21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 173/1092/22
провадження № 61-9986ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна Марія Сергіївна, на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Тітовський Сергій Іванович, до Верхівцевської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну ділянку,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Верхівцевської міської ради, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- встановити факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 у період з 2002 року до 16квітня 2008 року;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 7,690 га, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Верхівцевської міської ради в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 .
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови.
1 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна М. С., у підсистемі «Електронний суд» сформував касаційну скаргу, зареєстровану судом 4 серпня 2025 року, на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, повний текст якої складено 30 червня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2025 року поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень; касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначеного у ній недоліку.
Заявнику необхідно було надати докази, які б підтвердили вартість спірного нерухомого майна, вказати ціну позову та у разі необхідності доплатити судовий збір за подання касаційної скарги, виходячи з 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру (з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
8 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна М. С., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків.
У заяві про усунення недоліків ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна М. С., заявив клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору, оскільки він є особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, що підтверджується копією посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.
Так, представник позивача, звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, не надав документа, що підтверджує підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону. До касаційної скарги було долучено доказ сплати судового збору у розмірі 3 175,68 грн.
Усуваючи недоліки касаційної скарги, представник позивача доплатив судовий збір у розмірі 2 134,24 грн та надав копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.
Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (пункт 10 частини першої статті п'ятої Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 3 вересня 2013 року, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
З огляду на викладене, клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна М. С., про повернення помилково сплаченого судового збору підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою касаційного оскарження рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року визначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 2 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 22 травня 2024 року у справі № 404/33/22, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень з огляду на таке.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну ділянку,послався на те, що ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 до її смерті. Вказував, що проживав із ОСОБА_2 за вказаною адресою, починаючи з 2002 року, і до її смерті, тобто більше як п'ять років.
Після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина, а саме земельна ділянка площею 7,690 га, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Верхівцевської міської ради.
Стверджував, що фактично прийняв спадщину після ОСОБА_2 5 серпня 2022 року звернувся до приватного нотаріуса Тітовського С. І. з метою оформлення спадщини, проте постановою приватного нотаріуса від 5 серпня 2022 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують його споріднення із спадкодавцем, та пропуском ним строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України для подання заяви про прийняття спадщини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права. Зокрема, суд першої інстанції вважав, що ефективним способом захисту євстановлення факту родинних відносин, а не встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п'яти років до відкриття спадщини. Оскільки позивач пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини і вимогу про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини не заявляв, вимога про визнання за ним права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом є передчасною.
Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обрання неефективного способу захисту, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є цілком ефективним за умови доведеності обґрунтованості позову, та не потребує від позивача звернення до суду з новим позовом(провизначення додаткового строку для прийняття спадщини). Крім того, суд апеляційної інстанції констатував, що місцевий суд дійшов правильного висновку про недоведення позивачемфакту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , тому відмовив у задоволенні вказаної вимоги та вказав, що вимога про визнання права власності на земельну ділянку також не підлягає задоволенню, оскількиє похідною.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Алуштинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається, в тому числі, із земельної ділянки площею 7,690 га, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Верхівцевської міської ради, яка належала останній на підставі Державного акта про право приватної власності на землю, виданого Верхньодніпровською районною державною адміністрацією громадянину України 10 червня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 705.
Постановою приватного нотаріуса від 5 серпня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують його споріднення зі спадкодавцем, та пропуском ним строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини.
Апеляційний суд констатував, що до позовної заяви долучено довідки Верхівцевської міської ради № 821 та № 820, в яких зазначено, що ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції обґрунтовано не враховано довідки Верхівцевської міської ради № 821 та № 820, оскільки відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Алуштинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим України, місцем смерті ОСОБА_2 є м. Алушта Автономна Республіка Крим. Отже, на момент смерті ОСОБА_2 не проживала в м. Верхівцеві Кам'янського району Дніпропетровської області.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, тітка, дядько.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 6 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 7 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 7 серпня 2025 року у справі № 466/11802/21.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 викладено висновок, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 зроблено висновок, що п'ятирічний строк, передбачений статтею 1264 ЦК України, повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Апеляційний суд, встановивши, що на момент смерті ОСОБА_2 не проживала в м. Верхівцеві Кам'янського району Дніпропетровської області, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_2 не менш як п'ять років на момент відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не підтверджено.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 6 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 7 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 7 серпня 2025 року у справі № 466/11802/21.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.
Доводи заявника про те, що факт поживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_2 підтверджено показанням допитаного судом свідка, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки показам свідка надана оцінка як судом першої інстанції, так і апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, і такі показання суди визнали недостатніми для встановлення факту проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_2 не менш як п'ять років на момент відкриття спадщини(подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі№ 638/16481/21).
Крім того, суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, відповідно до якого факт піклування про особу, надання їй допомоги та догляду, її поховання після смерті не може бути підставою для включення такої особи до четвертої черги спадкування без основного критерію - проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Доводи касаційної скарги про те, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 2 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 22 травня 2024 року у справі № 404/33/22, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
У пункті 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (заява № 48553/99) зазначено, що відповідно до прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 § 1, повинно тлумачитися в контексті преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав вважати оскаржувані судові рішення незаконними.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки Верховний Суд уже викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна М. С., на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна Марія Сергіївна, про повернення помилково сплаченого судового збору задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 175,68 грн, сплачений згідно з квитанції до платіжної інструкції № 0.0.4474702843.1 від 25 липня 2025 року на розрахунковий рахунок UA288999980313151207000026007, отримувач - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, банк отримувача - Казначейство України, код отримувача - 37993783.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 134,24 грн, сплачений згідно з квитанції до платіжної інструкції № 1.479333401.1 від 7 січня 2026 року на розрахунковий рахунок UA288999980313151207000026007, отримувач - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, банк отримувача - Казначейство України, код отримувача - 37993783.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бакуліна Марія Сергіївна, на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Тітовський Сергій Іванович, до Верхівцевської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну ділянку.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська