24 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 363/6439/24
номер провадження: 22-ц/824/6080/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Смоляка Ігоря Анатолійовича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року у складі судді Олійник С.В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Національної поліції України, Дарницької окружної прокуратури міста Києва, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Національної поліції України, Дарницької окружної прокуратури міста Києва, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.
Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2023 року у кримінальному провадженні №12020000000000375 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року проведено обшук, в ході якого було вилучено ноутбук, мобільний телефон, наручний годинник, носій інформації на 32 Gb та усі грошові кошти - 69 575 доларів США, 4 600 Євро, що належали позивачам на праві сумісної власності подружжя та використовувались для вирішення побутових питань, здійснення професійної діяльності. 10 лютого 2023 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва накладено арешт на грошові кошти та майно, що вилучені під час проведення обшуку. 17 лютого 2023 року позивача ОСОБА_1 допитано в якості свідка. 05 вересня 2023 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва скасовано арешт, накладений на грошові кошти, що вилучені під час проведення обшуку, і не встановлено, що грошові кошти є знаряддям вчиненого кримінального правопорушення, добуті кримінально - протиправним шляхом, відповідають критеріям, зазначених ст.98 КПК України. 05 жовтня 2023 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва скасовано арешт, накладений на майно (ноутбук, мобільний телефон, годинник, носій інформації, тощо), що вилучені під час проведення обшуку, та зазначено, що подальше застосування арешту є безпідставним, необхідність відпала, з урахуванням порушення прав володільця на розпорядження майном, оскільки ОСОБА_1 не є стороною кримінального правопорушення, підозра не повідомлялась, для проведення усіх необхідних слідчих дій було достатньо часу, більше пів року, не встановлено факт, що майно набуте внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Після отримання ухвал слідчих суддів про скасування арешту з вилученого майна, органом досудового розслідування майно не повернуто, у зв'язку з чим позивачі були вимушені звернутись до суду зі скаргою на бездіяльність органу досудового розслідування. 09 січня 2024 року ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва визнано бездіяльність Дарницького управління поліції ГУНП у місті Києві та зобов'язано повернути майно, арешт якого скасовано. Фактичне повернення майна відбулось 22 січня 2024 року.
Вказували, що загальний час незаконного перебування вилученого у позивачів майна у період з лютого 2023 року по січень 2024 року складав 11 місяців 15 днів (349 днів).
Зазначали, що підставою для відшкодування моральної шкоди є незаконні дії органу досудового розслідування, внаслідок яких вони зазнали суттєвих немайнових втрат та моральних страждань. Під час незаконного обшуку у позивачів були вилучені всі наявні грошові кошти та електронна техніка, яка використовувалася ними як основні засоби для отримання доходу та забезпечення належних умов проживання. У результаті вилучення майна позивачі були залишені в скрутному фінансовому становищі, що призвело до значних психологічних та емоційних переживань. Обшук проводився у присутності малолітньої дитини, що спричинило негативний вплив на її психологічний стан. У зв'язку з незаконністю дій органу досудового розслідування позивач тривалий час змушений був докладати значних зусиль для відновлення порушених прав, постійно доводити свою непричетність до інкримінованих діянь, перебувати у стані невизначеності, очікування та страху за майбутнє. Відсутність будь-якої комунікації з боку органу досудового розслідування, затягування процесуальних дій та ігнорування заяв і клопотань посилили психологічний тиск. Переживання, постійний стрес та перебування під слідством призвели до погіршення стану здоров'я позивача ОСОБА_1 , зокрема, до загострення хронічного захворювання анкілозивного спондиліту, встановленого ще у 2011 році. У подальшому це спричинило інвалідність II групи, що є прямим наслідком моральних і психоемоційних страждань, викликаних незаконними діями правоохоронних органів. Для визначення розміру моральної шкоди слід врахувати місячний розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством. Враховуючи значний час (більше 11 місяців) для відновлення нормального психологічного стану і репутації, позивачу має бути відшкодовано потрійний розмір місячної мінімальної заробітної плати за 11 місяців у розмірі 264 000 грн 00 коп.
Підставою для визначення розміру відшкодування сум, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги, зазначає, що між ОСОБА_1 і адвокатом Смоляком І.А. укладено договір про надання правової допомоги від 08 лютого 2023 року в рамках кримінального провадження, вартість однієї години складала 1 500 грн 00 коп., а з урахуванням витраченого часу на здійснення правової допомоги - 57 годин, витрати становлять 85 500 грн 00 коп.
Зазначали, що підставами для відшкодування інших грошових доходів, які були втрачені внаслідок незаконних дій є те, що з 05 вересня 2023 року кошти перебували у незаконному володінні, тому, враховуючи нормативно-правові положення ст.41 Конституції України, ст.ст. 509, 625, ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір таких втрат складає 114 301 грн 66 коп., із розрахунку інфляційних втрат на суму 82 096 грн 40 коп. та 3% річних у розмірі 32 205 грн 26 коп., як нараховані на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.
З урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с.114-118, т.1) позивачі просили:
стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 264 000 грн 00 коп.;
стягнути Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування сум, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги в сумі 85 500 грн 00 коп.;
стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 783,43 доларів США та 51,80 Євро, що згідно офіційного курсу валют НБУ складає 31 667 грн 30 коп.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не довели неправомірності дій органів досудового розслідування, наявності моральної і матеріальної шкоди та причинного зв'язку між діями відповідачів і заявленими вимогами, оскільки обшук 08 лютого 2023 року, вилучення майна та накладення на нього арешту у кримінальному провадженні № 12020000000000375 були здійснені на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, а скасування арешту ухвалами від 05 серпня 2023 року та 05 жовтня 2023 року саме по собі не свідчить про незаконність таких дій. При цьому суд першої інстанції врахував, що позивачі мали статус свідків, підозра їм не повідомлялась, майно фактично повернуто 22 січня 2024 року, а належних і допустимих доказів заподіяння шкоди діями Головного управління Національної поліції у місті Києві, Національної поліції України та Дарницької окружної прокуратури міста Києва матеріали справи не містять.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Смоляк І.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачів у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до рішення суду першої інстанції, судом встановлено, що до 08 грудня 2023 року органу досудового розслідування не було відомо про скасування арешту з майна. Проте, як було вказано позивачами, а також виходячи зі змісту ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року (справа №757/33417/23-к), розгляд клопотання представника позивачів Смоляка І.А. про скасування арешту майна відбувся в присутності представника органу досудового розслідування та члена слідчої групи у кримінальному провадженні №12020000000000375 - слідчого Головного слідчого управління Національної поліції Кириченка Д.О. За результатами розгляду було скасовано арешт грошових коштів в сумі 69 575 доларів США та 4 600 Євро, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва №757/5512/23-к від 10 лютого 2023 року.
Вказує, що неправомірність обмеження права власності позивачів та подальшої бездіяльності органу досудового розслідування підтверджується, насамперед, ухвалами слідчих суддів про скасування арешту майна від 05 вересня 2023 року (справа №757/33417/23-к) та від 05 жовтня 2023 року (справа №757/27552/23-к). У цих ухвалах прямо викладено мотиви, які за своїм змістом свідчать про відсутність належного фактичного й процесуального обґрунтування арешту, зокрема, щодо невстановлення відповідності майна критеріям речових доказів (ст.98 КПК України), відсутності доказів кримінального походження коштів/майна, а також невиконання стандартів доведення і перевірки підстав арешту (ст.ст.170, 173 КПК України). Водночас, відповідно до ст.370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а обґрунтованість передбачає встановлення обставин на підставі доказів та їх оцінку за правилами ст.94 КПК України. Отже, якщо ухвали про скасування арешту констатують дефекти обґрунтування арешту (відсутність фактичних даних/доказів для висновку про речовий доказ та/або кримінальне походження), то ці судові акти є прямими доказами неправомірності обмеження права власності у відповідній частині та спростовують тезу про «неподання доказів неправомірності».
Зазначає, що теза суду про те, що «первинна правова підстава могла бути законною», є неприйнятною, коли ухвали слідчих суддів про скасування арешту містять оцінку, що орган досудового розслідування не довів фактичні підстави для такого істотного втручання у право власності. За конструкцією ст.170 КПК України арешт не може ґрунтуватися на припущеннях, а має спиратися на належні дані, які об'єктивно виправдовують обмеження майнових прав; натомість ч.1 ст.174 КПК України прямо допускає скасування арешту саме як реакцію на його необґрунтованість. Отже, суд був зобов'язаний встановити, яка саме підстава скасування арешту реалізована слідчим суддею (відпадіння потреби чи необґрунтованість), і лише після цього робити висновки про (не) правомірність застосування арешту та юридичні наслідки для деліктної відповідальності.
Вважає, що суд першої інстанції не мав права ігнорувати, що після скасування арешту утримання майна органом досудового розслідування набуває ознак протиправної бездіяльності. За змістом ст.169 КПК України тимчасово вилучене майно підлягає поверненню, зокрема, у разі скасування арешту, а ст.174 КПК України як процесуальний механізм усунення обмеження права власності передбачає припинення дії арешту з наслідком обов'язку повернення майна. Відтак, період фактичного неповернення майна після скасування арешту становить окрему, самостійну підставу для висновку про протиправність поведінки державного органу та причинний зв'язок із завданою шкодою.
Також посилається на те, що чинна судова практика вказує, що «доводи відповідачів про те, що ОСОБА 1 не перебував «під слідством чи судом» і не був стороною кримінального провадження, не можуть бути підставою для відмови у застосуванні Закону України №266/94-ВР, оскільки цей Закон охоплює незаконне накладення арешту на майно та інші процесуальні дії, що обмежують права громадян, і не ставить право на відшкодування в залежність від процесуального статусу особи як підозрюваного/обвинуваченого. Такий підхід прямо підтверджено постановою Одеського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року у справі №501/1212/20, де суд зазначив, що перелік незаконних процесуальних дій, за які відшкодовується шкода, не пов'язується з перебуванням громадянина під слідством і судом, а незаконність обмеження майнових прав може підтверджуватися сукупністю процесуальних рішень у кримінальному провадженні, зокрема закриттям провадження та ухвалою про скасування арешту майна; за таких умов відшкодування здійснюється за рахунок держави та незалежно від вини посадових осіб.
Наголошує, що після скасування арешту подальше утримання коштів є безпідставним їх збереженням у розумінні ст. 1212 ЦК України, а тому орган досудового розслідування був зобов'язаний їх повернути.
Головне управління Національної поліції у місті Києві подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Зазначає, що твердження позивачів про неправомірність дії правоохоронних органів під час ініціювання арешту вказаного майна, є їх суб'єктивною думкою, яка не ґрунтується на вимогах законодавства і такій позиції надана оцінка судом першої інстанції. Вказує, що спірні правовідносини виникли у зв'язку накладенням незаконного, на думку позивачів, арешту на майно, яке здійснено у межах кримінального провадження відповідно до вимог КПК України, не є зобов'язальними в розумінні ЦК України, а тому посилання на ст.ст. 25, 509, 1192 цього Кодексу, як на підставу відшкодування майнової шкоди, є безпідставним, необґрунтованим та недопустимим, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 114 301 грн 66 коп. матеріальної шкоди не підлягають задоволенню.
Національна поліція України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Вказує, що враховуючи, що обов'язковою умовою для відшкодування шкоди є протиправність чи незаконність дій або бездіяльності органу яким завдано шкоди варто враховувати, що жодним судовим рішенням незаконності дій чи бездіяльності Національної поліції України або її посадових (службових) осіб під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12020000000000375 не встановлено, а отже і підстави для відшкодування такої шкоди відсутні. Відсутність у матеріалах справи доказів незаконності проведення обшуку та, відповідно, вилучення майна позивачів, а також накладення арешту на вказане майно виключає можливість задоволення позову про відшкодування шкоди. При цьому наявність у матеріалах справи ухвал про накладення арешту, а також відсутність заперечень позивачів з приводу наявності ухвали про надання дозволу на проведення обшуку свідчить про санкціонованість проведення вказаних слідчих дій в рамках кримінального провадження. Посилається на те, що перевірка правомірності дій чи бездіяльності органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури при проведенні дій, передбачених КПК України, не відноситься до компетенції судів цивільної юрисдикції, а тому має бути надано процесуальний документ «компетентного суду, який набрав законної сили та яким встановлено незаконність дій посадових осіб» вчинених під час досудового розслідування кримінального провадження. Щодо заявлених витрат на правничу допомогу зазначає, що позивачами не долучено до позовної заяви відповідних доказів на підтвердження надання вищевказаних послуг адвокатом ба більше у такому об'ємі. Зокрема такими доказами, могли бути протоколи судових засідань, з яких суд міг би об'єктивно порахувати реальну тривалість витраченого часу зазначеного адвокатом, копії процесуальних документів, які згідно акту начебто готував адвокат Смоляк І.А., а також копії адвокатських запитів та інших документів які подавались останнім до державних органів. Разом з цим, деякі процесуальні документи, на підготовку яких, як зазначено у акті, адвокат витрачав годину часу та підготовку яких оцінює у 1 500 грн 00 коп., зокрема такі як клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, є абсолютно стандартним клопотанням, бланк якого є у вільному доступі у кожному суді України на інформаційних стендах, а також відповідні бланки видаються працівниками канцелярії, за потреби. Зразок такого процесуального документу, як клопотання про ознайомлення з матеріалами справи наявний як в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі «Електронний суд» у вкладці «Приклади» так і на офіційному веб-порталі «Судова влада».
Дарницька окружна прокуратура міста Києва подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Вказує, що в апеляційній скарзі представник позивачів обмежується загальними фразами, не наводить конкретних прикладів, зокрема, в чому саме виражається завдана позивачеві моральна шкода та якими доказами це підтверджується. Зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з накладенням незаконного, на думку позивачів, арешту на майно, яке здійснено у межах кримінального провадження відповідно до вимог КПК України, не є зобов'язальними в розумінні ЦК України, а тому посилання на ст.ст. 23, 509, 1192 цього Кодексу, як на підставу відшкодування майнової шкоди, є безпідставним, необґрунтованим та недопустимим, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 31 667 грн 30 коп. матеріальної шкоди не підлягають задоволенню. При цьому вказує, що між ОСОБА_2 та адвокатським об'єднанням «Сетес» в особі Смоляка І.А. 23 березня 2023 року укладено договір №1/САІ/І від 23 березня 2023 року про надання правової допомоги, який за змістом аналогічний договору №1/ХСВ/І від 23 березня 2023 року. До позову додано акт надання послуг №82/09/2024 від 05 вересня 2024 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 з одного боку, і представник адвокатського об'єднання «Сетес» в особі керуючого партнера Смоляка І.А. з іншого боку, 14 склали цей акт про те, що адвокатом Смоляком І.А. надано послуги на підставі наведених документів: договір про надання правової допомоги №1/ХСВ/І від 23 березня 2023 року; розрахунковий документ на оплату №36/02/2020 від 01 лютого 2024 року. Згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів №400310058 від 03 вересня 2024 року, ОСОБА_1 перерахував на рахунок адвокатського об'єднання «Сетес» 85 500 грн 00 коп. Водночас, указані договори передбачають різну вартість 1 години надання послуг, яка не співпадає з актом надання послуг, ОСОБА_1 сплатив кошти 03 вересня 2024 року на рахунок адвокатського об'єднання, тоді як акт надання послуг підписано 05 вересня 2024 року, відповідно до якого розрахунковий рахунок виставлено 01 лютого 2024 року, що свідчить про формальність цих документів та необґрунтованість витрат на правову допомогу, які позивачі просять суд стягнути. Указаний акт надання послуг містить перелік наданих послуг та складається з 26 пунктів. В цей же час вважає, що заявлені суми відшкодування не є обґрунтованими і розумними.
Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 16 червня 20218 року та мають малолітню доньку, що підтверджується свідоцтвами про шлюб та про народження (а.с.21-22, т.1)
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року у справі №757/2554/23-к надано дозвіл слідчим слідчої групи та прокурорам групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12020000000000375 від 14 квітня 2020 року на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , власником домогосподарства за вказаною адресою, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно є ОСОБА_2 , перебуває в користуванні ОСОБА_1 , з метою виявлення та вилучення речей, предметів та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні за переліком (а.с.91-94, т.2).
Із протоколу обшуку від 08 лютого 2023 року встановлено, що обшук здійснений в кримінальному провадженні №12020000000000375 від 14 квітня 2020 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року (справа №757/255420-к) за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності адвоката Смоляка І.А., яким надані письмові зауваження, в ході якого було вилучено, ноутбук марки «DELL», моделі «Inspiron 15300», s/n 6JVY2K2 із зарядним пристроєм; мобільний телефон марки «IphoneXs», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5, s/НОМЕР_4 із сім картою оператора Київстар НОМЕР_7 та віртуальною сім-картою НОМЕР_3 (разом із коробкою від телефону); наручний годинник «Apple Watch Series 5», s/nGY6C15AZMLTQ у оригінальній коробці; носій інформації формату micro SD марки «SanDisk» 32Gb № 8474XV16219H; купюри в сумі 69 575 доларів США та 4 600 Євро (а.с.95-105, т.2).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року (справа №757/5512/23-к) накладено арешт на тимчасово вилучене в ході обшуку 08 лютого 2023 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року, у справі № 757/2554/23-к за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: ноутбук марки «DELL», моделі «Inspiron 15300», s/n НОМЕР_1 із зарядним пристроєм; мобільний телефон марки «IphoneXs», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5, s/ НОМЕР_4 із сім картою оператора Київстар НОМЕР_7 та віртуальною сім-картою НОМЕР_3 (разом із коробкою від телефону); наручний годинник «Apple Watch Series 5», s/nGY6C15AZMLTQ у оригінальній коробці; носій інформації формату micro SD марки «SanDisk» 32Gb № 8474XV16219H; купюри в сумі 69 575 доларів США та 4 600 Євро, які належать ОСОБА_1 з забороною користування та розпоряджання вказаним майном (а.с.43-44, т.1).
З копії відповіді Головного слідчого управління Національної поліції України (далі також ГСУ НПУ) від 22 лютого 2023 року встановлено, що адвокат Смоляк І.А. звернувся до слідчих із заявою про повернення тимчасово вилученого майна, однак йому було відмовлено у зв'язку з не підтвердженням його повноважень (а.с.43- 45, т.2).
В подальшому ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року (справа №757/5512/23-к) скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року у справі №757/5512/23-к, на грошові кошти, вилучені 08 лютого 2023 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , які належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: купюри в сумі 69 575 доларів США та 4 600 Євро. В частині скасування арешту з ноутбуку марки «DELL», моделі «Inspiron 15300», s/n НОМЕР_1 із зарядним пристроєм; мобільного телефону марки «IphoneXs», ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5, s/НОМЕР_4 із сім картою оператора Київстар НОМЕР_7 та віртуальною сім-картою НОМЕР_3 (разом із коробкою від телефону); наручного годинника «Apple Watch Series 5», s/nGY6C15AZMLTQ у оригінальній коробці; носія інформації формату micro SD марки «SanDisk» 32Gb № 8474XV16219H відмовлено, оскільки заявником не доведено необґрунтованість накладення арешту на майно та не доведено відсутність потреби в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження (а.с.35-36, т.1).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року (справа №757/27552/23-к) скасовано арешт з майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року у справі №757/5512/23-к, а саме: з ноутбуку марки «Dell» моделі «Inspiron 15 3000», серійний номер (далі S/N) 6jvy2k2 із зарядним пристроєм; мобільного телефону марки «IPhone XS», imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_5 , S/N: НОМЕР_8 із сім-картою оператора мобільного зв'язку Київстар № НОМЕР_6 та віртуальною сім-картою № НОМЕР_3 (разом із коробкою від телефону); наручного годинника «Apple Watch Series 5», моделі «А 2093, S/N GY6C15A2MLTQ» у оригінальній коробці; носія інформації формату micro-SD марки «SanDisk» 32 Gb № 8474XV16219H (а.с. 37- 38, т.1).
Як вбачається із копії відповіді ГСУ НПУ від 20 листопада 2023 року, адвокат позивачів Смоляк І.А. звертався із заявою до Національної поліції України про повернення тимчасово вилученого майна на підставі ухвал про скасування арешту з майна, проте йому повідомлено, що подальше досудове розслідування доручено слідчим СУ ГУНП у місті Києві та здійснюється слідчими слідчого відділу Дарницького управління ГУНП у місті Києві; копію його заяви було направлено до відповідного органу досудового розслідування (а.с. 45-зворот, 46-47, т.2).
18 вересня 2023 року підслідність у кримінальному провадженні №12020000000000375, відомості якого внесені до ЄРДР 14 квітня 2020 року визначена за слідчим управлінням ГУНП у місті Києві.
Із 03 жовтня 2023 року підслідність визначена за слідчим відділом Дарницького УП ГУНП у місті Києві.
Установлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по у кримінальному провадженні №12020000000000375 мають процесуальний статус свідків.
При цьому як правильно встановлено судом першої інстанції станом на визначення указаної вище підслідності копії ухвал про скасування були відсутні в матеріалах кримінального провадження №12020000000000375.
Встановлено та не заперечується сторонами, що копії ухвали Печерського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року у справі № 757/5512/23-к, якою скасовано арешт на грошові кошти, та ухвали Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року у справі № 757/27552/23-к, якою скасовано арешт з іншого вилученого майна, надійшли до Дарницького УП ГУНП у місті Києві лише 08 грудня 2023 року, а 22 січня 2024 року майно було повернуто.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року (справа №?757/27552/23?к) розглянуто скаргу, подану 28 грудня 2023 року адвокатом Смоляком І.А на бездіяльність слідчого, зобов'язано слідчого повернути майно, вилучене під час обшуку. Із ухвали встановлено, що 12 грудня 2023 року адвокат Смоляк І.А., діючи в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звертався до Дарницького управління поліції ГУ НП у місті Києві із заявою про повернення майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
У відповідності до ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначали, що після обшуку 08 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 12020000000000375 в них було вилучено грошові кошти у сумі 69 575 доларів США та 4 600 євро, а також ноутбук, мобільний телефон, наручний годинник і носій інформації, на які ухвалою слідчого судді від 10 лютого 2023 року накладено арешт, однак після скасування цього арешту ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 05 вересня 2023 року та 05 жовтня 2023 року майно їм не повернули, і лише ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року орган досудового розслідування було зобов'язано повернути майно, що фактично відбулося 22 січня 2024 року, у зв'язку з чим вони вважали незаконними арешт, подальше утримання майна та бездіяльність щодо його повернення.
Так, у статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
У ст.1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч.6 ст.1176 ЦК України).
За змістом п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункт 1-1).
Тлумачення пункту 1-1 статті 2 вказаного Закону свідчить, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, у зв'язку з взяттям і триманням особи під вартою та іншими процесуальними діями, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, виникає лише у випадках встановлення незаконності таких дій (рішень) в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду, ухваленому в порядку КПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), вказано, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов:
- неправомірні дії цього органу;
- наявність шкоди;
- причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2025 рокуу справі № 761/8336/22 (провадження № 61-4819св24).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не довели неправомірності дій органів досудового розслідування, наявності шкоди та причинного зв'язку між діями відповідачів і заявленими вимогами. Матеріалами справи встановлено, що обшук 08 лютого 2023 року, вилучення майна та накладення арешту у кримінальному провадженні № 12020000000000375 проведено на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року та 10 лютого 2023 року. Сам факт скасування арешту ухвалами цього ж суду від 05 вересня 2023 року та 05 жовтня 2023 року не є безумовним доказом незаконності первісних процесуальних дій. При цьому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали статус свідків, повідомлення про підозру їм не вручалося, копії ухвал про скасування арешту надійшли до Дарницького УП ГУНП у місті Києві лише 08 грудня 2023 року, а майно повернуто 22 січня 2024 року на виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року. Такий висновок відповідає ст.ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України та правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17 і Верховного Суду у справі № 761/8336/22.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, які можуть виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.
Судове рішення є самосійною підставою виникнення грошового зобов'язання, тоиу його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18).
За відсутності підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заявленої шкоди, у тому числі моральної, суд першої інстанції правомірно відмовив і в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 32 205 грн 26 коп., нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки приписи цієї норми підлягають застосуванню лише у разі прострочення виконання наявного грошового зобов'язання. У даному випадку таке зобов'язання не виникло, а судове рішення про стягнення коштів, невиконання якого могло б бути підставою для нарахування 3 % річних, відсутнє.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено повністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку і про відмову у стягненні заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 85 500 грн, оскільки такі витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача і не підлягають компенсації за рахунок відповідачів.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги адвоката Смоляка І.А. про те, що неправомірність обмеження права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також подальша бездіяльність органу досудового розслідування підтверджуються ухвалами слідчих суддів від 05 вересня 2023 року та 05 жовтня 2023 року про скасування арешту майна, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт скасування арешту не є достатньою підставою для висновку про наявність усіх умов цивільно-правової відповідальності держави та, відповідно, для скасування рішення суду першої інстанції. Такі ухвали свідчать про припинення застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження, однак не доводять автоматично неправомірності дій відповідачів, факту заподіяння ОСОБА_1 і ОСОБА_2 моральної чи матеріальної шкоди та причинного зв'язку між такими діями і заявленою шкодою.
Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 296/9400/20, у якій зазначено, що сам по собі факт визнання судовим рішенням протиправності рішення органу влади не свідчить про заподіяння шкоди позивачу та не є безумовною підставою для її відшкодування.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Смоляка Ігоря Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.
Головуючий
Судді: