01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 939/3200/24
провадження № 61-12744св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Калараша А. А.,
суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Правекс Банк»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Міланіч А. М., та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2024 року позивач Акціонерне товариство «Правекс Банк» (далі - АТ «Правекс Банк», Банк) звернувся до ОСОБА_1 з позовом про стягнення трьох процентів річних від суми простроченого грошового зобов'язання.
2. Позов мотивовано тим, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 759/13146/15 з ОСОБА_1 на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 825 дол. США, прострочені відсотки у розмірі 19 151,02 дол. США, пеню у розмірі 8 899,16 дол. США, нараховану пеню за прострочення сплати по відсотках у розмірі 10 201,36 дол. США, а всього 74 076,54 дол. США, а також судовий збір у розмірі 3 654 грн. ОСОБА_1 судове рішення не виконував, чим порушував право на повернення коштів кредитору.
3. З огляду на зазначене з метою поновлення свого порушеного права Банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3% річних від простроченого грошового зобов'язання згідно з рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 759/13146/15 за позовом АТ «Правекс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення
4. Бородянський районний суд Київської області рішенням від 11 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду 03 вересня 2025 року, позов задовольнив.
5. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс Банк» 3% річних від простроченого грошового зобов'язання в сумі 3 272,02 дол. США, що станом на 11 березня 2025 року становить 135 091,88 грн, та судовий збір на суму 2 422,40 грн.
6. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що триваюче невиконання боржником судового рішення про стягнення заборгованості є простроченням виконання зобов'язання, що є підставою для застосування штрафних санкцій, визначених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
7. 14 жовтня 2025 року представник ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
8. Мотивує скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 390/880/16, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15, від 17 листопада 2020 року у справі № 569/12918/16, від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, від 18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22, від 22 січня 2025 року у справі № 602/140/23, від 23 липня 2025 року у справі № 761/7294/24 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).
Позиція інших учасників справи стосовно предмета спору
У відзиві на касаційну скаргу Банк посилається на те, що вимоги касаційної скарги безпідставні. Зауважує, що оскільки рішення суду є обов'язковим до виконання, то невиконання своєчасно зобов'язання з повернення позичених коштів ОСОБА_1 є прямою підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України.
Провадження у суді касаційної інстанції
9. Ухвалою від 17 листопада 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень.
10. Відкриваючи касаційне провадження у справі з ціною позову, яка не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд касаційної інстанції керувався тим, що касаційна скарга стосується питання, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на час відкриття касаційного провадження у справі Велика Палата Верховного Суду прийняла до провадження справу № 754/511/23 з метою вирішення правового питання про наявність або відсутність підстав для стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за обставин наявності судового рішення, яке не може бути звернене до виконання.
11. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
12. Ухвалою від 17 лютого 2026 року Верховний Суд зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23.
13. Ухвалою від 30 березня 2026 року Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі.
14. Іншою ухвалою від 30 березня 2026 року Верховний Суд призначив справу до розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
15. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 759/13146/15-ц на користь позивача з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 825 дол. США, прострочені проценти у розмірі 19 151,02 дол. США, пеню у розмірі 8 899,16 дол. США та нараховану пеню за прострочення сплати по процентах у розмірі 10 201,36 дол. США, а всього 74 076,54 дол. США, а також судовий збір у розмірі 3 654 грн.
16. Ухвалами від 27 березня 2020 року та від 07 жовтня 2020 року у справі № 759/13146/15 Святошинський районний суд міста Києва залишив без задоволення заяви Банку про поновлення строків для пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови
17. Обґрунтовуючи позовну заяву, Банк посилався на те, що рішення суду від 10 листопада 2015 року відповідачем не виконано. Враховуючи, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, Банк просив стягнути з відповідача 3 % річних від простроченого грошового зобов'язання.
18. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ОСОБА_1 не виконав своєчасно зобов'язання з погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням, що є підставою для застосування штрафних санкцій, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.
19. Однак, з такими доводами погодитися неможна з огляду на такі обставини.
20. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
21. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15.
22. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).
23. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
24. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
25. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
26. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
27. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
28. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.
29. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
30. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
31. З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов'язання, слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
32. У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін.
33. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:
- натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
- кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
34. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
35. Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.
36. Тобто поза межами цього строку (строку пред'явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання.
37. Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.
38. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред'явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.
39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 виклала правовий висновок про те, що у разі пропуску строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред'являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.
40. У цій справі суди встановили, що рішення Святошинського районного суду від 10 листопада 2015 року у справі № 759/13146/15 ОСОБА_1 не виконане. Ухвалами від 27 березня 2020 року та від 07 жовтня 2020 року у справі № 759/13146/15 Святошинський районний суд міста Києва залишив без задоволення заяви Банку про поновлення строків для пред'явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа.
41. Крім того, матеріали справи не містять, а позивач не надав доказів видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 759/13146/15 або наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 759/13146/15.
42. Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні, надаючи оцінку запереченням відповідача проти позовних вимог, зазначив, що позивач, маючи статус кредитора, не реалізував своє право на звернення у встановлений законом строк до примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом, втративши своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором та рішенням суду. Зазначені обставини не враховано ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову АТ «Правекс Банк».
43. Колегія суддів наголошує на тому, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов'язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов'язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.
44. Оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов'язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов'язанням, яке підлягає виконанню.
45. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.
46. З огляду на особливість цієї обставини - наявність у справі судового рішення про відмову у поновленні строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, а саме відсутність потреби щодо її аналізу окремо чи з іншими доказами у справі в сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, а також з огляду на обов'язковість врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, визначену частиною четвертою статті 263 ЦПК України, колегія суддів з метою дотримання принципу ефективності цивільного судочинства за результатами розгляду касаційної скарги дійшла висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Правекс Банк».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
47. Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
48. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про можливість застосування до боржника, який не виконав зобов'язання згідно з рішенням суду про стягнення заборгованості, заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України, за умови пропуску стягувачем строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, відмови суду у поновленні цього строку, відсутності доказів наявності відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості або видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення суду про стягнення заборгованості, тобто про нарахування 3% річних на невиконувану вимогу. В зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги, а отже оскаржувані судові рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
49. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
50. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду скасував судові рішення та відмовив у задоволенні позову, то понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на його користь з позивача.
51. За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір на суму 3 633,60 грн, за подання касаційної скарги - 4 844,80 грн, а отже судові витрати на суму 8 478,40 грн внаслідок перерозподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, слід стягнути з АТ «Правекс Банк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Правекс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від суми простроченого грошового зобов'язання залишити без задоволення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Правекс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 478,40 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Калараш
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров