Справа № 542/1564/23
Провадження № 1-кп/542/7/26
Іменем України
06 квітня 2026 року селище Нові Санжари
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в селищі Нові Санжари Полтавського району Полтавської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.03.2024 за № 62024170010000087 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчук Полтавської області, українця, громадянина України, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, раніше засудженого:
- 18.12.2001 Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області за частиною 1 статті 185, частиною 3 статті 185 КК України до покарання у вигляді 3-х років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 04.09.2002 Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області за частиною 1 статті 309 КК України до покарання у вигляді 1-го року позбавлення волі, на підставі ст. 96 КК України - лікування від наркоманії, за ст. 71 КК України приєднано 2 роки 6 місяців по вироку Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18.12.2001 з остаточним терміном на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, 28.11.2005 - звільнений з Полтавської виправної колонії № 64 за відбуттям строку покарання,;
- 01.06.2007 Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області за частиною 2 статті 186 КК України до покарання у вигляді 4-х років позбавлення волі. Відомості про виконання вироку відсутні;
- 14.01.2020 Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області за частиною 1 статті 125, частиною 1 статті 186 КК України до покарання у вигляді 120 годин громадських робіт. Невідбутий строк громадських робіт за цим вироком становить 120 годин,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 406 КК України,
ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, перебуваючи на вулиці біля входу в приміщення де проживають військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , в порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, 07.05.2023, близько 09:00 год, в ході раптово виниклого конфлікту, завдав молодшому сержанту старшому санітарному інструктору 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 два удари в область носа, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді саден м'яких тканин зовнішнього носу, які кваліфікуються у своїй сукупності як легкі тілесні ушкодження.
Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, які виразилися у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що заподіяло легкі тілесні ушкодження, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 406 КК України.
Обвинувачений не оспорював фактичних обставин обвинувачення та пояснив, що дійсно вчинив вказаний вище злочин за обставин, які встановлені стороною обвинувачення та зазначені в обвинувальному акті, показання надав добровільно.
У судовому засіданні обвинувачений свою провину у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю. Суду надав показання про те, що дійсно 07.05.2023, перебуваючи в місці дислокації в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , до його кімнати зайшов ОСОБА_6 та виключив магнітофон, після чого у них виник конфлікт, у ході якого він наніс останньому два удари в область обличчя. Вказав, що цього ж дня він повибачався перед ОСОБА_5 та запропонував примириттся, адже їм ще разом нести службу.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння ним змісту обставин вчиненого правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Прокурор заявив клопотання про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.
Обвинувачений клопотання підтримав.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 винним себе у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю, його показання відповідають суті обвинувачення, суд, враховуючи згоду обвинуваченого, думку прокурора, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце, спосіб, форму вини і спрямованість умислу, його наслідки, обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, визнає їх доказаними у судовому засіданні і вважає за можливе не досліджувати у повному обсязі докази стосовно цих фактичних обставин кримінального провадження відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
Перед встановленням такого порядку дослідження доказів судом було з'ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів у частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз'яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 406 КК України, як порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що заподіяло легкі тілесні ушкодження. Згідно з положеннями ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 406 КК України є нетяжким злочином.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Також суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставини, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України відсутні.
Призначаючи покарання, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого ним злочину, форму вини, спосіб вчинення злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання щодо призначення покарання, суд враховує фактичні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який не одружений, під наглядом у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем несення служби негативно характеризується, наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують.
Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Таким чином, враховуючи наявність обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, які, в свою чергу, визначені пунком 1 частини 1 статті 66 КК України, відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд приходить до висновку про навність підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України при вирішенні питання про призначення покарання.
Так, за змістом вказаної норми, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді 2 років позбавлення волі. На думку суду, таке покарання обвинуваченому є достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Отже, на момент ухвалення вироку у цьому кримінальному провадженні, суд зобов'язаний застосувати ст. 71 КК України, оскільки 14.01.2020 Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області щодо ОСОБА_4 був ухвалений попередній вирок, про який відомо суду.
Відповідно до вироку Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.01.2020 ОСОБА_4 призначено покарання у виді 120 годин громадських робіт.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідає вісім годин громадських робіт.
Отже, 120 годин громадських робіт, що призначені ОСОБА_4 вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.01.2020 відповідає 15 дням позбавлення волі.
Таким чином, на підставі статей 71, 72 КК України до призначеного покарання за цим вироком слід частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.01.2020 та за сукупністю вироків визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 2 (двох) років 10 (десяти) днів позбавлення волі.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні.
Цивільний позов не заявлений.
Під час судового провадження клопотань від прокурора про застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого не надходило. Підстави для його обрання до вступу вироку в законну силу відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 349, 373, 374, 376 КПК України суд, -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 406 КК України.
Призначити ОСОБА_4 покарання за частиною 2 статті 406 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі статей 71, 72 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.01.2020 та за сукупністю вироків призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 остаточне покарання у виді 2 (двох) років 10 (десяти) днів позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирати.
Вирок суду може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Новосанжарський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілому, та прокурору. Учасники провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1