01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 2-177/2007
провадження № 61-8432 св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дергачівська міська рада Харківської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горбуліна Єлизавета Сергіївна, на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дергачівської міської ради Харківської області про визнання права власності на самовільно збудовані будівлі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що будинковолодіння АДРЕСА_1 належало його матері ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до договору дарування від 08 лютого 1980 року. Його мати ОСОБА_3 померла у 1990 році.
Після смерті матері він на вказаній присадибній земельній ділянці самовільно без оформлення технічної документації побудував жилий будинок літ. «Б-1» розміром 8,60x6,45 м, з верандою літ. «б», розміром 2,70x3,60 м та верандою літ «б2» розміром 4,60x2,90 м, тамбуром літ. «б'», розміром 2,40x1,40 м, загальною площею 59,50 кв. м, житловою площею 30,90 кв. м. Крім того, він самовільно побудував сарай літ. «Д» розміром 4,0x3,0м, сарай літ. «Г» розміром 4.0x2,0 та зливну яму літ. «Ж».
За висновком Комунального підприємства «Архітектурне бюро Дергачівського району» Дергачівській міській раді було запропоновано розглянути питання про закріплення меж присадибної ділянки за ним як фактичним землекористувачем.
09 червня 2006 року рішення II сесією V скликання Дергачівської міської ради № 24 за його заявою закріплено земельну ділянку, загальною площею 0,1200 га, на якій розташовані зазначені вище самовільно збудовані будівлі, за фактичним користуванням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та для ведення особистого селянського господарства.
Позивач вважав, що за ним має бути визнано право власності на самовільно збудовані будівлі, які побудовані за власні кошти, власною працею, з дотриманням положень закону та у подальшому з отриманням земельної ділянки, на якій розташовано цей будинок.
Позивач ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок літ. «Б-1» з верандою літ. «б» та верандою літ. «б2», тамбуром. літ. «б'», сараї літ. «Д», літ. «Г», зливну яму літ. «Ж», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.
Дергачівський районний суд Харківської області рішенням від 26 жовтня 2007 року у складі судді Жорняка О. М. позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «Б-1» з верандою літ. «б» та з верандою літ. «б2», тамбуром літ. «б1», сараї літ. «Д»,
літ. «Г», зливну яму літ. «Ж», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матері позивача ОСОБА_3 , яка померла у 1990 році, належало будинковолодіння АДРЕСА_1 . Позивач після смерті матері самовільно без оформлення технічної документації побудував на цій земельній ділянці спірні будівлі. Відповідно до положень статей 331, 376 ЦК України суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на спірні будівлі.
У лютому 2022 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 13 липня 2022 року ОСОБА_2 поновив строк на апеляційне оскарження рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без руху.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 22 серпня 2022 року відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року.
Полтавський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року скасував, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Постанову апеляційного суду мотивовано, зокрема, тим, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_2 , сина померлої ОСОБА_3 , який вказував на те, що від народження проживає у будинку літ. «А-1» на АДРЕСА_1 , який належав його матері, та вважав, що прийняв спадщину після її смерті шляхом вступу у фактичне володіння спадковим майном - житловим будинком. Суд першої інстанції не встановив усіх спадкоємців ОСОБА_3 .
У грудні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Строгий В. Ф., подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, в якій просив оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд постановою від 13 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Строгий В. Ф., задовольнив частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року скасував, справу направив на новий розгляд суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Суд касаційної інстанції керувався тим, що апеляційний суд належним чином не перевірив, чи наведено ОСОБА_2 поважні причини пропуску більше ніж 14 років строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 23 жовтня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року. Ухвалу апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року мотивовано тим, що ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, звернувся з апеляційною скаргою у цій справі, не надав належних обґрунтувань поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначив, що в апеляційній скарзі заявник посилається на те, що ОСОБА_1 є його братом, а спірне будинковолодіння належало їх матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті якої відкрилася спадщина на вказане будинковолодіння, яку він прийняв шляхом вступу у фактичне володіння. Оскільки заявник вважає себе власником майна, він зобов'язаний був цікавитися його станом, наявністю правовстановлюючих документів спадкодавця на це майно та спорів щодо нього.
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Балаклицький В. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року та передати справу до апеляційного суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Верховний Суд постановою від 28 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Суд касаційної інстанції керувався тим, що процесуальний закон прямо передбачає право особи, яка не брала участь у справі, на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з моменту отримання нею копії судового рішення. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження отримання ОСОБА_2 копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції раніше, ніж зазначено ним у його апеляційній скарзі.
Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції
Харківський апеляційний суд постановою від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року скасував та ухвалив у цій справі нове судове рішення, яким відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дергачівської міської ради Харківської області про встановлення право власності на самовільно збудовані будівлі.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач неправильно визначив у цій справі суб'єктний склад сторін та не залучив до її розгляду належного відповідача ОСОБА_2 , з яким у позивача існує спір, зокрема щодо спірного майна, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
05 червня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горбуліна Є. В., засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Заявник указує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 31 травня 2023 року у справі № 308/12227/13-ц, від 23 серпня 2023 року у справі № 707/3085/21.
Зазначає, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що він вступив у спадщину після смерті їх матері, у зв'язку із чим мав бути залучений відповідачем для вирішення цього спору.
Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 липня 2024 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., відкрив касаційне провадження у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., справу призначив до розгляду.
Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В., Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., заявлений суддею Білоконь О. В. самовідвід задовольнив, справу передав для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., заявлений суддею Коломієць Г. В. самовідвід задовольнив, справу передав для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2025 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., Шиповича В. В., заявлений суддею Луспеником Д. Д. самовідвід задовольнив, справу передав для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2025 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., Шиповича В. В., заявлений суддею Гульком Б. І. самовідвід задовольнив, справу передав для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Верховний Суд ухвалою від 12 березня 2025 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., Шиповича В. В., заявлений суддею Лідовцем Р. А. самовідвід задовольнив, справу передав для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2025 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., Шиповича В. В., заявлений суддею Гулейковим І. Ю. самовідвід задовольнив, справу передав для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2025 року) визначено суддю-доповідача - Сердюка В. В., та суддів, які входять до складу колегії: Синельникова Є. В. (головуючий), Осіяна О. М., Сакару Н. Ю., Шиповича В. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братами, а їх матір'ю була ОСОБА_3 .
Будинковолодіння АДРЕСА_1 , належало ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до договору дарування від 08 лютого 1980 року.
06 лютого 1982 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб (актовий запис № 19) та змінила прізвище на « ОСОБА_3 », що підтверджується копією витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 20 січня 2022 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Позивач вказував про те, що після смерті матері він на вказаній вище присадибній земельній ділянці самовільно без оформлення технічної документації побудував жилий будинок літ. «Б-1» розміром 8,60x6,45 м, з верандою літ. «б» розміром 2,70x3,60 м та верандою літ «б2» розміром 4,60x2,90 м, тамбуром літ. «б'» 2,40x1,40 м, загальною площею 59,50 кв. м, житловою площею 30,90 кв. м, з порушенням норм планування та забудови. Крім того, він самовільно побудував сарай літ. «Д», розміром 4,0x3,0 м, сарай літ. «Г» розміром 4.0x2,0 та зливну яму літ. «Ж».
Згідно з висновком Комунального підприємства «Архітектурне бюро Дергачівського району» Дергачівській міській раді було запропоновано розглянути питання про закріплення меж присадибної ділянки за позивачем, як фактичним користувачем.
Рішенням II сесії V скликання Дергачівської міської ради від 09 червня
2006 року № 24, прийнятого за заявою ОСОБА_1 , закріплено земельну ділянку за фактичним користуванням, загальною площею 0,1200 га: з них - 0,10 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,02 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 .
Дергачівський районний суду Харківської області рішенням від 08 липня 2008 року у справі № 2-1541/2008 позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «Б-1» із верандою літ. «б», верандою літ. «б2», тамбуром літ. «б1», сараями літ. «Д», літ. «Г», зливною ямою літ. «Ж», огорожею, що зазначені в рішенні Дергачівського районного суду від 26 жовтня 2007 року (справа № 2-177/2007) як самостійні будівлі, що становлять 9/10 частки садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Полтавський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2022 року у справі № 2-1541/2008 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2008 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Верховний Суд постановою від 16 грудня 2022 року (провадження № 61-10003св22) у справі № 2-1541/2008 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Строгого В. Ф., залишив без задоволення, постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року залишив без змін.
28 січня 2022 року ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 .
Факт проживання та реєстрації ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 , підтверджується копією паспорта та рішенням Виконавчого комітету Дергачівської селищної ради депутатів трудящих від 15 лютого 1966 року щодо впорядкування нумерації домоволодінь у смт Дергачі Харківської області.
Звертаючись до суду позовом та зазначаючи відповідачем виключно орган місцевого самоврядування, ОСОБА_1 був обізнаний про наявність спадкоємця після смерті матері ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , зокрема, щодо нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення відповідає з огляду на таке.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в позові, апеляційний суд мотивував постанову неналежним суб'єктним складом відповідачів у справі, оскільки, позивач помилково визначив відповідачем лише орган місцевого самоврядування та не залучив до розгляду цієї справи відповідачем ОСОБА_2 . Апеляційний суд зазначив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам процесуального закону та матеріалам справи.
Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою, другою статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частини першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій статті 51 ЦПК України, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови
у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2025 року у справі № 286/253/24, провадження № 61-16205св24.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21)).
Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання за позивачем права власності на самовільно збудовані будівлі, які є частиною будинковолодіння, що залишилося після смерті матері позивача, та розташовані на земельній ділянці, яка перебувала в її користуванні. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем лише орган місцевого самоврядування. Інших відповідачів позивач у цій справі не зазначив.
Суд апеляційної інстанції установив, що спірне будинковолодіння належало ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до договору дарування від 08 лютого 1980 року.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братами, а їх матір'ю була ОСОБА_3 .
Факт проживання та реєстрації ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується копією паспорта та рішенням Виконавчого комітету Дергачівської селищної ради депутатів трудящих від 15 лютого 1966 року щодо впорядкування нумерації будинковолодінь АДРЕСА_1 .
Крім того, Дергачівський районний суд Харківської області рішенням від 08 липня 2008 року у справі № 2-1541/2008 позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «Б-1» із верандою літ. «б», верандою літ. «б2», тамбуром літ. «б1», сараями літ. «Д», літ. «Г», зливною ямою літ. «Ж», огорожею, що зазначені в рішенні Дергачівського районного суду від 26 жовтня 2007 року (справа № 2-177/2007) як самостійні будівлі, які становлять 9/10 частки садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Полтавський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2022 року у справі № 2-1541/2008 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2008 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Верховний Суд постановою від 16 грудня 2022 року (провадження № 61-10003св22) у справі № 2-1541/2008 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Строгого В. Ф. залишив без задоволення, постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції установив існування спору щодо спірного будинковолодіння між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якого не було залучено до розгляду цієї справи.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач обґрунтовує підстави позову обставинами, що впливають на права та інтереси особи, яка не була залучена до розгляду цієї справи як відповідач, а саме ОСОБА_2 , що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог через неналежний суб'єктний склад учасників справи.
З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не зазначено чи прийняв ОСОБА_2 спадщину після матері не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі, оскільки матеріалами справі підтверджено, що позивач обґрунтовує підстави свого позову обставинами, які впливають на права та інтереси особи, яка не була залучена позивачем до розгляду цієї справи як відповідач, а саме ОСОБА_2 , що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив існування спору щодо спірного будинковолодіння між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якого не було залучено до розгляду цієї справи як відповідача, що спростовує доводи касаційної скарги.
Посилання в касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду, викладену
у постановах від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 31 травня 2023 року у справі № 308/12227/13-ц, від 23 серпня 2023 року у справі № 707/3085/21, як на обґрунтування своєї позиції щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки указані висновки викладені судом касаційної інстанції за встановлених фактичних обставин, які є відмінними від фактичних обставин цієї справи. Тому посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду хоч і у подібних правовідносинах, але за різних встановлених фактичних обставин, не свідчить про неврахування апеляційним судом висновків суду касаційної інстанції, а тому є нерелевантним.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскарженого судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
За вимогами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горбуліна Єлизавета Сергіївна, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийЄ. В. Синельников
СуддіО. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович