Справа № 461/2467/26
Провадження № 2-з/461/18/26
07.04.2026 м. Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого - судді Кротової О.Б.,
з участю секретаря судового засідання Петрушки І.С.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
заявник ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Трушківська Л.В., 06.04.2026 звернулась в Галицький районний суд м.Львова із заявою про забезпечення позову, який поданий нею до Франківського районного суду м.Львова 30.03.2026 разом із заявою про забезпечення позову, однак ухвалами Франківського районного суду м.Львова від 01.04.2026 передано і позовну заяву і заяву про забезпечення позову за підсудністю до Галицького районного суду м.Львова. Ухвали не набрали законної сили, відтак заявник повторно подала заяву до подання позовної заяви (фактичного надходження з іншого суду) про забезпечення позову та просить вжити заходи забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на: грошові кошти, що належать ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), які знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах; рухоме майно, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме: транспортний засіб ВАЗ 21013 (1987 року випуску), № кузова НОМЕР_2 , зареєстрований за відповідачем; нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на праві власності, а саме: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 52,5 кв.м. Арешт майна просить застосувати у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 609 330 грн 03 коп., з урахуванням можливості накладення арешту на грошові кошти відповідача, а у разі їх недостатності - на належне йому рухоме та нерухоме майно.
Обґрунтовує заяву тим, що вже пред'явлена заява про забезпечення позову, подана разом з позовною заявою судом не розглянута і не може бути розглянута щонайменше до 22.04.2026 (строки передачі справи на розгляд іншого суду), а відповідач, вже знаючи про позовну заяву та будучі вільним у розпорядженні власним майном та грошовими коштами, може вільно відчужити власне нерухоме майно та приховати грошові кошти за час передачі справи на розгляд іншого суду, відтак з метою захисту її інтересів від недобросовісних дій відповідача, направлених на унеможливлення виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, просить задоволити заяву.
У відповідності до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
В порядку ст.150 ЦПК України, видами забезпечення позову, зокрема, може бути накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на захист матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують реальне виконання судового рішення.
У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Обов'язок доведення обставин, які указували б на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна (у тому числі грошових сум, цінних паперів, корпоративних прав тощо) чи підготовчі дії до його реалізації.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів заяви, предметом спору в даній справі є стягнення грошових коштів в розмірі 608 311, 43 грн.
До заяви про забезпечення позову заявником долучені відомості Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України (лист від 02.01.2026) про те, що за відповідачем зареєстрований транспортний засіб марки ВАЗ 21019 (1987 р.в.) та дані з інтернет-платформи AUTO.RIA, згідно з якими аналогічний транспортний засіб вартує близько 500 доларів США (21 920 грн); інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №468629555 від 18.03.2026, згідно з якою відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 (вартість квартири згідно із довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості - 3 953 574,49 грн), а також відповідь Державної податкової служби України від 02.01.2026 про те, що ОСОБА_2 не має статусу самозайнятої особи, дані про відкриті (наявні, не закриті) йому рахунки в ДПС відсутні.
Щодо вимоги заявника про накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.
У даному випадку позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом про стягнення грошових коштів, однак не надає суду інформації про наявність у ОСОБА_2 банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивачка, позовним вимогам та відповідно їх співмірність.
Щодо накладення арешту на рухоме і нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог, суд враховує таке.
Обставини, які можуть бути підставою для забезпечення позову, а також обрання виду й меж таких заходів, є предметом доказування. Згідно зі статтями 13 та 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов'язок доведення наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову покладено на заявника, який цього обов'язку не виконав.
Так, заявником ОСОБА_1 не надано жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє дії, спрямовані на відчуження такого майна чи виведення коштів, а заява не містить конкретного обґрунтування фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність накладення арешту. Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ускладнення виконання або невиконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення судом відповідної заяви.
З огляду на наведене, та зважаючи на те, що забезпечення позову є виключним процесуальним заходом і повинно застосовуватися лише за наявності доведених ризиків, безпідставне його застосування може призвести до порушення прав інших осіб, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Разом з тим, суд зауважує, що особа не позбавлена можливості у подальшому повторно ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення його позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі встановлення відповідних підстав для цього.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 151, 152, 153, 353 ЦПК України, суд -
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ольга КРОТОВА