Провадження № 22-ц/803/107/26 Справа № 197/1517/23 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 197/1517/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Мазуренком В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 січня 2025 року,
В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
В обґрунтування вимог позивач посилалась на те, що з червня 2019 року по 05 листопада 2022 року вона проживала однією сім'єю із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , що співпадає з реєстрацією її місця проживання. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув під час захисту незалежності, суверенитету та територіальної цілісності України внаслідок отриманих травм. Після загибелі ОСОБА_2 у неї виникла необхідність набуття статусу члена сім'ї загиблого військовослужбовця, адже такий статус надасть їй прво отримати компенсацію у вигляді одноразової грошової допомоги, внаслідок загибелі її чоловіка.
На підставі наведенного позивач просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з червня 2019 року по 05 листопада 2022 року.
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Морозов В.Ю., посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в судовому засіданні в суді першої інстанції був доведений факт спільного проживання, зокрема копією Акту ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» від 21 березня 2023 року про підтвердження, що ОСОБА_2 дійсно мешкав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . В процесі сумісного проживання позивачем та ОСОБА_2 велось спільне господарство, сумісний бюджет, вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки подружжя.
Фактично, оскільки шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не був зареєстрований у відповідному органі Державної реєстрації актів цивільного стану, ОСОБА_1 , не має права на отримання компенсації у вигляді одноразової грошової допомоги внаслідок смерті військовослужбовця. На підтвердження факту перебування ОСОБА_2 на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 , позивачем була додана відповідь від Міністерства оборони України (копія відповіді від Міністерства оборони України вих. № 2070 від 14 квітня 2023 року.
Також апелянт зазначає, що в процесі розгляду даної справи позивачем було подано клопотання про виклик свідків, але суд першої інстанції зазначає, що заявлене клопотання про виклик свідків, не обґрунтоване, з огляду на те, що у клопотанні не зазначено, що саме кожен з них може пояснити по суті заявлених вимог, наявна лише вимога їх допитати без обґрунтування, але в позовній заяві вказані обґрунтування щодо допиту даних свідків. Вказує, що свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 можуть підтвердити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків, зокрема такі особи можуть підтвердити й факт спільного проживання за проміжок часу з червня місяця 2019 року по дату смерті ОСОБА_2 .
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
При цьому, представник заявниці - адвокат Морозов В.Ю., якому Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 12 листопада 2025 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, не забезпечив відеозв?язок із судом та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надав.
Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 16 вересня 2025 року колегією суддів було задоволено клопотання представника позивачки - адвоката Морозова В.Ю. про виклик позивачки для надання пояснень по суті заявленого позову, при цьому адвокат Морозов В.Ю. мав забезпечити учать позивачки ОСОБА_1 в режимі відеоконференції.
Ухвали суду 12 листопада 2025 року, суд апеляційної інстанції, зі свого боку, забезпечив участь позивачки ОСОБА_1 у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак позивачка на відеозв'язок з судом не вийшла.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, позивачем по справі, в обґрунтування позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу зазначено, що з червня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 вона проживала однією сім'єю із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.
Позивачем є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-16).
Позивачем, в якості доказів, що підтверджують заявлені позовні вимоги, надано копію Акту від 21 березня 2023 року, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , та завіреного майстром дільниці №3, інженером ТОВ «Сітісервіс-КР», ОСОБА_2 дійсно мешкав без реєстрації по АДРЕСА_2 з 30 січня 2020 року по 09 листопада 2022 року (а.с.27).
Копія виписки із картково рахунку та копії фотознімків, додана до позовної заяви як доказ,- поганочитаєма (а.с.42-45, 48-55).
Також судом першої інстанції встановлено, що згідно лікарського свідоцтва про смерть № 2819 ІНЕ від 09 листопада 2022 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - вибухова травма внаслідок військових дій від інших вибухових осколків (а.с.25-26).
Згідно листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 № 2070 від 14 квітня 2023 року, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один з подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого військовослужбовця (а.с.28).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, позивачем належним чином не доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог щодо встановлення факту її проживання із ОСОБА_2 однією сім'єю. При цьому суд зазначив, що позивач та її представник до суду з'являтись не бажали та не бажали надавати пояснення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 14 ЦПК України).
Стаття 3 СК України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі №554/8629/17 (провадження № 61-3012св21).
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Надавши належну правову оцінку поданим позивачкою доказам на підтвердження її проживання разом з померлим ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з червня 2019 року по 05 листопада 2022 року, суд першої інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та ведення з ними спільного господарства не підтверджені належними доказами.
Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що вона з ОСОБА_2 мали сумісний бюджет, фінансово допомагали один одному, на підтвердження чого долучила роздруківки з особистого рахунку, які не містять інформації хто є власником карток, за якими здійснювались операції по переказу грошових коштів на її картковий рахунок, тому суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що вказані докази не є достатніми для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що в процесі сумісного проживання позивачем та ОСОБА_2 велось спільне господарство, сумісний бюджет, вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки подружжя не заслуговують на увагу.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що в процесі розгляду даної справи позивачем було подано клопотання про виклик свідків, але суд першої інстанції помилково зазначив, що заявлене клопотання про виклик свідків, не обґрунтоване, з огляду на те, що у клопотанні не зазначено, що саме кожен з них може пояснити по суті заявлених вимог, наявна лише вимога їх допитати без обґрунтування, але в позовній заяві вказані обґрунтування щодо допиту даних свідків, оскільки показання свідків та спільні фотографії, без наявності доказів ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що заявляючи клопотання про допит свідків, позивач та її представник з'являтися до суду не мали наміру подаючи заяви про розгляд справи за їх відсутності, та дійсно, ставлячи питання про допит свідків у справі, позивачем не було зазначено, що саме кожен з них може пояснити по суті заявлених вимог, в позовній заяві наявна лише вимога їх допитати без обгрунтування.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та ведення з ними спільного господарства не підтверджені належними доказами, у звязку з чим відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної ї скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 січня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: