06 квітня 2026 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4
та сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівців від 30.03.2026р. у кримінальному провадженні №62019240000000646,
Ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівців від 30.03.2026р. задоволено клопотання прокурора Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 та продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Чаплинка, Чаплинського району Херсонської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не одруженому, українцю, громадянину України, військовослужбовцю, раніше судимому: вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 лютого 2019 року за ч. 4 ст. 407 КК України, обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.410, ч.3 ст.408 КК України, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» строком до 60 діб, тобто до 28 травня 2026 року без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівців від 30.03.2026 р. та змінити йому запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою.
Уважає, що ухвала районного суду є необґрунтованою, незаконною й упередженою, яка суперечить КПК України, Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
ЄУНСС:725/9386/24 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_8
НП:11-кп/822/156/26 Суддя - доповідач: ОСОБА_1
Категорія: ст. 422-1 КПК України
Стверджує, що районним судом не враховано його характеристику, видану ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор», а також те, що він є діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , чим порушено ст.178 КПК України.
Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не врахував стан його здоров'я, а саме необхідність проходження діагностики та обстеження серцево-судинної системи.
Вважає, що матеріали кримінального провадження містять відомості про факти підробки письмових доказів та процесуальних документів.
Також посилається на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої після спливу певного часу досудового розслідування чи судового розгляду сама лише обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиною підставою для подальшого тримання особи під вартою.
Стверджує, що жоден ризик, передбачений ст.177 КПК України, прокурором не доведений.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали та вимоги апеляційної скарги, доводи підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить такого.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Як передбачено ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
Ухвалюючи рішення про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, передбаченим статтями 177-178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався повністю.
Із матеріалів, надісланих до суду апеляційної інстанції вбачається, що у провадженні Чернівецького районного суду міста Чернівців знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.408, ч.3 ст.410 КК України.
23 жовтня 2024 року ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» строком на 60 діб без визначення розміру застави. Надалі строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався ухвалами суду з огляду на наявність ризиків, встановлених під час його застосування.
26.03.2026р. прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу - тримання під вартою, яке 30.03.2026 р. ухвалою районного суду було задоволено.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а тому, з урахуванням особи обвинуваченого, з метою запобігання вказаним ризикам, йому слід продовжити строк дії запобіжного заходу.
З таким рішенням районного суду колегія суддів погоджується, оскільки судом під час розгляду клопотання прокурора були в повній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, перевірено наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися та продовжують існувати і вони виправдовують тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
На думку колегії суддів, районний суд обґрунтовано врахував те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а також особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст. 410 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги те, що у кримінальному провадженні призначено судову почеркознавчу експертизу, обвинувачений не має постійного місця проживання чи реєстрації на території міста Чернівці, а під час досудового розслідування ухилявся від явки до органу досудового розслідування, що свідчить про наявність ризику його ухилення від суду.
Отже заявлені ризики не зменшилися і такі виправдовують тримання особи під вартою ОСОБА_6 .
Колегія суддів вважає, що прийняте судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Окрім цього, відповідно до п. 51 рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» (Letellier v. France, заява № 12369/86, рішення від 26 червня 1991 року), особлива тяжкість окремих злочинів і суспільна реакція на них можуть протягом певного часу виправдовувати попереднє ув'язнення як винятковий запобіжний захід.
Як в судовому засіданні суду першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_6 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного з обмеженням волі та свободи пересування.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками, зробленими судом першої інстанції, та вважає, що застосування іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, або звільнення обвинуваченого з-під варти не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а тому не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги з цих підстав.
Доводи обвинуваченого про те, що районний суд не врахував характеристику, видану ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор», а також те, що він є діючим військовослужбовцем, колегія суддів вважає безпідставними. Відповідно до ст.178 КПК України такі обставини підлягають оцінці не окремо, а в сукупності з іншими даними, зокрема тяжкістю покарання, міцністю соціальних зв'язків, наявністю постійного місця роботи і проживання та ризиками, передбаченими ст.177 КПК України.
Отже сама по собі позитивна характеристика чи статус військовослужбовця не спростовують наявності встановлених ризиків. Крім того, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються, зокрема, за ст.408 КК України, за наявності ризиків застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції стану його здоров'я є безпідставними. Саме по собі посилання на необхідність проходження діагностики та обстеження серцево-судинної системи не свідчить про неможливість подальшого тримання під вартою та не спростовує висновків місцевого суду.
Посилання апелянта на наявність у матеріалах кримінального провадження відомостей про підробку письмових доказів і процесуальних документів також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки такі обставини підлягають перевірці під час розгляду кримінального провадження по суті.
Колегія суддів відхиляє і доводи апелянта щодо практики Європейського суду з прав людини, оскільки у даному випадку місцевий суд, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, виходив не лише з обґрунтованості обвинувачення, а й з наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про недоведеність прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки з урахуванням відсутності у нього постійного місця проживання чи реєстрації у м. Чернівці, попереднього ухилення від явки до органу досудового розслідування та тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризику його переховування від суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, належним чином врахував усі істотні обставини, правильно застосував норми кримінального процесуального закону, у зв'язку з чим підстав для задоволення апеляційної скарги,як про це просить ОСОБА_6 , немає.
Істотних порушень положень КПК України при розгляді судом першої інстанції питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст. 183, 199, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівців від 30.03.2026р. про продовження строку тримання під вартою - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3