18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 752/8869/19
провадження № 61-12929св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у спілкуванні неповнорідних брата і сестри та встановлення способів їхнього спілкування.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
є неповнорідними братом та сестрою, які мають спільного батька
ОСОБА_1 .
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року.
Малолітні брат ОСОБА_2 та сестра ОСОБА_2 не проживають разом, проте вони мають право на спілкування відповідно до статті 259 СК України. Сторони у справі зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню між собою.
Позивач зазначав, що відповідачка ОСОБА_4 , разом з якою проживає малолітня ОСОБА_2 , чинить перешкоди у побаченнях з братом, чим фактично перешкоджає їхньому спілкуванню між собою та підтриманню сімейних (родинних) зв'язків.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої дочки ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 28 серпня 2019 року, просив:
зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у спілкуванні, зустрічах (побаченнях) малолітнього ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_2 ;
визначити ОСОБА_2 такий спосіб спілкування, зустрічі (побачення) з малолітньою ОСОБА_2 : особисті зустрічі (побачення) кожного першого та третього вівторка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв, кожної першої та третьої суботи місяця з 12 год 00 хв до 15 год 00 хв, кожного другого та четвертого понеділка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв поблизу місця проживання в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності
ОСОБА_1 , без присутності матері ОСОБА_4 та / або інших представників, членів сім'ї дитини зі сторони матері дитини, до досягнення малолітньою ОСОБА_2 десятирічного віку;
визначити такий порядок виконання рішення суду: зобов'язати ОСОБА_4 забезпечувати побачення ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_2 кожного першого та третього вівторка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв, кожної першої та третьої суботи місяця з 12 год 00 хв до
15 год 00 хв та кожного другого та четвертого понеділка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв поблизу місця проживання дитини в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля за адресою: АДРЕСА_1 , до досягнення дитиною десятирічного віку.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Суди розглядали справу неодноразово.
Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 30 травня 2019 року передав справу № 752/8869/19 за підсудністю до Суворовського районного суду міста Одеси.
Суворовський районний суд міста Одеси (на сьогодні назву суду змінено на Пересипський районний суд міста Одеси відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») ухвалою від 03 вересня 2019 року залучив до участі у справі № 752/8869/19 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради як орган опіки та піклування.
Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 07 листопада 2019 року (у складі судді Дяченко В. Г.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні в матеріалах справи докази вказують на неможливість на сьогодні участі батьків під час спілкування дітей через нерозв'язані між ними інші спори.
Суд вважав, що запропонований спосіб спілкування дітей є неприйнятним через незручне місце побачень дітей, яке віддалене від місць їх проживання, та присутність однієї сторони спору без іншої, що унеможливлює виконання норми статті 141 СК України. Іншого порядку сторони не запропонували, зустрічного позову з визначенням порядку спілкування брата та сестри не подано, клопотань щодо експертного дослідження прийнятності зазначеного способу спілкування дітей не надано.
Місцевий суд також зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності перешкод у спілкуванні дітей.
Не погодившись із рішенням Суворовського районного суду міста Одеси
від 07 листопада 2019 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Одеський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2020 року (у складі колегії суддів Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2019 року залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Позивач не спростував надані відповідачкою психоконсультаційні дослідження малолітньої ОСОБА_2 та висновок експертів, відповідно до яких у дитини наявна сепараційна тривога у разі відсутності матері, та що для забезпечення найкращих інтересів дитини слід припинити зустрічі з батьком.
Посилання позивача на можливість встановлення судом іншого порядку та місця виконання рішення суду апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки фактично це є зміною позовних вимог, що на стадії апеляційного розгляду не допускається.
Не погодившись із рішенням Суворовського районного суду міста Одеси
від 07 листопада 2019 року та постановою Одеського апеляційного суду
від 10 вересня 2020 року, ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , оскаржив їх у касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 09 лютого 2022 року (у складі колегії суддів Русинчука М. М., Антоненко Н. О., Дундар І. О., Коротуна В. М.,
Краснощокова Є. В.) касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої дочки ОСОБА_2 , задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-16596св20).
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову із двох взаємовиключних підстав.
Апеляційний суд не дослідив належним чином факт наявності / відсутності дій відповідачки, які свідчили б про створення нею перешкод у спілкуванні неповнорідних брата та сестри, встановлення якого є першочерговим завданням суду у цій справі. Недоведеність цього факту позивачем є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
Під час нового апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 подав заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме щодо зазначення адреси побачень дітей просив виключити словосполучення « АДРЕСА_1 ».
Одеський апеляційний суд ухвалою від 21 лютого 2023 року залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 .
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_5 , яка є матір'ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого заявлений позов.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 07 березня 2023 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог щодо зазначення адреси побачень ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 .
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що задоволення заяви ОСОБА_1 про відмову від зазначення у позові адреси побачень ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_1 , призведе до встановлення судом іншого порядку та місця виконання рішення суду, що є неприпустимим. Отже, у цьому випадку позивач фактично заявив про зміну позовних вимог, які не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції на підставі положень частини шостої статті 367 ЦПК України.
Одеський апеляційний суд постановою від 07 березня 2023 року (у складі колегії суддів Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2019 року змінив, виклав його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про відсутність створення ОСОБА_4 перешкод у спілкуванні неповнорідних брата та сестри, необґрунтовано зазначив в оскаржуваному судовому рішенні про те, що запропонований ОСОБА_1 спосіб (порядок) спілкування неповнорідних малолітніх сестри і брата через незручне місце побачень дітей, яке віддалене від місць їх проживання, суперечить інтересам малолітньої ОСОБА_2 , тобто відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з двох взаємовиключних підстав.
Не погодившись із рішенням Суворовського районного суду міста Одеси
від 07 листопада 2019 року, ухвалою Одеського апеляційного суду
від 21 лютого 2023 року, ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 березня 2023 року та постановою Одеського апеляційного суду від 07 березня
2023 року, ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина
ОСОБА_2 та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , оскаржив їх в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 05 грудня 2023 року (у складі колегії суддів Фаловської І. М. , Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Пророка В. В.,
Сердюка В. В.) касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої дочки ОСОБА_2 , задовольнив частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси
від 07 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 07 березня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-4199св23).
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, з метою забезпечення якнайкращих інтересів малолітніх дітей не дослідили належним чином факт наявності / відсутності дій відповідачки, які б свідчили про створення нею перешкод у спілкуванні неповнорідних брата та сестри, не з'ясували думку дітей щодо суті спору.
Суд апеляційної інстанції відхилив заяву позивача про відмову від частини позовних вимог, не перевіривши при цьому, що саме мав на увазі позивач, звертаючись до суду з відповідною заявою.
Суворовський районний суд міста Одеси ухвалою від 08 квітня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог задовольнив. Прийняв відмову ОСОБА_1 від позовних вимог у частині визначення місця побачення брата та сестри за адресою: АДРЕСА_1 та в частині до досягнення малолітньою ОСОБА_2 десятирічного віку. Провадження у справі № 523/8869/19 у зазначеній частині позовних вимог закрив. У решті позовних вимог продовжив розгляд справи.
Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 12 вересня 2024 року
(у складі судді Кремер І. О.) з урахуванням ухвали цього ж суду від 23 вересня 2024 року про виправлення описки позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої дочки ОСОБА_2 , задовольнив частково.
Визначив ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи спілкування та зустрічі з неповнорідною малолітньою сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановив систематичні побачення та можливість вільного з нею спілкування:
кожну четверту неділю місяця з 11 год 00 хв до 15 год 00 хв - з визначенням місця зустрічі за погодженням сторін у місті Одесі у присутності батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_2 ОСОБА_4 .
Ухвалив під час організації побачень враховувати розпорядок дня дітей, стан здоров'я, бажання дітей.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перешкоди з боку відповідачки ОСОБА_4 у вільному спілкуванні ОСОБА_2 з братом ОСОБА_2 відсутні, оскільки сама ОСОБА_2 заперечує проти такого спілкування.
Не погодившись із рішенням Суворовського районного суду міста Одеси
від 12 вересня 2024 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 оскаржили його в апеляційному порядку.
Одеський апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 вересня 2024 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 23 вересня 2024 року про виправлення описки скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду як законний представник сина ОСОБА_2 та дочки ОСОБА_3 , водночас мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не підтримує позовних вимог ОСОБА_1 , а мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечує вчинення нею будь-яких дій, які порушують особисте немайнове право неповнорідних брата та сестри на спілкування.
Апеляційний суд, заслухавши у судовому засіданні думку малолітньої ОСОБА_2 , надавши оцінку поясненням малолітнього ОСОБА_2 , матерів дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вважав, що порушення особистого немайнового права неповнорідних брата ОСОБА_2 та сестри ОСОБА_3 , які не проживають разом, на спілкування між собою діями матері ОСОБА_3 ОСОБА_4 не доведено, що має наслідком відмову в позові.
Зазначив, що немає підстав для висновку про те, що між дітьми існувало спілкування, якого вони були позбавлені через перешкоди, які, за доводами ОСОБА_1 , створює ОСОБА_4 .
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що саме собою небажання дитини ОСОБА_3 наразі спілкуватися з братом та батьком, відсутність прихильності до них тощо не може бути покладено в основу рішення, оскільки таке небажання зумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами. Для налагодження стосунків, зміни думки дитини та виникнення у неї бажання на спілкування та зустрічі з батьком та іншими родичами з боку батька має передувати створення для дитини спокійного, безпечного у її сприйнятті середовища, позбавленого будь-якого психологічного тиску та примушування, відповідного якнайкращим інтересам дитини.
Оскільки встановлення судовим рішенням способу спілкування неповнорідних брата та сестри може мати місце лише у разі доведеності факту існування перешкод з боку відповідачки ОСОБА_4 у такому спілкуванні, що доказами, достатніми для такого висновку, не підтверджено, то оцінка обґрунтованості заявленому ОСОБА_1 способу спілкування та зустрічей за таких обставин не надається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 20 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року, а рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 вересня 2024 року змінити, а саме:
зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у спілкуванні (побаченнях) малолітнього ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_2 ;
визначити ОСОБА_2 (якого представляє батько ОСОБА_1 ) такий спосіб спілкування, зустрічі (побачення) з малолітньою ОСОБА_2 : особисті зустрічі (побачення) кожного першого та третього вівторка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв; кожної першої та третьої суботи місяця з 12 год 00 хв до 15 год 00 хв; кожного другого та четвертого понеділка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв поблизу місця проживання в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля ОСОБА_2 за адресою проживання та / або реєстрації матері дитини, у присутності ОСОБА_1 без присутності матері ОСОБА_4 та / або інших представників, членів сім'ї дитини зі сторони матері дитини;
визначити такий порядок виконання рішення суду: зобов'язати ОСОБА_4 забезпечувати побачення ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_2 кожного першого та третього вівторка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв; кожної першої та третьої суботи місяця з 12 год 00 хв до 15 год 00 хв; кожного другого та четвертого понеділка місяця з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв поблизу місця проживання дитини в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля за адресою проживання та / або реєстрації матері дитини;
постановити окрему ухвалу стосовно ОСОБА_4 у вигляді штрафу щодо введення суд та сторони в оману щодо фактичних обставин справи під час опитування дитини в судовому засіданні про факти місцезнаходження відповідачки з дитиною.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається:
на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23), відповідно до якого відмова у задоволенні позову про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (зокрема, внаслідок недоведеності перешкод чи з інших підстав), не є підставою для відмови судом у захисті й реалізації прав, передбачених частиною другою статті 159, частиною першою статті 263 СК України - визначенні способів участі баби та діда у вихованні дитини, місця та часу їхнього спілкування;
на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини третьої статті 259 СК України; статей 230, 232 ЦПК України; частини шостої статті 212 ЦПК України; частини третьої статті 40 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги зводяться до такого:
апеляційний суд не надав оцінки доводам про те, що місцевий суд, з'ясовуючи думку малолітньої ОСОБА_2 , опитав у судовому засіданні невідому дитину, не встановивши її особу, при цьому дитина була у затемнених окулярах;
вважає, що малолітня дочка ОСОБА_2 станом на момент опитування судом першої інстанції не могла перебувати поряд із матір'ю ОСОБА_4 , оскільки остання була за межами України, водночас ОСОБА_2 у той час була в Україні;
ОСОБА_1 у відповідному клопотанні від 02 жовтня 2024 року просив з'ясувати думку малолітньої дитини ОСОБА_2 у приміщенні Одеського апеляційного суду або приміщенні іншого суду на території України, проте апеляційний суд у відповідній ухвалі вирішив проводити її опитування у приміщенні суду, а також у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, про що позивач не просив;
у протоколі судового засідання від 25 вересня 2025 року відсутні численні відомості, а саме: щодо забезпечення ОСОБА_1 перекладача у зв'язку з використанням дитиною російської мови; ОСОБА_1 не визнає, що дитина, яка перебувала під час відеоконференції поряд із ОСОБА_4 в сонцезахисних окулярах, є ОСОБА_2 ; опитувана дитина назвала лише прізвище, ім'я, свій вік; суд відмовився забезпечити ОСОБА_1 переклад на українську мову висловлювання дитини; суд обмежив ОСОБА_1 право задавати запитання дитині тощо;
апеляційний суд під час опитування ОСОБА_2 не встановив її особу у порядку частини третьої статті 230 ЦПК України, не роз'яснив її права відповідно до статті 232 ЦПК України.
ОСОБА_1 також посилається на те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права під час розгляду заявленого ним відводу.
На думку заявника, йому не потрібно доводити наявність перешкод у спілкуванні брата та сестри, оскільки таке право має бути забезпечено батьками, з ким діти проживають, відповідно до статті 259 СК України, а саме ОСОБА_4 .
Апеляційний суд не розглянув клопотання ОСОБА_1 про прийняття окремої ухвали щодо ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що відповідачка спотворила факти та ввела суд в оману, зокрема приховала факт залишення дитини ОСОБА_2 на території України, а під час опитування дитини привела іншу особу.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .
Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 грудня 2014 року до 17 травня 2018 року.
Солом'янська районна у місті Києві державна адміністрація розпорядженням від 23 лютого 2018 року № 124 визначила місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 13 квітня 2018 року і дотепер зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області розпорядженням від 21 червня 2019 року № 474 визначила місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Ці обставини також підтверджуються довідкою з місця проживання, виданою Виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області від 06 вересня 2019 року № 984.
У протоколі психоконсультаційного дослідження дитини від 19 жовтня 2018 року зазначено, що з поведінки дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , убачається наявність психологічної травми під час розмови про батька, дитина стає настороженою, тягнеться до матері, тривожиться і шукає у неї захисту. Рекомендовано, крім іншого, обмежити спілкування з людьми, які дестабілізують дитину.
У протоколі психоконсультаційного дослідження дитини від 09 листопада 2018 року вказано, що, зі слів дитини, вона сильно налякана поведінкою батька (тато бив маму), під час гри дитина постійно оглядається, чи мама поруч; якщо мама відходить, то дитина тривожиться і біжить до неї (сепараційна тривога). Присутній страх втрати мами. Мама на цей час є стабілізатором для дівчинки.
У висновку експерта Бюро психологічних досліджень Журавльової М. О. від 26 липня 2019 року № 23/19, окрім іншого, рекомендовано для забезпечення найкращих інтересів дитини ОСОБА_2 припинення зустрічей з батьком.
Відповідно до висновку фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_1 від 26 грудня 2018 року психотип ОСОБА_1 не є таким, що вказує на здатність до систематичного фізичного, психологічного, емоційного насильства, жорстокого поводження з дітьми.
У судовому засіданні суду першої інстанції 21 травня 2024 року під час з'ясування думки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцевий суд установив, що дитина негативно ставиться до батька ОСОБА_1 та його родини, у зв'язку з чим не хоче спілкуватися з ними, зокрема й братом ОСОБА_2 .
У судовому засіданні апеляційного суду 25 вересня 2025 року під час з'ясування думки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , апеляційний суд установив, що дитина не має бажання спілкуватися з братом ОСОБА_2 , батьком ОСОБА_1 та іншими родичами з боку батька. Зазначила, що позовні вимоги спрямовані на примушування її до спілкування з братом, що не відповідає її інтересам.
Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 20 липня 2021 року у справі № 523/19109/20, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 травня 2022 року та постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у спілкуванні неповнорідних брата і сестри та встановлення способів їх спілкування відмовив.
Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 02 лютого 2024 року у справі № 523/10535/21, яке Одеський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2024 року залишив без змін, у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої, збільшення розміру стягнутих аліментів відмовив. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, про встановлення факту вчинення перешкод у вихованні та догляду за дитиною, зобов'язання не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною, зобов'язання надати банківські реквізити відмовив.
Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 12 грудня 2023 року, яке Одеський апеляційний суд постановою від 06 червня 2024 року залишив без змін, у справі № 752/21544/18, зокрема, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пересипська (Суворовська) районна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю задовольнив. Визначив місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_4 .
Верховний Суд постановою від 27 листопада 2024 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в частині вирішення первісного позову про визначення порядку та способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції (позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини з батьком, визначення способів участі батька в особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною; зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю) (провадження № 61-10229св24). У решті рішення судів залишив без змін. Справу в частині вимог про визначення порядку та способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дочкою не розглянуто.
У листопаді 2022 року ОСОБА_5 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (справу № 369/11549/22 по суті не розглянуто).
У вересні 2022 року ОСОБА_5 звернулася до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю та стягнення аліментів (справу № 203/3395/22 по суті не розглянуто).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У спірних правовідносинах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 та посилався не те, що неповнорідні брат ОСОБА_2 та сестра ОСОБА_2 не проживають разом, проте вони мають право на спілкування відповідно до статті 259 СК України.
Стверджував, що відповідачка ОСОБА_4 чинить перешкоди у побаченнях брата та сестри, чим фактично перешкоджає їхньому спілкуванню між собою та підтриманню сімейних (родинних) зв'язків.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у частині 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», за положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
За загальним правилом особисті немайнові права не мають економічного змісту (ці права не приносять матеріальних благ, вони стосуються духовних та соціальних аспектів життя людини), невід'ємні від особи (вони тісно пов'язані з особою, від якої не можуть бути відокремлені), абсолютні права (вони належать кожній людині від народження або за законом, надаючи їй можливість вимагати від інших не втручатися в її особисте життя).
Особа має право вимагати захисту особистих немайнових прав та припинення будь-яких дій, якими ці права порушуються.
СК України регулює, зокрема, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (частина друга статті 2 СК України).
Отже, положення зазначеної статті не виокремлюють особливостей спілкування між повнорідними та неповнорідними братами і сестрами.
Права братів та сестер на спілкування врегульовано статтею 259 СК України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 259 СК України права та обов'язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри. Брати та сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню.
Отже, у розумінні статті 259 СК України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як неповнорідні брат та сестра, які не проживають разом, мають право на спілкування; мати, батько, з якими проживають неповнорідні брат та сестра, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню.
За загальними положеннями сімейного законодавства у разі порушення вказаного права особа може звернутися до органу опіки та піклування та суду за його поновленням.
Врахування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, врегульовано статтею 171 СК України, відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway) від 07 серпня 1996 року, § 78).
ЄСПЛ у рішеннях наголошував, що діти мають право висловлювати свою думку і бути почутими під час розгляду питань, що зачіпають їхні інтереси. Зокрема, в міру того, як діти дорослішають і з часом стають здатними формулювати власну думку щодо свого спілкування з батьками, суди повинні надавати дедалі більшого значення їхнім поглядам та почуттям, а також їхньому праву на повагу до приватного життя («Н.Ц. та інші проти Грузії» (N.Ts. and Others v. Georgia), 2016, § 72).
ЄСПЛ зазначав, що право дитини висловлювати власні погляди не слід трактувати як надання дитині безумовного права вето, не враховуючи інших факторів і не здійснюючи оцінку її найкращих інтересів («C. проти Фінляндії» (C. v. Finland), 2006, §§ 57-59; «I. С. проти Греції» (I. S. v. Greece), 2023, § 94).
Суди установили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми ОСОБА_1 , тобто є неповнорідними братом та сестрою.
ОСОБА_2 згідно з письмовими поясненнями бажає спілкуватися з сестрою ОСОБА_3 . Водночас ОСОБА_2 відповідно до висловленої нею думки в судах першої та апеляційної інстанцій не бажає спілкуватися з братом ОСОБА_2 та зустрічатися з ним, брата не пам'ятає, спільних інтересів з ним не має; не бажає бачитися та спілкуватися з батьком ОСОБА_1 , який супроводжуватиме зустрічі дітей, батька не сприймає, вважає, що батько забере її від матері, просить «захистити» її від батька та надати їй спокій.
ОСОБА_2 проживає з батьком ОСОБА_1 та з літа 2022 року не має спілкування і побачень з матір'ю ОСОБА_5 , яка у 2022 році звернулась до суду з позовами про повернення сина матері, визначення місця проживання дитини з нею тощо, судові спори в яких не закінчені.
Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не вважає, що є перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зустрічі та спілкування за бажанням дітей та домовленістю між матерями дітей можуть мати місце, проте без присутності ОСОБА_1 , який, на думку ОСОБА_5 , переслідує іншу мету, ніж захист права дітей на спілкування між собою, зокрема для використання судового рішення у інший пов'язаних спорах.
ОСОБА_2 з 2019 року має зареєстроване місце проживання з батьком у селі Гатному Києво-Святошинського району Київської області. Така реєстрація місця проживання відбулася за згодою матері ОСОБА_5 , проте дитина до літа 2022 року проживала з матір'ю у місті Дніпрі та відвідувала школу, а на початку літа 2022 року поїхала на відпочинок до батька, який потім дитину не повернув матері.
Мати ОСОБА_3 ОСОБА_4 не вважає, що існують перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зустрічі та спілкування за бажанням дітей та домовленістю між матерями дітей можуть відбуватися, проте у позасудовий порядок без присутності ОСОБА_1 , який, на думку ОСОБА_4 , переслідує іншу мету, ніж захист права дітей на спілкування між собою. Невирішеним є спір щодо визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дочки ОСОБА_3 , тому у разі задоволення позовних вимог щодо спілкування неповнорідних брата та сестри у присутності ОСОБА_1 таке судове рішення дасть йому можливість зустрічатися з дочкою ОСОБА_3 ще до вирішення позову про участь у вихованні та спілкуванні з дочкою.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з'ясувавши думку ОСОБА_2 щодо бажання спілкуватися з неповнорідним братом ОСОБА_2 , пояснення інших учасників справи щодо суті спору, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, керувався тим, що відсутні перешкоди з боку відповідачки ОСОБА_4 у спілкуванні ОСОБА_3 з братом ОСОБА_2 , оскільки сама дитина ОСОБА_3 заперечує проти такого спілкування.
З огляду на положення статті 259 СК України у системному поєднанні з релевантними рішеннями ЄСПЛ місцевий суд вважав, що добровільність спілкування неповнорідних братів та сестер, які проживають окремо один від одного, є правомірною, оскільки жодним чином не передбачено примушування дітей до такого спілкування у разі відсутності їх бажання. Водночас визначений частиною третьою статті 259 СК України обов'язок інших членів сім'ї, зокрема матері та батька, з якими проживають неповнолітні брат та сестра, сприяти їхньому спілкуванню, спрямований на забезпечення та захист прав братів та сестер на спілкування, як важливий елемент їхнього гармонійного розвитку та збереження сімейних зв'язків.
Оскільки, на думку місцевого суду, під час розгляду справи не підтвердився факт створення відповідачкою ОСОБА_4 перешкод у вільному спілкуванні неповнорідних брата та сестри, а також факт усталених контактів і прихильності між дітьми, місцевий суд виснував, що примусові зустрічі дітей не відповідають принципам якнайкращого забезпечення інтересів дітей, а такі повинні відбуватися виключно за одночасним бажанням обох дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Водночас, беручи до уваги законодавчо закріплене право брата та сестри на спілкування, а також бажання ОСОБА_2 на спілкування із сестрою, суд першої інстанції встановив ОСОБА_2 способи спілкування та зустрічей з ОСОБА_2 , а саме систематичні побачення та можливість вільного з нею спілкування: кожну четверту неділю місяця з 11 год 00 хв до 15 год 00 хв - з визначенням місця зустрічі за погодженням сторін у місті Одесі у присутності батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_4 .
Як зазначено вище, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що наявність передбаченого частиною другою статті 259 СК України права неповнорідних брата ОСОБА_2 та сестри ОСОБА_3 , які проживають окремо, на спілкування ніким не заперечується.
У спорі, що виник, думка дитини є важливою, водночас предметом доказування є факт існування перешкод з боку відповідачки ОСОБА_4 у спілкуванні між неповнорідними братом та сестрою, що не довів позивач.
Заслухавши у судовому засіданні думку малолітньої ОСОБА_2 , надавши оцінку поясненням малолітнього ОСОБА_2 , матерів дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дослідивши наявні у матеріалах справи докази, апеляційний суд вважав, що порушення особистого немайнового права неповнорідних брата ОСОБА_2 та сестри ОСОБА_3 , які не проживають разом, на спілкування між собою діями матері ОСОБА_3 ОСОБА_4 не доведено, що має наслідком відмову в позові у цій частині.
Вважав, що оскільки встановлення судовим рішенням способу спілкування неповнорідних брата та сестри може мати місце лише у разі доведеності факту існування перешкод з боку відповідачки ОСОБА_4 у такому спілкуванні, що доказами, достатніми для такого висновку, не підтверджено, то оцінка обґрунтованості заявленому ОСОБА_1 способу спілкування та зустрічей за таких обставин не надається.
Верховний Суд не погоджується з вказаними висновками апеляційного суду, враховуючи таке.
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Повага до приватного і сімейного життя є важливими правами, захист яких гарантується Конвенцією. У прецедентній практиці ЄСПЛ поняття «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції отримало достатньо широке тлумачення, не обмежується лише шлюбними відносинами, а може охоплювати й інші фактичні «сімейні зв'язки».
Положення статті 8 Конвенції поширюються, у тому числі, і на відносини між братом та сестрою, зокрема в контексті їх права на спілкування між собою у зв'язку з обставинами окремого проживання.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23.
У цій справі № 742/1716/23 позивачі (дід та баба дитини) звернулися до суду з позовом до відповідачки (матері їхньої онуки) про зобов'язання не чинити перешкоди у спілкуванні з онукою та встановлення способу участі у вихованні дитини і спілкуванні з нею. З урахуванням віку та найкращих інтересів дитини суд першої інстанції вважав за необхідне частково задовольнити позовні вимоги, визначивши спосіб участі баби та діда у спілкуванні з онукою. Перешкод, які б чинила відповідачка у спілкуванні позивачів з дитиною, суд не встановив, тому у задоволенні вимоги щодо зобов'язання відповідачки не чинити такі перешкоди відмовив. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у спілкуванні з онукою не оскаржується, натомість суд апеляційної інстанції, враховуючи вік дитини (4 роки), вважав за можливе погодитися з висновком опікунської ради щодо участі у вихованні малолітньої дитини в частині визначення часу побачень позивачів з дитиною, який є обґрунтованим та відповідає інтересам дитини. Залишаючи оскаржувані рішення без змін, Верховний Суд виснував, що відмова у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (у випадку невстановлення таких перешкод) не є підставою для відмови судом у визначенні способів і порядку участі баби та діда у вихованні дитини. Інше призводило б до формальних перешкод у реалізації дідом і бабою прав, передбачених частиною другою статті 159, частиною першою статті 263 СК України, а також могло б призвести до порушення гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції. Виснував, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права та є окремим способом захисту порушеного права діда й баби на спілкування з онуками.
Колегія суддів вважає, що оскільки правовідносини у зазначеній справі № 742/1716/23 стосуються права баби, діда на спілкування зі своїми онуками відповідно до статті 257 СК України, а спірні правовідносини стосуються права братів та сестер на спілкування між собою відповідно до статті 259 СК України, які розміщені у главі 21 СК України «Особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів», справи хоча й за фактичними обставинами відрізняються, проте мають спільне підґрунтя, яке базується на гарантіях, передбачених статтею 8 Конвенції, що має широке значення у контексті тлумачення її правозастосування до родинних відносин, тому зазначені висновки Верховного Суду підлягають частковому врахуванню у справі, що переглядається.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що відмова у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у вільному спілкуванні неповнорідних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю таких перешкод з боку відповідачки ОСОБА_4 не є підставою для відмови судом у визначенні способів спілкування дітей.
Суд апеляційної інстанції, погодившись із судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимог про зобов'язання ОСОБА_4 усунути перешкоди у спілкуванні, зустрічах (побаченнях) малолітнього ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_2 , помилково вважав, що встановлення судовим рішенням способу спілкування неповнорідних брата та сестри може мати місце лише у разі доведеності факту існування таких перешкод, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, керувався лише відсутністю перешкод у спілкуванні неповнорідних брата та сестри з боку матері ОСОБА_3 ОСОБА_4 , не переглянувши по суті рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Крім того, обставини наявності / відсутності перешкод у спілкуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також підлягали перевірці, оскільки не спростовані доводи позивача про те, що мати ОСОБА_4 не сприяє спілкуванню між собою брата та сестри та підтриманню сімейних (родинних) зв'язків, фактично, заперечуючи проти тісних сімейних зв'язків між дітьми.
Як зазначено вище, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 дійшов висновку, що відсутність перешкод у спілкуванні (невстановлення таких перешкод) не є підставою для відмови судом у задоволенні позовних вимог про визначення способів і порядку спілкування.
Отже, підтвердилися доводи касаційної скарги про неоднакове застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не повною мірою установив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати наступне.
Положення частини третьої статті 259 СК України зобов'язують, зокрема батьків, не лише не перешкоджати, ба більше, сприяти дітям у спілкуванні шляхом організації зустрічей, спільного дозвілля тощо, з урахуванням інтересів дітей, що відповідає статті 8 Конвенції та узгоджується з релевантною практикою ЄСПЛ про те, що пріоритетним є право самих дітей на родинне коло, що також визначено Конвенцією про права дитини.
Підтримка емоційних зв'язків між дітьми, особливо, якщо вони розлучені через розірвання шлюбу батьків або інші обставини, можлива і без участі батьків, проте за їх активного сприяння у організації цих зустрічей.
У зв'язку з цим перевірці апеляційним судом підлягають висновки суду першої інстанції про те, що визначений ним спосіб спілкування неповнорідних брата та сестри має відбуватися виключно за їх бажанням та за участі батьків дітей, ураховуючи установлені судами обставини неприязних стосунків батьків дітей між собою, що фактично нівелює законну силу судового рішення під час його примусового виконання.
Крім того, встановлений судом спосіб спілкування має відповідати пріоритетному інтересу дітей, першоосновам їх розвитку, принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, бути достатнім для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції та частини першої статті 8 Конвенції про права дитини (право дитини на збереження сімейних зв'язків).
ЄСПЛ зазначав у своїх рішеннях, що національні органи влади повинні враховувати ризики, які реалізація права на спілкування становить для фізичної та психологічної недоторканності дитини («І. М. та інші проти Італії» (I. M. and Others v. Italy), 2022, § 111).
Верховний Суд зазначає, що, враховуючи тривалу відсутність контакту між дітьми та наявність конфліктної ситуації між дорослими членами сім'ї, під час визначення способів спілкування неповнорідних брата та сестри апеляційному суду слід перевірити обставини щодо можливості проведення зустрічей дітей без участі батьків, за участі психолога чи представника органу опіки та піклування. Доцільність їх присутності підлягає з'ясуванню з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, зокрема психоконсультаційних досліджень ОСОБА_3 , які містять відомості про її негативне ставлення до будь-яких зустрічей, передусім з батьком.
Крім того, під час вирішення справи суду слід врахувати дні побачень ОСОБА_2 з матір'ю ОСОБА_5 , визначені ухвалою про забезпечення позову у справі № 203/3174/22 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_2 з матір'ю та стягнення аліментів на дитину, на яку звертала увагу ОСОБА_5 у суді апеляційної інстанції.
Так, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 01 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року, заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову задовольнив.
Зобов'язав ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його знаходження за адресою: АДРЕСА_3 , матері ОСОБА_5 для особистого спілкування, без обмеження місць перебування, без присутності батька, на вихідних днях кожну другу та четверту суботу і неділю з 10:00 год суботи до 19:00 год неділі, а також зобов'язав надати необмежене спілкування матері із сином особисто, у вільний час дитини, засобами телефонного, електронного та іншого способу зв'язку (Viber, Skype тощо).
Отже, уточнення способів спілкування та зустрічей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , кола присутніх осіб підлягає з'ясуванню судом з урахуванням положень частини третьої статті 259 СК України щодо обов'язку батьків сприяти спілкуванню дітей, а також викладених у цій постанові вказівок Верховного Суду.
З огляду на положення статті 400 ЦПК України Верховний Суд є судом права, а не факту, тому позбавлений можливості встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, які не були встановленні судами першої та апеляційної інстанцій.
На підставі викладеного Верховний Суд виснує про часткове задоволення касаційної скарги та вважає за необхідне постанову апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 230, 232 ЦПК України з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Верховний Суд у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 372/3402/22 виснував, що заслуховування думки дитини в судовому засіданні не є допитом свідка, малолітнього / неповнолітнього свідка відповідно до статей 230, 232 ЦПК України, оскільки не спрямоване на з'ясування обставин справи, а має на меті з'ясування суб'єктивної думки дитини, яку суд враховує залежно від фактичних обставин справи та найкращих інтересів дитини, які можуть не відповідати висловленій думці.
Верховний Суд зауважує, що процесуальний закон не містить спеціальних норм, які б регулювали порядок заслуховування думки дитини у спорах щодо її виховання, місця проживання, у тому числі під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном, що передбачено статтею 171 СК України, тому керується загальними приписами цивільного процесуального законодавства з урахуванням міжнародних актів та законодавства у сфері захисту прав дітей.
Отже, висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 230, 232 ЦПК України викладено, зокрема, у наведеній вище постанові, водночас колегія суддів не вбачає, що суди допустили порушення зазначених норм процесуального права, оскільки з'ясування думки малолітньої ОСОБА_2 проведено у порядку статті 171 СК України.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права під час розгляду заявленого ним відводу, слід зазначити таке.
Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 13 жовтня 2025 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судів Вадовської Л. М., Комлевої О. С. , Сєвєрової Є. С. у справі № 752/8869/19, а також у цей день ухвалив оскаржувану постанову, водночас електронний цифровий підпис на ухвалу про відмову у відводі суддями Комлевою О. С. та Сєвєровою Є. С. накладено 14 жовтня 2025 року.
На думку заявника, наведені обставини свідчать про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у складі колегії суддів під час невирішеного відводу, який був їм заявлений.
У частині восьмій статті 259 ЦПК України зазначено, що судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).
Водночас відповідно до частини другої статті 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Накладення суддями апеляційного суду Комлевою О. С. та Сєвєровою Є. С. власного КЕП на електронний примірник ухвали про відмову у відводі 14 жовтня 2025 року не може свідчити про непідписання ними відповідного судового рішення, зокрема, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів ухвалення такого судового рішення та його підписання вказаними суддями 13 жовтня 2025 року.
Ураховуючи те, що ухвала апеляційного суду про відмову у відводі від 13 жовтня 2025 року набрала законної сили з моменту її підписання суддями, доводи касаційної про ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови від 13 жовтня 2025 року у складі колегія суддів під час невирішеного відводу, який був їм заявлений, відхиляються як необґрунтовані.
Щодо клопотання заявника про постановлення окремої ухвали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про постановлення окремої ухвали стосовно ОСОБА_4 у вигляді штрафу у зв'язку із введенням суду в оману щодо фактичних обставин справи під час опитування дитини в судовому засіданні, зокрема про факти місцезнаходження відповідачки з дитиною.
Обґрунтовує тим, що згідно з відомостями Державної прикордонної служби України ОСОБА_4 перебувала за межами України, водночас за відомостями Міністерства закордонних справ України малолітня ОСОБА_2 не перебуває на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах України, що, на думку заявника, свідчить про перебування дитини в Україні окремо від матері.
Колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали з огляду на таке.
Згідно зі статтею 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши під час вирішення спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанови від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Колегія суддів враховує, що Солом'янська районна у місті Києві державна адміністрація розпорядженням від 23 лютого 2018 року № 124 визначила місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_4 .
Під час з'ясування думки малолітньої дитини ОСОБА_2 у судовому засіданні суду першої інстанції 21 травня 2024 року та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 25 вересня 2025 року ОСОБА_2 перебувала разом із матір'ю ОСОБА_4 , особу дитини було встановлено у режимі відеоконференції.
Отже, колегія суддів вважає, що відсутні обставини, які б свідчили про введення суду ОСОБА_4 в оману щодо перебування дитини окремо від матері, тому підстав для постановлення окремої ухвали немає, у зв'язку з чим у задоволенні відповідного клопотання заявника слід відмовити.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
З огляду на викладене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали стосовно ОСОБА_4 відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік