26 березня 2026 року м. Київ
Справа № 369/473/15
Провадження: № 22-ц/824/6143/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Таможні Олени Олександрівни
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Янченка А. В.,
у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок,
У січні 2015 року Київська обласна прокуратура звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення вибули з державної власності всупереч вимогам законодавства. Зокрема, за твердженням прокурора, розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №№ 344-363 та від 01 квітня 2008 року №№ 370-409 було вилучено із постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки лісового фонду єдиним масивом, змінено їх цільове призначення та передано у приватну власність громадян, що, на переконання представника позивача, здійснено з перевищенням повноважень та з порушенням вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3, 13, 17, 20, 22, 84, 116, 118, 122, 123, 141, 149 Земельного Кодексу України та статті 57 Лісового кодексу України. Прокурор зазначав, що в подальшому зазначені земельні ділянки неодноразово відчужувалися, зазнавали поділу та об'єднання, у зв'язку з чим змінювалися їх кадастрові номери, площа та конфігурація, що ускладнило ідентифікацію таких ділянок та повернення їх у державну власність. При цьому, вказує, що незалежно від подальшого руху земельних ділянок та переходу прав на них до інших осіб, їх первинне вибуття із державної власності відбулося поза волею держави та з порушенням вимог закону, що є підставою для визнання відповідних розпоряджень та правовстановлюючих документів недійсними і витребування земельних ділянок на користь держави.
У зв'язку із викладеним, прокурор просив суд визнати недійсними зазначені розпорядження, державні акти на право власності та витребувати спірні земельні ділянки. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2025 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» залишено без розгляду.
Не погодившись із таким судовим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури Таможня О. О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалу суду просила скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.
На обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанції безпідставно залишив позовну заяву без розгляду у зв'язку з невнесенням вартості спірних земельних ділянок на депозитний рахунок суду.
Стверджує, що Закон № 4292-ІХ не має зворотної дії у часі, а тому вимоги щодо попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду не можуть застосовуватися до позову, поданого ще у 2015 році.
Зазначає, що положення частини п'ятої статті 390 ЦК України застосовуються виключно у випадку витребування майна у добросовісного набувача, тоді як у даній справі відповідачі, на думку прокурора, є недобросовісними набувачами, а отже положення щодо компенсації та попереднього внесення коштів не підлягають застосуванню.
На переконання покурора, невнесення коштів на депозитний рахунок суду не є підставою для залишення позову без руху чи без розгляду, а може бути враховано судом під час вирішення справи по суті, зокрема, як підстава для відмови у задоволенні позову у разі встановлення добросовісності набувача. Вказує, що суд першої інстанції повинен був розглянути справу по суті, оскільки питання добросовісності чи недобросовісності набувачів може бути встановлено лише після дослідження доказів.
Крім того, звертає увагу на те, що у зв'язку з тим, що станом на час розгляду справи жоден із первісно визначених відповідачів не є власником спірних земельних ділянок, у 2024 році прокурором подано заяву про залучення співвідповідачів та зміну предмета позову. Однак, зазначена заява судом першої інстанції розглянута не була, що, на думку апелянта, свідчить про передчасність висновків суду щодо залишення позову без розгляду без вирішення питання про належний суб'єктний склад спору та уточнення позовних вимог.
Також прокурор посилається на судову практику Верховного Суду, відповідно до якої положення частини п'ятої статті 390 ЦК України не застосовуються у випадках, коли позов обґрунтовується недобросовісністю набувача.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Титаренко Ю.Д. в інтересах ОСОБА_77 , зазначила, що апеляційна скарга прокурора є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Наголосила на тому, що суд першої інстанції правильно застосував положення Закону України № 4292-ІХ, яким запроваджено обов'язковість попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду у разі заявлення вимоги про витребування майна від добросовісного набувача.Зазначила, що позов прокурора спрямований на витребування земельних ділянок у фізичних осіб, а тому підлягає застосуванню стаття 388 ЦК України, яка регулює саме відносини щодо добросовісного набувача. До моменту встановлення судом недобросовісності діє презумпція добросовісності набуття права власності. Вказувала, що твердження прокурора про недобросовісність набувачів є лише його процесуальною позицією та не звільняє від обов'язку виконання вимог закону щодо внесення компенсації. Також звернула увагу, що Закон № 4292-ІХ прямо передбачає застосування його положень до справ, у яких станом на день набрання ним чинності рішення про витребування майна не ухвалено, а тому доводи позивача про незастосування цього Закону є безпідставними.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Приходько С. В. в інтересах ОСОБА_78 , також заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. Зазначив, що залишення позовної заяви без розгляду зумовлено невиконанням прокурором імперативної вимоги частини четвертої статті 177 ЦПК України щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок суду. Наголосив, що вимога про попереднє внесення коштів є процесуальною передумовою розгляду позову, а не питанням, яке може бути вирішене під час розгляду справи по суті. Підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може обмежуватися законом, якщо такі обмеження мають легітимну мету та є пропорційними. Вимога про внесення коштів спрямована на захист прав власника та забезпечення балансу інтересів сторін. Також зазначив, що прокурор фактично оспорює законність розпоряджень органів державної влади, однак не навів належних доводів щодо недобросовісності кінцевих набувачів, а тому посилання на неприменимість норм про добросовісного набувача є безпідставними.Вважав, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду.
В судовому засіданні прокурори Київської обласної прокуратури Шелест М. Б. та Літковець Ю. А. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Адвокат Приходько С. В. в інтересах ОСОБА_79 , адвокат Титаренко Ю. Д. в інтересах ОСОБА_77 та адвокат Гордієнко Н. П. в інтересах ОСОБА_80 заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали її необґрунтованою.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом у січні 2015 року, прокурор посилався на те, що Київська обласна державна адміністрація 31 березня 2008 року та 01 квітня 2008 року розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею понад 1 га, що, на його думку, свідчить про перевищення нею наданих повноважень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, зокрема, посилався на положення статті 388 ЦК України, водночас у прохальній частині позову просив витребувати спірні земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів на користь держави (т. 1, а. с. 1-28).
Справа неодноразово була предметом судового розгляду.
Так, постановою Верховного Суду від 27 березня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій у відповідних частинах скасовано, а справу в частині позовних вимог про витребування земельних ділянок від фізичних осіб направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, а. с. 162-176).
Після повернення справи на новий розгляд ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання (т. 15, а. с. 182-183).
Отже, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали справа перебувала на стадії підготовчого провадження.
З матеріалів справи також убачається, що 05 вересня 2024 року Київською обласною прокуратурою подано заяву про залучення співвідповідачів та зміну предмета позову, обґрунтовану тим, що особи, які були визначені відповідачами у первісному позові, на цей час уже не є власниками спірних земельних ділянок, у зв'язку з чим змінилося коло належних відповідачів (т. 16, а. с. 76-258).
З протоколу судового засідання від 24 жовтня 2024 року убачається, що судом порушувалося питання щодо прийняття зазначеної заяви, однак її розгляд відкладено у зв'язку з необхідністю надання представнику Кабінету Міністрів України часу для ознайомлення з матеріалами справи (т. 18, а. с. 1-3).
Водночас із матеріалів справи не вбачається, що зазначена заява прокурора була розглянута судом по суті.
Крім того, 16 червня 2025 року представником відповідача - адвокатом Титаренко Ю. Д. в інтересах ОСОБА_77 подано клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтоване тим, що прокурор, посилаючись у позові на положення статті 388 ЦК України, мав внести грошові кошти на депозитний рахунок суду.
Також 02 грудня 2025 року Київською обласною прокуратурою подано заяву про уточнення предмета позову (т. 18, а. с. 153-157).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2025 року позовну заяву прокурора залишено без руху (т. 18, а. с. 141-145).
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 05 листопада 2025 року, постановленій відповідно до частини одинадцятої статті 187 ЦПК України.
Суд установив, що подані 02 грудня 2025 року пояснення не свідчать про виконання вимог зазначеної ухвали та не містять документів і доказів, передбачених статтями 175, 177 ЦПК України, необхідних для продовження розгляду справи.
Станом на 05 грудня 2025 року встановлені судом недоліки позовної заяви залишилися неусунутими, при цьому позивач не повідомив суд про наявність об'єктивних причин, які б унеможливлювали виконання вимог ухвали в наданий строк.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України підстав для залишення позову без розгляду.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є земельні ділянки лісогосподарського призначення, вимоги про витребування яких на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння заявлено прокурором.
Матеріально-правовою підставою заявлених вимог прокурор визначив, зокрема, положення статей 387, 388 ЦК України, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності поза волею держави та з порушенням вимог законодавства.
Разом із тим, як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, предметом процесуальної оцінки суду першої інстанції стало питання дотримання позивачем вимог ухвали про усунення недоліків позовної заяви, зокрема щодо внесення на депозитний рахунок суду вартості спірного майна та подання доказів його оцінки.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, яким внесені зміни, зокрема до статей 388, 390, 391 ЦК України та статей 177, 185, 265 ЦПК України.
Законом України № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою такого змісту:
Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України № 4292-IX частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим такого змісту:
У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України у редакції Закону України № 4292-IX).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц підкреслено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.
Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п'ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Суд першої інстанції не врахував, що за змістом пункту 2 Розділу ІІ Закону України № 4292-IX положення цього Закону мають зворотну дію в часі у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Подібні висновки у спірних правовідносинах висловлено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 (провадження № 61-11478св25), від 01 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25), від 10 грудня 2025 року у справі № 354/417/25 (провадження № 61-12635св25), від 10 грудня 2025 року у справі № 354/1754/24 (провадження № 61-12524св25).
Як убачається з матеріалів справи, після скасування судових рішень у відповідній частині та направлення справи на новий розгляд, предмет спору був фактично звужений та трансформований, оскільки подальшому розгляду підлягали вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок від фізичних осіб.
Після відкриття провадження у справі та призначення підготовчого судового засідання справа перебувала на стадії підготовчого провадження, в межах якої суд відповідно до положень статей 189, 197 ЦПК України зобов'язаний, зокрема, з'ясувати предмет спору, визначити склад учасників справи, вирішити питання про залучення інших осіб, уточнення позовних вимог, а також розглянути подані сторонами заяви та клопотання.
Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, подана прокурором заява про зміну предмета позову та залучення співвідповідачів, яка безпосередньо стосувалася уточнення як предмета спору, так і належного суб'єктного складу сторін, судом першої інстанції по суті розглянута не була.
Незважаючи на це, суд першої інстанції перейшов до вирішення питання про залишення позову без розгляду з підстав невиконання вимог ухвали про усунення недоліків позовної заяви, не з'ясувавши попередньо обставин, що мають істотне значення для правильного визначення предмета спору та складу його учасників.
За таких обставин, дії суду першої інстанції не узгоджуються із завданнями підготовчого провадження, визначеними статтею 189 ЦПК України, та порядком його здійснення, передбаченим статтею 197 цього Кодексу.
Ураховуючи вищевикладене колегія суддів відмічає про те, що питання щодо належного предмета спору, суб'єктного складу сторін, а також характеру спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням доводів прокурора про недобросовісність набувачів спірного майна, залишилися невирішеними.
Водночас, саме від встановлення зазначених обставин залежить правильне застосування норм матеріального права, зокрема, положень статей 387, 388, 390 ЦК України, а також необхідність виконання вимог щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок суду.
Як убачається зі змісту поданої прокурором заяви про уточнення предмета позову, позовні вимоги, зокрема, обґрунтовуються недобросовісністю набувачів спірного майна, що за своїм змістом виключає застосування приписів частини п'ятої статті 390 ЦК України, які регулюють питання компенсації вартості майна саме добросовісному набувачу.
Водночас питання про прийняття та приєднання зазначеної заяви до матеріалів справи судом першої інстанції не вирішено, як і не надано оцінки викладеним у ній доводам.
За таких обставин, входження суду першої інстанції в обговорення питання щодо необхідності внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду фактично пов'язане з попередньою оцінкою характеру набуття майна, тоді як питання про добросовісність чи недобросовісність набувачів спірного майна може бути встановлене лише за результатами дослідження доказів під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про відповідність позовної заяви формальним вимогам процесуального закону.
Не з'ясувавши належним чином характер спірних правовідносин, не вирішивши питання щодо прийняття та розгляду заяви прокурора про зміну предмета позову і залучення співвідповідачів, а також не надавши оцінки доводам щодо незаконності вибуття спірних земель із державної власності та недобросовісності їх набуття, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про застосування положень частини п'ятої статті 390 ЦК України та пов'язаних із ними процесуальних наслідків.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду не можна визнати обґрунтованим, оскільки він зроблений без з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також звертає увагу, що в прохальній частині апеляційної скарги прокурор просить вирішити питання про стягнення судових витрат з відповідачів.
Водночас предметом апеляційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, яка не вирішує спір по суті.
Відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи по суті або у випадках, прямо передбачених процесуальним законом. Перегляд ухвали, якою не вирішено матеріально-правовий спір між сторонами, не передбачає вирішення питання розподілу судових витрат між учасниками справи.
Отже, вимога прокурора про стягнення судових витрат з відповідачів на даній стадії провадження є передчасною та не підлягає задоволенню.
При цьому, надаючи оцінку доводам, викладеним у відзивах, колегія суддів зазначає про таке.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Титаренко Ю.Д. в інтересах ОСОБА_77 , зазначила, що апеляційна скарга прокурора є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Наголосила на тому, що суд першої інстанції правильно застосував положення Закону України № 4292-ІХ, яким запроваджено обов'язковість попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду у разі заявлення вимоги про витребування майна від добросовісного набувача.Зазначила, що позов прокурора спрямований на витребування земельних ділянок у фізичних осіб, а тому підлягає застосуванню стаття 388 ЦК України, яка регулює саме відносини щодо добросовісного набувача. До моменту встановлення судом недобросовісності діє презумпція добросовісності набуття права власності. Вказувала, що твердження прокурора про недобросовісність набувачів є лише його процесуальною позицією та не звільняє від обов'язку виконання вимог закону щодо внесення компенсації. Також звернула увагу, що Закон № 4292-ІХ прямо передбачає застосування його положень до справ, у яких станом на день набрання ним чинності рішення про витребування майна не ухвалено, а тому доводи позивача про незастосування цього Закону є безпідставними.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Приходько С. Д. в інтересах ОСОБА_78 , також заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. Зазначив, що залишення позовної заяви без розгляду зумовлено невиконанням прокурором імперативної вимоги частини четвертої статті 177 ЦПК України щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок суду. Наголосив, що вимога про попереднє внесення коштів є процесуальною передумовою розгляду позову, а не питанням, яке може бути вирішене під час розгляду справи по суті. Підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може обмежуватися законом, якщо такі обмеження мають легітимну мету та є пропорційними. Вимога про внесення коштів спрямована на захист прав власника та забезпечення балансу інтересів сторін. Також зазначив, що прокурор фактично оспорює законність розпоряджень органів державної влади, однак не навів належних доводів щодо недобросовісності кінцевих набувачів, а тому посилання на неприменимість норм про добросовісного набувача є безпідставними.Вважав, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду.
Надаючи оцінку доводам, викладеним у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.
Посилання представників відповідачів на те, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення Закону України № 4292-ІХ та частини п'ятої статті 390 ЦК України як на підставу для залишення позову без розгляду, не можуть бути прийняті до увагиколегією суддів, адже, такі доводи ґрунтуються на припущенні про наявність у спірних правовідносинах ознак добросовісного набуття майна, однак, як убачається з матеріалів справи, питання про добросовісність чи недобросовісність набувачів спірних земельних ділянок судом першої інстанції не встановлювалося та не могло бути встановлене на стадії вирішення питання про усунення недоліків позовної заяви.
Водночас твердження учасників справи про те, що до моменту встановлення судом недобросовісності діє презумпція добросовісності набувача та, відповідно, виникає обов'язок попереднього внесення вартості майна, не враховують того, що вирішення питання про характер набуття майна є складовою розгляду справи по суті та потребує дослідження доказів, тоді як на стадії підготовчого провадження такі обставини не встановлюються.
Також колегія суддів відхиляє доводи про те, що невнесення коштів на депозитний рахунок суду є безумовною процесуальною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки такі висновки можуть бути зроблені лише за умови належного з'ясування характеру спірних правовідносин та визначення правової природи заявлених вимог.Натомість, як установлено колегією суддів, суд першої інстанції не вирішив питання щодо прийняття та розгляду заяви прокурора про зміну предмета позову та залучення співвідповідачів, яка безпосередньо стосувалася уточнення як предмета спору, так і суб'єктного складу сторін, та могла мати значення для правильного застосування норм матеріального права.
За таких обставин доводи відзивів про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали не спростовують висновків апеляційного суду щодо передчасності залишення позову без розгляду та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури Таможні О. О. є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, з скасуванням ухвали суду першої інстанції та направленням справи для продовження розгляду по суті.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Таможні Олени Олександрівнизадовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2025 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура