06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 759/18595/21
провадження № 61-4155ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вища рада правосуддя, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до держави Україна в особі Києво-Святошинського районного суду Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вища рада правосуддя (далі - ВРП), Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ), ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 22 листопада 2021 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовив на підставі
пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Не погодившись з вказаною ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 24 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 06 лютого 2023 року замінив неналежного відповідача державу Україна в особі
Києво-Святошинського районного суду Київської області на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області
(далі - ТУ ДСА України в Київській області).
Передав цивільну справу № 759/18595/21 за підсудністю на розгляд Голосіївському районному суду міста Києва.
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 27 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань ТУ ДСА України в Київській області на користь ОСОБА_1 5 087,81 грн, що разом складає належну стягненню суму в розмірі 18 087,81 грн.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 05 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишив без задоволення.
Не погодившись з ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва
від 05 серпня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 18 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року залишив без змін.
29 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, в якій заявник просить скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
У частині першій статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
Оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову ухвалити додаткове рішення після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 20 частини першої статті 353 ЦПК України), у наведеній статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.
З огляду на викладене та відповідно до наведених положень ЦПК України, не може бути предметом перегляду у касаційному порядку й постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення.
Подібний висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 27 лютого
2026 року у справі № 635/2400/24 (провадження № 61-15394ск25),
від 23 березня 2026 року у справі № 216/5656/22 (провадження
№ 61-2692ск26).
Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як визначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня
2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02)
та від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України»
(заява № 8863/06) право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг на рішення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені у статті 389 ЦПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами цивільного судочинства.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження
№ 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (заява
№ 19164/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
У пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи зазначене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду
від 18 березня 2026 року необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду
від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Вища рада правосуддя, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв