Справа № 141/30/26
Провадження №11-кп/801/414/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
01 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем судового засідання ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника - адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці матеріали судової справи за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Оратівського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, -
ухвалою задоволено клопотання прокурора. Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком на шістдесят днів, по 18 травня 2026 року включно.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Оратівського районного суду Вінницької області від 20.03.2026 року щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 . Ухвалити нову ухвалу, якою обраний 27.11.2025 року слідчим суддею Іллінецького районного суду Вінницької області відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасувати.
При цьому зазначає, що адвокатом ОСОБА_7 було подано до початку підготовчого судового засідання клопотання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення,передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5ст. 401 КК України, яке відповідно до ст.315 КПК України мало б бути розглянуто у підготовчому судовому засіданні. Проте суддею Оратівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 в порушення вимог ст. 314, 315 КПК України дане клопотання безпідставно та незаконно не було розглянуто в підготовчому судовому засіданні, з перенесенням розгляду підготовчого судового засідання на іншу дату, чим судом грубо порушено права захисника, передбачені ст. ст. 45, 46, 47 КПК України, а також права обвинуваченого ОСОБА_8 , передбачені ст. 42 КПК України та його право на захист.
Судом винесено ухвалу від 18.03.2026, якою відмовлено в задоволенні клопотання адвоката про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, хоч 18 березня 2026 року судового засідання за участю сторін з цього приводу не було.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів судового провадження №141/30/26 в провадженні Оратівського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження № 62025050010021284 від 12.06.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 5 ст.407 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 20 березня 2026 року в судовому засіданні Вінницьким районним судом, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення.
Твердження сторони захисту про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Так, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій, допустимості, достовірності та достатності доказів відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на таке.
Так, на переконання апеляційного суду, наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407 КК України, які відповідно до ст.12 КК України є тяжкими і передбачають покарання у виді позбавлення волі до 10 (десяти) років.
При цьому, слід взяти до уваги фактичні обставини вчинення цього інкримінованого правопорушення, його характер, спосіб та наслідки. Крім того, необхідно врахувати і те, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем, вчинив злочини під час дії правового режиму воєнного стану, що свідчить про максимальний ступінь суспільної небезпеки.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, як і високий рівень вчинення останнім інших кримінальних правопорушень, які на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшились та продовжують існувати.
Апеляційний суд в даному випадку вбачає і наявність ризиків переховування від суду, продовження вчинення інших кримінальних правопорушень, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
За таких обставин, враховуючи пояснення прокурора та стадію судового розгляду провадження в суді першої інстанції, ризики, передачені ст. 177 КПК України на момент апеляційного розгляду продовжують існувати.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Колегія суддів звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, який обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Відповідно до правової позиції викладеної у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України», «розумність» строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотання про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено. Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Оратівського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року, якою клопотання прокурора ОСОБА_9 задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком на шістдесят днів, по 18 травня 2026 року включно, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4