16 березня 2026 року
справа № 369/580/26
провадження № 33/824/1733/2026
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Музичко С.Г., розглянувши справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - Богдан Юлії Сергіївни на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року, у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортним засобом на 1 рік.
Стягнуто судовий збір з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 665 грн 60 коп.
Не погоджуючись із постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року захисник ОСОБА_1 - Богдан Юлія Сергіївна подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтуванні вимог посилається на те, що ОСОБА_1 не був повідомлений судом через засоби поштового зв'язку та за номером мобільного телефону про розгляд справи.
У долучених до матеріалів справи відеозаписів не зафіксовано роз'яснення скаржнику прав та обов'язків, передбачених ст. 268 КУпАП.
Як вбачається з доданого протоколу, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ОСОБА_1 доставлений на огляд у заклад охорони здоров'я, що не зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, скаржник в лікарню не доставлявся.
Відповідно до імперативного припису ч. 2 ст. 283 КУпАП, чітко передбачено імперативний обов'язок щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення , однак у протоколі немає посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеофіксацію.
Поліцейський проігнорував скаржника про причину необхідності пред'явлення документів, також із матеріалів справи вбачається, що водій ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху.
В судове засідання з'явився ОСОБА_1 та його захисник Богдан Ю.С. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №556240 від 01.01.2026 року, встановлено, що 01.01.2026 року близько 04 години 45 хвилин в Київській області в Бучанському районі в с. Софіївська Борщагівка по вулиці Абрикосова, 5, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився у встановленому законом порядку за допомогою газоаналізатора «Драгер». Результат позитивний 2,02% проміле.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9А ПДР, за що передбачена відповідальність згідно ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.ст.245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Європейський суд з прав людини у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Пунктом 2.9а Правил дорожнього руху України визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП до адміністративної відповідальності притягуються особи за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортними засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується наявними у справі доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 01.01.2026 року серії ЕПР1 № 556240,
- роздруківкою спеціально технічного приладу «Драгер», відповідно до якого результат становив - 2,02% проміле,
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використання спеціальних технічних засобів від 01.01.2026 року та DVD-R диск.
Зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, в своїй сукупності підтверджують факт порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху України та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, що позбавило його права на належний захист, апеляційний суд зазначає, що право на захист було відновлено шляхом надання права на апеляційне оскарження постанови судді першої інстанції. При цьому, сам факт неналежного повідомлення про час та місце розгляду справи не може бути безумовною підставою для скасування постанови судді.
ЄСПЛ наголошує, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною позицією оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд. Стаття 6 Конвенції водночас не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року). Однак вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази, тому завдання ЄСПЛ полягає, з-поміж іншого, в тому, щоб установити, чи було провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, справедливим у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Отже, Суд не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 (mutatis mutandis рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 року, серія А № 140, сторінка 29, пункт 46).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Враховуючи, що суд оцінює докази у їх сукупності, на відеозаписі з нагрудної камери зафіксовано всі події, які необхідні для з'ясування та встановлення дійсних обставин справи, апеляційний суд вважає, що порушення п. 2.9а Правил дорожнього руху ОСОБА_1 підтверджений належними та допустимими доказами.
Будь-яких порушень норм КУпАП, у тому числі при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, які б стали підставою для скасування постанови суду першої інстанції не встановлено.
Враховуючи сукупність наведених обставин, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у порушенні ним п.2.9а Правил дорожнього руху України та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП доведена, підстав для скасування постанови суду першої інстанції та закриття справи за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП апеляційним судом не встановлено.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - Богдан Юлії Сергіївни на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року залишити без задоволення.
Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя