Справа № 127/19956/25
Провадження № 22-ц/801/839/2026
Категорія: 68
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
07 квітня 2026 рокуСправа № 127/19956/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Антонюка А. В. в залі суду в м. Вінниця, дата складення повного тексту рішення невідома,
в цивільній справі № 127/19956/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька,
встановив:
Короткий зміст вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.09.2008 року, який розірвано рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25.05.2023 року (справа № 127/30369/22) за ініціативою відповідачки.
У період спільного проживання з 2008 по 2018 рік, незважаючи на спільне бажання мати дитину, відповідачка не вагітніла. Позивач тривалий час працював за кордоном, що, за його твердженням, збігається з періодом зачаття та народження дитини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка народила доньку ОСОБА_3 . Повернувшись в Україну 25.02.2022 року у зв'язку з початком війни, позивач забезпечив виїзд відповідачки з дитиною до м. Чернівці, а згодом - до Республіки Польщі.
На теперішній час у позивача виникли сумніви щодо свого батьківства, зокрема через відсутність зовнішньої та поведінкової схожості з дитиною, а також обмеження у спілкуванні з нею з боку відповідачки, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року в задоволені позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статті 136 СК України особа, записана батьком дитини, має право оспорити батьківство шляхом пред'явлення позову про виключення відповідних відомостей з актового запису про народження. Предметом доказування у таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, та дитиною. У разі доведення цієї обставини суд ухвалює рішення про виключення відомостей про батька.
Як встановлено судом, відповідно до висновку молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/102-25/24294-БД від 30.12.2025, ймовірність того, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_4 , становить 99,999999999 %, що свідчить про наявність кровного споріднення між ними.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, тоді як висновок експертизи спростовує його доводи щодо відсутності батьківства.
Щодо стягнення витрат з позивача на користь відповідачки суд зазначив, що відповідно до ст. 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи за умови підтвердження їх фактичності, необхідності та обґрунтованості. Розмір таких витрат визначається умовами договору про надання правничої допомоги та підтверджується доказами обсягу наданих послуг і їх вартості. При цьому суд враховує критерії співмірності витрат, зокрема складність справи, обсяг і час виконаних адвокатом робіт, значення справи для сторін, а також поведінку учасників процесу. Суд може зменшити розмір витрат лише за наявності відповідного клопотання іншої сторони та доведеності їх неспівмірності.
Як було встановлено судом, між відповідачкою та адвокатом укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого вартість однієї години роботи становить 2000 грн. Згідно з актом виконаних робіт адвокатом витрачено 10 годин, що становить 20 000 грн.
Оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що заявлені витрати є фактичними, необхідними та обґрунтованими, відповідають критерію розумності і співмірні зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Заперечення позивача не містять належних доказів їх неспівмірності. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У лютому 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зменшити їх розмір до 1000,00 грн.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2026 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для надання доказів надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи у цій справі копій поданих до суду документів.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 березня 2026 року, після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду на 07 квітня 2026 року о 11:20 год з повідомленням сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, дійшов помилкового висновку та не врахував доводи позивача, викладені у відзиві, щодо неспівмірності та необґрунтованості таких витрат.
Скаржник зазначає, що визначений судом розмір витрат є завищеним та не відповідає критеріям розумності і співмірності, оскільки дана справа не є складною, має усталену судову практику, зокрема у спорах щодо оспорювання батьківства на підставі висновку молекулярно-генетичної експертизи. На його думку, вирішення справи не вимагало застосування значної кількості норм законодавства чи проведення складного правового аналізу.
Крім того, апелянт вказує, що матеріали справи не містять значного обсягу доказів, а адвокатом не здійснювалося тривалого збору чи дослідження доказової бази. Участь представника відповідача у судовому розгляді була обмежена одним судовим засіданням, що також свідчить про невідповідність заявлених витрат фактичному обсягу наданих послуг.
З огляду на викладене, скаржник вважає, що розмір витрат на правничу допомогу повинен визначатися з урахуванням ціни позову, складності справи, обсягу виконаних робіт та принципів справедливості і розумності, а тому підлягає зменшенню.
На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду у справах №917/1071/18 від 19.02.2019 та №910/15944/17 від 24.01.2019 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та інші, викладені у відповідних постановах, у яких наголошено на необхідності перевірки співмірності витрат на правничу допомогу та недопущення їх безпідставного завищення.
Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу
Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Позиція учасників справи у судовому засіданні
Позивач ОСОБА_1 не з'явився, проте надав до суду заяву в якій просив розглянути справу у його відсутність, вказав, що довіряє складу суду.
Відповідач ОСОБА_2 своєчасно повідомлялася судом про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, вказала, що не заперечує проти вирішення справи на розсуд суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору, обговоривши підстави апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Рішення суду оскаржується в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за умови їх підтвердження, необхідності та розумності, з урахуванням критеріїв співмірності, зокрема складності справи, обсягу та часу виконаних робіт.
Судом встановлено, що між відповідачкою та адвокатом укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого погодинна ставка становить 2000 грн, а загальний обсяг наданих послуг 10 годин, що підтверджено актом виконаних робіт на суму 20 000 грн.
Оцінивши надані докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені витрати є реальними, необхідними та співмірними, а доводи позивача щодо їх завищеності належними доказами не підтверджені.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження в справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною третьою, восьмою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 14 червня 2023 року в справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).
У контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21);
при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц);
суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір обґрунтованим.
У справі, що розглядається, відповідач просила суд за наслідками розгляду справи у суді першої інстанції стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн.
Суд першої інстанції встановив, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції відповідачем надано наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 03.07.2025, укладений між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Верещаком В. М., який передбачає погодинну оплату у розмірі 2000 грн. Також надано розрахункову квитанцію № 03-07/25 від 03.07.2025 на суму 20 000 грн, яка підтверджує оплату відповідачем послуг адвоката.
Так, акт приймання-передачі наданих послуг свідчить, що адвокатом витрачено 10 годин на виконання робіт у цій справі, зокрема: ознайомлення з матеріалами справи, аналіз нормативно-правового регулювання та судової практики, підготовку процесуальних документів (відзиву на позов), а також участь у судовому засіданні.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі якщо, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
Відтак, питання про зменшення витрат на правничу допомогу може бути вирішене судом виключно за наявності відповідного клопотання сторони та доведеності неспівмірності таких витрат. При цьому суд не вправі зменшувати їх розмір з власної ініціативи, що узгоджується з принципами диспозитивності та змагальності цивільного процесу.
Як убачається з матеріалів справи, позивач подавав заперечення щодо розміру витрат, однак суд першої інстанції їх розглянув, надав оцінку та обґрунтовано відхилив, оскільки вони не містили переконливих доказів невідповідності заявлених витрат критеріям розумності та співмірності.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, дослідивши подані на підтвердження відповідних витрат докази, перевіривши доводи сторін, у тому числі заперечення сторони позивача щодо розміру заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, надав правильну оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи та необхідністю процесуальних дій в суді, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, переліку робіт та послуг, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.
Суд першої інстанції, дослідивши зазначені докази, дійшов обґрунтованого висновку про реальність понесених витрат, їх необхідність для забезпечення належного захисту інтересів відповідачки, а також відповідність їх розміру критеріям розумності та співмірності. При цьому суд надав оцінку як доказам відповідачки, так і запереченням позивача, викладеним у відзиві, що спростовує доводи апеляційної скарги про їх неврахування.
Посилання апелянта на те, що справа є незначної складності та не потребувала значних витрат часу, колегія суддів оцінює критично. Сам по собі характер спору чи наявність сталої судової практики не виключає необхідності здійснення адвокатом повного комплексу правничих дій, спрямованих на належний захист інтересів клієнта, зокрема: аналізу матеріалів справи, нормативного регулювання та судової практики, формування правової позиції, підготовки процесуальних документів та участі у судовому розгляді.
Твердження апелянта про незначний обсяг матеріалів справи та обмежену участь адвоката у судових засіданнях також не є підставою для висновку про завищеність витрат, оскільки значна частина правничої допомоги надається поза межами судових засідань і включає підготовчу роботу, яка є невід'ємною складовою представництва.
Колегія суддів враховує, що загальний обсяг витраченого адвокатом часу 10 годин є об'єктивно виправданим та не свідчить про його завищення. Вказаний обсяг часу відповідає характеру виконаних робіт і не виходить за межі звичайної практики надання правничої допомоги у справах цієї категорії.
Доводи апелянта щодо необхідності співвіднесення витрат із ціною позову також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки ціна позову є лише одним із критеріїв оцінки співмірності і не має визначального значення. У даному випадку суд обґрунтовано врахував також інші критерії, зокрема складність справи, обсяг наданих послуг та значення справи для сторін.
Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду не змінюють наведених висновків, оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат діяв у повній відповідності до зазначених правових позицій, зокрема щодо необхідності перевірки реальності, обґрунтованості та співмірності витрат.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру витрат на правничу допомогу можливе лише за умови доведення їх неспівмірності. Водночас апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про явну невідповідність заявленої суми обсягу виконаних адвокатом робіт або її надмірність. Його доводи зводяться до суб'єктивної оцінки складності справи та обсягу наданих послуг, що не може бути підставою для зміни рішення суду. При цьому апелянт не ставить під сумнів номенклатуру та перелік робіт виконаних адвокатом згідно акту-звіту прийому-передачі наданої правничої допомоги від 27.11.2025.
Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, належним чином оцінив подані докази та доводи сторін, дотримався вимог процесуального закону і правильно застосував критерії розумності та співмірності витрат на правничу допомогу.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для зміни рішення в оскарженій частині не вбачається.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Отже доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків ухвали суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційним судом не вирішувався спір по суті заявлених позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник