24 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 381/26/25
номер провадження: 22-ц/824/5897/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року у складі судді Самухи В.О., у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року.
Позовна заява мотивована тим, що 14 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №67/П/31/2007/840.
Згідно умов договору, сума кредиту - 67 013,328 доларів США. Строк кредитування - до 13 лютого 2026 року, процентна ставка - 14,29 % річних. Розмір щомісячного платежу за процентами - 843,32 долари США. Кредит має цільове призначення і був наданим для придбання нерухомості - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище договором кредиту було укладено договір іпотеки, а також договір поруки від 14 лютого 2008 року з відповідачем ОСОБА_1 , як поручителем.
Позивач вказував, що в подальшому, внаслідок укладення нотаріально посвідченого договору відступлення права вимоги, до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором №67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року.
Відповідачка належним чином не виконує свої зобов'язання щодо повернення тіла кредиту і процентів за користування кредитом, внаслідок чого за період часу з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року виникла заборгованість у загальному розмірі 814 184 грн 64 коп., з них: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 81 071 грн 92 коп., прострочена заборгованість за процентами - 733 112 грн 72 коп.
З урахуванням наведеного Державна іпотечна установа просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи прострочену заборгованість за кредитним договором №67/П/31/2007/840 у сумі 814 184 грн 64 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором №67/П/31/2007/840 у сумі 814 184 грн 64 коп., що складається: із заборгованості за тілом кредиту за період часу з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року у сумі 81 071 грн 92 коп., заборгованості за нарахованими процентами за період часу з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року у сумі 733 112 грн 72 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що право вимоги позивача, як первісного кредитора, повинно бути підтвердженим оригіналами кредитного договору і договору поруки, які у позивача відсутні. Вважає, що це є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідачем було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме оригіналів зазначених вище договорів поруки і кредитного договору, які надано не було.
Посилається на те, що він, як поручитель, заперечував правильність розрахунку заборгованості та вказував на відсутність виписки по банківському рахунку, заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивач не підтвердив свого права вимоги та розміру сум, заявлених до стягнення, оскільки надані позивачем докази для підтвердження розміру заборгованості є неналежними.
Зазначає, що розрахунок боргу первинного кредитора містить курс валют 26.81000 грн З 2014 року по 2020 рік, але загальнодоступна інформація на сайті Міністерства фінансів України вказує, що курс валют протягом 6 років не був однаковим, та в 2014 року становив 15,7685 грн, тобто, у двічі менший, ніж курс за яким вирахувано заборгованість первинним кредитором, що як наслідок спричинило завищення розміру боргу та не потребує спеціальних знань в частині оцінки очевидності фактів незастосування курсу долара відносно гривні на дату нарахування боргу. При цьому, заборгованість позивач нарахував з 2020 року, грошовий еквівалент курсу долара до гривні не зазначив.
Вказує, що 21 травня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» і Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги, за яким до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги, в тому числі і, за кредитним договором №67/П/31/2007/840. Ухвала про затвердження мирової угоди між позивачем та ПАТ КБ «Надра» містить лише перелік кредитних договорів, без переліку договорів поруки та іпотеки та в ній договір відступлення прав вимоги містить ЄДРПОУ 20025456, натомість в договорі поруки інший ЄДРПОУ 21707100. Відомості про зміну ЄДРПОУ банку на сайті банку чи НБУ відсутні.
Посилається на те, що наявність заборгованості за кредитним договором станом на 10 листопада 2021 року в сумі 1 721 862 грн 86 коп. не підтверджена жодним бухгалтерським документом, відомостями про банківські операції (погашення/нарахування боргу в дату на яку нарахований борг). Наданий до позовної заяви документ «Рух коштів за кредитом» з частковими відомостями за період з 10 листопада 2021 року по 10 жовтня 2024 року не відповідає ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік». Відомості про рух грошових коштів з 14 лютого 2008 року по 10 листопада 2021 року відсутні в матеріалах справи.
Представник Державної іпотечної установи - адвокат Єрохін О.П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Вказує, що твердження відповідача про відсутність у позивача права вимоги через ненадання оригіналів кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки, є хибним. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 21 травня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та Державною іпотечною установою укладено договір відступлення права вимоги. Цей договір є чинним, не визнаний недійсним та підтверджує перехід прав кредитора до позивача. Відсутність паперового оригіналу кредитного договору або договору поруки не спростовує факту укладення цих договорів у 2008 році, реального отримання коштів позичальником та виконання зобов'язань протягом певного періоду. Факт укладення іпотечного договору, який забезпечує виконання зобов'язань та посвідчений нотаріально, додатково підтверджує існування основного зобов'язання. Копії документів, що містяться в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України, оскільки відповідачі не надали доказів, які б спростовували їх зміст. Щодо доводів відповідача про те, що розрахунок заборгованості не підтверджений банківською випискою вказує, що вони були належним чином досліджені та відхилені судом першої інстанції. Розрахунок заборгованості здійснено на підставі умов кредитного договору (щодо відсоткової ставки, строків повернення тощо). Відповідачі, в порушення ст.81 ЦПК України, не надали власного контррозрахунку заборгованості та не надали жодних квитанцій або платіжних доручень, які б свідчили про погашення боргу в обсягах більших, ніж враховано позивачем. Твердження про відсутність первинної документації від первісного кредитора (ПАТ КБ «Надра») не звільняє боржника від обов'язку повернути отримані кошти. При відступленні права вимоги позивачу було передано інформацію про розмір заборгованості, яка існувала на момент відступлення, і саме ця сума стала базою для подальших нарахувань або стягнень. Відсутність виписок як окремого документа в матеріалах справи не означає відсутність первинних документів, що підтверджують видачу коштів та рух по рахунку. Наявні в справі заяви на видачу коштів, які є невід'ємною частиною кредитної справи, разом з внутрішніми банківськими документами, на підставі яких формуються довідки про заборгованість, є належними доказами господарських операцій. Банк, як фінансова установа, зобов'язаний вести бухгалтерський облік відповідно до чинного законодавства. Довідки про заборгованість формуються на підставі первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку. Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своїх тверджень про недостовірність сум заборгованості, натомість лише заперечує їх, посилаючись на формальні обставини.
Відповідач ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 оскаржує рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року в повному обсязі, у тому числі в частині задоволення позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак такі вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , не можуть бути вирішені апеляційним судом у рамках цього апеляційного провадження, виходячи з такого.
Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Так, закріплений у ст.13 ЦПК України принцип диспозитивної у цивільному процесі полягає в тому, що суд розглядає справу лише за зверненням особи, поданим у межах її процесуальних прав, і в межах заявлених нею вимог та наданих доказів; суд не може вийти за межі позовних вимог.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.6 ст. 367 ЦПК України).
Ураховуючи те, що ОСОБА_2 апеляційну скаргу на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року не подавала і не уповноважувала ОСОБА_1 представляти її інтереси, то апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості переглядати рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки це виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги в частині вирішення повних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 та стягуючи з нього солідарно з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 у загальному розмірі 814 184 грн 64 коп., з яких 81 071 грн 92 коп. становить заборгованість за тілом кредиту за період з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року, а 733 112 грн 72 коп. - заборгованість за нарахованими процентами за цей самий період, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, тоді як ОСОБА_3 є поручителем і солідарним боржником за цим зобов'язанням, а відтак існують правові підстави для стягнення з відповідачів на користь кредитора зазначеної заборгованості.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними й такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 67/П/31/2007/840 (а.с.9-13, т. 1).
Згідно умов пунктів 1.1, 1.3.1, 1.4, 3.3.1 цього кредитного договору, сума кредиту 67 013,328 доларів США. Строк кредитування - до 13 лютого 2026 року, процентна ставка - 14,29 % річних. Розмір щомісячного платежу за процентами - 843,32 долари США.
Того ж дня, 14 лютого 2008 року на забезпечення виконання вказаного вище кредитного договору, між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 , як поручителем було укладено договір поруки (а.с.15-16, т.1).
Згідно із пунктами 1.1 і 1.2 договору поруки, поручитель в повному обсязі солідарно відповідає із ОСОБА_2 за виконання зобов'язань за кредитним договором № 67/П/31/2007/840.
Крім того, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 було укладено договір іпотеки від 14 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Чернишовою О.А. та зареєстрований в реєстрі № 411 (а.с. 17-20, т.1).
Установлено, що 21 травня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» і Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги, за яким до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги, в тому числі і, за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 (а.с. 31-37, т.1).
Згідно з пунктом 1 договору відступлення права вимоги від 21 травня 2020 року ПАТ КБ «Надра» передало, а Державна іпотечна установа набула не лише права вимоги за основними зобов'язаннями, а й права вимоги до поручителів, іпотекодавців, заставодавців та майнових поручителів за договорами поруки, іпотеки та застави.
Жоден із цих контрагентів договору про відступлення права вимоги не ставив під сумнів та не оспорює реальне проведення коштів по рахункам та правильність цього платежу.
Також матеріали справи не містять даних про те, що укладений 21 травня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» і Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги у встановленому законом порядку визнаний недійсним або є нікчемним в силу закону, у тому числі з підстав його неоплатності або непередрання первинних бухгалтерських документів, і таких доказів відповідачкою суду не надано.
Відтак цей договір про відступлення права вимоги від 21 травня 2020 року в силу ст.204 ЦК України є правомірним і має визначені ним юридичні наслідки.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Як визначено ч.1 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до положення п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором бо законом. (ч.1 ст.516 ЦК України).
Згідно з ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звертаючись до суду із цим позовом, Державна іпотечна установа посилалася на те, що до неї на підставі договору відступлення права вимоги від 21 травня 2020 року перейшли права кредитора за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , виконання зобов'язань за яким забезпечене договором поруки, укладеним того ж дня з ОСОБА_1 .
Згідно з приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом установлено, що ОСОБА_2 , як позичальниця за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року, укладеним із ВАТ КБ «Надра», належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим не сплачує поточну заборгованість ані за тілом кредиту, ані за процентами за користування ним.
Водночас під час розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про дострокове припинення дії зазначеного кредитного договору, зокрема у зв'язку з пред'явленням кредитором вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, причому самі відповідачі на уточнюючі питання суду підтвердили, що таких вимог від первісного кредитора не отримували.
Так само судом не встановлено обставин звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечувалося виконання зобов'язань за цим кредитним договором, а представник позивача прямо зазначив, що станом на дату розгляду справи в суді стягнення на предмет іпотеки не зверталося.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що основне зобов'язання припинилося, було достроково змінене або що обсяг відповідальності сторін зазнав змін унаслідок реалізації іпотечного забезпечення.
Із наданого Державною іпотечною установою розрахунку поточної заборгованості за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 видно, що за період з 10 жовтня 2021 року до 10 жовтня 2024 року загальний розмір нарахованої заборгованості становить 814 184 грн 64 коп., з яких: 81 071 грн 92 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 733 112 грн 72 коп. - заборгованість за процентами (а.с. 28-30, т.1).
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 , заперечуючи проти поданого Державною іпотечною установою розрахунку заборгованості за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 за період з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року, не спростували його належними та допустимими доказами: власного контррозрахунку не подали, доказів неправильності визначення заборгованості у сумі 814 184 грн 64 коп. - не надали.
Так само відповідачі не подали й доказів здійснення платежів у рахунок погашення цієї заборгованості ні на користь первісного кредитора - ВАТ КБ «Надра», ні на користь Державної іпотечної установи як нового кредитора, тоді як наведені ними заперечення зводилися лише до незгоди з розрахунком позивача та не були підтверджені жодними об'єктивними даними.
З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність позивачем розміру та складових заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов'язання.
Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені ст.543 ЦК України: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов'язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Як солідарне зобов'язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.
Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.
Відповідачі як солідарні боржники відповідають в межах загальної суми кредитної заборгованості.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором (ч.4 ст.543 ЦК України).
Отже, суть солідарного обов'язку полягає в тому, що у випадку невиконання боржником грошового зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор має право вимагати виконання цього грошового зобов'язання одночасно як від боржника, так і від поручителя.
Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі (ч.3 ст.543 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що солідарні боржники наділені правами на заперечення проти вимог кредитора у повному обсязі, як заявлених щодо кожного із них (боржника чи поручителя), так і щодо інших загальних вимог, за якими такий боржник несе солідарну відповідальність.
Порука за своєю правовою природою має додаткове (акцесорне) зобов'язання до основного (кредитного) договору та напряму залежить від його умов. Загальний розмір кредитної заборгованості стосується як боржника, так і поручителя, який несе солідарну відповідальність в межах строку поруки.
У справі про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя до співучасників висувається єдина позовна вимога, а не окрема вимога до кожного із співвідповідачів. З огляду на це, єдина вимога позивача має спиратись на єдине обґрунтування (єдині підстави позову), а тому заперечення проти такого позову боржника та позичальника не можуть бути роздільними, вони мають спиратись загальне для співучасників обґрунтування.
Більш того, згідно з ч.2 ст.556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Зважаючи на викладене, боржник не може байдуже ставитись до пасивної поведінки поручителя, виходячи з того, що боржник і після виконання зобов'язання поручителем залишається зобов'язаною особою. У зв'язку з цим, позбавлення боржника, який у більшому обсязі володіє інформацією щодо змісту основного зобов'язання, права висувати заперечення проти вимог кредитора, які спрямовані до поручителя, не відповідає принципу розумності.
Про однорідність та нерозривність вимог кредитора, заявлених в солідарному порядку до позичальника та поручителя, зазначала Велика Палата Верховного Суду при вирішення питання юрисдикційності розгляду таких спорів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 496/3778/14-ц (провадження № 14-281цс19)).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з огляду на встановлені обставини щодо наявності та розміру непогашеної заборгованості за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року у сумі 814 184 грн 64 коп., а також на те, що ОСОБА_1 як поручитель за договором поруки від 14 лютого 2008 року несе солідарну відповідальність разом із ОСОБА_2 перед кредитором за невиконання забезпеченого порукою зобов'язання, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з поручителя солідарно з позичальницею 81 071 грн 92 коп. заборгованості за тілом кредиту та 733 112 грн 72 коп. заборгованості за процентами, а всього 814 184 грн 64 коп.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про неможливість стягнення з нього, як поручителя, заборгованості за тілом кредиту та процентами у зв'язку з переведенням Державною іпотечною установою заборгованості за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року у національну валюту.
Як вже зазначалось з поданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 визначена у загальному розмірі 814 184 грн 64 коп., із яких 81 071 грн 92 коп. становить заборгованість за тілом кредиту, а 733 112 грн 72 коп. - за нарахованими процентами.
При цьому наведений розрахунок здійснений у гривневому еквіваленті та відповідачами належними і допустимими доказами не спростований.
Так, самі по собі дії позивача щодо переведення заборгованості у гривню відповідачами не оскаржувалися та не свідчать ні про припинення дії кредитного договору, ні про припинення права кредитора вимагати виконання зобов'язання від ОСОБА_2 як позичальниці та від ОСОБА_1 як солідарного боржника за договором поруки від 14 лютого 2008 року.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, такий спосіб обрахунку не погіршив становища відповідачів, оскільки з урахуванням девальваційних процесів визначення заборгованості у національній валюті фактично зменшило розмір поточного платежу порівняно з тим, яким він був би у разі обчислення за курсом долара США на дату його сплати.
Систмно оцінюючи ці обставини, колегія суддів також бере до уваги відомий ще з римського права принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який діє у взаємозв'язку з правилом tantum devolutum quantum appellatum, тобто в межах доводів поданої скарги не допускається погіршення становища особи, яка ініціювала апеляційний перегляд.
За таких обставин підстав для повторного перерахунку спірної заборгованості у валюті кредиту апеляційний суд не вбачає, оскільки це не спростовує правильності висновків суду першої інстанції та потенційно могло б призвести до погіршення становища скаржника.
Суд першої інстанції також правильно відхилив посилання відповідача щодо необхідності застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв. 30 червня 2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 383/1645/23 (провадження № 61-12645св24).
З огляду на те, що позов пред'явлено у грудні 2024 року, а заявлена до стягнення заборгованість визначена лише за період з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про сплив позовної давності, оскільки вказані вимоги заявлені в межах установленого законом строку, тривалість якого підлягає визначенню з урахуванням пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для врахування посилань ОСОБА_1 на допущені, на його думку, невідповідності при укладенні договору поруки та на сам факт подальшого оскарження цього договору в судовому порядку.
Так, в силу приписів ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, а тому договір поруки від 14 лютого 2008 року станом на час розгляду цієї справи є чинним, недійсним у встановленому законом порядку не визнаний, а відтак підлягає врахуванню як належна правова підстава виникнення солідарного обов'язку поручителя перед кредитором.
За таких обставин самі лише посилання відповідача на наявність окремих невідповідностей у змісті цього договору або на подання ним позову про визнання договору поруки недійсним не спростовують його чинності та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції у цій справі.
При цьому ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для спростування факту підписання ним договору поруки та не надав суду жодного висновку експерта на підтвердження своїх заперечень у цій частині.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення повних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що право вимоги за договором поруки до Державної іпотечної установи не перейшло, а позовні вимоги не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, є безпідставними, оскільки пунктом 1 договору відступлення права вимоги від 21 травня 2020 року прямо передбачено перехід до нового кредитора прав вимоги не лише за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року, укладеним із ОСОБА_2 , а й до поручителів за договорами поруки. Відтак до Державної іпотечної установи перейшло як право вимоги до ОСОБА_2 як позичальниці за кредитним договором від 14 лютого 2008 року, так і право вимоги до ОСОБА_1 як поручителя за договором поруки від 14 лютого 2008 року. При цьому порука, як акцесорне зобов'язання, слідує за основним зобов'язанням, якщо відсутні передбачені законом підстави для її припинення, яких у цій справі не встановлено.
Сам по собі факт ненадання окремих первинних бухгалтерських документів не спростовує ні переходу права вимоги, ні наявності заборгованості, оскільки поданий позивачем розрахунок боргу відповідачами належними доказами не спростовано, контррозрахунку не надано, а доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права та не допущено порушень процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року в частині вирішення повних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.
Головуючий
Судді: