07 квітня 2026 року м. Київ справа №320/62088/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у
м.Києві Київського міжрегіонального управління
Міністерства юстиції (м.Київ)
третя особа ОСОБА_2
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дій.,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому просить суд:
визнати протиправними дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо відмови у закінченні виконавчого провадження НОМЕР_1 зі стягнення виконавчого збору у розмірі 47 873,27 грн. з ОСОБА_1 ;
зобов'язати Шевченківський Відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 від 02.07.2020 року щодо виконання постанови №59242249 від 02.07.2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 47873,27 грн. з ОСОБА_1 .
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Дмитром Анатолійовичем стягнуто з позивача основну винагороду у сумі 47 873, 26 грн., а тому з урахуванням частини 8 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати або продовжувати стягнення виконавчого збору. На думку представника позивача, відповідач з урахуванням даних обставин зобов'язаний прийняти постанову про закінчення підготовчого провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2025р. відкрито провадження у справі № 320/62088/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від позивача засвідчені належним чином копію адвокатського запиту до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо відмови у закінченні виконавчого провадження НОМЕР_1 зі стягнення виконавчого збору у розмірі 47873,27 грн. з ОСОБА_1 та копію відповіді (лист №35975/2710-25), від відповідача, засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1.
Відповідачем, 24.12.2025р., через систему "Електронний Суд" надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі з підстав того, що сплата основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні не є підставою для закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1. Крім того, в жодному пункті статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено такої підстави для закінчення виконавчого провадження.
Одночасно, разом з відзивом, відповідачем на виконання вимог ухвали про відкриття провадження, надано до суду копії матеріалів виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
Також, 08.01.2026р., представником позивача через систему "Електронний Суд", на виконання вимог ухвали надано клопотання про долучення доказів.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, копії матеріалів виконавчого провадження, додаткові докази, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.06.2019р. Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на підставі виконавчого листа виданого Шевченківським районним судом м.Києва від 13.12.2018р. про стягнення боргу у сумі 478 732, 62 грн. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3.
02.07.2020р., Головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Руденком Юрієм Олексійовичем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 47 873, 27 грн.
02.07.2020р., Головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Руденком Юрієм Олексійовичем виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі його заяви від 24.06.2020 року.
02.07.2020р., Головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Руденком Юрієм Олексійовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) № НОМЕР_3 від 02.07.2020р., про стягнення виконавчого збору в сумі 47 873, 27 грн.
08.07.2020р., приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Дмитром Анатолійовичем у ВП № НОМЕР_2 прийнята постанова про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 47 873, 26 грн.
05.08.2025р., приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Дмитром Анатолійовичем у ВП № НОМЕР_2 прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження.
11.08.2025р., адвокат Павличенко С.С. звернувся в інтересах позивача до відповідача із заявою в якій просив закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1, скасувати всі обтяження накладені на боржника та виключити ОСОБА_1 з реєстру боржників.
Листом від 02.10.2025р. №35975/27.10-25, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повідомлено, що стаття 39 Закону України "Про виконавче провадження" надає вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, сплата основної винагороди приватному виконавцю у виконавчому проваджені, не є підставою для закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
Вважаючи дії, щодо відмови у прийняті постанови про закінчення виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону №1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону №1403-VIII, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Матеріалами справи підтверджено, що за одним і тим же виконавчим документом, а саме: виконавчим листом виданого Шевченківським районним судом м.Києва від 13.12.2018р. про стягнення боргу у сумі 478 732, 62 грн.
Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і є за своєю суттю формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону № 1404-VIII, спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.
Слід зазначити, що Верховний Суд, вирішуючи питання щодо подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 висловив наступну правову позицію.
Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1, Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов'язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
При цьому, Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто, у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Отже, Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону № 1404-VIII.
Застосування частини восьмої статті 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.
За наведених обставин, враховуючи в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 та від 13.04.2023 у справі №160/695/22, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Дмитром Анатолійовичем у ВП № НОМЕР_2 прийнята постанова про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 47 873, 26 грн. та відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 05.08.2025р. прийнятої приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Дмитром Анатолійовичем у ВП № НОМЕР_2, основна винагорода приватного виконавця у визначеному законом розмірі стягнута, то підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.
Таким чином, суд вважає, що відповідач повинен був закінчити виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) № НОМЕР_3 від 02.07.2020р., про стягнення виконавчого збору в сумі 47 873, 27 грн.
Однак, доказів закінчення вказаного виконавчого провадження відповідачем до суду не надано.
Та обставина, що перелік підстав закінчення виконавчого провадження, наведений у частині 1 статті 39 Закону № 1404, не містить такої підстави закінчення виконавчого провадження із стягнення виконавчого збору, як відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за тим же виконавчим документом, та/або винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця - не може бути підставою відмови в закінченні вказаного виконавчого провадження з огляду на правові висновок Верховного Суду в постанові від 21.07.2022 року у справі № 320/6215/19, що обов'язковий для застосування відповідачем як адміністративним органом згідно ч. 4 ст. 6 Закону України «Про адміністративну процедуру»
У зв'язку з відкриттям приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання цього ж виконавчого листа, та винесенням постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, з врахуванням висновків Верховного Суду, - постанова про стягнення виконавчого збору фактично стала такою, що не підлягає виконанню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією №1513-1847-5223-6051 від 16.10.2025р., який в силу ч. 1 ст. 139. КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо відмови у закінченні виконавчого провадження НОМЕР_1 зі стягнення виконавчого збору у розмірі 47 873,27 грн. з ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 від 02.07.2020 року щодо виконання постанови №59242249 від 02.07.2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 47873,27 грн. з ОСОБА_1 .
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень, 96 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.