Справа № 461/8605/25 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.
Провадження № 22-ц/811/4284/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
27 березня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2025 року, в справі за позовом акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
в жовтні 2025 року акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обгрунтовуючи позовні вимоги вказували, що відповідно до договору кредиту та страхування № E07.00504.008280796, укладеного 02.07.2021 між акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 відповідачці було надано кредит в розмірі 50 000 грн 00 коп., зі сплатою 0,1 % річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів, у терміни, передбачені встановленими кредитним договором графіком щомісячних платежів. Остання плата відповідачкою здійснена 17 вересня 2024 року. Станом на дату звернення до суду відповідачка не повернула кредитні кошти в розмірі 50 673 грн 16 коп, з яких: 26 559 грн 88 коп. - прострочений борг; 4, 98 грн - прострочені проценти; 24 108 грн 3 коп. - прострочена плата за обслуговування кредиту. У цьому зв'язку просили позов задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 564,86 грн.
Стягнуто з акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 2 000, 00 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» 1 269, 91 грн сплаченого судового збору.
У задоволенні решти вимог відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 , подавши в грудні 2025 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій міститься прохання оскаржуване рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат відповідача на правничу допомогу змінити, а саме, позовні вимоги АТ "Ідея Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Ідея Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 990, 86 грн.
Стягнути з акціонерного товариства "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 по 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій.
Стягнути з акціонерного товариства "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 3 633, 60 грн витрат на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було взято до уваги наданий відповідачем розрахунок та чеки (квитанції) про оплату заборгованості на суму 40 015,00 грн, а відтак і не здійснено правильного розрахунку суми боргу, що підлягає до стягненню з відповідачки. Враховуючи ту обставину, що плата за обслуговування кредиту стягненню не підлягає, а сума кредиту в розмірі 50 000, 00 грн, з урахуванням розміру процентів за користування кредитом 5, 86 грн, складає 50 005, 86 грн, з якої відповідачкою фактично сплачено 40 015, 00 грн, розмір заборгованості за кредитним договором фактично становить 9 990, 86 грн, а не 26 564, 86 грн.
Зазначає й те, що суд першої інстанції, безпідставно зменшив суму заявлених нею витрат на правничу допомогу з 4 000 грн до 2 000 грн, вважаючи що такі є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, та такими, що не відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру, з чим вона погодитись не може.
В грудні 2025 року зареєстровано відзив акціонерного товариства «Ідея Банк» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги.
За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного 02.07.2021 кредитного договору № E07.00504.008280796 між акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , останній було надано кредит в розмірі 50 000 грн 00 коп., зі сплатою 0, 1 % річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленими кредитним договором графіком щомісячних платежів (а.с. 40-42).Такий підписано відповідачкою власноручно.
Уклавши Кредитний договір, сторони погодились, що клієнт ознайомлений з умовами Договору, що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на Інтернет-сторінці Банку за електронною адресою: www.ideabank.ua та які йому роз'яснені, зрозумілі та з якими він цілком згідний.
Відтак, Договір разом з письмовою Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки є Договором приєднання, у розумінні приписів статті 634 ЦК України.
Публічна пропозиція АТ «Ідея Банк» про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції, чинній на момент підписання Угоди, розміщені та зберігаються на офіційному вебсайті Банку www.ideabank.ua. Таким чином, кожен бажаючий може ознайомитися зі всіма редакціями Договору.
Згідно з довідкою - розрахунком заборгованості станом на 30 вересня 2025 року заборгованість відповідачки перед позивачем у зв'язку із порушенням зобов'язань становить 50 673, 16 грн, що складається з простроченого боргу - 26 559, 88 грн, прострочених процентів - 4, 98 грн, простроченої плати за обслуговування кредиту - 24 108, 3 грн (а. с. 49).
Позивачем долучено до матеріалів справи копію вимоги про усунення порушення кредитних зобов'язань та копію реєстру поштових відправлень АТ «Укрпошта» від 14 серпня 2025 року, з якого убачається, що позивач скерував відповідачці вимогу про усунення кредитних зобов'язань (порядковий номер реєстру 18).
Таким чином, встановлено, що сторони досягли згоди за істотними умовами Кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідно до приписів статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Стаття 526 ЦК України регламентує, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У частині першій статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник, у цьому випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.
За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).
У статях 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Звертаючи із позовом в суд, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 50 673, 16 грн, яка складається із з простроченого боргу - 26 559, 88 грн, прострочених процентів - 4, 98 грн, простроченої плати за обслуговування кредиту - 24108,30 грн.
Згідно частини другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунків щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з пунктом 1.8. договору кредиту та страхування №E07.00504.008280796 та пунктом 9.8.2. пункту 9.8 Розділу 9 «Умов споживчого кредитування без забезпечення» договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що затверджений протоколом засідання Правління №03/17-07 від 17.03.2021, що діяли в період укладення кредитного договору (ДКБОФО), плата за обслуговування кредитної заборгованості, що сплачується позичальником за користування кредитом, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно з графіком за договором кредиту, включає в себе: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахункам позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банком позичальнику із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Однак, всупереч частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якою надання інформації щодо кредиту відповідача має бути безоплатним, позивачем було встановлено плату за надання такої інформації.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватись будь - якою зустрічною оплатою збоку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично надання кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюються при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором , тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту - позивальнику.
Враховуючи наведене, акціонерне товариство «Ідея Банк» не мало права встановлювати такий платіж у кредитному договорі, за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами.
Така умова договору є нікчемною та не потребує визнання недійсною.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( стаття 5 ЦПК України).
Зі змісту вказаної норми убачається, що суд вирішуючи спір, не вправі допускати неправильного застосування норм матеріального права - незалежно від того, чи міститься посилання на таке неправильне застосування норм матеріального права в доводах сторін спору. Це не суперечить засадам змагальності сторін, оскільки даний принцип полягає у прояві в змагальності формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі , та забезпечує повноту досліджень обставин справи.
Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.
Враховуючи наведені правові висновки, позовна вимога АТ «Ідея Банк» про стягнення з відповідачки заборгованості зі сплати платежів за обслуговування кредиту є необґрунтованою.
В справі, що переглядається встановлено, що відповідачкою під час розгляду справи в суді першої інстанції долучено до матеріалів справи чеки (квитанції) про оплату заборгованості за кредитним договором на суму 40015,00 грн. Така позивачем частково зарахована в суму заборгованості за кредитним договором, а частково в суму зі сплати платежів за обслуговування кредиту.
Умова про стягнення відповідно до п. 1.7. договору №Е07.00504.008280796 послуг із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, за надання яких встановлена плата відповідно до додатку № 1 як «обслуговування кредитної заборгованості» визнана нікчемною.
Згідно додатку № 1 до договору № Е 07.00504.008280796 від 02.07.2021 та паспорту споживчого кредиту сума кредиту за договором складає 50 000,00 грн, розмір процентів за користування кредитом складає 5, 86 грн (ставка 0, 01 %), послуга за обслуговування кредитної заборгованості 40 680, 00 грн.
Таким чином, з урахуванням сплачених відповідачкою коштів у розмірі 40015,00 грн., залишок несплаченої суми боргу за кредитним договором складає 9 990, 86 грн. (50 005, 86 - 40 015, 00). Саме такий розмір заборгованості (9 990, 86 грн) підлягає стягненню з відповідачки.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2025 року шляхом зменшення розміру стягуваної з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № E07.00504.008280796, укладеним 02.07.2021, у зв'язку з чим абзаци 2 та 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції необхідно викласти в новій редакції.
В частині вирішення решти позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється, а відтак, залишається без змін.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги щодо вирішення позовних вимог знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, таку необхідно задовольнити, зменшивши суму стягуваної заборгованості з 26 564 грн 86 коп. до 9 990 грн 86 коп, у зв'язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід викласти в новій редакції. В частині вирішення решти позовних вимог рішення суду першої інстанції залишається без змін.
В поданій апеляційній скарзі заявник також просить здійснити новий розподіл витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та стягнути такі з позивача на його користь в сумі 4 000 грн 00 коп., а також стягнути такі витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 3 633 грн 60 коп.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно
з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються
з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.
Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У справі, що переглядається, встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Третяк Катериною Павлівною було укладено договір про надання правової допомоги № 05/11/25 від 05.11.2025.
В розділі 4 такого визначено гонорар за послуги адвоката.
Зокрема, в п. 4.2. такого зазначено, що за правову допомогу, передбачену в п. 1.2. Договору, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги становить 500 гривень за годину роботи, якщо інше не передбачено додатком до договору.
В Акті приймання-передачі наданих юридичних послуг (виконаних робіт) від 06 листопада 2025 року відображено опис виконаних робіт адвокатом в суді першої інстанції, зокрема, зазначено наступні послуги: вивчення документів, вивчення судової практики, надання консультації, узгодження правової позиції по справі, складання відзиву на позов - 8 годин по ціні 500 гривень за годину роботи. Всього на суму 4 000 гривень.
В Акті приймання-передачі наданих юридичних послуг (виконаних робіт) від 15 грудня 2025 року відображено опис виконаних робіт, наданих адвокатом в суді апеляційної інстанції, зокрема, зазначено наступні послуги: вивчення рішення суду першої інстанції, вивчення судової практики, надання консультації, узгодження правової позиції по справі, складання та подача до суду апеляційної скарги на рішення суду - 8 годин по ціні 500 гривень за годину роботи. Всього на суму 4 000 гривень.
За обставин даної справи, часткове задоволення позовних вимог та задоволення апеляційної скарги, з урахуванням складності справи, фінансового стану учасників справи та критеріїв визначення та розподілу судових витрат, а саме, їх дійсності, необхідності, розумності, а також наведених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції становлять 3 211, 60 грн та у суді апеляційної інстанції - 4 000, 00 грн, а отже, саме в такому розмірі належить такі стягнути з позивача на користь відповідачки. А відтак, рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу слід змінити, збільшивши стягувану з позивача на користь відповідача суму витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції з 2 000, 00 грн до 3 211, 60 грн. У зв'язку з цим абзац третій резолютивноїх частини рішення слід викласти в новій редакціі.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382-384 ЦПК України Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2025 року змінити, зменшивши розмір стягуваної із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № E07.00504.008280796, укладеним 02 липня 2021 року між акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 з 26 564 гривень 86 копійок до 9 900 гривень 86 копійок.
Викласти абзаци другий, третій та четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором №E07.00504.008280796 від 02 липня 2021 року у розмірі 9 990, 86 грн (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 86 копійок).
Стягнути з акціонерного товариства «Ідея Банк» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) 3 211 ( три тисячі двісті одинадцять гривень) 60 коп понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.»
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819) 447 (чотириста сорок сім гривень) 45 коп. сплаченого судового збору.»
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з акціонерного товариства "ІДЕЯ БАНК" на користь ОСОБА_1 4 000 ( чотири тисячі) гривень понесених судових витрат на професійну правничу допомогув суді апеляційної інстанції та 3 633,60 (три тисячі шістсот тридцять три грн. 60 коп.) витрат на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 27 березня 2026 року.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич