(збіжна)
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Мартєва С. Ю.
у справі № 703/1666/22 (провадження № 61-13533св23)
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання незаконним рішення та зобов'язання до вчинення певних дій
за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2023 року у складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року у складі колегії суддів Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Новікова О. М.,
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Обставини справи
1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, визнання незаконним рішення та зобов'язання до вчинення певних дій.
2. Смілянський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 11 квітня 2023 року, яке Черкаський апеляційний суд постановою від 23 серпня 2023 року залишив без змін, позов задовольнив.
Визнав неправомірною відмову АТ КБ «ПриватБанк», викладену у листах від 12 жовтня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-210923/101111 та від 12 травня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220512/7953, щодо проведення реструктуризації кредитних зобов'язань за кредитним договором від 03 березня 2008 року № СSS0GA00000317, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;
Зобов'язав АТ КБ «ПриватБанк» провести реструктуризацію кредитних зобов'язань за кредитним договором від 03 березня 2008 року № СSS0GA00000317, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», на умовах та у відповідності до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»;
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 4 500 грн.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у сумі 1 984,80 грн.
3. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
4. Постановою від 25 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року залишив без змін.
5. Зазначив, що Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-1X «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» передбачає реструктуризацію кредитів, укладених в іноземній валюті, забезпеченням за якими виступає житлова нерухомість. Цей Закон набрав чинності 23 квітня 2021 року.
6. Цей Закон на кредитора поклав обов'язок провести реструктуризацію заборгованості за договором про споживче кредитування у випадку подання позичальником відповідної заяви.
7. Зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що під час звернення із заявою про проведення реструктуризації ОСОБА_1 дотримався всіх вимог, встановлених пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», а також надав передбачені цим положенням документи, тому його звернення підлягало розгляду банком із застосуванням передбаченого законом механізму обов'язкової реструктуризації.
8. Прострочене грошове зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк», що виникло з кредитного договору від 03 березня 2008 року, підлягає обов'язковій реструктуризації на умовах, визначених зазначеним законом. Отже у відповідача відсутні правові підстави для відмови у задоволенні поданої заяви.
9. Виходив з того, що доводи скаржника про те, що на момент розгляду заяви ОСОБА_1 про проведення реструктуризації боргу в провадженні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебували судові справи з приводу кредитного договору, а тому позивач не набув права на подання заяви до банку про реструктуризацію є безпідставними, оскільки положення підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не обмежує права споживача на звернення до банку із заявою про проведення реструктуризації в період перебування в провадженні суду справи за позовом банку про стягнення заборгованості із такого позичальника, а встановлює додатковий (збільшений) строк для подання відповідної заяви у такому випадку (постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22).
ІІ. Зміст окремої думки
10. З результатом вирішення справи погоджуюся, проте вважаю, що мотиви, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року слід було доповнити розділом щодо реструктуризації зобов'язання за наявності судового рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.
11. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
12. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
13. Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
14. Принцип правової визначеності є фундаментальним елементом верховенства права, що гарантує передбачуваність, стабільність та доступність правових норм. Він забезпечує чітке розуміння особою своїх прав та обов'язків, неможливість зворотної дії закону, стабільність судових рішень (res judicata) та захист законних очікувань, обмежуючи свавілля публічної влади.
15. З огляду на частини другу-четверту статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
16. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
17. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
18. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення лише з метою повторного розгляду справи і її нового вирішення. Відступ від цього принципу виправданий, лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами. Відповідне рішення може бути скасовано виключно, щоб виправити помилку, яка має дійсно суттєве значення для судової системи. Відступ від принципу юридичної визначеності може бути сумісний із вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції тільки, якщо це виправдано міркуваннями нагальної суспільної необхідності на відміну від простого правового пуризму. Принципово, щоб судове рішення підлягало скасуванню виключно для виправлення помилки, яка дійсно є фундаментально важливою для судової системи.
19. Так, у Рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункт 52).
20. Отже, держава взяла на себе відповідальність за вирішення спорів у певних правовідносинах та за належне та своєчасне виконання судових рішень.
21. У правовідносинах, коли виконується судове рішення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», беруть участь не два а три учасника : стягувач - кредитор, боржник і держава у особи органу виконання судового рішення.
22. Вважаю дивною та неприйнятною ситуацію, коли стягувач і боржник в односторонньому порядку, без участі органу виконання судового рішення, змінюють умови кредитного договору, який себе вичерпав після судового рішення у спорі щодо строків виконання зобов'язання, суми боргу, розміру відсотків, пені.
23. Це створює передумови ситуації, коли при неналежному виконанні реструктуризованого зобов'язання, кредитор знов звернеться до суду, який повторно визначатиме строк виконання зобов'язань, суму боргу, розмір відсотків, пені і спосіб та порядок виконання судового рішення.
24. Наведене спричинить існування двох судових рішень, які підлягають примусовому виконанню у одних й тих самих кредитних відносинах.
25. За таких обставин мотивувальну частину постанови вважаю за необхідне доповнити наступним розділом:
«Щодо реструктуризації зобов'язання за наявності судового рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.
З огляду на частини другу-четверту статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Отже, судове рішення є непорушним і саме держава несе відповідальність за його належне виконання.
Проте, сама ж держава надала право певній категорії осіб на реструктуризацію кредитних зобов'язань, яка може вплинути на обсяг й строк їх виконання (Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-1X «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті»).
Відповідно до частини 1 статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Прийняття згаданого Закону є обставиною, яка істотно впливає на обсяг і строк виконання кредитних зобов'язань певної категорії позичальників, отже питання реструктуризації кредитних зобов'язань, за наявності відкритого виконавчого провадження, стягувач - кредитор і позичальник - боржник мають вирішувати у порядку статей 434-435 ЦПК України.
Запобігаючи множенню справ позовного провадження, за відсутності згоди стягувача - кредитора на реструктуризацію кредитних зобов'язань, боржник - позичальник або орган виконання судового рішення вправі звернутися із відповідною заявою до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, у порядку статті.435 ЦПК України.
Суд зі своє сторони має перевірити наявність визначених законом критеріїв та підстав для затвердження мирової угоди в процесі виконання чи для відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання.»
26. Переконаний, що вирішення питань між сторонами договору щодо реструктуризації, за наявності на примусовому виконанні судового рішення, поза межами процедури, визначеної зазначеними розділами ЦПК України за наявності судового рішення на примусовому виконанні є неприпустимим та породжує правову невизначеність.
СуддяС. Ю. Мартєв