06 квітня 2026 року м. Київ справа №320/56220/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 , РНОКПП
НОМЕР_1 )
до Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ,
вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583)
про визнання протиправними та скасування наказів від 13 жовтня 2025 року
№ 1801 та від 24 жовтня 2025 року № 1884 о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу-
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1801 від 13 жовтня 2025 року про застосування дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1884 о/с від 24 жовтня 2025 року, яким реалізовано звільнення позивача зі служби з 01 листопада 2025 року;
- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь позивача середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на службі в поліції та виплати середнього грошового забезпечення за один місяць.
ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 24 жовтня 2025 року листом № 412441/2025 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило позивача про видання наказу № 1884 о/с від 24 жовтня 2025 року, яким реалізовано раніше накладене дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач зазначає, що під час проведення службового розслідування дисциплінарна комісія дійшла хибного висновку про вчинення дисциплінарного проступку під час несення служби. Висновки службового розслідування ґрунтуються виключно на припущеннях, а вид дисціплінарного стягнення застосований за результатами розслідування є неспівмірний та надмірний. Вказаний наказ видано також без урахування того, що підстави для звільнення уже були спростовані постановою суду від 16 жовтня 2025 року, що свідчить про протиправність дій відповідача та порушення принципу правової визначеності. З урахуванням наведеного та виходячи з аналізу всіх встановлених обставин, позивач вважає, що відповідачем прийнято рішення без врахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття та з порушенням вимог чинного законодавства.
Від відповідача у встановлений судом строк до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що до позивача було правомірно, обґрунтовано та пропорційно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. За результатом службового розслідування у діях позивача було встановлено порушив вимоги пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 2, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337- VIII, Посадової інструкції ОСОБА_1 , Присяги працівника поліції, абзацу другого частини п'ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух", пунктів 1.3, 2.9 "а" Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що виразилося в особистій недисциплінованості, недотриманні законів, які регламентують діяльність поліції, правил і норм у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у частині заборони керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, вчиненні дій, які підривають авторитет Національної поліції України, порушенні Присяги працівника поліції в частині дотримання законів України та особистого зобов'язання з гідністю нести високе звання поліцейського, у зв'язку з чим, було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.
ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 320/56220/25 визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Жука Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Від відповідача 17 грудня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.
Представником відповідача 02 січня 2026 року через систему «Електронний Суд» подано клопотання про долучення до матеріалів справи № 320/56220/25 копії наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 25 грудня 2025 року № 2316 о/с «Про особовий склад» щодо внесення змін до дати звільнення Позивача, а саме з 01 листопада 2025 року, у вказаному клопотанні представник відповідача у тому числі просив врахувати під час ухвалення рішення по суті відомості, викладені у ньому.
Суд зазначає, що дана справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін ураховуючи таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно з приміткою до статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" (у редакції, чинній станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції) до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, осіб, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б".
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 6 Закону України "Про державну службу" до категорії "Б" належать посади керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників.
Спір у цій справі виник у зв'язку з перебуванням позивача на посаді заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Тобто, дана справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", а відтак не є малозначною.
Проте ця обставина автоматично не наділяє цю справу ознаками справи, що має виняткову складність і вимагає її розгляду із застосуванням особливостей загального позовного провадження.
Частинами другою-третьою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Своєю чергою, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, за винятком справ, які обов'язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження.
Перелік справ, що не можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, визначено у частині четвертій статті 12 та частині четвертій статті 257 КАС України.
Суд зазначає, що справи пов'язані з проходженням публічної служби службовими особами, які, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне або особливо відповідальне становище, до вказаного переліку не відносяться, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.
Аналогічний правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 520/5388/22.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені такі обставини.
ОСОБА_1 з 05 грудня 2014 року проходив безперервну службу в органах внутрішніх справ України, з 07 листопада 2015 року службу в Національній поліції України, що підтверджується копіями матеріалів особової справи.
З 20 січня 2025 року позивач проходив службу на посаді заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві у спеціальному званні майор поліції.
04 вересня 2025 року до УГІ ГУНП у м. Києві надійшла інформація про те, що 30 серпня 2025 року, о 00.15, автопатрулем Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції на Берестейському шосе, 8 км, у м. Києві за порушення комендантської години зупинено автомобіль "Тойота Кемрі", номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням майора поліції ОСОБА_1 . Під час перевірки документів у ОСОБА_1 поліцейські дійшли висновку, що позивач перебував з ознаками алкогольного сп'яніння. У зв'язку з цим, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння, у встановленому законом порядку за допомогою спеціального технічного засобу "Драгер" або в медичному закладі у лікаря-нарколога, позивач погодився пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі. Результат огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою спеціального технічного засобу "Драгер" в медичному закладі - 1,48%о.
За порушення вимог пункту 2,9 "а" Правил дорожнього руху (далі - ПДР) поліцейськими патрульної поліції відносно ОСОБА_1 складено протокол серії ЕПР1 № 438296 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
З метою перевірки наведеної інформації та встановлення усіх обставин справи, відповідно до статей 14, 15, 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 09 вересня 2025 року «Про призначення та проведення службового розслідування» за наведеним фактом призначено службове розслідуваним, затверджено склад дисциплінарної комісії, якій доручено провести службове розслідування в установленому порядку.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 23 вересня 2025 року «Про продовження строку проведення службового розслідування», продовжено проведення службового розслідування до 07 жовтня 2025 року.
Так у ході службового розслідування комісією встановлено, що 04 вересня 2025 року до УГІ ГУНП у м. Києві надійшла інформація про те, що 30 серпня 2025 року, о 00.15, нарядом Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції "Рубін-0802" під час дії комендантської години, за порушення вимог абзацу другого пункту 8 Порядку здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2020 року № 573, відповідно до пункту 7 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на Берестейському шосе, 8 км, у м. Києві зупинено автомобіль "Тойота Кемрі", номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням майора поліції ОСОБА_1 .
Під час перевірки документів у ОСОБА_1 поліцейськими було виявлено, що останній перебував з ознаками алкогольного сп'яніння. У зв'язку з цим, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння, у встановленому законом порядку за допомогою спеціального технічного засобу "Драгер" або в медичному закладі у лікаря-нарколога, позивач погодився пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі. Результат огляду на стан алкогольного сп'яніння позитивний - 1,48%о.
За порушення вимог пункту 2.9 "а" Правил дорожнього руху відносно ОСОБА_1 складено протокол серії ЕПР1 № 438296 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який разом з доданими до нього додатками направлений до Святошинського районного суду м. Києва - для розгляду.
Вивченням копії адміністративного протоколу серії ЕПР1 № 438296 з'ясовано, що 30 серпня 2025 року о 04.34, у м. Києві по вул. Чорних Запорожців, 20, інспектором УПП у місті Києві складено зазначений протокол відносно ОСОБА_1 .
Відповідно до фабули вказаного протоколу встановлено, що 30 серпня 2025 року, о 00.15, у м. Києві на Берестейському шосе, 8 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом "Тойота Кемрі", номерний знак НОМЕР_2 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився в установленому законом порядку у лікаря-нарколога за адресою: м. Київ вул. Чорних Запорожців, 20. Результат огляду - 1,48 проміле. Висновок № 004195, чим порушено пункт 2.9 "а" ПДР.
Згідно копії висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції комунального некомерційного підприємства "Київська міська наркологічна клінічна лікарня "Соціотерапія" (далі - КНП "КМНКЛ "Соціотерапія") від 30 серпня 2025 року № 004195 ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння (1,48 %о).
У ході перегляду відеофайлу "ЕПР1 438296_1" комісією встановлено, що зйомка здійснювалася на портативний відеореєстратор (бодікамеру) № 470187. На 00:07:00 хв. (о 01:34:22) відеозапису поліцейський запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, останній відмовився. Поліцейський попередив про відповідальність за відмову проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та повідомив про складання відносно ОСОБА_1 протоколу за порушення пункту 2.5 ПДР. Далі поліцейські сіли до службового автомобіля складати адміністративні матеріали. На 00:16:43 хв. (о 01:43:55) відеозапису ОСОБА_1 підійшов до службового автомобіля та повідомив, що він бажає проїхати до медичного закладу для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Поліцейський повідомив, що на блокпост командир направив інший екіпаж патрульної поліції, а вони з ним їдуть до лікарні. На 00:28:55 хв. (о 01:56:08) відеозапису поліцейські спільно з ОСОБА_1 вирушили до медичного закладу КМНКЛ "Соціотерапія" по вул. Чорних Запорожців, 20, у м. Києві.
На відео відображається продовження події, яка мала місце 30 серпня 2025 року у період з 03.05 до 03.48. Запис розпочинається з того, що поліцейський з лікарем-наркологом зайшли до бомбосховища. Лікар-нарколог після встановлення анкетних даних та наданням ОСОБА_1 згоди на проходження огляду розпочав огляд на стан алкогольного сп'яніння останнього. На 01:33:45 хв. (о 03:17:53) відеозапису лікарем-наркологом за допомогою приладу "Драгер" проведено освідування, результат - 1,48%о. На 01:52:34 хв. (о 03:36:23) відеозапису лікарем-наркологом за допомогою приладу "Драгер" повторно проведено освідування, результат - 1,47%о. Останній не погодився з результатами тестів та висловив бажання здати біологічну речовину, лікарем було надано ємність. Однак після спроби ОСОБА_1 набрати води, лікар повідомив, що так не вийде. ОСОБА_1 повідомив, що він не може здавати аналізи у присутності людей. Лікар-нарколог надав висновок щодо перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння.
У ході опитування позивача, останньому поставлено окремі питання з метою конкретизації обставин надзвичайної події та іншої інформації, яка має значення для службового розслідування, за допомогою яких встановлено наступне питання: «Ви вживали алкогольні напої 29 серпня 2025 року?» Відповідь: «Ні». Питання: «Як Ви можете пояснити висновок лікаря-нарколога 1,48%0», Відповідь: «Не можу».
Згідно пункту 3 висновку службового розслідування, затвердженого начальником Головного управління Національної поліції у м. Києві від 07 жовтня 2025 року, дисциплінарною комісією запропоновано, за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 2, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, Посадової інструкції ОСОБА_1 , Присяги працівника поліції, абзацу другого частини п'ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух", пунктів 1.3, 2.9 "а" Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, до заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві майора поліції ОСОБА_1 застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення із служби в поліції.
За наслідками проведення службового розслідування видано наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1801 від 13 жовтня 2025 року про застосування дисциплінарного стягнення до позивача у виді звільнення зі служби в поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1884о/с від 24 жовтня 2025 року, відповідно до пункту 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнити зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 .
Також судом встановлено, що Святошинським районним судом міста Києва розглянуто складений працівниками УПП у м. Києві адміністративний протокол серії ЕПР1 № 438296 разом з доказами, складений відносно ОСОБА_1 , за порушення вимог пункту 2.9 "а" ПДР про вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року у справі № 759/21567/25 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 25 грудня 2025 року № 2316 о/с «Про особовий склад» внесено зміно до наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1884о/с від 24 жовтня 2025 року щодо дати звільнення позивача, а саме з 01 листопада 2025 року.
Вважаючи, що відповідачем при накладенні дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не враховано відсутність доказів вчинення дисциплінарних порушень, зазначених у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Так, правовідносини щодо проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII), а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Статут, Дисциплінарний статут).
Суд наголошує, що прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, яка не суперечить самій природі та суті служби у поліції.
У частині першій статті 60 Закону № 580-VІІІ зазначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VІІІ унормовано, що поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Як передбачено частиною першою статті 64 Закону № 580-VІІІ особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку про те, що інститут Присяги працівника поліції вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове дотримання публічним службовцем - поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності.
При цьому, суд відзначає, що у контексті положень Закону № 580-VІІІ правова категорія "порушення присяги" не виокремлюється законодавцем з поміж інших порушень службової дисципліни, не вимагає застосування окремої кваліфікованої процедури доведення цього факту та сама по собі не віднесена до найтяжчого проступку поліцейського.
Відповідно частини першої статті 59 Закону № 580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
За визначенням частини першої 1 статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно частини другої статті 65 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 91) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б"; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Отже, на відміну від норм Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" порушення присяги у сфері проходження публічної державної служби з моменту набрання чинності положеннями Закону України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI "Про державну службу" та положеннями Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" не може бути кваліфіковано у якості окремої спеціальної виключної підстави припинення державної служби, а є лише одним із "звичайних" дисциплінарних проступків публічного службовця, котрий охоплює (як правило) сферу поза службової поведінки учасника суспільних відносин або поглинає собою вчинок з приводу незабезпечення виконання норм чинного законодавства під час виконання обов'язків за посадою державної служби.
У відповідності до частини першої статті 19 Закону № 580-VІІІ у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VІІІ затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, у тому числі: знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння (частина третя статті 1 Дисциплінарного статуту).
Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Згідно із статтями 14, 15, 19 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
У висновку за результатами службового розслідування, у том числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Аналогічні положення закріплені і у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 1355/32807.
Крім того, вказаним Порядком передбачено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 1 Розділу VII Порядку, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду матеріалів службового розслідування комісія вважала відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування, підтвердженими. За вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося у порушенні норм Законів та нормативно-правових актів, ОСОБА_1 звільнено з займаної ним посади.
Суд звертає увагу на те, що саме правомірність наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 є предметом позову у даній адміністративній справі.
Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.
Зі змісту оскаржуваного наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві № 1801 від 13 жовтня 2025 року про застосування дисциплінарного стягнення судом встановлено, що в останньому зазначені такі підстави звільнення:
у ході проведення службового розслідування підтвердився факт порушення вимог пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху відносно ОСОБА_1 , складено протокол серії ЕПР1 № 438296 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
ОСОБА_1 , як поліцейський, зобов'язаний був діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Керування останнім транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння свідчить про порушення службової дисципліни. Останнім вчинено суспільно небезпечне діяння у сфері безпеки дорожнього руху, яке створювало потенційну загрозу життю та здоров'ю громадян та полягало у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Майор поліції ОСОБА_1 вчинив діяння, несумісне з його посадою, оскільки поліцейським було скоєно проступок проти інтересів служби, що суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади та підриває авторитет і Національної поліції України.
Таким чином. ОСОБА_1 вчинив грубий дисциплінарний проступок, зокрема порушив вимоги пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, Посадової інструкції ОСОБА_1 , Присяги працівника поліції, абзацу другого частини п'ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух", пунктів 1.3, 2.9 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що виразилося в особистій недисциплінованості, недотриманні законів, які регламентують діяльність поліції, правил і норм у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у частині заборони керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, вчиненні дій, які підривають авторитет Національної поліції України, порушенні Присяги працівника поліції в частині дотримання законів України та особистого зобов'язання з гідністю нести високе звання поліцейського.
Так, як вже зазначалось судом, пунктами 1 та 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VІІІ визначено, що поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до пункту 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Абзацами 1, 2, 7 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських передбачено, що неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати;
Приписами статті 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій має право керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування; знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи; відступати від вимог цього розділу Закону в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян; на відшкодування витрат у разі надання транспортного засобу поліцейським та працівникам охорони здоров'я у випадках, передбачених цим Законом; на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; одержувати необхідну допомогу від посадових осіб, організацій, що беруть участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху.
Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; виконувати розпорядження поліцейського, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; вживати всіх можливих заходів до забезпечення безпечних умов для пересування найбільш уразливих учасників дорожнього руху - дітей, осіб з інвалідністю, велосипедистів і людей похилого віку; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів; не допускати випадків керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту; перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі; своєчасно подавати транспортний засіб, що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі; надавати переважне право для проїзду транспортним засобам із включеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами; надавати переважне право руху пішоходу, який знаходиться на пішохідній доріжці (зебрі). У цьому разі водій зобов'язаний надати можливість пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю; вживати заходів щодо збереження чистоти автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та смуги відчуження, у тому числі з боку пасажирів; оплачувати вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу.
Надавати транспортний засіб: а) поліцейським та працівникам охорони здоров'я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; б) поліцейським, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України для виконання непередбачених і невідкладних службових обов'язків по затриманню правопорушників. При цьому водій має право на відшкодування збитків згідно з чинним законодавством.
Також, пункти 1, 2 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, якими передбачено, що службова дисципліна зобов'язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки.
За твердженнями відповідача саме порушення вказаних вище норм чинного законодавства стало підставою для звільнення позивача з займаної посади, своєю чергою, на переконання суду, позивача звільнено за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився фактично у порушенні Закону та підзаконних актів - правил дорожнього руху.
Так, як вже неодноразово зазначалось судом, з матеріалів службового розслідування вбачається, що 30 серпня 2025 року, о 00.15, у м. Києві на Берестейському шосе, 8 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом "Тойота Кемрі", номерний знак НОМЕР_2 .
Після спілкування з позивачем патрульні поліцейські дійшли висновку, що позивач може перебувати у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 визначено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Тому, для підтвердження або спростування підозр поліцейських щодо стану позивача, останньому запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення.
Комісією при проведенні службового розслідування встановлено, що згідно копії висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції комунального некомерційного підприємства "Київська міська наркологічна клінічна лікарня "Соціотерапія" від 30 серпня 2025 року № 004195 ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння (1,48 %о).
На підставі вищезазначеного висновку патрульним поліцейським складено протокол серії ЕПР1 № 438296 про вчинення адміністративного правопорушення, за порушення вимог пункту 2.9 "а" ПДР стосовно ОСОБА_1 , за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП.
Водночас, судом встановлено, що Святошинським районним судом міста Києва розглянуто справу про адміністративне правопорушення № 759/21567/25 про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , за порушення вимог пункту 2.9 "а" ПДР, за яке передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП.
За результатами розгляду адміністративного матеріалу Святошинським районним судом міста Києва 16 жовтня 2025 року ухвалено постанову у справі № 759/21567/25, відповідно до якої суд постановив провадження за частиною першою статті 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Постанова суду не скасована та набрала законної сили.
Так, розглядаючи справу № 759/21567/25 Святошинським районним судом м. Києва були встановлені обставини та надана оцінка доказам, долученим патрульною поліцією до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, на підтвердження вини позивача.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під подією адміністративного правопорушення розуміється фактичний зовнішній прояв протиправного діяння (дії чи бездіяльності), що відбувся в реальній дійсності у певний час та в певному місці. Це первинний факт, який свідчить про наявність суспільно шкідливої поведінки, що має ознаки правопорушення, ще до встановлення вини та складу правопорушення. З логічної послідовності розуміється, що спочатку настає подія (факт вчинення певної дії або бездіяльності, яка має ознаки правопорушення), потім склад правопорушення. Без події фактично виключаєтеся кваліфікація складу.
Тому коли встановлено, що заявлений факт діяння (проступку) насправді не мав місця в реальності, це означає, що дія, про яку повідомлено правоохоронні органи, була помилково сприйнятою або не відбулася взагалі.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № К/9901/6161/18.
Суд наголошує, що сторонами у даній адміністративній справі не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б заперечували встановлені постановою Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року обставини у справі про адміністративне правопорушення № 759/21567/25.
Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку, що обставини у даній справі, встановлені у ході судового розгляду справи про адміністративне правопорушення № 759/21567/25 можуть не доказуватися у межах даної справи, оскільки постанова Святошинського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року не скасована та набрала законної сили у встановленому законом порядку.
Водночас, суд вирішуючи спір у даній справі бере до уваги, що Верховний Суд у своїх постановах досліджував питання можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які (або частина яких) у той же час можуть містити ознаки адміністративного правопорушення, а також обов'язковості врахування у такому випадку рішення суду, ухваленого за наслідками вирішення питання про вчинення цією особою адміністративного правопорушення і її вини у його вчиненні.
Так, у подібних до предмету спору випадках, Верховним Судом у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 200/11250/19-а, від 14 липня 2022 року № 520/1795/19, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі № 804/1758/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 340/1502/19, від 14 липня 2022 року у справі № 520/1795/19 сформульовано низку правових висновків, суть яких полягає у: необхідності відмежування складу дисциплінарного проступку поліцейського від інших діянь цього ж самого громадянина, а також у відсутності прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між результатами процедури притягнення громадянина до відповідальності та існуванням підстав для застосування до цього ж громадянина як поліцейського заходів дисциплінарного покарання.
Суд наголошує, що позиція Верховного Суду із цього питання є усталеною та її суть з різних боків розкрито у постановах: від 24 вересня 2020 року в справі № 420/602/19, від 19 травня 2022 року в справі № 480/4079/18, від 26 травня 2022 року в справі № 420/3630/20, від 07 липня 2022 року у справі № 460/5545/20 тощо.
В основу мотивів цих судових рішень покладено висновки про те, що адміністративна та дисциплінарна відповідальність є різними, окремими і самостійними видами відповідальності поліцейського. Порядок і підстави притягнення поліцейського до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами. Притягнення чи не притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності не може бути обумовлено наявністю чи відсутністю складу іншого правопорушення чи фактом притягнення до іншого виду відповідальності. Відсутність факту притягнення поліцейського до адміністративної відповідальності не виключає наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який уповноважена особа у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом, має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції. Відповідно, у випадку закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, - це є свідченням відсутності складу адміністративного правопорушення, проте не дисциплінарного проступку.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що Святошинський районний суд міста Києва дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 першочергове відсутня подія правопорушення.
Суд вважає, що Комісія службового розслідування може мати власну оцінку дій поліцейського і не обов'язково має погоджуватися з постановою суду в іншому адміністративному провадженні. Проте, на переконання суду, це питання залежить від контексту, підстав, статусу органів і предмету розслідування.
Своєю чергою, суд зауважує, що особливістю дисциплінарної відповідальності є те, що її фактичною підставою є вчинення дисциплінарного проступку, тобто суспільно-шкідливого протиправного винного вчинку (дії чи бездіяльності), який полягає в невиконанні або неналежному виконанні своїх службових обов'язків, чи в іншому порушенні службової дисципліни, за яке згідно з законом передбачена дисциплінарна відповідальність.
Між тим, як вже зазначалося, що у оскаржуваному наказі підставою для звільнення зазначено порушення пунктів 1.3, 2.9 «а» ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що виразилося в особистій недисциплінованості, недотриманні законів, які регламентують діяльність поліції, правил і норм у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у частині заборони керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства саме до компетенції національних судів належить встановлення наявності чи відсутності вини за порушення вимог пункту 2.9 "а" ПДР.
Складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 липня 2020 року у справі № 420/647/19, у постанові від 04 березня 2019 у справі № 199/7360/17.
Так, приписами статті 280 КУпАП встановлено, що обов'язок суду з'ясовувати при розгляді справи про адміністративне правопорушення: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Представник відповідача стверджує, що відповідачем проаналізовано зміст постанови від 16 жовтня 2025 року у справі № 759/21567/25 та, на його переконання, вказана постанова суду є протиправною та незаконною.
З цього приводу, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В даному випадку, відповідач фактично ставить під сумнів законність рішення суду, яке набрало законної сили, та його правозастосування.
Суд наголошує, що перевірка правильності оцінки судами загальної юрисдикції обставин конкретної справи, правомірності застосування судом норм закону у рішенні, яке набрало законної сили, є компетенцією суду апеляційної інстанції й не належить як до повноважень відповідача, так і до компетенції Київського окружного адміністративного суду.
Тому надання власної оцінки та трактування норми права, а також її застосування на власний розсуд, виходячи з одних і тих самих обставин, без урахування рішення суду, яке набрало законної сили, вочевидь виходить за межі наданих повноважень відповідача під час прийняття оскаржуваного наказу.
Поряд із цим, суд акцентує увагу й на тому, що позивач не відмовлявся від проходження огляду на стан сп'яніння, а навпаки, погодився пройти такий огляд у медичному закладі.
Зазначене спростовує факт неналежної поведінки, у результаті якої працівники поліції стосовно нього склали вказаний протокол за статтею 130 КУпАП. Отже, під час проходження огляду на стан сп'яніння позивач не вчинив діяння, несумісного з його посадою, оскільки не скоїв проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Суд зазначає, що у Висновку дисциплінарної комісії дійсно згадано про неналежну поведінку позивача, та у спірних правовідносинах окреслена у Висновку поведінка заявника не відповідає стандартам зразкового виконання обов'язків поліцейського.
Однак суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що підставою звільнення стала неналежна поведінка позивача під час спілкування з поліцейськими патрульної поліції або переміщення містом під час дії комендантської години. Суд наголошує, що зазначені твердження щодо дій позивача не були кваліфіковані дисциплінарною комісією та не визначені як підстава для притягнення до дисциплінарної відповідальності в оскаржуваному наказі.
Тому слід звернути увагу відповідача на те, що згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 КАС України адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд лише контролює законність, а не доцільність рішень, і не може замінювати думку органу власною.
Ураховуючи вищезазначене, на переконання суду, перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмета доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, а правовим - мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому статтею 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Обґрунтування правомірності наказу про звільнення обставинами, які не наведені у відповідному рішенні, не допускається. Зазначені докази є неналежними і не можуть бути взяті до розгляду. Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 822/2574/16 (провадження № К/9901/34673/18).
Саме така позиція викладена в рішенні ЄСПЛ від 23 липня 2002 року у справі «Vдstberga taxi aktiebolag and Vulic v. Sweden», зокрема, визначено, що справи повинні бути розглянуті на підставі наданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів мають саме податківці.
Таким чином, суд не має права враховувати докази, які не були покладені в основу рішення органу. Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006, рішення у справі «Malone v. United Kingdom» від 02 серпня 1984 року).
Суд вважає, що під час проведення службового розслідування відповідачем використано формалізований підхід до встановлення дійсних обставин подій, а отже оскаржувані рішення прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для визнання їх протиправними і скасування. У спірних правовідносинах Дисциплінарна комісія діяла без дотримання критеріїв, встановлених частиною другою статті 2 КАС України, оскільки не встановила з достатньою повнотою юридично значимі обставини комунікації позивача з іншими поліцейськими. Наведене свідчить про те, що дисциплінарне розслідування проведено необ'єктивно та поверхнево, належного дисциплінарного розслідування щодо порушення дисципліни позивачем з боку відповідача проведено не було.
Більш того, варто зазначити, що видаючи наказ про звільнення позивача, відповідач не з'ясував реальних обставин та причин події. Оскаржуваний наказ не є мотивованим та конкретним.
При цьому, зазначаючи у наказі, як підставу для його видання, порушення правил дорожнього руху з боку позивача, а також посилаючись у відзиві на позовну заяву на звільнення останнього за неналежну поведінку під час спілкування з поліцейськими патрульної поліції та/або переміщення містом під час дії комендантської години, відповідачем такі дії не кваліфіковані й не вказані як підстави притягнення до адміністративної відповідальності, тобто, суд доходить висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів з цього приводу.
Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для накладення на майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, не знайшли свого обґрунтованого підтвердження та не вказують у достовірний спосіб на протиправну поведінку позивача, яка могла б мати своїм наслідком звільнення в порядку дисциплінарної відповідальності, оскільки у тому числі не узгоджуються з вимогами Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (підписана 04 листопада 1950 року; ратифікована 17 липня 1997 року; набрала чинності для України 11 липня 1997 року), згідно з якою держава зобов'язана виконати позитивне зобов'язання у вигляді проведення ефективного розслідування.
Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип, згідно з яким формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.
У даній справі, з урахуванням вищевикладеного, суд вбачає, що при проведенні службового розслідування були допущені значні процедурні порушення, які вплинули на правильність встановлення як факту і обставин скоєння позивачем дисциплінарного проступку, так і його кваліфікації для визначення міри покарання.
Таким чином, перевіривши згідно зі статтею 2 КАС України оскаржувані накази про застосування до позивача дисциплінарних стягнень, суд вважає, що спірні накази прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відтак, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1801 від 13 жовтня 2025 року про застосування дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції та наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1884 о/с від 24 жовтня 2025 року, яким реалізовано звільнення позивача зі служби з 01 листопада 2025 року, є протиправними та підлягають скасуванню.
Вирішуючи спір у цій справі, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція; рішення від 21 січня 1999 року у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року у справі «Красуля проти Росії», від 05 травня 2011 роу у справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року у справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07 червня 2008 року у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), суд вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значущим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Поряд з цим, враховуючи, що Законом № 580-VІІІ не врегульовано питання поновлення на службі, суд вбачає наявними підстави застосування в даному випадку норм Кодексу законів про працю України.
Так, як вже зазначалось судом, частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За таких обставин, враховуючи скасування судом наказу про звільнення позивача, він підлягає поновленню на попередній роботі з дня, наступного за днем звільнення, тобто, з 02 листопада 2025 року, оскільки працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення. Обов'язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов'язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 зазначив, що КЗпП України не містить поняття поновлення на роботі, як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України Про виконавче провадження. Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).
Згідно з підпунктом з пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до положень пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц.
Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено з посади з 01 листопада 2025 року, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату позивача за вересень та жовтень 2025 року (два місяці, що передують звільненню).
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи від 23 березня 2026 року № б/н заробітна плата позивача за вересень становить 33 891,97 грн за 30 відпрацьованих днів, за жовтень 2025 року 10 333,23 грн за 31 відпрацьований день. Середньоденна заробітна плата позивача складає 725,00 грн.
Період вимушеного прогулу позивача - з 02 листопада 2025 року (наступний день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по 06 квітня 2026 року (день постановлення рішення у цій справі) або 155 календарних днів.
З урахуванням цього, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 листопада 2025 року по 06 квітня 2026 року у розмірі 112 375,00 грн (725,00 грн х 155 днів).
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді, суд вважає, що такі позовні вимоги задоволенню підлягають з огляду на таке.
У постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року справа № 0840/3202/18 та від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17 суд зазначив, що ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді як того бажає Позивач.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 819/691/17, від 20 січня 2021 року справа № 640/18679/18.
У постанові від 11 лютого 2021 року справа № 640/21065/18 Верховний Суд також не погодився із застосованим судами попередніх інстанцій способом захисту порушених прав позивача шляхом покладення на відповідача поновити позивача на посаді, що є рівнозначною. Суд зазначив, що зробивши правильний висновок про незаконність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не поновили його на роботі (конкретній посаді).
Аналогічні правові висновки також відтворено і в постанові Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 540/3994/20 від 13 квітня 2023 року
Відтак, позивач підлягає поновленню на посаді з якої його було звільнено.
Отже, всебічно та в повному обсязі розглянувши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до положень статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині:
- поновлення позивача на посаді заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві у спеціальному званні майор поліції з 02 листопада 2025 року;
- стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
VІ. Судові витрати.
Судові витрати які підлягають стягненню на користь відповідачів відсутні.
Керуючись статтями 139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1801 від 13 жовтня 2025 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до майора поліції ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 1884 о/с від 24 жовтня 2025 року «Про особовий склад», яким реалізовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби майора поліції ОСОБА_1 (0102968), заступника начальника 3-го відділу (міжрайонний) управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві, з 01 листопада 2025 року.
Поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві з 02 листопада 2025 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу 112 375,00 грн (сто дванадцять тисяч триста сімдесят п'ять гривень 00 копійок), з подальшим вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на службі в поліції на посаді заступника начальника 3-го міжрайонного відділу управління боротьби з наркозлочинністю Головного управління Національної поліції у м. Києві у спеціальному званні «майор поліції» з 02 листопада 2025 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.