01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/16306/23-ц
провадження № 61-5324св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Верланова С. М., Поліщук Н. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 06 грудня 2012 року ОСОБА_1 подав до банку анкету-заяву про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку».
Відповідно до виявленого бажання, ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт, який змінювався відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 35 000 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом у нього, станом на час подання позову, наявна заборгованість на загальну суму 44 782,4 грн, з яких: 36 633,5 грн - заборгованість за тілом кредитом, 8 148,90 грн - заборгованість за нарахованими відсотками.
Ураховуючи наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказаний розмір кредитної заборгованості.
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про застосування наслідків нікчемності правочину за кредитним договором.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він не вступав в кредитні відносини з АТ КБ «ПриватБанк». У заяві від 06 грудня 2012 року він власноручно написав нуль гривень кредитного ліміту, жодних інших документів, які б змінювали його наміри щодо отримання додаткових послуг зі сторони банку, окрім розрахунково-касового обслуговування, він не підписував.
Оскільки між ним та банком не існувало договірних відносин з кредитування, то вважав, що заявлені банком кредитні правовідносини між сторонами є нікчемними.
Крім того, вказував, що з 01 листопада 2019 року банк щомісячно протиправно списував з нього відсотки за кредитом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд застосувати наслідки нікчемності правочину за кредитним договором про надання банківських послуг від 06 грудня 2012 року в частині кредитних правовідносин.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2023 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до спільногорозгляду з позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 44 782,40 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати з оплати судового збору в розмірі 2 684 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення районного суду мотивовано тим, що банк довів, як факт укладення між сторонами кредитного договору, так і наявність у ОСОБА_1 заявленого розміру заборгованості, тому вимогипервісного позову є обґрунтованими. У задоволенні позову слід відмовити, оскільки немає підстав вважати кредитний договір нікчемним, оскільки ОСОБА_1 користувався кредитом, частково його погашав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитними коштами скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі
2 684,00 грн змінено, зменшено суму стягнутого судового збору з 2 684,00 грн
до 1 476,20 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судоверішення апеляційного суду мотивовано тим, що банк довів існування між сторонами кредитних правовідносин, а ОСОБА_1 не спростував, що уклав з банком кредитний договір, користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість, чим підтвердив, що його воля була направлена саме на отримання кредитних коштів.
При цьому, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави стверджувати, що сторони погодили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за нарахованими та простроченими процентами за користування кредитом у сумі 8 148,90 грн. Щодо зустрічного позову апеляційний суд погодився з висновками районного суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов банку залишити без задоволення, а його зустрічний позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що він підписав тільки анкету-заяву про приєднання до банківських послуг, в якій власноручно зазначив про кредитний ліміт у розмірі 0 грн. Більше жодних документів він не підписував, тому, вважає, що між сторонами не існувало кредитних правовідносин, вони є нікчемними, а всі кошти від банку є безпідставно ним отриманими. Банк обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись до нього з вимогами про стягнення кредитної заборгованості, оскільки повинен був вимагати повернути безпідставно отримані кошти, які були фактично надані.
Суди безпідставно застосували до спірних правовідносин Закон України «Про електронну комерцію», оскільки такий набрав чинності 30 вересня 2015 року, у той час, як правовідносини між сторонами виникли 06 грудня 2012 року.
Вважає, що виписка з рахунку не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору.
Зазначає, що не мав наміру отримувати кредит в банку, про що свідчить відповідна графа в анкеті-заяві, де зазначено, що бажаний кредитний ліміт - 0 гривень, тому кредитні правовідносини сторін слід вважати нікчемними.
Звертає увагу, що загальний розмір наданого кредиту за позовом банку становить 35 000 грн, а до стягнення вказано 36 633,5 грн, що на 1 633,50 грн більше. Згідно з випискою до цього кредиту включено 32 786,06 грн процентів, які збільшували кредит і знову нараховували на нього банківський процент. Це значить, що насправді розмір банківського кредиту значно вищий. Це явище на практиці називають ефективною процентною ставкою. Перерахунок нарахованих банком процентів потребує спеціальних знань, однак насправді розмір процентів буде значно вищий. Різниця між розміром нібито кредиту у сумі 36 633,50 грн і списаних процентів у сумі 32 786,06 грн становить 3 847,06 грн. Тобто, суди попередніх інстанцій не перевірили розрахунок заборгованості, відповідно до якого, у кредитну заборгованість входять проценти у сумі 32 786,06 грн. Реально перерахованих банком коштів на рахунок ОСОБА_1 без правових підстав є сума у розмірі 3 847,06 грн. Тобто, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні процентів у розмірі 8 148,90 грн, не врахував, що у розмір заборгованості за кредитом включені нараховані проценти у розмірі 32 786,06 грн із загальної суми заборгованості за кредитом 36 633,50 грн. Тобто, розмір безпідставно набутих ним коштів становить тільки 3 847,06 грн.
Вказує, що суди порушили процедуру долучення до справи доказів. Вважає, що суди не повинні були брати до уваги документи, подані представником банку - Стадніковим Д. В., оскільки він не надав суду документів, які підтверджують його повноваження.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені у скарзі доводи є необґрунтованими, не спростовують правильності по суті та законності оскаржуваних судових рішень, тому просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
25 червня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2026 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Згідно з Анкетою-заявою ОСОБА_1 висловив свою згоду на те, що анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і Банком договір про надання банківських послуг.
У заяві міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку Кредитка «Універсальна», з бажаним кредитним лімітом «0» грн (том 1, а. с. 18).
У матеріалах справи наявна копія Паспорту споживчого кредиту, підписана ОСОБА_1 25 травня 2021 року, із застереженням про чинність та актуальність інформації до 09 червня 2021 (том 1, а. с. 19-22).
У довідці АТ КБ «ПриватБанк» міститься інформація про отримані ОСОБА_1 за вказаним договором кредитні картки «Універсальна» та «Універсальна GOLD» у кількості 4 штуки (том 1, а. с. 17).
У довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , міститься інформація про зміну кредитного ліміту, як в сторону зменшення так і в сторону збільшення (том 1, а. с. 16).
Представником банку до матеріалів справи також було додано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (том 1, а. с. 23).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 20 березня 2023 року становить 44 782,4 грн, з яких: 36 633,5 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 8 148,9 грн - заборгованість за простроченими відсотками (том 1 а. с. 5-15).
З огляду на виписку по рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н від 06 грудня 2012 року, станом на 01 січня 2023 року у останнього наявна заборгованість у розмірі 44 782,4 грн (том 1, а. с. 58-89).
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (том 1, а. с. 24-48).
Також представником банку до позовної заяви долучено копію паспорту ОСОБА_1 (том 1, а. с. 50, 51).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 757/35570/21-ц, від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 522/8965/13-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої, в нескасованій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши оцінку доводам сторін, наданим ними доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк довів, що між сторонами було укладено кредитний договір, ОСОБА_1 тривалий час отримував кошти в кредит, користувався ними та повертав, що притаманно саме кредитним правовідносинам, а тому його доводи про нікчемність такого договору є безпідставними.
При цьому, апеляційний суд скасував частково рішення районного суду та відмовив у задоволенні вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом і банк у цій частині постанову апеляційного суду не оскаржив.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він підписав тільки анкету-заяву про приєднання до банківських послуг, в якій власноручно зазначив про кредитний ліміт у розмірі 0 грн, тому між сторонами не існувало кредитних правовідносин, вони є нікчемними, а всі кошти від банку є безпідставно ним отриманими, банк обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись до нього з вимогами про стягнення кредитної заборгованості замість стягнення безпідставно отриманих коштів, є необґрунтованими.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, банк також надав паспорт споживчого кредиту від 25 травня 2021 року, підписаний відповідачем в електронному вигляді, за допомогою спеціальної техніки (планшету, виписку по рахунках відповідача та розрахунок заборгованості за весь час користування кредитними картками.
Верховний Суд вважає, що всі досліджені докази судами попередніх інстанцій у своїй сукупності підтверджують укладення між сторонами саме кредитного договору та існування між ними відповідних правовідносин.
ОСОБА_1 сам не заперечував, що тривалий час користувався кредитною карткою, виданою АТ КБ «ПриватБанк», отримував кошти, частково повертав їх, жодних заперечень щодо правовідносин сторін до квітня 2023 року (подання позову) не висловлював. Проте, помилково називає ці кошти безпідставно отриманими, оскільки вони видавалися саме на підставі укладеного між сторонами кредитного договору та подальших кредитних правовідносин.
Посилання заявника на те, що суди безпідставно застосували до спірних правовідносин Закон України «Про електронну комерцію», оскільки такий набрав чинності 30 вересня 2015 року, у той час, як правовідносини між сторонами виникли 06 грудня 2012 року, не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з наданої банком копії Паспорту споживчого кредитування, він був підписаний ОСОБА_1 25 травня 2021 року.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він не мав наміру отримувати кредит в банку, про що свідчить відповідна графа в анкеті-заяві, де зазначено, що бажаний кредитний ліміт - 0 гривень, тому кредитні правовідносини сторін слід вважати нікчемними, також є безпідставними з тих самих підстав, а саме того, що він тривалий час отримував кредитні кошти банку, користувався ними, не висловлював жодних заперечень цьому, що свідчить про те, що він цілком усвідомлював про існування між ним та банком кредитних правовідносин та бажав їх існування.
Посилання касаційної скарги, яке є аналогічним з доводами його апеляційної скарги, про те, що виписка за договором не входить до переліку первинних бухгалтерських документів банку, було обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки надана банком виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, а також є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована, що підтверджується і змістом пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) також дійшов висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Крім того, така виписка була належно оцінена судами попередніх інстанцій в сукупності з іншими наданими сторонами доказами та їй була надана належна правова оцінка.
Доводи касаційної скарги про те, що, фактично, ним була отримана від банку менша сума коштів, Верховним Судом до уваги не беруться, оскільки ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не надав відповідних доказів, не долучив до матеріалів справи свого розрахунку заборгованості з відповідним обґрунтуванням, тобто, своїх заперечень не довів, що було його процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Посилання заявника на те, що представник АТ КБ «ПриватБанк» - Стадніков Д. В., не надав суду документів, які підтверджують його повноважень, тому суди не повинні були брати до уваги подані ним документи, є безпідставним.
Відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Пунктом 1 частини першої статті 62 ЦПК України встановлено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів, зокрема, довіреністю (пункт 1 частини четвертої статті 62 ЦПК України).
Стадніковим Д. В. на підтвердження своїх повноважень, як представника АТ КБ «ПриватБанк», було надано відповідну довіреність та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, що свідчить про належність повноважень останнього на представництво банку та відповідає вищенаведеним нормам процесуального права.
Посилання касаційної скарги на процесуальні порушення судів попередніх інстанцій, які не є обов'язковою підставою для скасування судових рішень, зокрема, порушення порядку долучення доказів до матеріалів справи, до уваги не беруться, оскільки порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка в зазначеній частині ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, з урахуванням внесених після апеляційного перегляду змін, - без змін.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд залишає без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року, в нескасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк