Справа № 761/53712/25
Провадження № 1-кс/761/1030/2026
04 березня 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про часткове скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 22025000000000056, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2025 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 189 КК України, -
25 грудня 2025 року (зареєстровано в системі «Електронний суд» 24 грудня 2025 року) до Шевченківського районного суду м. Києва звернувся представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 з клопотанням про часткове скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 22025000000000056, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2025 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 189 КК України, на майно, тимчасово вилучене 27 березня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
Мобільний телефон «Iphone 15 Pro», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , з карткою оператора мобільного зв?язку НОМЕР_3 , який на праві власності належить ОСОБА_3 , в частині скасування заборони користування майном.
До початку судового засідання представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 звернувся з заявою про розгляд клопотання у його відсутність. Клопотання підтримав та просив задовольнити з підстав наведених у ньому.
Прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся з заявою про розгляд клопотання у його відсутність, та зазначив, що не заперечує щодо задоволення клопотання про часткове скасування арешту.
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
У судовому засіданні встановлено, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22025000000000056, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2025 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 189 КК України.
Процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснюється прокурорами відділу Офісу Генерального прокурора.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Положеннями ч. 2 ст. 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора задоволено та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 27 березня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, на мобільний телефон «Iphone 15 Pro», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , з карткою оператора мобільного зв?язку НОМЕР_3 .
Як убачається зі змісту вказаної ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, метою накладення арешту на майно є запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В той же час, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», та рішення у справі «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами (арешт майна, з забороною їх відчуження, розпорядження та користування до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні), які застосовуються, та мету, яку прагнуть досягти, зокрема отримання фактичних даних обставин вчинення кримінального правопорушення та притягнення винних до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
При цьому, слідчим суддею в ході судового розгляду не встановлено доказів того, що такий захід забезпечення як арешт майна, яке належить ОСОБА_3 , виправдовує подальше втручання держави у право на мирне володіння належним їй майном, що безумовно суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу розумності строків застосування такого заходу та суттєво обмежує непорушне право власника на мирне володіння своїм майном, закріплене Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що в сукупності свідчить про те, що підстави для подальшого застосування такого заходу забезпечення, як арешт вищезгаданого майна відсутні.
Крім того, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 у своїй заяві зазначив про відсутність обґрунтованих підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження та можливість задоволення клопотання про часткове скасування арешту.
Таким чином, враховуючи вище наведене, слідчий суддя дійшов до переконання про необхідність задоволення клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 та скасувати арешт в частині заборони користування, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 22025000000000056, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2025 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 189 КК України, на майно, тимчасово вилучене 27 березня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон «Iphone 15 Pro», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , з карткою оператора мобільного зв?язку НОМЕР_3 , який на праві власності належить ОСОБА_3 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 28, 98, 170-174, 309, 376, 532 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про часткове скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 22025000000000056, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2025 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 189 КК України - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 22025000000000056, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 січня 2025 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258, ч. 4 ст. 189 КК України, на майно, тимчасово вилучене 27 березня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , в частині скасування заборони користування майном, а саме:
Мобільний телефон «Iphone 15 Pro», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , з карткою оператора мобільного зв?язку НОМЕР_3 , який на праві власності належить ОСОБА_3 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_7