5-11-11/23068 повідомило ОСОБА_1 про те, що виконавчий лист прийнято до виконання та він обліковується у Головному управлінні Державної казначейської служби в Хмельницькій області з 10.10.2024 за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі бюджетна програма) за третьою чергою погашення заборгованості.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За положеннями ст. 129 Конституції України обов'язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження, згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень ст.ст. 16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 (провадження №12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі № 405/500/18 вказав на те, що сам лише факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.
У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди (постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №918/203/18, від 28.10.2020 у справі №904/3667/19).
Статтями 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Частиною 1 статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.06.2024, з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28.06.2024 про виправлення описки, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 14 грн. 3% річних та 97,21 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 300 грн., а всього 111,21 грн.
Рішення суду станом на час подання позову не виконане.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним розміру моральної шкоди у двадцять мільйонів гривень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у справі обставин, які б вказували на заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем самим лише фактом невиконання судового рішення.
Такі висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.09.2022 у справі № 686/19070/21, від 22.11.2022 у справі №686/28957/21-ц, від 13.07.2023 у справі № 686/13391/22, від 18.08.2023 у справі № 686/10621/22, від 13.11.2023 у справі № 686/13017/22, від 23.12.2024 у справі № 686/27686/23.
Таким чином, установивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку факту завдання йому Державною казначейською службою України моральної шкоди, а саме, наявності протиправних дій чи бездіяльності його посадових осіб і причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою моральною шкодою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги висновок суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 квітня 2026 року.
Суддя А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
О.І. Ярмолюк