Справа №:755/5407/25
Провадження №: 1-кс/755/1246/26
"24" березня 2026 р. Слідча суддя Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Дніпровського районного суду м. Києва клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040000209 від 22 січня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України,
Прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до документів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040000209 від 22 січня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.
Мотивуючи клопотання прокурор посилається на те, що у Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12025100040000209 від 22 січня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , 16.03.2009 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до п. 1 цього договору ОСОБА_4 в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується передати у власність ОСОБА_5 автомийку - загальною площею 267,6 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 , в порядку та на умовах, визначними договором прийняти та оплатити нерухоме майно.
Згідно п.п. 2, 3 Договору, ціна продажу автомийки, загальною площею 267,6 кв.м по АДРЕСА_1 становить 500 000 грн. за яку розрахунок здійснюється, шляхом передачі готівки: 100 000 грн. в десятиденний строк після підписання договору; 200 000 грн в десятиденний строк після сплати першої суми; 200 000 грн. в момент нотаріального посвідчення договору, яке відповідно до п. 4 Договору, мало відбутися не пізніше 30 днів з моменту сплати 300 000 грн.
В обумовлений п. 4 договору купівлі-продажу термін, нотаріальне посвідчення договору не відбулося.
У зв'язку із ухиленням від добросовісного виконання договору, ОСОБА_5 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_4 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16.09.2009, у справі № 2-2800/1 за 2009 рік, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа - Комунальне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_2 та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, задоволено.
Вказаним рішенням визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16.03.2009, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а саме автомийки, загальною площею 267,6 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 .
На виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16.09.2009, у справі № 2-2800/1 за 2009 рік, Комунальними підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_3 », 24.11.2009 за ОСОБА_5 в реєстровій книзі № 198п-160 за реєстровим № 9746-п зареєстровано право власності на нежитлову будівлю - автомийку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому, 03.12.2009 між ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в особі ОСОБА_6 укладено договір дарування нежитлової будівлі-автомийки, загальною площею 267,6 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 .
Вказаний договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 4373.
Далі, 11.07.2013 ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт - реконструкція приміщень нежитлової будівлі - автомийки (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 та 02.08.2013 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.
В результаті проведення реконструкції, площа об'єкту нерухомості змінилася з 267,6 кв.м на 232,2 кв.м.
У подальшому, 09.05.2023 державним реєстратором ІНФОРМАЦІЯ_6 Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю - автомийку, загальною площею 232,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Підставою для державної реєстрації речового права стала заява від 09.05.2023 за реєстраційним номером 55243272 та договір дарування серія та номер 4373, виданий 03.12.2009 (бланк ВМК346946), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , зареєстрований в реєстрі за № 4373.
Відповідно до вказаного договору, дарувальник - ОСОБА_5 безоплатно передає у власність обдарованого - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в особі його представника ОСОБА_6 належну йому на праві приватної власності нежитлову будівлю - автомийку за АДРЕСА_1 .
Правовстановлюючим документом на відчужувану дарувальником нерухомість став Договір купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 16.03.2009 та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16.09.2009, у справі № 2-2800/1 за 2009 рік ухвалене суддею Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_9 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа - Комунальне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_2 та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Подальшим досудовим розслідуванням встановлено, що 01.06.2013 між комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_7 » в особі директора Дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури ОСОБА_10 та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в особі директора ОСОБА_6 укладено договір № 019 про надання послуг громадянам у створенні та використанні автомийки на майданчику, розміщеному в АДРЕСА_1 площею 367,6 кв.м на земельній ділянці, відведеній в постійне користування Комунальному підприємству « ІНФОРМАЦІЯ_7 » рішенням ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.01.1995 року № 41 для будівництва 1 черги трамвайної лінії швидкісного руху, СТО та обслуговуючих споруд з житлового масиву Вигурівщина-Троєщина до просп. Возз'єднання у м. Києві.
Відповідно до п. 2.2.6, при припиненні договору ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » зобов'язується невідкладно звільнити майданчик від розміщених на ньому споруд та обладнання.
Згідно п.п. 5.1, 5.2 термін дії договору складає п'ять років від дати підписання і може бути продовжений за взаємною згодою сторін. Після закінчення терміну дії Договору він пролонгується на такий же термін, якщо при цьому ні одна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну не заявила іншій стороні про розірвання Договору.
У подальшому, 28.05.2018 між комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_7 » в особі директора Дирекції по будівництву та утриманню об'єктів транспорту та допоміжної інфраструктури ОСОБА_11 та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в особі директора ОСОБА_6 укладено додаткову угоду № 2 до Договору про надання послуг громадянам у створенні та використанні автомийки на майданчику, розміщеному в АДРЕСА_1 від 21.06.2013, яким внесені зміни до п.п. 5.1, 5.2 відповідно до яких цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про розірвання Договору не пізніше 1-го місяця до моменту закінчення строку, встановленого п. 5.1, останні1й вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.
Набуття громадянами та юридичними особами прав на землю регулюється Главою 19 Розділу IV «Набуття і реалізація прав на землю» Земельного кодексу України.
Зокрема, як зазначалося за змістом ст. ст. 116-124 Глави 19 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок у власність чи користування здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.
Згідно зі ст. ст. 125, 126 Глави 19 указаного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Таким чином, для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на землю.
Відповідно до ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном.
Нормами ст. ст. 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України, визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житловий будинок, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно зі ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
За змістом ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, з яких об'єкти нерухомості вважаються самочинними, а саме, якщо вони: 1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудовані без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) збудовані з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених ознак може свідчити про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Частиною 2 ст. 376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього.
Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та від 17.12.2025 № 908/2388/21.
Так, первинна реєстрація права власності за ОСОБА_5 здійснена на підставі договору купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 16.03.2009 та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16.09.2009, у справі № 2-2800/1 за 2009 рік.
Разом з тим, земельна ділянка по АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_5 у власність чи користування, у тому числі для будівництва чи розміщення зазначеного нерухомого майна не передавалась, правовстановлюючі документи на земельну ділянку за вказаною адресою, як на час проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості так і на даний час не реєструвались.
Таким чином, нерухоме майно - нежитлова будівля, загальною площею 267,6 кв.м по АДРЕСА_1 збудована на земельній ділянці, яка не відводилася для цієї мети, а отже є самочинним будівництвом.
Крім того, факт самочинного будівництва підтверджується інформацією ІНФОРМАЦІЯ_10 від 03.02.206 № 073-397, Департамент не реєстрував та не видавав документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - нежитлової будівлі (автомийки) площею 232,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Більш того, відповідно до інформації ІНФОРМАЦІЯ_11 від 28.01.2026 № 103-826, остання не приймала рішень про присвоєння об'єкту нерухомого майна - автомийці поштової адреси: АДРЕСА_2 .
Аналогічна інформація про відсутність факту присвоєння поштової адреси міститься і в інформації ІНФОРМАЦІЯ_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ).
Крім того, згідно інформації ІНФОРМАЦІЯ_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ), згідно електронної бази документообігу, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва», містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не видавались.
Згідно детального плану території в межах просп. Возз'єднання, залізниці, просп. Броварського, Русанівського каналу у Дніпровському районі м. Києва, затвердженого рішенням ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14.07.2016 № 728/728, земельна ділянка на якій розташовано автомийку, за адресою: АДРЕСА_2 за функціональним призначенням відноситься до території вулиць та доріг. Земельна ділянка розташована в межах червоних ліній.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги», межі вулиці за її шириною визначаються червоними лініями. Розміщення будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній не допускається.
В Департаменті відсутня інформація стосовно розроблення та погодження містобудівного обґрунтування щодо будівництва вказаного об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, відповідно до ст. 114 Земельного кодексу України, санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних із постійним перебуванням людей.
Також, відповідно до інформації ІНФОРМАЦІЯ_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ) від 28.01.2026 № 057-998, відповідно до Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням ІНФОРМАЦІЯ_8 від 20.04.2017 № 241/2463, через приймальню ІНФОРМАЦІЯ_8 з земельних питань до ІНФОРМАЦІЯ_8 , а також згідно з даними МЗК клопотання (заяви) від фізичних чи юридичних осіб, в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_4 », ОСОБА_5 чи ОСОБА_4 стосовно земельної за адресою: АДРЕСА_2 .
За поданням Департаменту ІНФОРМАЦІЯ_15 не приймала рішень про передачу будь-якій фізичній чи юридичній особі у власність чи користування земельної ділянки по АДРЕСА_2 не приймала.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_16 , як розпорядником майна територіальної громади міста Києва, земельна ділянка під розміщення автомийки по АДРЕСА_2 у встановленому Законом порядку не відводилась та в оренду не передавалась.
Так, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 зазначив, що право на самочинно збудоване майно є неіснуючим, не породжує прав щодо розпорядження майном.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація права власності не є підставою для набуття права власності.
Більш того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 916/3200/17 (916/2791/13) зазначила, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
При цьому, укладення правочинів щодо самочинно збудованого нерухомого майна, а також здійснення відносно нього державної реєстрації прав, не змінюють правовий статус нерухомості як самочинно збудованого.
Разом з тим, знаходження на земельній ділянці, власником якої є ІНФОРМАЦІЯ_15 , самочинно збудованого об'єкту нерухомості істотно обмежує права власника землі.
ІНФОРМАЦІЯ_15 у цьому випадку не може використовувати земельну ділянку ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може надати цю землю в оренду будь-кому, окрім особи, за якою зареєстровано нерухоме майно, а тому державна реєстрація нерухомого манна на чужій земельній ділянці фактично обмежує права власника землі.
Вказаної правової позиції отримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.
Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 376 ЦК України, ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 , ні ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » не набули право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_2 , у визначеному законом порядку у зв'язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки для такої мети.
Окрім цього, відповідно до інформації ІНФОРМАЦІЯ_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ), згідно з даними електронної бази документообігу Департаменту та даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва», містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не видавалися.
Таким чином, враховуючи факт відсутності рішення ІНФОРМАЦІЯ_8 про передачу спірної земельної ділянки у власність чи в оренду, відсутність дозвільних документів на будівництво у 2009 році на земельній ділянці комунальної форми власності, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 в силу положень ст. 376 Цивільного кодексу України, свідчить про самочинність будівництва.
Як зазначалося, первинна реєстрація на нежитлову будівлю загальною площею 267,7 кв.м по АДРЕСА_1 здійснена за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 16.03.2009 та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16.09.2009, у справі № 2-2800/1 за 2009 рік ухвалене суддею Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_9 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа - Комунальне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_2 та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Вказаним рішенням суду задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 267,6 кв.м, укладений 16.03.2009 між позивачем та відповідачем.
Відповідно до умов договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.03.2009 ОСОБА_4 в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується передати у власність ОСОБА_5 автомийку - загальною площею 267,6 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 , в порядку та на умовах, визначними договором прийняти та оплатити нерухоме майно.
Так, частиною 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору.
Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).
Водночас, встановлено, що обставини встановлені рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16.09.2009 у справі № 2-2800/1 за 2009 рік не є преюдиційними.
Так, розглянувши вказану справу, Дніпровський районний суд міста Києва визнав дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 267,6 кв.м, укладений 16.03.2009 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Приймаючи рішення від 16.09.20090 у справі 2-2800/1 за 2009 рік, Дніпровський районний суд міста Києва керувався положеннями ст. 16 та ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Так, за нормами ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Дніпровський районний суд міста Києва , обґрунтовуючи рішення зазначив, що з боку позивача - ОСОБА_5 , зокрема останній передав відповідачу зазначену суму до 30.03.2009.
Разом з тим, оскільки відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору
Вказані обставини, на переконання суду, стали достатніми для визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 267,6 кв.м, укладеного 16.03.2009.
Водночас, однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 06.09.2017 у справі № 6-1288цс17 та від 06.09.2017 у справі № 754/2339/16-ц, від 04.03.2019 у справі № 665/2266/16-ц (провадження № 61-29416св18), від 30.10.2019 у справі № 140/2001/17 (провадження № 61-48764св18), від 22.02.2021 у справі № 545/440/18 (провадження № 61-1111св20) та від 21.04.2023 у справі № 469/159/13-ц (провадження № 61-7145св22).
Крім того, у постанові від 03.02.2022 у справі № 369/7225/19-ц Верховний Суд вказав на необхідності належним чином оцінювати докази, що подані сторонами, з метою доведеності позивачем факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
Отже, позивач має обґрунтувати факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити.
У свою чергу відповідач має підтвердити чи спростувати вказаний факт.
Крім того, в описовій частині рішення суду відсутнє посилання на встановлені судом обставини, зокрема, що вказана нежитлова будівля взагалі коли-небудь існувала та належала будь-кому, в тому числі ОСОБА_4 , а також встановлення належності земельної ділянки, на якій спірна будівля побудована.
Також необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 звернула увагу, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.
Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 19/6 (ЄДРСРУ № 91292740).
Водночас, справа № 2-2800/1 за 2009 рік розглядалася Дніпровським районним судом міста Києва без залучення територіальної громади міста Києва в особі ІНФОРМАЦІЯ_8 , а також за відсутності комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_7 », якому рішенням ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.01.1995 року № 41, вказана земельна ділянка передана в постійне користування для будівництва 1 черги трамвайної лінії швидкісного руху, СТО та обслуговуючих споруд з житлового масиву Вигурівщина-Троєщина до просп. Возз'єднання у м. Києві.
Крім того, необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц дійшла висновку, що ухвалене у справі судове рішення за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, відносно якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб.
Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц та в постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (п. 10.28), незалежно від того чи було таке рішення в подальшому оскаржено і скасовано.
За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (постанова Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16).
Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.
Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду , викладеними у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, судове рішення про задоволення позову стосується особи, якої ухвалено це рішення і не визначає права чи обов'язки інших осіб. Тобто судове рішення діє виключно inter partes (між сторонами).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21.
Отже, рішення Дніпровського районного суду міста Києві від 16.09.2009 у справі № 2-2800/1 за 2009 не визначає прав чи обов'язків ІНФОРМАЦІЯ_8 чи Комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_7 », та як наслідок, задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , який не був власником земельної ділянки, не спричинило виникнення права власності на це майно у позивача відповідно до приписів ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, згідно якої, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
Як зазначалося, 01.06.2013 між комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » укладено договір № 019 про надання послуг громадянам у створенні та використанні автомийки на майданчику, розміщеному в АДРЕСА_1 площею 367,6 кв.м на земельній ділянці, відведеній в постійне користування Комунальному підприємству « ІНФОРМАЦІЯ_7 » рішенням ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.01.1995 року № 41 для будівництва 1 черги трамвайної лінії швидкісного руху, СТО та обслуговуючих споруд з житлового масиву Вигурівщина-Троєщина до просп. Возз'єднання у м. Києві.
Відповідно до п. 1.1. договору, сторони зобов'язуються надати послуги громадянам у створенні та використанні автомийки цілодобовому режимі на майданчику, розміщеному в АДРЕСА_1 площею 367,6 кв.м, на земельній ділянці, відведеній у постійне користування Комунальному підприємству « ІНФОРМАЦІЯ_7 » рішенням ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.01.1995 року № 41.
Згідно п. 1.2. Комунальне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_7 » надає право ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у встановленому законом порядку облаштувати та в подальшому експлуатувати Об'єкт.
Разом з тим, відповідно до наданих ІНФОРМАЦІЯ_21 даних на запит прокурора, приміщення автомийки фактично з'явилося у квітні 2009 року.
Більш того, рішення Дніпровського районного суду міста Києва , на підставі якого проведена державна реєстрація права власності датоване 16.09.2009.
При цьому, на час розгляду позовної заяви у Дніпровському районному суді міста Києва , нежитлова будівлю - автомийка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_2 ) фактично існувала.
Отже, станом на час укладення договору № 019 між Комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » - 01.06.2013 нежитлова будівля - автомийка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як об'єкт самочинного будівництва знаходилась на земельній ділянці, відведеній в постійне користування Комунальному підприємству « ІНФОРМАЦІЯ_7 » рішенням ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.01.1995 року № 41 для будівництва 1 черги трамвайної лінії швидкісного руху, СТО та обслуговуючих споруд з житлового масиву Вигурівщина-Троєщина до просп. Возз'єднання у м. Києві.
Так, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №923/241/18, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного суду від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20.
Таким чином, укладений між Комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » договір № 019, є прихованим (удаваним) договором оренди земельної ділянки під вже існуюче, самочинно побудоване майно, а його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України «Про оренду землі».
Так, за змістом статті 202 Цивільного кодексу України, під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п'ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).
З наведеного вбачається, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У частині першій статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.
Так, одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Разом з тим, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.
Так, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частини першої, другої статті 92 Земельного кодексу України).
Обсяг прав землекористувачів визначений у статті 95 Земельного кодексу України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.
Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.
Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.
Так, Касаційний господарський суд від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21, звернув увагу, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, у тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.
Крім того, правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, у яких не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування. Вказаний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17.
Окрім цього, відповідно до висновків Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.
Таким чином, договір № 019 від 01.06.2013 про надання послуг громадянам у створенні та використанні автомийки на майданчику, розміщеному в АДРЕСА_1 не відповідає вимогам законодавства, оскільки передбачає фактичну передачу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » частини земельної ділянки із земель комунальної власності, укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства для експлуатації фактично існуючої, самочинно збудованої в охоронній зоні нежитлової будівлі - автомийки, на яку протиправно, в силу ст. 376 Цивільного кодексу України зареєстровано право власності.
Так, в ході проведення досудового розслідування, Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_7 » 06.02.2026 за № 50-1108ВИХ-26 скеровано лист про надання інформації, що має значення для досудового розслідування з документальним підтвердженням.
Разом з тим, станом на 18.03.2026 Дніпровська окружна прокуратура міста Києва відповіді на лист від 06.02.2026 № 50-1108ВИХ-26 не отримала.
Так, порядок отримання доступу до документів передбачений ст. ст. 159-166 КПК України.
Відповідно до ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Документи, до яких необхідно здійснити тимчасовий доступ, містять в собі фактичні дані, на підставі яких можливо встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
У матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що документи, які містяться у володінні Комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_7 », та стосуються укладення, пролонгації та виконання умов договору від 01.06.2013 № 019, що укладений між комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про надання послуг громадянам у створенні та використанні автомийки на майданчику, розміщеному в АДРЕСА_1 мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у досудовому розслідуванні.
На підставі викладеного, з метою досягнення повноти, всебічності та неупередженості під час розслідування кримінального провадження, отримання відомостей з документів, які можуть бути використані, як доказ у вказаному провадженні.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду клопотання був повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд клопотання у його відсутність, клопотання підтримав та просив задовольнити.
Відповідно до ч. 2 ст. 163 КПК України слідчий суддя розглядає клопотання без виклику особи, у володінні якої знаходяться документи, оскільки існує реальна загроза зміни або знищення документів.
Згідно норми ч.1 ст. 107 КПК України фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Вивчивши клопотання, та долучені до нього документи, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подано до суду клопотання, суд приходить до наступного.
В силу ч. 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом, зокрема, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Отже, виходячи із законодавчих норм, сторона обвинувачення наділена правом витребування та одержання від певних осіб документів на підтвердження фактів, які стосуються кримінального провадження. Якщо ж особа, яка має в своєму розпорядженні зазначені документи, не згодна надати їх, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них сторона захисту, застосовує заходи забезпечення кримінального провадження (звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно вимог ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитись з ними, зробити її копії та вилучити їх /здійснити їх виїмку/. Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Відповідно до п. 6 ч.2 ст. 160 КПК України, у клопотанні зазначаються можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.
Частиною 7 статті 163 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.
Для досягнення повноти, всебічності та неупередженості розслідування вищезазначеного факту, зокрема для отримання відомостей, що є необхідними для з'ясування всіх обставин справи у даному провадженні, є потреба у наданні тимчасового доступу до документів.
Враховуючи наявність достатніх підстав вважати, що зазначена інформація знаходиться у володінні Комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_7 » ( АДРЕСА_3 ), а також те, що така інформація має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, з урахуванням можливості використати як доказ відомості, що містяться у ній і відсутність можливості іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою зазначеної інформації, у даному провадженні є потреба проведення судово-медичної експертизи, слідча суддя приходить до висновку про обґрунтованість клопотання та необхідність його задоволення.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 131-132, 159-166, 309, 310, 395 КПК України, слідча суддя, -
Клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040000209 від 22 січня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України - задовольнити.
Надати прокурорам групи прокурорів Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_12 , ОСОБА_3 ОСОБА_13 та слідчим групи слідчих Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , тимчасовий доступ до документів, що перебувають у володінні « ІНФОРМАЦІЯ_7 » ( АДРЕСА_3 ), з можливістю вилучення копій документів, які стосуються укладення, пролонгації та виконання умов договору від 01 червня 2013 року № 019, що укладений між комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про надання послуг громадянам у створенні та використанні автомийки на майданчику, розміщеному в АДРЕСА_1 , в тому числі, статут Комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_7 » починаючи з 2013 року по день винесення ухвали, додаткових угод на виконання умов договору, листування, підтвердження оплати за договором, актів перевірок, заходів щодо вивільнення цієї земельної ділянки.
Строк дії ухвали, не може перевищувати двох місяців з дня її постановлення.
Роз'яснити особі, яка зазначена в ухвалі слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, як володілець речей або документів, що тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії, з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, вилучити їх (здійснити їх виїмку).
Особа, яка зазначена в даній ухвалі слідчого судді, як володілець речей або документів, зобов'язана надати тимчасовий доступ до зазначених речей і документів вказаній особі за умови пред'явлення копії цього судового рішення.
Особа, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, зобов'язана залишити володільцю речей і документів опис речей і документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, або ж на вимогу останнього залишено копію вилучених документів.
У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку згідно з положеннями КПК України з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів.
Ухвала оскарженню не підлягає, однак заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідча суддя ОСОБА_1